Рішення

від 15.07.2019 по справі 902/353/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" липня 2019 р. Cправа № 902/353/19

Суддя Господарського суду Вінницької області Нешик О.С., при секретарі судового засідання Павловій Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Муніципальні платіжні системи", м.Вінниця

до комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", м.Вінниця

про стягнення 167504,25 грн заборгованості згідно договору про надання послуг

учасники процесу:

представник позивача: Мороз Вадим Олександрович, діє за довіреністю;

представник відповідача: Мандер Микола Олександрович, діє на підставі довіреності

В С Т А Н О В И В :

03.05.2019 на адресу Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Муніципальні платіжні системи" про стягнення з комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" заборгованості в сумі 167504,25 грн, що нарахована з посиланням на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань згідно договору "Про прийом платежів за комунальні послуги" №18/18 від 13.03.2018, з яких: 159411,65 грн - основний борг; 871,30 грн - сума, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів; 555,48 грн - 3% річних та пеня в розмірі 6665,82 грн.

Ухвалою суду від 06.05.2019, за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/353/19 для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання.

28.05.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, де зазначено, що Підприємство не відмовляється від виконання своїх зобов`язань і має намір в міру фінансових можливостей розрахуватися з позивачем найближчим часом. Щодо розрахунків штрафних санкцій, відповідач зазначає про допущення помилок в розрахунках, у зв`язку із чим, вимоги щодо стягнення пені в розмірі 6665,82 грн, 3% річних в розмірі 555,48 грн та інфляційних втрат в розмірі 871,30 грн є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

06.06.2019 від представника відповідача надійшов лист, в якому останній повідомив, що станом на 05.06.2019 основна сума боргу згідно позовної заяви сплачена відповідачем в загальній сумі 70000 грн.

Також, 06.06.2019 на адресу суду надійшла заява позивача №328 від 05.06.2019 (а.с.38) про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Муніципальні платіжні системи" просить суд стягнути з комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" основну заборгованість у розмірі 147789,17 грн; суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, в розмірі 871,30 грн; 3 % річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання у розмірі 555,48 грн та пеню у розмірі 6665,82 грн. Вказана заява обґрунтована частковою сплатою відповідачем суми боргу після відкриття провадження у даній справі. Водночас, суд зазначає, що із змісту даного листа слідує, що позивач одночасно збільшує розмір позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу, включивши вартість наданих послуг згідно Акту №320 від 30.04.2019 на суму 58377,52 грн.

При вирішенні поданої заяви судом враховано наступне.

Частиною 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи, що позивачем подано заяву про зменшення (збільшення) розміру позовних вимог у визначений ст. 46 ГПК України строк, судом прийнято її до розгляду.

В подальшому сторонами були подані заяви про проведення відповідачем часткової сплати заборгованості.

Так, 04.07.2019 від позивача надійшла заява, в якій останній просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 89411,65 грн. Окрім того, в даній заяві представник позивача від позовних вимог в частині стягнення 146,5 грн - 3% річних та 1758,32 грн - пені відмовляється, як невірно обрахованих.

Розглянувши вказану заяву та матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.

Пунктом 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України встановлене право позивача на відмову від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з частинами 1-3 статті 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Як слідує з матеріалів справи, відмова позивача - ТОВ "Фінансова компанія "Муніципальні платіжні системи" від позову в частині стягнення 146,5 грн - 3% річних та 1758,32 грн - пені не суперечить законодавству, не порушує права і охоронювані законом інтереси інших осіб.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

За таких обставин відмова позивача від частини позовних вимог підлягає прийняттю господарським судом, а провадження у справі в цій частині закриттю.

При цьому, суд роз`яснює позивачу, що частиною 3 статті 231 ГПК України визначено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Щодо заявленої вимоги про закриття провадження у справі в частині стягнення 89411,65 грн основного боргу, суд зазначає наступне.

Так, як слідує з матеріалів справи, після відкриття провадження у справі та поданої позивачем, 06.06.2019, заяви про зменшення розміру позовних вимог, відповідач частково розрахувався з позивачем за отримані послуги на загальну суму 89411,65 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №4755 від 04.06.2019 на суму 5000,00 грн, №4878 від 11.06.2019 на суму 10000,00 грн, №4838 від 10.06.2019 на суму 10000,00 грн, №4950 від 12.06.2019 на суму 5000,00 грн, №4957 від 13.06.2019 на суму 5000,00 грн, №5263 від 26.06.2019 на суму 10000,00 грн, №5180 від 24.06.2019 на суму 10000,00 грн, №5120 від 20.06.2019 на суму 10000,00 грн, №5053 від 19.06.2019 на суму 10000,00 грн, №5436 від 03.07.2019 на суму 12411,65 грн, №4990 від 18.06.2019 на суму 7000,00 грн

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку, коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення позивача з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

За вказаних обставин, враховуючи, що під час розгляду справи в суді відповідач частково сплатив позивачу суму заборгованості, що підтверджується наданими до суду доказами, провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 89411,65 грн необхідно закрити за відсутністю предмету спору відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Таким чином, предметом судового розгляду в даній справі є стягнення заборгованості в розмірі 58377,52 грн; інфляційних втрат в розмірі 871,30 грн; 408,96 грн - 3% річних; 4907,5 грн - пені.

В ході судового розгляду справи судом неодноразово оголошувалися перерви в судовому засіданні з метою забезпечення сторонам можливості реалізувати надані їм Господарським процесуальним кодексом України права, зокрема на подання доказів та пояснень (востаннє в судовому засіданні, 04.07.2019, до 08.07.2019).

На визначену судом дату (08.07.2019) з`явилися представники обох сторін.

Під час судового засідання, 08.07.2019, представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити, водночас представник відповідача просив суд зменшити розмір нарахованої пені.

Під час судового засідання, 08.07.2019, суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для ухвалення рішення та орієнтовний час проголошення його вступної та резолютивної частин.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення представники сторін не з`явились.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази на засадах всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

13.03.2018 між Комунальним підприємством Вінницької міської ради Вінницяміськтеплоенерго (далі Підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія "Муніципальні платіжні системи" Центр муніципальних систем управління (далі - Фінансова установа) укладено Договір про прийом платежів за комунальні послуги № 18/18 (надалі - Договір).

Згідно до предмету Договору, Фінансова установа приймає від Споживачів послуг Підприємства (під терміном "Споживачі послуг Підприємства" в даному Договорі розуміють фізичні особи) на користь Підприємства кошти в національній валюті України, як оплату за комунальні послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (далі - Платежі), із наступним перерахуванням коштів на поточний рахунок Підприємства, відповідно до умов Договору, вимог діючого законодавства, в т.ч. нормативно- правових актів Національного Банку України (п.1.1 Договору).

Відповідно до п.1.2 Договору, приймання та перерахування платежів на користь Підприємства є платною послугою Фінансової установи, яка приймається та оплачується згідно з умовами цього Договору.

Пунктом 3.1 Договору сторони визначили, що Підприємство щомісячно оплачує договірну вартість послуг Фінансової установи в розмірі 0,5 (нуль цілих п`ять десятих) % від загальної суми прийнятих та перерахованих Підприємству платежів. Послуги з переказу платежів не є об`єктом оподаткування ПДВ згідно п. 196.1.5 Податкового кодексу України.

Факт, обсяги наданих послуг і розмір комісійної винагороди підтверджується Актом наданих послуг, який надається Підприємству у двох примірниках один раз на місяць до 5 числа місяця, наступного за звітним (п.3.2. Договору).

Відповідно до п.3.3. Договору, у разі відсутності зауважень Підприємство підписує обидва примірники Акту наданих послуг, після чого до 8-го числа поточного місяці надсилає на адресу Фінансової установи один примірник Акту, або направляє обґрунтовану відмову від підписання. У разі наявності зауважень до Акту Сторони зобов`язані у триденний термін врегулювати усі зауваження та підписати Акти. Якщо Підприємство не підписало Акти наданих послуг протягом 10 (десяти) банківських днів з дня їх отримання або у цей же термін не надало письмову вмотивовану відмову від їх підписання, то послуги вважаються наданими згідно з Актів наданих послуг.

Оплата послуг Фінансової установи здійснюється Підприємством протягом десяти робочих днів після підписання Акту наданих послуг, але не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним, на рахунок Фінансової установи, що зазначається в Акті наданих послуг/рахунку (пункт 3.4. Договору).

Згідно до п.5.1 Договору, строк дії цього Договору встановлюється з дня його підписання уповноваженими представниками сторін до 31.12.2018 та вважається пролонгованим в подальшому на кожний наступний повний річний термін, якщо жодна із сторін за місяць до закінчення терміну дії договору не надішле інший стороні пропозиції щодо розірвання цього договору.

На виконання умов Договору позивачем були надані послуги за період з листопада 2018 по квітень 2019 на загальну суму 217789,17 грн, які прийняті відповідачем на підставі Актів надання послуг: №264 від 30.11.2018 на суму 3332,03 грн; №305 від 31.12.2018 на суму 17 993,71 грн, №19 від 31.01.2019 на суму 24 938,38 грн, №87 від 28.02.2019 на суму 48957,11 грн, №188 від 31.03.2019 на суму 64190,42 грн, №320 від 30.04.2019 на суму 58377,52 грн.

Разом з тим, як зазначалось раніше, відповідачем, після відкриття провадження у даній справі, здійснено часткову оплату вартості наданих послуг на суму 159 411,65 грн. Таким чином, останнім не оплачено надані послуги, за Договором на суму 58377, 52 грн, що представник відповідача під час розгляду даної справи визнав.

При цьому, у зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язання щодо проведення розрахунків за надані послуги в обумовлені умовами Договору строки, позивачем відповідно до п.4.1.1. Договору та приписів ст.625 ЦК України нараховано до стягнення з відповідача 871,30 грн - інфляційних втрат , 408,96 грн - 3% річних, 4907,5 грн - пені.

Таким чином, наявність вказаної заборгованості стало підставою для звернення позивача до суду з відповідною позовною заявою до відповідача.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Згідно із п.3 ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ст.903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 ЦК України, ст.193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення заборгованості в розмірі 58377,55 грн за наданні послуги правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 408,96 грн та інфляційні втрати в розмірі 871,30 грн.

Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч.1 ст.631 ЦК України). Згідно зі статтями 251, 253 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 871,30 грн. та 3% річних в розмірі 408,96 грн є правомірними, оскільки відповідають умовам договору та вимогам чинного законодавства України.

Перевіркою правильності періодів нарахування та розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, судом не виявлено помилок, в зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 4907,5 грн пені, яка нарахована за несвоєчасно проведені розрахунки суд зазначає наступне.

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 4.1.1 Договору, сторони визначили, що за порушення термінів оплати послуг згідно п.3.4 цього Договору Підприємство сплачує на користь Фінансової установи пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Враховуючи, що в пункті 3.4. Договору сторони визначили остаточний строк проведення розрахунків, а саме: ".....не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним..", позивачем правомірно визначено період нарахування пені: з 26 числа місяця, наступного за звітним по 25.04.2019 (дата звернення з позовом до суду).

Здійснивши перевірку правильності нарахування даної суми за допомогою калькулятора інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН" судом не виявлено помилки, а тому вимога про стягнення 4907,5 грн пені є обґрунтованою.

Водночас, 04.07.2019 відповідач звернувся до суду з клопотанням (вх.№ 02.1-34/5450/19), в якому останній просить суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені до 49,43 грн. Обґрунтовуючи подану заяву, останній просить врахувати повне виконання відповідачем основного зобов`язання згідно позовної заяви, відсутність збитків, нанесених позивачу, а також, що відповідач є комунальним підприємством, метою діяльності якого є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії населенню, бюджетним установам, дитячим та медичним закладам, майно Відповідача не є його власністю, а належить територіальній громаді міста Вінниці.

08.07.2019 в додаток до вказаного клопотання представником відповідача надав копію звіту незалежного аудитора щодо річної фінансової звітності за 2018 рік, копію балансу на 31.03.2019 та копію звіту про фінансові результати за І квартал 2019.

Під час судового засідання (08.07.2019) представник позивача щодо задоволення клопотання відповідача заперечував та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вирішуючи подане клопотання суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.233 ГК України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 роз`яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, слід зазначити, що висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Також слід зазначити, що за своєю правовою природою штрафні санкції, виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання.

Водночас, суд зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013.

В даному випадку, при вирішенні питання щодо зменшення розміру неустойки, суд враховує, що фінансування відповідача здійснюється за рахунок платежів від наданих послуг споживачам, бюджетних коштів. При цьому, як слідує із Звіту незалежного аудитора щодо річної фінансової звітності за 2018 рік, чистий фінансовий результат діяльності КП Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" у 2018 році становить збиток, який збільшився у порівнянні з збитком за 2017 рік на 36904 тис. грн.

Окрім того, суд враховує ступінь виконання відповідачем основного зобов`язання. Так, як слідує з матеріалів справи, відповідачем вживалися заходи направлені на виконання основного зобов`язання, що слідує із періодичності та розміру проведених останнім платежів.

Наведене вище у своїй сукупності є винятковими обставинами, яка є підставою для застосування положення ст.551 ЦК України. Таким чином, враховуючи позицію позивача, суд, вважає за можливе задовольнити заяву відповідача частково та зменшити розмір пені на 50 %. Отже, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 2453,75 грн пені.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Вирішуючи питання стосовно відшкодування витрат зі сплати судового збору, суд враховує наступні положення.

Згідно п.1 ч.3 ст.129 ГПК України: у разі задоволення позову витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача. Таким чином, в зв`язку із задоволенням позову в сумі 64565,28 понесені витрати покладаються на комунальне підприємство Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" в сумі 968,48 грн.

Частиною 3 статті 130 ГПК України визначено, "... якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача."

Як зазначено вище: суму основного боргу в розмірі 89411,65 грн, заявлену до стягнення у прийнятій до розгляду заяві №328 від 05.06.2019, відповідач погасив під час здійснення провадження у даній справі, в зв`язку з чим при вирішенні питання стосовно відшкодування судових витрат, понесених за даною вимогою, суд керувався ч.3 ст.130 ГПК України. Разом з цим до даного випадку також підлягає застосування положення частини першої зазначеної норми з огляду на те, що самостійна сплати комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" боргу в цій частині розцінюється як визнання позову. Таким чином за вимогою про стягнення 89411,65 грн основного боргу з останнього слід стягнути 670,58 грн; решта судового збору за даною вимогою підлягає поверненню з державного бюджету.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат відносно вимог позивача про стягнення 146,5 грн - 3% річних та 1758,32 грн - пені, щодо яких судом прийнято відмову позивача , також підлягає застосуванню припис ч.1 ст.130 ГПК України, яким передбачено право позивача на повернення з державного бюджету 50 відсотків судового збору (14,28 грн).

Окрім цього, за клопотанням товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Муніципальні платіжні системи", що міститься в заяві № 328 від 05.06.2019 (вх. канц. суду №02.1-34/4793/19), в зв`язку із зменшенням позивачем розміру позовних вимог (з 167504,25 грн до 155881,77 грн), відповідно до положень п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" №3674-V від 08.07.2011, зайво сплачена сума судового збору в розмірі 174,34 грн підлягає поверненню.

На підставі викладеного та керуючись п.п. 2, 4 ч. 1ст. 231, ст.ст. 7, 8, 13, 14, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 130, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Закрити провадження у справі №902/353/19 в частині стягнення 89411,65 грн - основного боргу.

2. Прийняти відмову позивача від позову в частині стягнення 146,5 грн - 3% річних та 1758,32 грн - пені.

3. Закрити провадження у справі в частині стягнення 146,5 грн - 3% річних та 1758,32 грн - пені.

4. Позов задовольнити частково.

5. Стягнути з комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (вул.600-річчя, 13, м.Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 33126849) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Муніципальні платіжні системи" (вул.Соборна, 64, м.Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 40375721) 58377, 52 грн - основного боргу; 871,30 грн - інфляційних втрат; 408,96 грн - 3% річних; 2453,75 грн - пені та 1639,06 грн - судового збору.

6. В частині стягнення 2453,75 грн - пені відмовити.

7. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

8. Повернути з Державного бюджету України товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Муніципальні платіжні системи" (вул.Соборна, 64, м.Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 40375721) 859,20 грн сплаченого судового збору згідно платіжного доручення №7669 від 25.04.2019, оригінал якого міститься в матеріалах господарської справи №902/353/19.

9. Підставою для повернення судового збору є дане судове рішення, підписане суддею та засвідчене гербовою печаткою господарського суду Вінницької області, оскільки платіжне доручення №7669 від 25.04.2019 приєднане до матеріалів справи.

10. Судове рішення, підписане суддею та засвідчене гербовою печаткою господарського суду Вінницької області, направити позивачу після набрання ним законної сили.

11. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст. 256, 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 15 липня 2019 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу (21050, м.Вінниця, вул.Соборна, 64);

3 - відповідачу (21100, м.Вінниця, вул.600-річчя, 13)