Рішення

від 16.07.2019 по справі 923/28/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2019 року Справа № 923/28/19

Господарський суд Херсонської області у складі судді Остапенко Т.А. при секретарі судового засідання Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Керівника Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області (місцезнаходження: 74900, Херсонська обл., м. Нова Каховка, пр. Дніпровський, 34-а, ідентифікаційний код юридичної особи: 04851120), в інтересах держави в особі:

позивача: Каланчацької селищної ради, місцезнаходження: 75800, Херсонська обл., смт. Каланчак, вул. Херсонська, 1, ідентифікаційний код юридичної особи: 04401003

до Малого приватного підприємства Світлофор плюс , місцезнаходження: 73000, м. Херсон, вул. Привокзальна, 18 к. 3, ідентифікаційний код юридичної особи: 30768228

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача - Каланчацький міжшкільний навчально-виробничий комбінат Каланчацької селищної ради, місцезнаходження: 75800, Херсонська обл., смт. Каланчак, вул. Л. Українки, ідентифікаційний код юридичної особи: 21303940

про визнання недійсним договору оренди та повернення комунального майна

за участю представників сторін:

прокурор - Коваленко Т.О.

від позивача - не прибув

від відповідача - Сук В.О., виконавчий директор згідно з наказом № 6-к

від третьої особи - не прибув

09.01.2019 керівник Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Каланчацької селищної ради звернувся до суду із позовною заявою із вимогами до Малого приватного підприємства Світлофор плюс про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, що належить до комунальної власності територіальної громади Каланчацької селищної ради, укладеного 28.12.2017 між Каланчацьким міжшкільним навчально-виробничим комбінатом Каланчацької селищної ради та МПП Світлофор плюс ; зобов`язання МПП Світлофор плюс повернути Каланчацькій селищній раді приміщення в будівлі Каланчацького міжшкільного навчально-виробничого комбінату загальною площею 87,6 кв.м., що розташоване за адресою: смт АДРЕСА_1 , вул. Лесі Українки, 2 вартістю 41833 грн.

Позовні вимоги, на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, обґрунтовані порушенням вимог Законів України Про освіту , Про загальну середню освіту , Про оренду державного і комунального майна , Постанови КМ України від 27.08.2010 №796, якою затверджений Перелік платних послуг, які можуть надаватись навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2019, справу розподілено судді Павленко Н.А.

Ухвалою від 28.01.2019, відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 26.02.2019 до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача залучено Каланчацький міжшкільний навчально-виробничий комбінат Каланчацької селищної ради.

Розпорядженням керівника апарату суду № 112 від 19.03.2019, у зв`язку із перебуванням судді Павленко Н.А. на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 923/28/19.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2019, справу розподілено судді Остапенко Т.А.

Ухвалою від 22.03.2019 справа прийнята суддею Остапенко Т.А. до свого провадження.

Згідно з абз. 1 ч. 14 ст. 32 ГПК України, розгляд справи розпочато спочатку, підготовче засідання призначено на 03.04.2019.

У підготовчому засіданні від 03.04.2019, розглянуто клопотання відповідача від 14.03.2019 (вх. 2418/19) про залишення позовної заяви без розгляду, на підставі п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України, у зв`язку із невідповідністю позовної заяви вимогам ст. ст. 162, 164, 172, 173 ГПК України, у задоволенні якого було відмовлено. Підготовче засідання відкладено на 10.04.2019.

Ухвалою від 10.04.2019 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 23 травня 2019 року о 11:30.

Ухвалою від 20.05.2019 судове засідання призначене на 05.07.2019 о 15:00.

Справу по суті розглянуто в судових засіданнях 05.07.2019 та 16.07.2019 з оголошенням перерви.

Протягом підготовчого провадження учасниками справи реалізоване право на подачу заяв по суті справи:

- 15.02.2019 (вх.№1515/19) від відповідача надійшов відзив на позов, в якому висловлені заперечення, обґрунтовані чинністю рішення позивача №78 від 09.02.2017, на підставі якого укладено оспорюваний правочин. Зазначено про те, що проект договору підготовлений орендодавцем, а відсутність деяких умов не свідчить про його недійсність, з питань інфляційних нарахувань та страхування можливе укладення додаткової угоди за ініціативою орендодавця. Також, наголошено на дотриманні відповідачем договірних зобов`язань зі сплати орендної плати.

- 25.02.2019 (вх.№1825/19) прокурором надано відповідь на відзив, в якій останній не погодився з доводами відповідача щодо відсутності у позивача доказів того, що орендовані приміщення не є вільними, використовуються в навчально-виховному процесі Каланчацького МНВК.

- 09.04.2019 (вх.№3241/19) від відповідача надійшли заперечення, в яких заявлено про відсутність повноважень прокурора на представництво в судді інтересів Каланчацької селищної ради, оскільки спірні відносини не стосуються інтересів держави, прокурором не надано доказів порушення або загрози порушення інтересів держави оспорюваним правочином. На спростування доводів прокурора про те, що надані в оренду приміщення не є вільними від навчального процесу Каланчацького МНВК зазначено про їх використання з 17.30 до 21.00 години. Наголошено, що перебування в орендованих приміщеннях осіб, які не пройшли медичний огляд, є припущенням прокурора. Відповідність оспорюваного правочину вимогам закону відповідач обґрунтовує наказом МОН України №1117 від 09.12.2009 р., на підставі якого дозволяється передача в оренду об`єктів освіти і науки приватним підприємствам, що здійснюють перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів. Інші доводи відповідача аналогічні тим, які викладені у відзиві на позов.

У судовому засіданні при розгляді по суті та у судових дебатах прокурор позовні вимоги, з підстав наведених у позовній заяві, підтримала та просила їх задовольнити. Відповідач обгрунтованість позовних вимог заперечив, наголошуючи на тому, що орендовані приміщення ним фактично не використовуються, відсутній вільний доступ до них, не підтвердженні підстави для представництва прокурором Каланчацької селищної ради в цьому процесі.

Представники позивача та третьої особи у жодне засідання не прибули, матеріали справи містять поштові повідомлення про вручення ухвал суду, про причини неявки суд не повідомили, своїм правом надати пояснення щодо суті спору не скористались. Третьою особою без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Каланчацьким міжшкільним навчально-виробничим комбінатом Каланчацької селищної ради подавались клопотання про проведення судових засідань за відсутності представника, які судом задоволені.

В судовому засіданні, 16.07.2019, проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повідомлено про дату підготовки повного судового рішення, роз`яснено процедуру оскарження рішення.

Справу розглянуто за межами строку, визначеного ст. 181,195 ГПК України, що обумовлено відпусткою судді з 02.05.2019 р. по 17.05.2019 р. та з 21.05.2019 по 03.07.2019.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02.09.2010, Смірнова проти України від 08.1.2005, Матіка проти Румунії від 02.11.2006, Літоселітіс проти Греції від 05.02.2004 та інші).

З аналізу практики ЄСПЛ щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається що строк який можна визначити розумним не може бути однаковим для всіх справ і було би неприродно встановлювати один строк у конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку яка залежить від певних критеріїв вироблених практикою ЄСПЛ складність справи поведінка заявника поведінка державних органів значущість питання для заявника.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

За змістом ст. 114 ГПК України, строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

З`ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши в сукупності надані докази, суд

в с т а н о в и в:

Рішенням Каланчацької селищної ради №78 від 09.02.2017 Про надання згоди на укладання додаткових угод до договорів оренди майна комунальної власності територіальної громади Каланчацької селищної ради Каланчацькому МНВК надано згоду на укладання договору оренди з Малим приватним підприємством Світлофор Плюс .

Відповідно до п.1.1 розділу І Загальні положення Статуту Каланчацького міжшкільного навчально-виробничого комбінату Каланчацької селищної ради Херсонської ради (нова редакція), затвердженого рішенням Каланчацької селищної ради №33 від 30.12.2016, Каланчацький МНВК - є навчальним закладом системи загальної середньої освіти, що здійснює профорієнтаційну, профільну та професійну підготовку учнівської молоді, організовує вивчення спецкурсів, курсів за вибором та адаптацію молоді до умов ринкової економіки з одночасним отриманням загальноосвітньої підготовки у загальноосвітніх навчальних закладах.

Відповідно до п.1.3 Статуту, Каланчацький МНВК має статус комунального закладу і перебуває у власності об`єднаної територіальної громади. Каланчацька селищна рада від імені та в інтересах громади здійснює правомочності з володіння, користування, розпорядження та управління Комбінатом.

Згідно п.1.10 Статуту, Каланчацький МНВК здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Про професійно-технічну освіту", указів Президента України, постанов Кабінету міністрів України, наказів Міністерства освіти і науки України, Положення про міжшкільний навчально-виробничий комбінат, інших законодавчих і нормативних актів у сфері освіти, та тих, що стосуються підготовки водіїв транспортних засобі.

28.02.2017 між Каланчацьким міжшкільним навчально-виробничим комбінатом Каланчацької селищної ради (далі - Орендодавець) та Малим приватним підприємством Світлофор Плюс (далі - Орендар) укладено договір оренди (майнового найму) нежитлового приміщення (далі - Договір) що належить до спільної власності територіальних громад району.

Згідно п. 1.1. Договору, Орендодавцем надано Орендарю приміщення комунального закладу Каланчацький міжшкільний навчально-виробничий комбінат Каланчацької селищної ради загальною площею 87,6 кв.м.: кабінет №1 - 45,7 кв.м., кабінет №2 - 41,9 кв.м., розташоване за адресою: 75800, АДРЕСА_1 , з метою навчання водіїв транспортних засобів та трактористів.

Згідно з п.7.3 Договору, термін оренди приміщення встановлюється на 2 роки 11 місяців. Якщо жодна із сторін не заявить за 2 місяці до закінчення строку дії цього договору про своє бажання розірвати його, договір автоматично продовжується на наступний період. Перебіг строку оренди приміщення починається з дня складання акту здачі-приймання приміщення відповідно до п.2.1 Договору (з 28.02.2017 по 01.12.2019).

За актом прийняття - передачі (майнового найму) нежитлового приміщення, підписаного Орендодавцем та Орендарем 28.02.2017, останньому в оплатне строкове користування передане приміщення загальною площею 87,6 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 вул. Лесі Українки, 2: кабінет №1 - 45,7 кв.м., кабінет №2 - 41,9 кв.м.

Згідно додатку №1 до договору оренди від 28.02.2017, нежитлове приміщення №1 та №2 загальною площею 87,6 кв.м. укомплектовано наступним майном: партами, стільцями, столом та стільцем вчителя, шафами, плакатами Зустрічна смуга , Вітчизняні автомобілі , навчальними плакатами, стендами, дорожніми знаками, навчальною літературою.

Згідно інформації Каланчацького МНВК №27/01 від 23.04.2018 та Плану до експлікації внутрішніх площ до плану будівлі літери А та плану поверхів будівлі літери А технічного паспорту майнового комплексу на будівлю та споруди Каланчацького міжшкільного навчально-виробничого комбінату Каланчацької селищної ради по вул. АДРЕСА_2 , 2 в смт. Каланчак, розробленого КП Херсонським бюро технічної інвентаризації від 17.01.2017, об`єкт оренди за цим договором є невід`ємною частиною приміщення адміністративної будівлі Каланчацького МНВК, а саме кабінетами (№1 та №2).

Згідно висновку про вартість майна від 31.08.2016 ринкова вартість оцінюваного об`єкта - нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 87,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 становить - 41833 грн.

Предметом цього спору стали вимоги про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, що належить до комунальної власності територіальної громади Каланчацької селищної ради, укладеного 28.12.2017 між Каланчацьким міжшкільним навчально-виробничим комбінатом Каланчацької селищної ради та МПП Світлофор плюс та зобов`язання Орендаря повернути майно, передане в користування.

Згідно із приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (п. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).

Організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності врегульовані Законом України "Про оренду державного та комунального майна". Цим Законом, зокрема, визначаються об`єкти оренди, органи, яким надано право бути орендодавцями державного та комунального майна, порядок укладення договору оренди, його істотні умови, тощо.

Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Статтею 53 Конституції України передбачено, що держава забезпечує, зокрема, розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про освіту" (в редакції Закону України "Про освіту" 1991 р. із наступними змінами) структура освіти включає, зокрема, загальну середню освіту.

Згідно із ст. 4 Закону України "Про загальну середню освіту" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) систему загальної середньої освіти становлять: загальноосвітні навчальні заклади всіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, навчально-виробничі комбінати, позашкільні заклади, науково-методичні установи та органи управління системою загальної середньої освіти, а також професійно-технічні та вищі навчальні заклади I-II рівнів акредитації, що надають повну загальну середню освіту.

Статтею 14 Закону України "Про освіту" (в редакції Закону України "Про освіту" 1991 р. із наступними змінами) встановлено, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції, зокрема, забезпечують розвиток мережі навчальних закладів та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування.

Відповідно до ст.ст. 43,44 Про загальну середню освіту (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), утримання та розвиток матеріально-технічної бази загальноосвітніх навчальних закладів фінансуються за рахунок коштів засновників (власників) цих закладів. Матеріально-технічна база загальноосвітніх навчальних закладів включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно загальноосвітніх навчальних закладів належить їм на правах, визначених законодавством України.

Відповідно до пп.2 п.8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 796 від 27.08.2010, до даного переліку включені послуги з надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Таким чином, оспорюваний договір оренди від 28.02.2017 року укладений з порушенням чинного законодавства - ст. 14 Закону України "Про освіту" (в редакції Закону України "Про освіту" 1991 р. із наступними змінами), постанови Кабінету Міністрів України № 796 від 27.08.2010 про затвердження Переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, оскільки відповідачеві в користування передані приміщення, які не є тимчасово вільними, а використовуються Каланчацьким МНВК в навчально-виховному процесі, як навчальні кабінети, що є підставою для визнання його недійсним, враховуючи приписи ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Зазначені обставини підтверджені листами Каланчацького МНВК вих.№27/01 від 23.04.2018, №34/01 від 27.04.2018, №72/01 від 14.11.2018. Про користування кабінетами №1 та №2 з 17.30 до 21.00, в часи коли вони є вільними від навчального процесу Каланчацького МНВК відповідачем зазначено у запереченнях, а про відсутність вільного доступу до орендованих приміщень наголошено при розгляді справи по суті.

Наведеного не спростовують посилання відповідача на положення наказу Міністерства освіти і науки України №1117 від 09.12.2009 р., на підставі якого дозволяється передача в оренду об`єктів освіти і науки приватним підприємствам, що здійснюють перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів та заперечення щодо фактичного використання ним орендованих приміщень.

Аргументи прокурора щодо відсутності договірних умов про страхування та індексацію орендної плати, які на підставі ст. 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є істотними, судом відхиляються, оскільки не можуть бути підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним.

Доводи прокурора про те, що передача частини приміщення будівлі Каланчацького МНВК площею 87,6 кв. м., які є кабінетами об`єкту освіти, порушує вимоги ст. 20, ч.ч. 1, 2 ст. 22, ч. ч. 1,2 ст. 26 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення (в редакції від 28.12.2015), так як використання такого приміщення для проведення підвищення кваліфікації працівників та службовців суб`єктів господарювання області свідчить про можливість перебування у відповідному приміщенні осіб, які не проходили медичних оглядів, стан здоров`я яких невідомий, судом до уваги не беруться, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, тому підставними є і вимоги прокурора зобов`язати Мале приватне підприємство Світлофор Плюс повернути Каланчацькій селищній раді Херсонської області за актом прийняття-передачі приміщення в будівлі Каланчацького міжшкільного навчально-виробничого комбінату Каланчацької селищної ради, що розташоване за адресою: смт.Каланчак, вул. Лесі Українки, 2, загальною площею 87,6 кв. м., вартість якого становить 41833 грн., як похідної вимоги від визнання угоди недійсною, оскільки відпала правова підстава користування відповідачем приміщеннями, переданими в оренду.

Щодо правомірності звернення прокурора до суду із цим позовом за захистом інтересів держави в особі Каланчацької селищної ради, суд зазначає таке.

Положеннями статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст. 2 ЦК України визначено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» «представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом» .

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави» .

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст.2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність оцінюється судом у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

У справі, що розглядається, прокурор, на підставі ст.ст. 14, 18 Закону Про освіту (в редакції Закону України "Про освіту" 1991 р. із наступними змінами), обґрунтовує порушення інтересів держави незаконним використанням приміщення навчального закладу, загрозою збереження існуючої мережі навчальних закладів та їх матеріально-технічної бази, а також забезпечення належних умов для навчання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності.

В цій справі звернення прокурора до суду з позовом, на підставі ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» , обумовлене не здійсненням органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, що підтверджено листом Каланчацької селищної ради Херсонської області за вих.№120-7979-18 від 13.11.2018.

Щодо заперечень відповідача про суб`єктний склад спор, то суд зазначає, що п. 2.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" прокурор, звертаючись до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього правочину, і визначає відповідачами, як правило, сторони за правочином (договором). Виняток можуть становити випадки, коли однією з сторін є названий орган (установа, організація); у такому разі відповідачем визначається друга сторона.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Оцінюючи інші доводи і аргументи учасників справи, викладені у заявах по суті справи, суд не бере їх до уваги, як безпідставні та такі, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права. Щодо відображення оцінки зазначених аргументів у судовому рішенні, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішеннях від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України , де зауважено, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Отже, враховуючи наведені норми матеріального права та встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає про обґрунтованість позовних вимог керівника Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі позивача Каланчацької селищної ради та наявності правових підстав для їх задоволення в повному обсязі.

У зв`язку із задоволенням позову, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій сторони, на підставі ст. 19 Конституції України, ч. 9 ст. 129 ГПК України, судовий збір, сплачений прокурором при зверненні до суду із цим позовом, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 237, 238, 240, п.п. 17.5 п. 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. Позовні вимоги керівника Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі позивача Каланчацької селищної ради - задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 28.02.2017, що належить до комунальної власності територіальної громади Каланчацької селищної ради укладеного між Каланчацьким міжшкільним навчально-виробничим комбінатом Каланчацької селищної ради та Малим приватним підприємством Світлофор Плюс .

3. Зобов`язати Мале приватне підприємство Світлофор Плюс повернути Каланчацькій селищній раді Херсонської області за актом прийняття-передачі приміщення в будівлі Каланчацького міжшкільного навчально-виробничого комбінату Каланчацької селищної ради, що розташоване за адресою: смт.Каланчак, вул. Лесі Українки, 2, загальною площею 87,6 кв. м., вартість якого становить 41833 грн.

4. Стягнути з Каланчацької селищної ради (75800, Херсонська обл., смт. Каланчак, вул. Херсонська, 1, ідентифікаційний код юридичної особи: 04401003) на користь прокуратури Херсонської області (73000 м. Херсон, вул. Михайлівська, буд. 33; ідентифікаційний код юридичної особи: 04851120, р/р № 35210003002291, банк - Державна казначейська служба України у м. Києві, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800, призначення платежу - повернення судового збору) 3524 грн. судового збору.

5. Видати наказ після набрання рішенням по справі законної сили.

6. Копію рішення направити сторонам по справі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складене 19.07.2019 р.

Суддя Т.А. Остапенко