Постанова

від 18.07.2019 по справі 615/558/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

18 липня 2019 року

м. Харків

Справа № 642/945/19

Провадження № 22-ц/818/ 2831 /19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Кругової С.С.,

суддів Бровченко І.О., Маміної О.В.,

за участю секретаря Кучер Ю.Ю.,

учасники справи:

позивач - Приватне сільськогосподарське підприємство Нове життя

відповідачі - ОСОБА_1 , Фермерське господарство "Фортуна 2017"

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Нове життя" до ОСОБА_1 , Фермерського господарства "Фортуна 2017" про визнання недійсним договору користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), скасування його державної реєстрації, визнання поновленим договору оренди землі та визнання укладеною додаткової угоди , за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства "Нове життя" на рішення Валківського районного суду Харківської області від 11 березня 2019 року, ухвалене суддею Логвіновим А.О., -

в с т а н о в и в :

У квітні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом в якому просив визнати недійсним договір користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) на земельну ділянку площею 5,63 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , укладений між Фермерським господарством "Фортуна 2017" та ОСОБА_1 , зареєстрований 03.04.2018 року за № 25600412 та скасувати його державну реєстрацію. Визнати поновленим договір оренди землі на земельну ділянку 5,63 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , від 30.12.2005 року, зареєстрований 31.01.2008 року за № 040868800083 та визнати укладеною додаткову угоду від 01.11.2017 року до договору оренди землі від 30.12.2005 року.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що між ОСОБА_2 (батьком ОСОБА_1 ) та ПСП "Нове життя" 30 грудня 2005 року укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,63 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , строком на десять років, який був зареєстрований 31.01.2008 року.

Позивач вказував про те, що на виконання ч.ч.1,2 ст.33 ЗУ Про оренду землі ним завчасно було направлено ОСОБА_1 лист-повідомлення від 01.11.2017 ((т.1 а.с. 13) про поновлення договору оренди землі з проектом додаткової угоди, проте у відповідь 20.11.2017 ОСОБА_1 надіслано листа про відмову в поновленні договору оренди землі від 30.12.2005, у зв`язку із наміром самостійно використовувати земельну ділянку (т.1 а.с. 16).

Протягом місяця після закінчення строку дії договору ні одна із сторін не повідомила про розірвання договору оренди землі, а позивач продовжував використання земельної ділянки.

Крім того, протягом місяця після закінчення строку дії договору ні одна із сторін не повідомила про розірвання договору, а орендар продовжив використовувати спірну земельну ділянку.

Обґрунтовуючи позов, посилався на те, що 28 березня 2018 року між відповідачами у даній справі було укладено договір користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) зазначеної земельної ділянки, який 03.04.2018 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав. та вважає що укладання даного договору емфітевзису є грубим порушенням його переважного права як орендаря на поновлення договору оренди, оскільки він скористався правом на поновлення договору на новий строк, виконав всі необхідні для цього дії, а ОСОБА_1 не було дотримано вимоги, передбачені ст.33 ЗУ Про оренду землі , натомість було укладено договір емфітевзису з іншою юридичною особою.

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 11 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції ПСП Нове життя звернулося з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції вирішуючи спір не врахував восьмий пункт договору оренди, яким передбачено обов`язок орендаря письмово повідомити орендодавця про намір продовжити дію договору не пізніше ніж за 30 днів до його закінчення, що і було зроблено позивачем шляхом письмового повідомлення.

Орендодавець не розглянув пропозицію орендаря, чим створив для позивача перешкоди в реалізації своїх законних інтересів.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу звертає увагу на те, що суд не надав належної оцінки тому, що переважне право орендаря є порушеним, тоді як при відмові орендодавця в поновленні договору оренди не дотримано вимоги земельного законодавства, яке передбачає вчинення ряду юридично значущих дій.

Після спливу строку, орендар продовжив користуватися земельною ділянкою, жодна зі сторін не наполягала на розірванні договору. Редакція статті 33 Закону на час виникнення правовідносин не передбачала укладання додаткової угоди у цьому випадку.

До апеляційного суду від представника відповідачів надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що рішення суду є законним, вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку щодо недотримання позивачем процедури повідомлення орендодавця про намір поновити договір оренди земельної ділянки на новий строк. Крім того, просить вирішити питання про судові витрати, посилаючись на те, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням часу підготовки та розгляду справи в апеляційній інстанції становить 7000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 120399242 від 12.04.2018 року, ОСОБА_1 , на праві приватної власності, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.12.2017 року, реєстровий номер 2653, належить земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_1 , площею 5,6344 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Олександрівської сільської ради Валківського району Харківської області (т. 1 а.с. 18).

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.12.2017, посвідченого державним нотаріусом Валківської державної нотаріальної контори Харківської області Кобзар Н.Я., зареєстрованого в реєстрі за № 2653, ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_2 на спадщину, що складається з земельної ділянки площею 5,6344 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що знаходиться на території Олександрівської сільської ради Валківського району Харківської області (т. 1 а.с. 133).

Відповідно копії договору оренди землі між ОСОБА_2 (орендодавець) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Нове життя" (орендар) 30.12.2005 було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення сільськогосподарського товарного виробництва, яка знаходиться на території Олександрівської сільської ради (т. 1 а.с. 11-12).

Пунктом 8 договору передбачено строк дії договору 10 років і що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (т.1 а.с. 11).

Пунктом 9 договору оренди землі передбачено, що орендна плата вноситься у формі та розмірі 1,5 % вартості земельної ділянки, нараховується в грошовій формі. Видається грошима або продукцією по ринкових цінах, послугами по цінах господарства, виходячи з можливості господарства. А також відповідно до п. 11 договору оренди землі, орендна плата вноситься у строки до 31 грудня кожного року.

Пунктом 27 договору оренди землі зокрема передбачено, що дія договору землі припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Пунктом 34 договору оренди землі передбачено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Отже, оскільки договір оренди було зареєстровано 31 січня 2008 року, то строк його дії спливав 31 січня 2018 року.

Позивачем ПСП "Нове життя" на адресу на адресу ОСОБА_1 надіслано лист-повідомлення від 01.11.2017 щодо переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк, а також до листа додано проект додаткової угоди від 01.11.2017 року до договору оренди землі від 30.12.2005 року, з пропозицією підписати його, або у разі наявності заперечень направити свої зауваження (т. 1 а.с. 13,14).

З копії, що міститься в матеріалах справи, а саме листа-повідомлення від 20.11.2017 вбачається, що відповідачем ОСОБА_1 направлено позивачу листа, в якому він повідомив, що не бажає продовжувати договір оренди на новий термін, у зв`язку з чим просив звільнити належну йому земельну ділянку після збору врожаю в 2017 році та не засівати її під врожай 2018 року. Зазначив, що в подальшому земельну ділянку буде використовувати самостійно (т. 1 а.с. 16). Вказаний лист отримано ПСП "Нове життя" 23.11.2017 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. т. 1 а.с. 137, 139).

Після закінчення строку договору оренди землі ОСОБА_1 08.02.2018 на адресу ПСП "Нове життя" направив ще один лист-повідомлення про відсутність намірів продовжувати договір оренди землі на новий термін, у зв`язку з чим просив звільнити належну йому земельну ділянку після збору врожаю в 2017 році та не засівати її під врожай 2018 року. Також, в листі зазначив, що в подальшому земельну ділянку буде використовувати самостійно. Вказаний лист повернувся на адресу ОСОБА_1 з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання", що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, описом вкладення у цінне поштове відправлення та відміткою на поштовому конверті (т. 3 а.с. 108-111).

28 березня 2018 року відповідно копії договору про надання права користування земельною ділянкою (емфітевзис) та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно між ОСОБА_1 та ФГ "Фортуна 2017" укладено договір строком на три роки, предметом якого є земельна ділянка розміром 5,6344 га, що розташована на території Олександрівської сільської ради Валківського району Харківської області, кадастровий номер НОМЕР_1 , право використовувати яку, згідно даного договору, ОСОБА_1 надав ФГ "Фортуна 2017" для сільськогосподарських потреб на праві емфітевзису (т. 1 а.с. 69-70).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 120399242 від 12.04.2018 міститься інформація про укладення 28.03.2018 між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Фортуна 2017" договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису), який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав 03.04.2018 (т. 1 а.с. 18 зворот).

Під час розгляду справи суд першої інстанції виконав всі вимоги цивільного судочинства, його висновки відповідають фактичним обставинам справи, суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, враховуючи волевиявлення власника земельної ділянки, який зазначив про своє небажання продовжувати орендні правовідносини у своєму листі повідомленні.

На спростування доводів поданої апеляційної скарги на рішення суду, судова колегія зазначає про таке.

Статтею 41 Конституції України закріплено принцип непорушності права приватної власності, тобто права власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Дійсно, ч.1-5 статті 33 ЗУ Про оренду землі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що за закінченням строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини, що до спливу строку дії договору позивач направив пропозицію щодо продовження дії договору, але відповідач не надав згоду і після спливу строку договору з позивачем, відповідач уклав 28.03.2018 договір емфітевзису з іншим орендарем .

Що стосується доводів апеляційної скарги про продовження користування земельною ділянкою з 2013 по 2018 рік, судова колегія зазначає наступне.

Дійсно, пунктом 29 договору оренди (том 1, а.с.12), на який посилається позивач, передбачено, якщо за місяць до закінчення строку дії договору ні одна із сторін не повідомила про розірвання договору, то він вважається продовженим на той же термін та на тих же умовах.

Але, при цьому, слід враховувати вимоги ч.6 статті 33 Закону України Про оренду землі , якою передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором і здійснюється це шляхом укладання в обов"язковому порядку у місячний строк з власником земельної ділянки додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.

У відповідності з наведеними нормами ЗУ "Про оренду землі", сторонами в зазначений вище спосіб правовідносини врегульовані не були.

Доводи апеляційної скарги, що таких вимог Закон не містив на час укладання договору оренди в 2005 році, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки норми матеріально права діють в часі на момент виникнення правовідносин, а тому оскільки питання про поновлення строку дії договору оренди підлягало узгодженню в 2017 році, то застосуванню підлягали норми Закону, які діяли на цей час.

Аргументи позивача щодо порушення переважного права не узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі №594/376/17ц про що судом першої інстанції було зазначено в рішенні суду, а саме що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до ст.3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Орендодавець висловив свої заперечення в листі-повідомленн від 1 листопада 2017 року.

У відповідності до ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Правовою підставою набуття права орендного землекористування є укладення договору оренди земельної ділянки.

За договором оренди земельної ділянки кожна із сторін наділяється певними правами і водночас на неї покладаються певні обов`язки.

Як встановлено достовірно судами, договір був зареєстрований 31.01.2008 року та продовжував діяти протягом десяти років до 31 січня 2018 року. Відповідач 20 листопада 2017 року, а потім повторно у 2018 році повідомив позивача, що не бажає продовжувати строк договору оренди землі на новий строк та просив звільнити його земельну ділянку після збору урожаю у 2017 році та не засівати її під урожай 2018 року, а також повернути в належний стан.

Судова колегія вважає, що не було порушено переважне право позивача на укладення договору оренди, оскільки відповідач висловив свою незгоду на продовження цього договору.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку , що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки переважне право позивача на поновлення договору оренди порушено не було.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

При ухваленні оскаржуваного судового рішення суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог є законним та обґрунтованим.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат. Так судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Судом встановлено, що інтереси відповідачів ОСОБА_1 та ФГ Фортуна 2017 , в тому числі і в суді апеляційної інстанції, представляє адвокат Прокопченко С.В. адвокатського об`єднання Корт Райдер на підставі ордеру та довіреності.

З акту приймання - передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги № 62/18 від 01.02.2018 складеного 4 липня 2019 року вбачається, що Адвокатським об`єднанням Корт Райдер здійснено правовий аналіз апеляційної скарги ПСП Нове життя та складено відзив на апеляційну скаргу.

Згідно рахунку-фактури №615/516/18 від 2 липня 2019 року витрати на професійну правничу допомогу у справі складають 7000 грн., які відповідно завіреної копії квитанції сплачені 3 липня 2019 відповідачем ФГ Фортуна 2017 .

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частина 3 ст. 141 ЦПК України встановлює, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно до ч. 3 ст. 133, ст. 140, ч. 2 ст. 141 ЦПК України, особа, як понесла витрати, пов`язані з витребуванням доказів та вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи, має право вимагати відшкодування цих судових витрат за рахунок іншої сторони.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015р., п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014р. Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах зазначено, що витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частиною 6 та 7 ст. 137 ЦПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача ПСП Нове життя просила зменшити розмір витрат на правову допомогу .

Колегія суддів вважає, що з урахуванням вимог розумності та справедливості, клопотання представника відповідачів про стягнення судових витрат підлягає частковому задоволенню, стягненню з позивача на користь Фермерського господарства Фортуна 2017 підлягають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.

Керуючись ЗУ Про оренду землі , ст. ст. 367, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя - залишити без задоволення.

Рішення Валківського районного суду Харківської області від 11 березня 2019 року - залишити без змін.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя ЄДРПОУ 30957436 судові витрати на користь Фермерського господарства Фортуна 2017 ЄДРПОУ 41240551 в сумі 5000 (п`ять тисяч) грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий С.С. Кругова

Судді

І.О.Бровченко

О.В. Маміна

Повний текст постанови

складено 19 липня 2019 року