Рішення

від 11.06.2019 по справі 910/2631/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.06.2019Справа № 910/2631/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворнер Мьюзік Україна"

організація, яка звертається за захистом порушених прав суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав - приватна організація "Організація колективного управління авторськими і суміжними правами";

до Приватного підприємства "Святошинське";

про виплату компенсації за порушення майнових авторських прав.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Дюбко С.П.

Представники:

Від позивача: Сербуль О. Ю., довіреність № б/н від 08.02.19;

Від відповідача: не з`явилися;

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулася Приватна організація "Організація До Господарського суду міста Києва звернулася Приватна організація "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" для захисту майнових авторських прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворнер мьюзік Україна" з позовом до Приватного підприємства "Святошинське" про стягнення 264 3000,00 грн. компенсації за порушення майнових авторських прав.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем майнових авторських прав позивача на публічне виконання музичних творів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2019 року відкрито провадження у справі № 910/2631/19 та вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання, розгляд справи призначено на 02.04.2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2019 року підготовче засідання відкладено до 23.04.2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/2631/19 до судового розгляду по суті на 21.05.2019.

У судовому засіданні 21.05.2019 оголошено перерву в слуханні справи по суті до 30.05.2019.

У судовому засіданні 30.05.2019 оголошено перерву в слуханні справи по суті до 11.06.2019.

Під час розгляду спору по суті 11.06.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання 11.06.2019 не з`явився, відзив на позовну заяву не надав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, оскільки ухвала була надіслана відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в відомостях з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зазначає про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом направлення на адресу суду поштовим відправленням.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ

24.01.2014 між Приватною організацією "Організація колективного управління авторськими і суміжними правами" (організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ворнер Мьюзік Україна" (видавник) укладено договір №АВ-24012014/01, за умовами якого:

- видавник надає організації повноваження здійснювати колективне управління майновими правами на твори та субвидані твори, які належать або протягом дії Договору №АВ-24012014/01 йому належатимуть, а саме: дозволяти або забороняти використання об`єктів авторського права третім особам відповідно до умов Договору №АВ-24012014/01 (пункт 2.1 Договору №АВ-24012014/01);

- надання повноважень на колективне управління правами передбачає: укладення організацією договорів на право використання об`єктів авторського права третім особам, збір винагороди, її розподіл та виплату (пункт 2.2 Договору №АВ-24012014/01);

- у випадку виявлення порушень прав, управління якими здійснює організація, остання має право пред`являти заяви, претензії, здійснювати фіксацію фактів використання об`єктів авторського права без дозволу організації, вчиняти будь-які інші дії (вживати заходи), направлені за захист авторських прав видавника, за умови отримання попередньої згоди видавника (пункт 9.2 Договору №АВ-24012014/01);

- Договір №АВ-24012014/01 вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє безстроково (пункт 12.1 Договору №АВ-24012014/01).

Товариством надано декларацію від 01.12.2016 щодо переданих в управління музичних творів, зокрема, "ІНФОРМАЦІЯ_1", виконавець "ОСОБА_1".

Із названої декларації вбачається, що позивач отримав від ТОВ "Ворнер/Чаппелл" майнові права на зазначений твір на підставі Ліцензійного договору; дата початку дії Ліцензійного договору - 01.01.2014, кінцева дата дії - безстроково.

Отже, на підставі договору №АВ-24012014/01 Організація набула повноваження здійснювати колективне управління майновими правами на музичний твір "ІНФОРМАЦІЯ_1", виконавець "ОСОБА_1".

Пунктом 8.1 Ліцензійного договору встановлено, що у разі коли субвидавнику стає відомо про будь-який випадок неавторизованого або порушуючого права використання тих чи інших творів, субвидавник зобов`язаний негайно повідомити про це видавника, а видавник має право самостійно визначити, чи використовувати заходи судового захисту і якщо використовувати, то які; в додаток до зазначеного, субвидавник зобов`язується негайно повідомити видавника про будь-які судові позови і інші вимоги, пред`явлені третіми особами на території відносно субвидавника.

Разом з тим, відповідно до абзаців третіх додатку №1 і додатку №1/2 до Ліцензійного договору Товариство наділене правом звернення до суду згідно з чинним законодавством України з метою захисту порушеного права, зокрема, щодо переданого музичного твору.

Абзацами четвертими вказаних додатків встановлено, що ТОВ "Ворнер/Чаппелл" погоджується з правом Товариства доручати судове представництво Організації на підставі договору про управління майновими авторськими правами.

Крім того, в абзацах п`ятих додатку №1 і додатку №1/2 до Ліцензійного договору вказано, що право на звернення Організації до суду із позовними вимогами надається і щодо музичних творів, порушення відносно яких були виявлені до 01.11.2014, і в цьому разі позивачем, в інтересах якого буде звертатися Організація, є ТОВ "Ворнер/Чаппелл".

Таким чином, позивач набув права вимагати і одержувати від третіх осіб будь-які види винагород і компенсацій за використання творів, а Організація - звертатися до суду із відповідними позовами в інтересах позивача.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон) майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями Закону, після чого ця особа стає суб`єктом авторського права.

За приписами частини першої статті 31 Закону автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 № 5 "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав" (далі - Постанова №5) зазначено, що відповідно до статті 45 Закону суб`єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: особисто, через свого повіреного, через організацію колективного управління.

Згідно з підпунктом "г" частини першої статті 49 Закону організації колективного управління повинні виконувати від імені суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень, зокрема, таку функцію: звертатися до суду за захистом прав суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб`єктів. При цьому окреме доручення для представництва в суді не є обов`язковим.

Разом з тим, така організація, пред`явивши позов, не є позивачем, оскільки вона звертається до суду за захистом прав суб`єктів авторського і (або) суміжних прав, а не своїх прав. Позивачем у таких випадках буде суб`єкт авторського права і (або) суміжних прав, на захист інтересів якого звернулася організація.

У випадку, якщо організація колективного управління звертається на захист прав фізичних осіб, такий спір розглядається в порядку цивільного судочинства. Якщо ж вона звертається на захист юридичних осіб, то, залежно від суб`єктного складу, спір розглядається в порядку господарського судочинства.

У пункті ж 49 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із захистом прав інтелектуальної власності" (далі - Постанова №12) наведено, що організації колективного управління, які здійснюють управління майновими правами на твори, повинні довести наявність у них прав на управління авторськими майновими правами певного кола осіб. Отже, у разі звернення організації колективного управління до суду з позовом про захист прав суб`єктів авторського права суд повинен з`ясовувати обсяг повноважень цієї організації згідно з договорами, укладеними цією організацією та суб`єктом авторського права. Якщо у організації колективного управління відсутні повноваження на управління майновими правами суб`єкта авторського права, зокрема, щодо конкретного твору, судам слід відмовляти у задоволенні позову цієї організації.

Документами, що підтверджують право організації на звернення до суду із заявою про захист авторського права та/або суміжних прав, є: видане Міністерством освіти і науки України свідоцтво про облік організацій колективного управління, свідоцтво про визначення організації уповноваженою організацією колективного управління згідно із статтями 42, 43 названого Закону; статут організації, що управляє майновими правами на колективній основі; в інших випадках, ніж передбачені згаданими статтями Закону України "Про авторське право і суміжні права" - договір з особою, якій належать відповідні права, на управління майновими правами на колективній основі, та/або договір з іноземною організацією, що управляє аналогічними правами, і документи, що підтверджують наявність у неї відповідних повноважень.

Організація є організацією колективного управління на колективній основі майновими правами суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав, що підтверджується виданим Державним департаментом інтелектуальної власності свідоцтвом про облік організацій колективного управління від 24.01.2011 №18/2011.

Статтею 443 ЦК України встановлено, що використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до статті 440 ЦК України та частини третьої статті 15 Закону майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Частиною другою статті 32 Закону встановлено, що використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків правомірного використання, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону.

У пункті 28 Постанови № 12 зазначено, що з огляду на приписи статті 33 ГПК України щодо обов`язку доказування і подання доказів господарському суду у вирішенні питання про те, якій стороні належить доводити обставини, що мають значення для справи про захист авторського права чи суміжних прав, слід враховувати таке:

1) позивач повинен довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, а також факт використання об`єктів даних прав відповідачем, а в разі заявлення вимог про відшкодування шкоди - розмір шкоди і причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою та діями відповідача. У випадках коли права автора засвідчено свідоцтвом, виданим в установленому порядку уповноваженим органом, власник майнових прав інтелектуальної власності на твір, які було передано на зазначений у свідоцтві твір, звільняється від доведення належності йому відповідних прав; у таких випадках обов`язок доведення належності цих прав іншій особі, ніж та, що зазначена у свідоцтві, покладається на відповідача;

2) відповідач має довести додержання ним вимог ЦК України і Закону при використанні ним твору та/або об`єкту суміжних прав; в іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав, і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами. Крім того, відповідач повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (статті 614, 1166 ЦК України).

У прийнятті судового рішення зі спору, пов`язаного з порушенням авторського права та/або суміжних прав, не є достатнім загальне посилання суду на використання твору та/або об`єкта суміжних прав позивачем: мають бути з`ясовані конкретні форма і спосіб використання кожного об`єкта такого права.

20.12.2018 представником Організації Чередниченко Є.І. проведено фіксації фактів використання музичних творів в приміщені кафе Друзі і пиво , за адресою: м. Київ, вул. Святошинська, 3, в якому господарську діяльність здійснює Приватне підприємство "Святошинське", у зв`язку з чим складено акт № 12/12/18, яким зафіксовано факти публічного виконання музичних творів, зокрема, твору "ІНФОРМАЦІЯ_1", виконавець "ОСОБА_1".

Згідно зі статтею 1 Закону публічне виконання - це подання за згодою суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім`ї або близьких знайомих цієї сім`ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

Факт публічного виконання спірного музичного твору засвідчується також відеозаписом на CD диску, яким підтверджено час і місце використання саме у закладі відповідачів.

До матеріалів справи долучено вказаний диск; суд оглянув відеозапис фіксації порушення та встановив таке:

- використання музичного твору "ІНФОРМАЦІЯ_1", виконавець "ОСОБА_1", здійснювалося у кафе Друзі і пиво , за адресою: м. Київ, вул. Святошинського, 3, шляхом публічного виконання у приміщенні;

- якість відеозапису та безперервна зйомка дає підстави виключити можливість монтажу.

Господарську діяльність в закладі Друзі і пиво здійснює Приватне підприємство "Святошинське", що підтверджується фіскальним чеком від 20.12.2018, копія якого наявна в матеріалах справи.

Отже, судом встановлено, що виключні майнові авторські права на музичний твір "ІНФОРМАЦІЯ_1", виконавець "ОСОБА_1", належать позивачу, а відповідач не надав доказів укладення ним угод із правовласниками, які б дозволяли публічне виконання вказаного твору.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач має довести додержання ним вимог Цивільного кодексу України і Закону при використанні ним твори та/або об`єкти суміжних прав; в іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав, і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами. Крім того, відповідач повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (статті 614, 1166 Цивільного кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладене в Постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №910/4461/17.

Таким чином, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про правомірне використання відповідачем спірного музичного твору, а тому використання відповідачем спірного музичного твору у власній господарській діяльності відбулося без дозволу відповідного правовласника та без сплати авторської винагороди.

Відповідно до ст. 431 Цивільного кодексу України порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Статтею 445 ЦК України передбачено право автора на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншим законом.

При порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об`єктів суміжних прав, використанні творів і об`єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право вимагати визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення.

Відповідно до п. "г" ч. 1 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права", при порушеннях будь-якою особою, зокрема, авторського права, передбаченого статтею 50 закону, суб`єкти авторського права мають право подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права, або виплату компенсацій.

Так, у пункті 42 постанови пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 №5 "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав" зазначено, що розмір компенсації визначається судом виходячи з позовних вимог, однак не може бути меншим від 10 і не може перевищувати 50 000 мінімальних заробітних плат (пункт "г" частини другої статті 52 Закону), які встановлені законом на час ухвалення рішення у справі.

Пунктом "г" ч. 2 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що суд має право постановити рішення чи ухвалу про: виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу. При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов`язаний у встановлених пунктом "г" ч. 2 ст. 52 Закону межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

Відповідно до п.п. 51.2, 52.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року №12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із захистом прав інтелектуальної власності" компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб`єкта авторського права та/або суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права та/або суміжних прав, а розмір збитків суб`єкт такого права доводити не зобов`язаний. Водночас розмір доведених збитків має враховуватися господарським судом у визначенні розміру компенсації.

Кожен окремий факт протиправного використання об`єктів авторського та/або суміжних прав, в тому числі неодноразове використання одного й того самого об`єкта, становить самостійне порушення і може бути підставою для застосування відповідальності у вигляді стягнення компенсації. У визначенні розміру такої компенсації господарським судам необхідно виходити з конкретних обставин справи і загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.

Розмір компенсації визначається судом у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується: тривалість порушення та його обсяг (одно- або багаторазове використання об`єкта авторського права); передбачуваний розмір збитків потерпілої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; кількість потерпілих осіб; наміри відповідача; наявність раніше вчинених відповідачем порушень виключного права даного позивача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації мають бути наведені в судовому рішенні. У визначенні суми компенсації господарський суд має виходити з того розміру мінімальної заробітної плати, який установлено на час прийняття судом відповідного рішення.

У абз. 9 ч. 2 ст. 52 України "Про авторське право і суміжні права" зазначено, що при визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов`язаний у встановлених пп. "г" п. 2 ст. 52 Закону № 3792-XII межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

Таким чином, з огляду на розмір заявлених позовних вимог і встановленого законом мінімального розміру компенсаційних заходів, спрямованих на захист майнових прав суб`єктів авторського права, за наявності встановленого порушення стягненню підлягає сума у розмірі не менше 10 мінімальних заробітних плат на користь кожного із власників майнових прав на використані твори.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 3-994гс15.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватна організацією "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" просить стягнути з відповідача суму компенсації у розмірі 264 300,00 грн.

Відповідно до абзацу 3 підпункту 51.3. пункту 51 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із захистом прав інтелектуальної власності", у визначенні суми компенсації господарський суд має виходити з того розміру мінімальної заробітної плати, який установлено на час прийняття судом відповідного рішення.

Однак, відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Наразі такі зміни до Закону не внесені. Водночас виплата згаданої компенсації підпадає під ознаки "інших виплат", про які йдеться у наведеному приписі Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ, тобто розмір мінімальної заробітної плати, визначений цим Законом, на даний час не підлягає застосуванню як розрахункова величина при визначені компенсації, пов`язаної з порушенням авторського права і (або) суміжних прав.

Отже, при визначені розміру відповідної компенсації слід виходити з приписів пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" та застосовувати розрахункову величину у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року (з 1 січня 2019 року - 1 921 грн.).

Разом з тим, суд вважає визначений Приватною організацією "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" розмір компенсації необґрунтовано завищеним.

Так, Організацією належними засобами доказування доведено факт порушення в відповідачем майнових прав суб`єкта авторського права шляхом вчинення дій, які визнаються порушенням авторського права, але належним чином не обґрунтувано співвідношення розміру визначеної ним компенсації за порушення авторського права з розміром завданої неправомірним використанням об`єктів авторського права шкоди, що може бути визначена з урахуванням розміру збитків потерпілої особи, розміру доходу, отриманого відповідачем внаслідок правопорушення тощо.

За таких обставин, вимога Приватної організації "Організація колективного управління авторськими і суміжними правам" в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворнер Мьюзік Україна" про стягнення з відповідача компенсації підлягає задоволенню частково у розмірі 19 210,00 грн. за розрахунком: один об`єкт інтелектуальної власності * 10 мінімальних заробітних плат * 1 921 грн. 00 коп. (1*10*1 921,00 = 19 210,00 грн.), за порушення майнових авторських прав за використання без дозволу об`єкта правового захисту музичного твору "ІНФОРМАЦІЯ_1", виконавець "ОСОБА_1".

За таких підстав, суд, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги Приватної організації "Організація колективного управління авторськими і суміжними правами" в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворнер Мьюзік Україна" про виплату компенсації у зв`язку з порушенням майнових авторських прав є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Організація колективного управління також просила суд покласти на відповідача витрати, пов`язані із правовою допомогою.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Суд зазначає, що інтереси позивача в судових засіданнях представляла Сербуль О.Ю., яка є адвокатом згідно свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 3228 від 28.02.2008, на підставі укладеного між Адвокатським об`єднанням "Інтелкрафтс" та Приватною організацією "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" договору № 7.17-C про надання професійної правничої допомоги від 20.02.2019. У матеріалах справи наявний акт затвердження сторонами обсягу надання правничої допомоги в суді першої інстанції, яка оплачена клієнтом 07.05.2019, що підтверджується платіжним дорученням № 930 від 07.05.2019 на суму 7 000, 00 грн.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що витрати позивача на оплату послуг адвоката є співмірними із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, а тому приходить до висновку про їх задоволення пропорційно розміру задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Святошинське" (03115, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 3, ідентифікаційний код 41201025) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворнер мьюзік Україна" (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63, ідентифікаційний код 39019265) в особі Приватної організації "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами (02002, м. Київ, вул. Є.Сверстюка, 23, оф. 916; ідентифікаційний код 37396151) 19 210 (дев`ятнадцять тисяч двісті десять) грн. 00 коп. компенсації за порушення виключних майнових авторських прав, 508 (п`ятсот вісім) грн. 78 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 288 (двісті вісімдесят вісім ) грн. 19 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 03.07.2019 р.

Суддя О.В. Мандриченко