Ухвала

від 19.07.2019 по справі 1401/1688/12

АРБУЗИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1401/1688/12

1-в/467/151/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2019 року Арбузинський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Кірімової О.М.,

секретаря Сіваченко Ю.І.,

представника Арбузинського РВДВС ГТУЮ у Миколаївській області Дзгоєвої Т.Ю.

розглянувши подання Арбузинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа,

ВСТАНОВИВ:

Державний виконавець Арбузинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Дерій М.А. звернулась до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа в якому просить тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон ОСОБА_1 до повного та фактичного виконання боржником виконавчого документа, посилаючись на те, що на виконанні знаходиться виконавче провадження № 58604614 з виконання виконавчого листа № 467/1688/2 виданого 06.03.2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Іванівської сільської ради заподіяних збитків незаконною порубкою дерев в сумі 11140 грн. 56 коп.

В поданні зазначається, що державним виконавцем 13.03.2019 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, якою боржника зобов`язано подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Копію вказаної постанови направлено сторонам виконавчого провадження.

Однак, рішення суду боржником не виконано, декларацію не надано, будь-яких дій спрямованих на його виконання не здійснено, що суперечить вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Під час виконання рішення суду виконавцем встановлено, що згідно інформації наданої на запити (адреса вказана у запиті, дата номер запиту) майно належне боржнику на праві власності відсутнє/у разі наявності вказати.

Виконавцем (дата виклику) на адресу боржника надсилались виклики (копії додаються) щодо явки до виконавця для надання пояснень щодо причин невиконання рішення суду, Однак ОСОБА_1 на виклики не з`явився, про причини не повідомив виконавця.

На запит виконавця Державною прикордонною службою України листом від 08.07.2019 року повідомлено про те, що ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 , неодноразово перетинав державний кордон України.

За повідомленням Державної міграційної служби України від 08.07.2019 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перетинав кордон України 27.04.2019, 13.05.2019, 05.07.2019 року.

В зв`язку з зазначеним державний виконавець вказує на те, що боржник ухиляється від виконання рішення, не вживає заходів щодо виконання рішення за рахунок належного майна і доходів.

Крім того, в подані вказується, що боржником рішення суду виконано не було, що призвело до вжиття відносно нього вищевказаних заходів примусового виконання.

Представник Арбузинського РВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області в судовому засіданні підтримала заявлене клопотання та просила його задовольнити, оскільки боржник самостійно не виконує рішення суду.

Дослідивши подання, вивчивши надані суду письмові докази, суд приходить до наступного.

11 липня 2019 року державний виконавець Арбузинському РВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області звернулась до суду з поданням по тимчасове обмеження у праві за межі України боржника без вилучення паспортного документа.

З підстав зазначених у поданні просила суд тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканця АДРЕСА_1 до виконання зобов`язань, покладених на нього виконавчим листом № 467/1688/12, виданим 06.03.2019 року.

Згідно вказаного подання, державним виконавцем до нього додано довідку Державної міграційної служби України від 08.07.2019 року та копію акту державного виконавця від 18.06.2019 року.

Будь-яких інших доказів в обґрунтування обставин вказаних поданні, аніж зазначених у додатках до подання, державним виконавцем до подання не додано та в судовому засіданні не долучалось.

Так, зокрема суду не надано копію виконавчого листа, на підставі якого відкрито виконавче провадження, що не дає змоги встановити дату пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Також суду не надано копію постанови про відкриття виконавчого провадження, що позбавляє суд встановити факт, що на виконанні в Арбузинському РВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області дійсно перебуває вказане виконавче провадження з виконання виконавчого листа 467/1988/12 та не дає змоги встановити дату відкриття вказаного виконавчого провадження.

У разі наявності постанови про відкриття виконавчого провадження, суду не надано доказів надсилання її копії боржнику ОСОБА_1 , отамання її боржником, в зв`язку з чим не можливо встановити факт обізнаності боржника про відкриття виконавчого провадження та необхідності вчинити дії, пов`язані з виконанням рішення суду.

Відсутні також відомості про направлення на адресу боржника викликів державного виконавця, про що зазначено у поданні, щодо явки до виконавця для надання пояснень щодо причин невиконання рішення суду.

Також суду не надано доказів: направлення державним виконавцем запитів на адресу Державної фіскальної служби України про джерела отримання доходів боржників фізичних осіб та про номери рахунків, відкритих юридичними особами та/або фізичними особами підприємцями та Пенсійного фонду України про осіб боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи та про осіб боржників, які отримують пенсії; отримання інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 на праві власності, що свідчить про неповноту виконавчих дій, спрямованих на виконання рішення суду.

Суд звертає увагу, що державним виконавцем зазначається про те, що до вказаного подання додано довідку Державної міграційної служби України від. 08.07.2019 року. Однак, у відповідності до матеріалів подання, до нього додано копію документа низької якості, в зв`язку з чим суд позбавлений можливості ідентифікувати вказаний документ встановити його видавника та обставини які він підтверджує, оскільки такий фактично є фотокопією трьох окремих аркушів накладених один поверх іншого та скривають текс цих аркушів. Крім того, вказана копія не посвідчена державним виконавцем. В зв`язку з зазначеним суд не приймає вказаний документ при розгляді подання в якості належного та допустимого доказу.

Окремо, слід звернути увагу, що акт державного виконавця від 18.06.2019 року, копія якого додана до матеріалів подання, та згідно якого зазначається, що при виїзді за місцем проживання боржника встановлена відсутність останнього за місцем проживання та зазначено про перебування боржника за кордоном, в порушення вимог встановлених для оформлення вказаних актів, складений та підписаний лише державним виконавцем.

Таким чином, державним виконавцем не зазначено про те: чи складався такий акт за присутності стягувача чи його представника, або зазначення відомостей про відсутність такого; чи складався такий акт за присутності боржника, або зазначення відомостей про відсутність такого; про залучення понятих при складанні та підписанні акту.

В зв`язку з зазначеним, суд позбавлений можливості однозначно прийти до висновку про виїзд державного виконавця за місцем проживання боржника та позбавлений можливості належним чином оцінити обставини зазначені у вказаному акті, а тому акт державного виконавця не може бути прийнято судом в якості належного доказу у справі.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності (ст. 12 ЦПК).

Кожна сторона повинна довести обставини, на які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

В силу ст. 13 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі Конвенції), частина друга якої передбачає: «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною». При чому згідно ч. 3 указаної статті це на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлення порядку розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України». Згідно положень даного Закону громадянин України може бути обмежений у праві виїзду за кордон, якщо відносно нього діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов`язання до виконання зобов`язань або розв`язання спору у передбачених законом випадках; якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням - до виконання зобов`язань (п. 5); якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі.

У справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria» від 26.11.2009) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з`ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.

У справі «Хлюстов проти Росії» («Khlyustov v. Russia» від 11.07.2013 року) ЄСПЛ також застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у звязку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у ЄСПЛ не погодився з владою РФ з питання додержання в результаті накладення обмеження на право заявника залишати свою країну принципу згідно якого таке обмеження має бути необхідним в демократичному суспільстві в контексті п. 3 ст. 2 Протоколу №4 Конвенції. Більше того Європейський Суд вказав, що необхідність додержання цього принципу закладена і в національному законодавстві, яке не передбачає автоматичного накладення таких обмежень.

Згідно до ч. 1, 3 ст. 441 Цивільного процесуального кодексу України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Слід зауважити, що словосполучення «невиконання боржником судового рішення» означає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом певного строку, про що вказує державний виконавець, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження (висновки Верховного Суду України, узагальнення судової практики щодо розгляду подань про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013 року).

Отже, право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань.

Дії державного виконавця щодо встановлення місця проживання боржника, розшуку майна боржника не можуть свідчити про ухилення боржника від виконання зобов`язань. Вказані дії проводяться державним виконавцем незалежно від ухилення чи не ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду. Виклики та вимоги державного виконавця боржникові не вручені, тому відсутні підстави для визнання боржника таким, що саме ухиляється від виконання судового рішення.

Таким чином, оскільки державним виконавцем не надано належні та об`єктивні докази на підтвердження ухилення боржника від виконання зобов`язання, у суду не має правових підстав для задоволення подання державного виконавця.

Крім того, слід зауважити, що звернення державного виконавця до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України повинно бути як крайній захід, який застосовується до боржника, коли державним виконавцем вже виконані всі можливі дії щодо примусового виконання судового рішення, оскільки це веде до обмеження конституційного права громадянина на свободу пересування.

З огляду викладене, суд дійшов висновку, що подання є необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 260, 441 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні подання Арбузинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа - відмовити.

Апеляційна скарга подається до Миколаївського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Арбузинського

районного суду О.М. Кірімова