Постанова

від 09.07.2019 по справі 520/1436/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Зінченко А.В.

09 липня 2019 р.Справа № 520/1436/19

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді - Мельнікової Л.В.,

суддів - Калитки О. М. , Рєзнікової С.С. ,

за участю секретаря судового засідання - Ковальчук А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 березня 2019 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, -

В с т а н о в и л а:

13.02.2019 року позивач громадянин Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області (подалі - УДМС України в Київській області) № 204 від 22.12.2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 18362/70802 від 16.09.2011 року;

- скасувати рішення Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківський області (подалі - ГУ ДМС України в Харківській області) від 27.12.2018 року про скасування посвідки на постійне проживання в Україні серії 1Н169780 від 29.11.2018 року;

- зобов`язати ГУ ДМС України в Харківській області поновити йому посвідку на постійне проживання в Україні шляхом видачі нової посвідки.

За приписами ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов1язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

З урахуванням тієї обставини, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.09.2018 року № 732 Про реорганізацію територіальних органів Державної міграційної служби утворено Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області як юридичну особу публічного права шляхом реорганізації та злиття ГУ ДМС у м. Києві та УДМС у Київській області, колегія суддів, задовольняючи клопотання позивача, допускає заміну відповідача у справі УДМС України в Київській області його правонаступником Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що зазначені рішення не можуть вважатися такими, що прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, порушують його права, свободи та законні інтереси, відтак, підлягають безумовному скасуванню.

Заперечуючи проти вимог позивача, у відзиві на позов ГУ ДМС України в Харківській області зазначає, що доводи позивача про порушення його права на імміграцію в Україні є безпідставними, оскільки його прагнення до користування таким правом суперечить чинному законодавству України у сфері міграції, відтак, у рамках спірних правовідносин права позивача ГУ ДМС України в Харківській області не порушені та вони не потребують судового захисту. За наведених обставин, просить відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 .

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2019 (рішення у повному обсязі складено 25.03.2019 року) адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений у повному обсязі у спосіб, визначений позивачем.

Визнано протиправним та скасовано рішення УДМС України в Київській області № 204 від 22.12.2018 року про скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 /70802 від 16.09.2011 року.

Скасовано рішення ГУ ДМС України в Харківський області від 27.12.2018 року про скасування посвідки на постійне проживання в Україні серії 1Н169780 від 29.11.2018 року громадянину В`єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ГУ ДМС України в Харківський області зобов`язано поновити ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання в Україні шляхом видачі нової посвідки.

Судом проведений розподіл судових витрат, а саме: стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань УДМС України в Київській області, та стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1.536,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДМС України в Харківській області.

Висновок суду вмотивований тим, що при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та наданні посвідки на постійне місце проживання, посадові особи ВПРФО ГУМВС України в Київський області, проводили перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача, та на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України Про імміграцію ними надана оцінка підстав залишення позивача на постійне проживання в Україні. Підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, визначених у ст. 10 Закону України Про імміграцію не виявлено, у зв`язку з чим, йому надано дозвіл на імміграцію в Україну та видано посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Крім наведеного, суд визначився про те, що УДМС України в Київський області порушено процедуру прийняття рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну № 204 від 22.12.2018 року.

Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2019 року стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань УДМС України в Київській області в сумі 1.700,00 грн., та стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДМС в Харківській області 3.400,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2019 року, в апеляційній скарзі відповідач ГУ ДМС України у Харківській області, посилаючись на прийняття судового рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати зазначене рішення в частині задоволення вимог стосовно ГУ ДМС України у Харківській області, та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Аргументи, наведені відповідачем в обґрунтування вимог апеляційної скарги, по суті, є аналогічними доводам, викладеним у відзиві на позов.

У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ДМС України у Харківській області, позивач посилається на доводи, наведені ним у заявах по суті в суді першої інстанції, та просить залишити скаргу без задоволення, а судове рішення, - без змін.

04.07.2019 року до суду апеляційної інстанції позивачем подано заяву, в якій він просить вирішити питання відшкодування судових витрат в загальній сумі 2.500,00 грн., обґрунтовуючи її тим, що понесені ним витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідачів на його користь.

Заперечуючи проти заяви позивача, ГУ ДМС України у Харківській області зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З урахуванням тієї обставини, що зазначена справа, в розумінні ч. 6 ст. 12 КАС України, є справою незначної складності, і представник позивача використовує у своїй діяльності раніше напрацьовані матеріали та шаблонні документи, які застосовуються при розгляді всіх судових справ даної категорії, просить зменшити позивачу розмір судових витрат.

За приписами статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ГУ ДМВ України у Харківській області задоволенню не підлягає, а судове рішення відповідно до положень ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав.

Судом установлено та не заперечується учасниками справи, що 15.08.2018 року до УДМС України в Київській області надійшов запит з ГУ ДМС України в Харківській області щодо перевірки законності надання дозволу на імміграцію позивачу ОСОБА_1 , у зв`язку із зверненням із заявою про обмін посвідки на постійне проживання в Україні.

У ході перевірки установлено, що дозвіл на імміграцію в Україну позивачу наданий на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України Про імміграцію , як особа, яка є чоловіком іммігрантки (шлюб зареєстрований 20.02.2008 року) та його дружина є громадянкою ОСОБА_2 ОСОБА_3 документована посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 04.11.2004 року.

16.09.2011 року керівництвом ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області прийнято рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 закону України Про імміграцію та документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 70802 від 16.09.2011 року.

Рішенням УДМС України в Київській області від 22.12.2018 року № 204 позивачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України Про імміграцію скасовано дозвіл на імміграцію в Україні. Видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 № 18362/70802 від 16.09.2011 року скасована на підставі вимог пп. 1 п. 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 року № 321 /т. 1, а.с. 35/.

27.12.2018 року ГУ ДМС України в Харківський області прийнято рішення № 04/1- про те, що позивачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України Про імміграцію скасовано дозвіл на імміграцію в Україні. Видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_4 від 29.11.2018 року скасована на підставі вимог пп. 1 п. 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 року № 321 /т. 1, а.с. 36/.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VI (подалі - Закон № 3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

За змістом ч. 15 ст. 4 Закону № 3773 іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України. При цьому, документами, що засвідчують законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, можуть бути посвідка на постійне проживання та посвідка на тимчасове проживання.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України Про імміграцію іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; законні представники - батьки, усиновителі, батьки-вихователі, опікуни, піклувальники, представники закладів, які виконують обов`язки опікунів і піклувальників.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про імміграцію", у редакції, що діяла на час видачі позивачу посвідки на постійне проживання в Україні, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Згідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 зазначеного Закону, квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Стаття 9 цього Закону встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я.

Крім зазначених документів, зокрема, подаються: для осіб, зазначених у пункті 6 частини 2 статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію, заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів.

У разі ж не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як слідство, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.

Статтями 10, 11 зазначеного Закону, у редакції, що діяла на час оформлення посвідки, встановлено, що дозвіл на імміграцію не надається: особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено; особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я; особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; в інших випадках, передбачених законами України.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 р. N 1983 (далі - Порядок).

У відповідності до пп. 2 п. 2 цього Порядку, в редакції, яка діяла на час надання посвідки, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи Департаменту в головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно п. 12 Порядку, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.

Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Як установлено судовим розглядом, дозвіл про надання імміграції позивачу, як громадянину В`єтнаму, надано згідно з документами, які діяли станом на момент прийняття відповідного рішення, тобто станом на 13.09.2011 року.

Станом на момент прийняття рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію - на 13.09.2011 року дійсність, чинність та законність відповідних документів, визначених статтею 9 Закону Про імміграцію працівниками ВГІРФО ГУМВС України в Київський області перевірялись. Зазначені дії не визнані протиправними або незаконними в установленому законом порядку.

Судом встановлено, що при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та наданні посвідки на постійне місце проживання, посадові особи ВГІРФО ГУМВС України в Київський області, проводили перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача, та на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України Про імміграцію ними надана оцінка підстав залишення позивача на постійне проживання в Україні.

Підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, визначених у ст. 10 Закону України Про імміграцію не було виявлено, у зв`язку з чим, йому надано дозвіл на імміграцію в Україну та видано посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства та порядок надання таким особам дозволу на імміграцію в Україну визначені Законом України Про імміграцію , постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року N 1983 Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень. Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання (подалі - Постанова № 1983), постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 року № 251 Про затвердження Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків га внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року N 1983 .

Згідно із п. 21 Постанови № 1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Відповідно до п. 22 Постанови № 1983, для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України Про імміграцію , що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

За умов п. 23 Постанови № 1983, ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Відповідно до п. 24 Постанови № 1983, рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України Про імміграцію . Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Таким чином, підставою для вилучення у іноземця чи особи без громадянства посвідки на постійне проживання у Україні є рішення компетентного, в розумінні Закону України Про імміграцію , органу про скасування раніше наданого дозволу на імміграцію.

У відповідності до ст. 6 Закону України Про імміграцію спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи, зокрема, приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.

Згідно статті 13 цього Закону, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не пізніш як у тижневий строк з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Колегія суддів зазначає, що рішення ГУ ДМС України в Київський області про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну № 204 прийнято 22.12.2018 року.

Як установлено судовим розглядом, копії зазначеного рішення відповідачем у тижневий строк позивачу не надіслано, до відома позивача не доведено. Для надання пояснень при розгляді питання щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну, позивача не запрошено. Відтак, зазначені вище вимоги чинного законодавства України відповідачем не дотримані.

Доказів зворотного судам першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано.

За наведеного, погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Інші доводи учасників справи на висновки колегії суддів не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10.02.2010 року).

Частково задовольняючи заяву позивача про відшкодування судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частинами 1, 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частинами 4, 5 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 7 ст. 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною 9 ст. 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем в обґрунтування заяви про відшкодування судових витрат на правничу допомогу надано копії: договору про надання правової допомоги № Д-65/18 від 05.06.2018 року із адвокатом Вітер Н.В.; додаткової угоди № 3 від 27.06.2019 року до договору про надання правової допомоги № Д- 65/18 від 05.06.2018 року; довідки ПАТ КБ ПриватБанк про відкриття розрахункового рахунку на ім`я ОСОБА_4 ; квитанцій ПАТ КБ ПриватБанк про сплату коштів в якості оплати послуг адвоката за договором № Д-65/18 від 26.06.2019 року, від 27.06.2019 року в загальній сумі 2.500,00 грн.; звіту банку ПАТ КБ ПриватБанк за р/р НОМЕР_5 за червень 2019 року, акту виконаних робіт № 3 від 27.06.2019 року до договору № Д-65/18 від 05.06.2018 року.

На виконання умов договору про надання правничої допомоги, адвокатом Вітер Н.В. надано наступні послуги: складення відзиву на апеляційну скаргу від 20.06.2019 року. Сума гонорару - 2.500,00 грн.

Погоджуючись з доводами відповідача, колегія судів вважає, що витрати у сумі 2.500,00 грн є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді апеляційної інстанції, затраченим ним часом на надання таких послуг (складення відзиву на апеляційну скаргу не вимагало значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, адвокат був обізнаним про позицію позивача; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, визначитися щодо способів захисту прав позивача його адвокат мав реальну можливість до часу подання адміністративного позову), не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також те, що їх стягнення з бюджетної установи становить надмірний тягар для цієї установи, що суперечить принципу розподілу таких витрат (означених висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Так, у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За наведеного вище, колегія суддів вважає, що з урахуванням розміру витрат на оплату адвоката та його співмірність зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на її виконання (надання), обсягом наданою адвокатом послуги та виконаних робіт, а також значенням справи для сторони, зокрема, впливом вирішення справи на репутацію сторони, вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДМС в Харківській області в сумі 800,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області в сумі 400,00 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 52, 139, 292, 293, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 березня 2019 року, - без змін.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) витрати на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області в сумі 800,00 грн. (вісімсот гривень).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) витрати на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (ЄДРПОУ 42552596) в сумі 400,00 грн.

Постанова Другого апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття. Учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених Кодексом адміністративного судочинства України. Касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя (підпис)Л.В. Мельнікова Судді (підпис) (підпис) О.М. Калитка С.С. Рєзнікова Постанова у повному обсязі складена і підписана 19 липня 2019 року.