Рішення

від 17.07.2019 по справі 917/658/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2019 Справа № 917/658/19

м. Полтава

За позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Лубнигаз", вул. Л. Толстого 87, м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37500

до Духівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені П.М. Рака Лубенської районної ради Полтавської області, вул. Центральна, 38а, с. Духове, Лубенський район, Полтавська область, 37520

про стягнення 16915,38 грн.,

Суддя Господарського суду Полтавської області Семчук О.С.

Справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Лубнигаз" (далі - позивач/ ТОВ "ТД "Лубнигаз") звернулося з позовною заявою до Господарського суду Полтавської області про стягнення з Духівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені П.М. Рака Лубенської районної ради Полтавської області (далі - відповідач/ Духівська ЗОШ) 16915,38 грн., в тому числі 14817,64 грн. пені, 1274,21 грн. 3% річних, 823,53 грн. інфляційних втрат. В обґрунтування позову позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору постачання природного газу № 34-ЛБ від 07.02.2018 щодо своєчасності здійснення оплати за природний газ.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 16.05.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.

Відповідач належним чином повідомлений про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного позовного провадження у справі, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач у відзиві позов заперечує посилаючись на порушення позивачем строків застосування адміністративно-господарських санкцій.

Рішення приймається в порядку ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, після виходу судді Семчук О.С. з відпустки.

Розглянувши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

07.02.2018 між позивачем (постачальник за договором) та відповідачем (споживач за договором) було укладено договір постачання природного газу № 34-ЛБ (далі - Договір).

Відповідно до п. 2.1. Договору постачальник зобов`язується на умовах, визначених договором, постачати споживачу необхідні (що визначені в Додатку 1 до Договору) та підтверджені у відповідний період постачання обсяги природного газу, а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати постачальнику вартість газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором.

За розрахункову одиницю поставленого природного газу приймається метр кубічний природного газу, приведений до стандартних умов і виражений в енергетичних одиницях.

Розрахунковим періодом за цим Договором є відповідний газовий місяць (п. 5.7. Договору).

Згідно п. 5.9 договору остаточний розрахунок за фактично поставлений/спожитий обсяг природного газу протягом розрахункового періоду здійснюється споживачем у термін до 10 (десятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом.

На виконання умов Договору позивач поставляв відповідачу природний газ:

- у січні 2018 року на суму 21168,95 грн.;

- у лютому 2018 року на суму 38200,61 грн.;

- у березні 2018 року на суму 27597,13 грн.;

- у квітні 2018 року на суму 6067,60 грн.;

- у листопаді 2018 року на суму 29150,02 грн.;

- у грудні 2018 року на суму 61152,14 грн.

Всього за періоди січень-квітень та листопад-грудень 2018 року відповідачем спожито природного газу на суму 183336,45 грн.

Вказані об`єми та вартість поставленого газу підтверджуються копіями актів приймання-передачі природного газу за період січень - квітень та листопад - грудень 2018 року (копії актів - в матеріалах справи).

Позивач зазначає, що відповідач за отриманий природний газ розрахувався повністю, але з порушенням строків на оплату, які встановлені у Договорі.

На підтвердження дат та сум здійснених відповідачем оплат позивачем надано копії відповідних виписок з його особового рахунку.

Пунктом 10.2. Договору передбачено, що у разі прострочення виконання споживачем своїх зобов`язань з оплати вартості газу, у порядку визначеному цим договором, споживач зобов`язаний сплатити на користь постачальника крім суми заборгованості пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Враховуючи п. 10.2. Договору, а також ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував відповідачу:

- пеню на суму 14817,64 грн. та 1274,21 грн. 3% річних за періоди з 10.02.2018 по 04.07.2018 на прострочену суму оплати за січень 2018 року, з 10.03.2018 по 27.09.2018 на прострочену суму оплати за лютий 2018 року, з 10.04.2018 по 27.09.2018 на прострочену суму оплати за березень 2018 року, з 10.05.2018 по 27.09.2018 на прострочену суму оплати за квітень 2018 року та з 10.01.2019 по 20.02.2019 на прострочену суму оплати за грудень 2018 року;

- інфляційні втрати на загальну суму 823,53 грн. за лютий-червень 2018 року на прострочену суму оплати за січень 2018 року, за квітень-вересень 2018 року на прострочену суму оплати за лютий 2018 року, за травень-вересень 2018 року на прострочену суму оплати за березень 2018 року, за червень-вересень на прострочену суму оплати за квітень 2018 року.

Вказані суми пені, річних та інфляційних втрат позивач просить суд стягнути з відповідача.

Відповідач у відзиві не погоджується з позовними вимогами з огляду на те, що позивачем встановлено факт несвоєчасної сплати за отримані відповідачем послуги в січні-грудні 2018 року, але в порушення вимог ст. ст. 232, 250 Господарського кодексу України, порушено строки застосування адміністративно-господарських санкцій. В зв`язку з цим, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Вирішуючи спір суд виходить з наступного.

Відповідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтями 525 та 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Судом встановлено, що відповідач сплачував за спожитий ним природний газ з порушенням строків передбачених умовами Договору.

Пунктом 10.2. Договору передбачено, що у разі прострочення виконання споживачем своїх зобов`язань з оплати вартості газу, у порядку визначеному цим договором, споживач зобов`язаний сплатити на користь постачальника крім суми заборгованості пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом 6 договору, із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Згідно наданих позивачем розрахунків пені та 3% річних, позивач нараховує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а також 3% річних за періоди з 10.02.2018 по 04.07.2018 на прострочену суму оплати за січень 2018 року, з 10.03.2018 по 27.09.2018 на прострочену суму оплати за лютий 2018 року, з 10.04.2018 по 27.09.2018 на прострочену суму оплати за березень 2018 року, з 10.05.2018 по 27.09.2018 на прострочену суму оплати за квітень 2018 року та з 10.01.2019 по 20.02.2019 на прострочену суму оплати за грудень 2018 року. Всього, позивачем нараховано 14817,64 грн. пені та 1274,21 грн. 3% річних.

Судом здійснено перевірку наданих позивачем розрахунків пені та річних і встановлено, що позивачем не вірно визначено кількість днів у періоді з 13.02.2019 по 20.02.2019 (замість 8 днів пеня та річні нараховано за 36 днів), що призвело до завищення сум пені та річних нарахованих на зобов`язання грудня 2018 року. Крім цього, при нарахуванні пені на зобов`язання березня та квітня 2018 року позивачем допущено арифметичні помилки, що призвело до завищення сум пені.

З врахуванням викладеного стягненню підлягає пеня у розмірі 13462,24 грн. та 3% річних в сумі 1166,46 грн. В іншій частині стягнення пені та річних позов задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат, судом встановлено, що при нарахуванні суми інфляційних втрат позивачем не дотримано вимоги п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", відповідно до якого індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З врахуванням вказаної норми позивачем безпідставно нараховано інфляційні втрати на прострочену оплату січня 2018 року за лютий 2018 року, оскільки у даному випадку лютий 2018 року є місяцем у якому мав бути здійснений платіж, отже нарахування інфляційних необхідно було розпочинати з березня 2018 року.

Враховуючи викладене, судом було здійснено перерахунок інфляційних та встановлено, що стягненню підлягають інфляційні втрати на суму 796,76 грн. В іншій частині стягнення інфляційних втрат позов задоволенню не підлягає.

Щодо заперечень відповідача стосовно того, що позивачем порушено строки застосування адміністративно-господарських санкцій відповідно до вимог ст. ст. 232, 250 Господарського кодексу України, суд зазначає наступне.

Частина перша ст. 238 Господарського кодексу України (далі - ГК України) містить визначення поняття адміністративно-господарських санкцій як заходів організаційно-правового або майнового характеру, спрямованих на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Ознаками адміністративно-господарських санкцій зокрема є те, що фактичною підставою їх застосування є недоговірне господарське правопорушення - порушення суб`єктом господарювання правил здійснення господарської діяльності, встановлених законом, а юридичною підставою - виключно закон. Сферою застосування адміністративно-господарських санкцій є господарські недоговірні відносини.

Таким чином, пеня, річні та інфляційні, які нараховані позивачем за порушення відповідачем договірних відносин не є адміністративно-господарськими санкціями. Тобто, підстави застосування ст. 250 ГК України, згідно якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом, у суду відсутні.

Щодо посилання відповідачем на недотримання позивачем ст. 232 ГК України, суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом при перевірці розрахунку пені встановлено, що при нарахуванні пені на прострочену суму оплати за лютий 2018 року позивачем вказано загальний період нарахування пені з 10.03.2018 по 28.09.2018. Вказаний період перевищує шести-місячний строк нарахування пені від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (09.03.2018). Судом здійснено перерахунок пені на прострочену суму оплати за лютий 2018 року за період з 10.03.2018 по 09.09.2018 та встановлено, що сума пені за вказаний період не перевищує суми пені, яка нарахована позивачем на прострочену суму оплати за лютий 2018 року.

Враховуючи викладене, суд не приймає до уваги заперечення відповідача на позов.

Частиною 3 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідач належними та допустимими доказами не спростував позовні вимоги позивача.

Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Духівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені П.М. Рака Лубенської районної ради Полтавської області (вул. Центральна, 38а, с. Духове, Лубенський район, Полтавська область, 37520; код ЄДРПОУ 23547209) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Лубнигаз" (вул. Л. Толстого 87, м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37500; код ЄДРПОУ 39581002) 13462 грн. 24 коп. пені, 1166 грн. 46 коп. 3% річних, 796 грн. 76 коп. інфляційних втрат, 1751 грн. 80 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.С. Семчук