ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 липня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/1781/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С. розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМК+" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.
Позовні вимоги:
- стягнення адміністративно-господарських санкції у розмірі 26460 грн 72 коп. та пені 476 грн 40 коп.
Під час розгляду справи суд
В С Т А Н О В И В:
21 травня 2019 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі також - позивач) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМК+" (надалі також - відповідач, ТОВ "ОМК+") про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.
Ухвалою від 27 травня 2019 року Полтавський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
Аргументи учасників справи
В обґрунтування заявленої вимоги позивач посилався на те, що відповідачем на виконання вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (надалі по тексту - Закон) у 2018 році не забезпечено виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та не сплачено у добровільному порядку у встановлений законом строк адміністративно-господарські санкції у сумі 26460 грн 72 коп., у зв`язку з чим позивачем нараховано пеню у сумі 476 грн 40 коп.
06 червня 2019 року відповідач надав до суду відзив (а.с.21-24), в якому просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що згідно з вимогами діючого законодавства протягом 2018 року ним регулярно подавались звіти форми 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" до Оржицької районної філії Полтавського обласного центру зайнятості. Центром зайнятості протягом 2018 року до підприємства не направлялися особи з інвалідністю для працевлаштування. Вважає, оскільки ним виконано обов`язки щодо працевлаштування інвалідів, визначені законодавством, підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій та пені відсутні.
Представники сторін не з`явились у судове засідання, хоча про час, дату та місце судового засідання повідомлялись належним чином.
Від представника відповідача до суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
Згідно із частиною дев`ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, а також зважаючи на неприбуття осіб, які беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд вирішив розглядати справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.
Обставини справи, встановлені судом
ТОВ "ОМК+" подано до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік (форма № 10-ПІ) від 15.02.2019 (а.с.8).
Згідно відомостей, зазначених у Звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) у 2018 році становила 14 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 0 особи, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (осіб) - 1 особа.
Беручи до уваги дані звіту, позивачем розраховано суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, виходячи із кількості незайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів (1 особа), - 26 460,72 грн (а.с.9).
З огляду на прострочення відповідачем терміну оплати адміністративно-господарських санкцій на 30 днів (з 16.04.2019 по 15.05.2019) позивачем нараховано пеню у сумі 476,40 грн (а.с.9).
Надаючи оцінку обґрунтованості позовної вимоги Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені із відповідача, суд враховує наступне.
Норми права, які підлягають застосуванню
Відповідно до статті 19 зазначеного Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування інвалідів.
За змістом частини 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
Частиною 2 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Згідно з частинами 1, 2 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
В силу приписів частини 3 статті 217 Господарського кодексу України, крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.
Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (частина 4 статті 217 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Із аналізу вищенаведених норм суд вбачає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця, передбачені Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення, і підлягають застосуванню у разі, якщо суб`єкт господарювання не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Частиною 3 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Частиною першою статті 18 цього Закону встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
З наведених норм статей 18, 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, але виходячи з вимог статті 18 вказаного Закону.
Отже стаття 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов`язано самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.
Частиною 3 статті 18 Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 "Про затвердження форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" затверджено форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".
Відповідно до приписів пункту 2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, (у редакції чинній до 07.02.2017) форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії (й).
Згідно з приписами пункту 5 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, (у редакції чинній з 07.02.2017), форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
З огляду на вищезазначене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.
За таких обставин неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у постановах Верховного Суду України від 9 липня 2013 року та 19 листопада 2013 року (справи №№ 21-200а13, 21-397а13 відповідно), у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі 825/1276/18.
Висновки щодо правозастосування
У 2018 році ТОВ "ОМК+" до Оржицької районної філії Полтавського обласного центру зайнятості щомісячно подавалась звітність форми 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за посадою "технік-електрик" для працевлаштування інваліда, що підтверджується наданою відповідачем до суду копією такої Звітності за період з січня 2018 року по грудень 2018 року /а.с. 27-38/.
Таким чином, протягом 2018 року Оржицька районна філія Полтавського обласного центру зайнятості була проінформована про наявність вакансії для інваліда на ТОВ "ОМК+" та мала можливість у 2018 році направляти відповідних осіб для працевлаштування до ТОВ "ОМК+".
З наявних в матеріалах справи копій відповідей Оржицької районної філії Полтавського обласного центру зайнятості на листи відповідача з проханням надіслати особу з інвалідністю на працевлаштування до ТОВ "ОМК+" /а.с. 51-62/ вбачається, що протягом 2018 року в центрі були відсутні зареєстровані безробітні особи з інвалідністю для укомплектування вакансії техніка-електрика.
Отже, відповідач вживав необхідні заходи для працевлаштування інвалідів у 2018 році, а саме: створив робоче місце для працевлаштування інваліда, а також подавав до служби зайнятості інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на надані докази, суд вважає, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо створення робочого місця та працевлаштування інваліда.
Доказів того, що відповідач не створив робоче місце для інваліда, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу позивачем не представлено, а тому у суду немає жодних підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Зигіна, 1, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13937406) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМК+" (вул. Тополева, 40, с.Вишневе, Оржицький район, Полтавська область, 37712, код ЄДРПОУ 38132219) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Головуючий суддя І.С. Шевяков
Суд | Полтавський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 17.07.2019 |
Оприлюднено | 19.07.2019 |
Номер документу | 83101676 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Полтавський окружний адміністративний суд
І.С. Шевяков
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні