Рішення

від 19.07.2019 по справі 911/1226/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"19" липня 2019 р. Справа № 911/1226/19

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., дослідивши в спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агромак-2017» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фін-Агротрейд» простягнення 153 919,24 грн.

Без виклику учасників судового процесу;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агромак-2017» звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фін-Агротрейд» про стягнення 153 919,24 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем, як покупцем, умов договору поставки № 11.19 Пк від 22.01.2019 в частині здійснення оплати за поставлений товар. Враховуючи наявну заборгованість відповідача, позивачем подано зазначену позовну заяву про стягнення з останнього 148 873,88 грн. основного боргу, 2 155,82 грн. неустойки, 649,00 грн. 3% річних та 2 240,54 грн. інфляційних витрат.

Ухвалою суду від 20.05.2019 було відкрито провадження у справі № 911/1226/19. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 20.05.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Глиняна, буд. 15.

Однак, зазначене поштове відправлення було повернуто поштовою установою до господарського суду із поміткою працівника поштового відділення «за закінченням встановленого строку зберігання» .

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у повідомленні про вручення відмітки про повернення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 20.05.2019 у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

22.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агромак-2017» (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фін-Агротрейд» (далі - покупець, відповідач) був укладений договір поставки № 11.19 Пк (далі - договір). Пунктом 1.1 зазначеного правочину сторони узгодили, що постачальник зобов`язується поставити і передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар - Кукурудза, відповідно ДСТУ:4525:2006, врожаю 2018 року (код для податкової накладної УКТЗЕД 1005), надалі іменований товар , зерновий склад: 08042, Київська область, Макарівський район, с. Червона Слобода, вул. Заводська, буд. 1. Загальна кількість товару 59 метричних тонн 400 кілограм (+/- 10 %). Товар відвантажується на автомобільний транспорт покупця.

Відповідно до п. п. 2.1 та 3.1 договору, кількість товару визначається згідно товарно-транспортних накладних та відповідно відображається в видаткових накладних. Ціна товару без ПДВ 4208,33 грн., ПДВ - 841,67 грн., з ПДВ - 5 050,00 грн. за одну метричну тонну.

Згідно з п. 4.1 - 4.2 договору, товар постачається у повному обсязі в термін до 31 січня 2019 року включно. Поставка товару підтверджується наступними документами: рахунком-фактурою постачальника з точним зазначенням кількості та ціни товару ПДВ, суми ПДВ, всього до сплати; товарно-транспортною накладною, завіреною підписами довірених осіб з обох сторін, печатками підприємств; видатковою накладною, виписаною за довіреністю покупця.

Як встановлено судом, позивачем, на виконання умов договору, 22.01.2019 поставлено відповідачу товар (кукурудзу врожаю 2018 року) кількістю 29,48 т. на загальну суму 148 873,88 грн., що підтверджується видатковою накладною № 5 від 22.01.2019, копія якої долучена позивачем до матеріалів справи.

Згідно з пунктом 5.1 договору, попередню передоплату в розмірі 80 % від вартості товару покупець сплачує шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, решту 20% - після реєстрації податкової накладної.

Згідно з п. п. 9.1 та 9.2 договору, цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2019. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання своїх зобов`язань, передбачених цим договором, які не були виконані на момент його припинення, а також не звільняє сторони від відповідальності за невиконання таких зобов`язань.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір поставки № 11.19 Пк від 22.01.2017, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивачем 22.01.2019 поставлено відповідачу товар (кукурудзу врожаю 2018 року) кількістю 29,48 т. на загальну суму 148 873,88 грн. відповідно до видаткової накладної № 5 від 22.01.2019.

Зазначена поставка товару відбулась без виконання сторонами умов договору щодо здійснення відповідачем попередньої оплати у розмірі 80% від вартості товару. Протилежного не доведено, доказів попередньої оплати відповідачем до суду не надано.

Наразі суд зазначає, що абзацом 2 частини 1 статті 693 ЦК України передбачено, що у разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу .

Відповідно до приписів ст.538 ЦК України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання; при зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту; сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону; у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі; якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

З аналізу змісту вищевказаних норм вбачається, що якщо передплата здійснена не була, продавець має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Проте, такими правами позивач не скористався. Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що позивач здійснив поставку товару без отримання від відповідача попередньої оплати, тобто такими діями сторони фактично змінили умови договору в частині порядку оплати товару, визначеного у п. 5.1 договору.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивач виконав свої зобов`язання за договором належним чином, поставивши відповідачеві товар (кукурудзу врожаю 2018 року) кількістю 29,48 т. на загальну суму 148 873,88 грн., що підтверджується видатковою накладною № 5 від 22.01.2019 (копія міститься у матеріалах справи).

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з пунктом 5.1 договору, попередню передоплату в розмірі 80 % від вартості товару покупець сплачує шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, решту 20% - після реєстрації податкової накладної.

З урахуванням обставин, які встановлені судом вище, щодо фактичної зміни сторонами умов договору в частині здійснення оплати, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» , якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, приймаючи до уваги рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким що настав та відповідач повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, у даному випадку з моменту підписання видаткової накладної № 5 від 22.01.2019 , копія якої долучена до позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Проте, відповідачем свої обов`язки в частині оплати за поставлений товар по договору поставки № 11.19 Пк від 22.01.2019 належним чином виконано не було. Доказів протилежного до суду не надано.

Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати переданого товару, що ним не спростовано шляхом подання доказів, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, ч.1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 148 873,88 грн.

Також, позивач за прострочення строків сплати коштів за договором поставки, керуючись п.6.2 договору нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 2 155,82 грн.

Щодо заявленої вимоги, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6.2 договору, за несвоєчасну поставку товару за даним договором постачальник зобов`язується сплатити покупцеві неустойку в розмірі 10 % від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення.

Дослідивши зміст п. 6.2 договору, суд наголошує, що останнім передбачено відповідальність продавця у разі порушення умов строків поставки , при цьому, ні цим пунктом договору, ні взагалі умовами договору поставки сторони не погодили умову, в якій би встановили відповідальність покупця за прострочення строків оплати за поставлений товар.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (аб. 3 п. 2.1 постанови пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року N14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Враховуючи те, що в договорі сторонами не визначено розмір, базу та період нарахування пені за грошовими зобов`язання, тому вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 2 155,82 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача за прострочення оплати 3% річних в сумі 649,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 2 240,54 грн.

Господарський суд, здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат в межах періоду розрахунку позивача, приходить до висновку, що позовні вимоги, в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню повністю в сумі 649,00 грн., а інфляційні втрати - частково в сумі 2 090,93 грн.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 271,21 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фін-Агротрейд» (місцезнаходження: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Глиняна буд. 15; код ЄДРПОУ 39585798) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агромак-2017» (місцезнаходження: 08000, Макарівський р-н, смт Макарів, вул. Набережна, буд. 31; код ЄДРПОУ 41126949) 148 873,88 грн. основного боргу, 649,00 грн. 3 % річних, 2 090,93 грн. інфляційних втрат та 2 271,21 грн. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л.В. Сокуренко