Рішення

від 09.07.2019 по справі 569/18842/17

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/18842/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2019 року м.Рівне

Рівненський міський суд в складі судді Бердія М.А.,

при секретарі Прокопчук Л.М.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Боярчук Ж.В. ,

представника третьої особи ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Орган опіки та піклування виконавчого комітету рівненської міської ради до ОСОБА_4 про збільшення розміру аліментів, стягнення додаткових витрат на дітей та позбавлення батьківських прав, суд -

В С Т А Н О В И В:

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд збільшити розмір аліментів, призначених рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01 квітня 2015 року в розмірі 650 грн. та стягувати з ОСОБА_4 на її користь аліменти на утримання синів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1200 грн., на кожну дитину, щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття. Також, враховуючи необхідність постійного витрачання коштів на лікування дітей, які постійно хворіють, просила стягувати з відповідачана її користь додаткові витрати на утримання дітей, в розмірі по 1500 грн., на кожну дитину, щомісячно до досягнення ними повноліття. Зазначила, що стягнення додаткових витрат дозволить дітям забезпечити нормальне харчуння, купівлю одягу і взуття, а також ліків та інших витрат на їх лікування. Крім того, просила позбавити ОСОБА_4 батьківських прав стосовно синів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , оскільки відповідач не спілкується з дітьми, а також ухиляється від виконання обов`язків по вихованню своїх дітей.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги позивача підтримав повністю з підстав викладених в позовній заяві, просив суд їх задоволити.

Відповідач ОСОБА_4 повідомлений належним чином про дату час та місце розгляду справив судове засідання не з`явився, до початку судового засідання подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності з участю його представника адвоката Боярчук Ж.В. у зв`язку з перебуванням на роботі за кородом. Крім того, просив суд не позбавляти його батьківських прав. Зазначив, що у зв`язку з відсутністю роботи в Україні з 2016 року змушений підробляти на тимчасових роботах за кордоном. Вказав, що дітей любить та бажає приймати участь у їх вихованні.

Представник відповідача Боярчук Ж.В. в судовому засіданні позовні вимоги позивача визнала частково з підстав викладених у відзиві, не заперечила проти збільшення розміру стягуваних з відповідача аліментів та стягнення аліментів в розмірі 1000 грн. на утримання кожної дитини. В задоволенні решти позовних вимог позивача просила суд відмовити, оскільки вважає їх безпідставними та необгрунтованими.

Представник третьої особи ОСОБА_7 повідомлена належним чином про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явилася, до початку судового засідання подала до суду заяву про розгляд справи без участі представника органу опіки та піклування Рівненського міськвиконкому. Зазначила, що висновок №08-688 від 24.04.2018 року про доцільність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав стосовно малолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтримує в повному обсязі.

В судовому засіданні малолітній ОСОБА_5 суду пояснив, що бажає спілкуватися з батьком.

Суд, заслухавши позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Боярчук Ж.В. , малолітнього ОСОБА_5 , дослідивши письмові докази по справі, приходить до наступного:

Як було встановлено в судовому засіданні, відповідач ОСОБА_4 є батьком малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 27 квітня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції.

Крім того, відповідач ОСОБА_4 є батьком малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 19 січня 2012 року Відділом держаної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області по цивільній справі №2-4213/11 від 01 липня 2011 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано.

Рішенням Рівненського міського суду від 01 квітня 2015 року по цивільній справі № 569/3460/15-ц стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі по 650 грн., щомісячно на кожну дитину, проіндексованому згідно чинного законодавства, починаючи з 03 березня 2015 року і до досягнення дітьми повноліття.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч.3 ст.51 Конституції України).

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення в Сімейному кодексі України.

Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів передбачено, що відповідно до ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

За змістом норми ст. 192 СК України особа, яка отримує аліменти може звернутися з позовом про збільшення розміру аліментів у випадку, якщо погіршилося її матеріальне становище або стан її здоров`я, або поліпшилося матеріальне або сімейне становище платника аліментів, а також стан його здоров`я. Вказані обставини мають виникнути після ухвалення судового рішення про стягнення аліментів.

З огляду на ст. 6 Конвенції ООН Про захист прав людини та основоположних свобод , яка згідно Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є обов`язковою для застосування національними судами, зміст якої передбачає, що рішення суду повинне бути не тільки законним та обґрунтованим, але й справедливим.

Відповідно до ст. 183 та ст. 184 СК України за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Частиною 1 ст. 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік визначено, що у 2019 році прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить: з 1 січня 2019 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень.

Як з`ясовано в судовому засіданні, розмір аліментів, які стягуються з відповідача на утримання спільних з позивачем дітей визначено судом у твердій грошовій сумі у розмірі по 650 грн. на кожну дитину.

Згідно розрахунку розміру заборгованості по аліментах виданого Рівненським міським відділом Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області №81936 від 04.12.2017 року, за боржником ОСОБА_4 рахується заборгованість по аліментах в розмірі 573,76 грн. станом на 01 грудня 2017 року.

Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

При вирішенні питання про зміну розміру аліментів суд враховує, що на даний час розмір раніше стягнутих аліментів з відповідача є недостатнім, оскільки в силу свого віку діти, природньо, потребують більших витрат на матеріальне забезпечення, розвиток, освіту та інше, що тягне і відповідну зміну матеріального становища матері. Крім того, з часу присудження аліментів зріс і прожитковий мінімум для дитини відповідного віку. В той же час, відповідач не заперечив, що має нерегулярний та мінливий дохід, періодично їздить на заробітки до Республіки Польща, є працездатною особою, а тому на переконання суду, спроможний сплачувати аліменти на дітей щомісячно в розмірі визначеному позивачем.

З урахуванням встановлених обставин, приймаючи до уваги, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, зважаючи на обов"язок обох батьків утримувати дитину, враховуючи, те що розмір прожиткового мінімуму на дитину віком від 6-ти до 18-ти років з 01 липня 2019 року становить 2118, 00 грн., відповідач не заперечив щодо стягнення з нього аліментів в розмірі 1000 грн. на утримання кожної дитини, тому суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на положеннях Сімейного кодексу України, відповідають інтересам дітей, їхньому рівню життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дітей, визначення указаного позивачем розміру аліментів призведе до дотримання прав дітей на утримання від батька відповідно до положень Закону. Вказаний розмір аліментів відповідає вимогам законодавства з врахуванням можливостей обох батьків щодо утримання дітей, та, на думку суду, є таким, що не поставить в тяжке матеріальне становище сторони.

Згідно п.23 Постанови Пленуму ВСУ від 15 травня 2006 року №3 Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", у випадку зміни розміру аліментів у новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

Статтею 185 СК України передбачено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів від 15 травня 2006 року №3 роз`яснено, що до передбаченої ст. 185 СК України участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. При одночасному розгляді вимог про стягнення аліментів і додаткових витрат їх має бути визначено у рішенні окремо.

До особливих обставин, викладених у ст.185 СК України, закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей, страждає на тяжку хворобу, є калікою. Особливі обставини можуть бути зумовлені як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, навчання дитини відповідно до навиків та здібностей дитини, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Такі особливі обставини є індивідуальними у кожному конкретному випадку.

Доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки МСЕК, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров`я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат (на лікування, на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо).

Разом з тим, додаткові витрати, зумовлені особливими обставинами, можуть бути присуджені судом у вигляді конкретної суми, що підлягає одноразовій сплаті, або у вигляді щомісячних чи інших періодичних платежів, здійснюваних протягом певного строку чи постійно. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення. Причому, якщо причина, що зумовила додаткові витрати, є триваючою додаткові витрати можуть фінансуватися наперед із вказівкою або без вказівки кінцевого терміну їх виплати.

При стягненні коштів на додаткові витрати, які повинні бути понесені у майбутньому, суду необхідно надати розрахунок або обґрунтування необхідності майбутніх витрат.

Позивач ОСОБА_1 пред`явила позов до відповідача ОСОБА_4 про стягнення додаткових витрат на дітей у виді постійних (щомісячних) платежів в розмірі по 1500 грн. на кожну дитину.

На обґрунтування суми таких постійних платежів позивач зазначає, що додаткові витрати пов`язані із необхідністю постійного витрачання коштів не лише на лікування епізодичних хвороб (застуд), але й хронічних, а також зазначила, що стягнення зазаначених додаткових витрат дозволить дітям забезпечити нормальне харчування, купівлю одягу та взуття, а також ліків і понесення інших витрат на їх лікування.

Однак, позивачем не надано суду жодного розрахунку додаткових витрат на дітей або обґрунтування необхідності майбутніх витрат саме у розмірі 1500 грн. на кожну дитину щомісячно.

Стосовно додаткових щомісячних витрат на лікування епізодичних хвороб (простуда, ангіна, тощо), суд приходить до висновку, що лікування дитини як її природна потреба та обов`язок батьків, охоплюється питанням стягнення аліментів та не може розглядатися як додаткові витрати на дитину в розумінні положень ст. 185 СК України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача ОСОБА_4 додаткових витрат на утримання дітей в розмірі по 1500 грн. щомісячно на кожну дитину.

Згідно висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 №08-688 від 24 квітня 2018 року, ОСОБА_4 своїх батьківських обов`язків, зокрема обов`язку виховувати та піклуватися про дітей не виконує на протязі тривалого часу та не здійснює жодних дій, спрямованих на їх виконання, фактично батько самоусунувся від догляду та виховання синів. Така його поведінка свідчить про свідоме ухиляння від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до малолітніх синів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Враховуючи встановлене виконавчий комітет Рівненської міської рада, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити ОСОБА_4 батьківських прав стосовно його малолітнійх дітей.

З пояснень позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні слідує, що відповідач ОСОБА_4 не виконує батьківських обов`язків щодо виховання малолітніх синів, не цікавиться їх життям та здоров`ям, не спілкується з ними, вважає, що жодних перешкод для цього у нього немає.

Однак, як встановлено в судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 бажає приймати участь у вихованні своїх синів, належно виконувати батьківські обов`язки, заперечує проти позбавлення його батьківських прав. Вказує, що у зв`язку з тим, що з 2016 року він постійно працює за кордоном, що позбавляє його можливості виконання батьківських обов`язків

На переконання суду, зазначене свідчить про те, що відповідач певною мірою змінив своє ставлення до дітей та проявляє бажання брати участь у їх вихованні.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Положеннями норм Сімейного кодексу України встановлено, що кожний із батьків зобов`язаний піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, проявляти у відношенні неї батьківське піклування, зобов`язаний виховувати та утримувати дитину до її повноліття. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ст.ст. 150, 151, 152, 155 СК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст.164 Сімейного кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Відповідно до ст.165 Сімейного кодексу України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 Сімейного кодексу України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Відповідно до п.п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст.164 Сімейного кодексу України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року та ратифікованої постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні.

При розгляді даної справи, судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо та те, що позбавлення відповідача батьківських прав необхідне в якнайкращих інтересах дітей.

Суд звертає увагу і на те, що незалежно від причин припинення виконання своїх обов`язків по вихованню дітей в певний період, відповідач змінив своє ставлення до виховання дітей, має бажання та наміри приймати участь у вихованні своїх синів.

Згідно ч.5 ст.19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

При цьому суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).

Висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради №08-688 від 24 квітня 2018 року про доцільність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав, суд вважає таким, що суперечить інтересам дітей.

Суд звертає увагу на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо. Враховуючи особу відповідача, обставини справи, суд дійшов до висновку про те, що за даних обставин необхідності позбавляти відповідача батьківських прав немає, позов є передчасним.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.12 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.ч.1, 5, 6 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За вищенаведених обставин, суд приходить до висновку, що позивач належними та допустимими доказами не довела наявності обставин, які б свідчили про необхідність винесення рішення про позбавлення відповідача батьківських прав стосовно його малолітніх дітей.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і що у виняткових випадках суд може відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дітей з покладанням на органи опіки і піклування контролю за виконанням ним батьківських обов`язків.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, враховуючи інтереси дітей, особу відповідача, його бажання виправитися, спілкуватися з синами, приймати участь у їх вихованні, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав слід відмовити.

Водночас, суд вважає за необхідне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання своїх малолітніх дітей. Відмова в позові не позбавляє позивача в подальшому, повторно звернутись до суду з відповідним позовом.

Також, суд звертає увагу щодо необхідності продовження контролю за виконанням відповідачем батьківських обов`язків з боку органу опіки та піклування, що відповідає п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав".

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору за категорією спорів про стягнення аліментів, то з відповідача слід стягнути судовий збір в дохід держави в розмірі 640 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Орган опіки та піклування виконавчого комітету рівненської міської ради (місцезнаходження: м.Рівне, вул.Соборна,12 а, код ЄДРПОУ 04057758) до ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) про збільшення розміру аліментів, стягнення додаткових витрат на дітей та позбавлення батьківських прав, задоволити частково.

Збільшити розмір аліментів, призначених рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01 квітня 2015 року в розмірі 650 грн. та стягувати з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1200 грн., щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Збільшити розмір аліментів, призначених рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01 квітня 2015 року в розмірі 650 грн. та стягувати з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1200 грн., щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 , відмовити.

Попередити ОСОБА_4 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та покласти на органи опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради контроль за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_4 .

Стягнути з ОСОБА_4 судовий збір в дохід держави в розмірі 640 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд, або безпосередньо до Рівненського апеляційного суду (відповідно до п.п. 15.5 п.15 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147 - VIII від 03 жовтня 2017 року). Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Рівненського

міського суду Бердій М.А.