Постанова

від 18.07.2019 по справі 916/371/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/371/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

Головуючого судді : Колоколова С.І.

суддів : Разюк Г.П., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Полінецька В.С.

за участю представників сторін:

від позивача - Марченко В.В., паспорт серія НОМЕР_1 , дата видачі : 18.02.97;

від відповідача (ТОВ "Муніципальна служба охорони") - не з`явився;

від відповідача (ТОВ "Малахіт") - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Фізичної особи-підприємця Марченка Валентина Валентиновича

на рішення Господарського суду Одеської області від 08.04.2019 року повний текст якого складено та підписано 09.04.2019

у справі № 916/371/18

за позовом Фізичної особи-підприємця Марченка Валентина Валентиновича

до відповідачів:

-Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна служба охорони"

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Малахіт"

про визнання недійсним правочину, на підставі якого право власності на автомобіль RENAULT DUSTER з VIN номером НОМЕР_2 перейшло від ТОВ Муніципальна служба охорони до ТОВ Малахіт ,

головуючий суддя - Малярчук І.А.

місце ухвалення рішення: Господарський суд Одеської області

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги. В судовому засіданні 18.07.2019р. згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2018 року Фізична особа-підприємець Марченко Валентин Валентиновича звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна служба охорони" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Малахіт" про визнання недійсним правочину, на підставі якого право власності на автомобіль RENAULT DUSTER з VIN номером НОМЕР_2 перейшло від ТОВ Муніципальна служба охорони до ТОВ Малахіт .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилаєвся на те, що спірну угоду укладено сторонами з недодержанням в момент її вчинення вимог Цивільного кодексу України, та по своїй суті дана угода вчинена без наміру створення правових наслідків, які б обумовлювалися спірним правочином, угода укладена з метою унеможливлення виконання рішення суду у справі № 916/1497/16. Матеріально-правовою підставою позову визначено статті 16, 203, 215, 216, 238 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.06.2018р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.08.2018р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 18.12.2018р. постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.08.2018р. та рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2018р. скасовано, справу №916/371/18 направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суди не надали належної оцінки доводам фізичної особи підприємця Марченко В.В. , що оспорюваний договір уклали сторони, інтереси яких представляла одна і та ж особа директор ОСОБА_3 : з одного боку він виконував функції директора ТОВ "Муніципальна служба охорони", та з іншого, директора ТОВ "Малахіт", що є свідченням пов`язаності сторін оспорюваного договору. Не перевірили суди попередніх інстанцій також ті обставини, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином; чи направлені дії сторін договору на фіктивний перехід права власності на майно з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів.

Суди попередніх інстанцій також не надали належної правової оцінки доводам Фізичної особи підприємця Марченко Валентина Валентиновича у справі стосовно того, що оспорювана угода вчинена без наміру створення правових наслідків, які б обумовлювалися спірним правочином, угода укладена з метою унеможливлення виконання рішення суду у справі № 916/1497/16, та неправильно застосували норми статей 203, 215, 234 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.01.2019р. справа №916/371/18 прийнята до провадження суддею Малярчук І.А. на стадії відкриття провадження по справі, призначено до розгляду у підготовчому засіданні суду.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.04.2019р. (суддя Малярчук І.А.) відмовлено повністю у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Марченка Валентина Валентиновича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна служба охорони", Товариства з обмеженою відповідальністю "Малахіт" про визнання недійсним правочину, на підставі якого право власності на автомобіль RENAULT DUSTER з VIN номером НОМЕР_2 перейшло від ТОВ Муніципальна служба охорони до ТОВ Малахіт . Понесені Фізичною особою-підприємцем Марченком Валентином Валентиновичем судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1762 грн. покладаються на платника.

Рішення суду мотивоване тим, що не знайшла свого підтвердження правова позиція позивача стосовно того, що договір купівлі-продажу від 16.02.2016р., укладений між ТОВ Муніципальна служба охорони та ТОВ Малахіт , може бути кваліфікований як правочин, який не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків з метою приховати справжні наміри учасників правочину, а саме виведення рухомого майна з власності ТОВ Муніципальна служба охорони щоб уникнути виконання рішення Господарського суду Одеської області від 10.03.2017р. по справі №916/1497/16.

За умови недоведеності та необґрунтованості вчинення ТОВ Муніципальна служба охорони відчуження автомобіля на шкоду іншим особам, зокрема, позивачу, не може бути піддано обмеженню право власника розпоряджатися своєю власністю через твердження, які грунтуються лише на припущеннях. Таким чином, враховуючи те, що спірний договір не є фіктивним, позовна вимога про визнання його недійсним задоволенню не підлягає.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ФОП Марченко Валентин Валентинович звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 08.04.2019 по справі №916/371/18 та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля від 16.02.2018р., який укладено між ТОВ Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна служба охорони" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Малахіт", на підставі якого право власності на автомобіль RENAULT DUSTER з VIN номером НОМЕР_2 перейшло від ТОВ Муніципальна служба охорони до ТОВ Малахіт .

Скаржник не погоджується з рішенням Господарського суду Одеської області, вважає, що його було ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме:

- під час ухвалення рішення по справі місцевий суд був упереджений внаслідок зацікавленості або помсти, за мою спробу притягнути до кримінальної відповідальності суддю Цісельського;

- в порушення припсів ч.3 ст.238 ЦК України судом було безпідставно констатовано відсутність порушень закону, при укладені угоди, одним представником від імені двох контрагентів прямо в рамках одного договору;

- суд проігнорував, що при укладені договору сторони приховали істотну умову договору - справжній вік автомобіля, та суттєво зменшили ціну майна, і суму сплаченого податку;

- суд безпідставно відмовився брати до уваги докази, стосовно знаходження ТОВ МСО в стані фінансової неспроможності;

- мотивуя судове рішення суд намагався представити необгрунтованімсть правової позиції, яка ґрунтувалась на фіктивності правочину, не зважаючи на те, що скаржник мав іншу правову позицію, яка базувалась на недійсності оспорюваного договору на підставі порушення принципу представництва;

- місцевий суд проігнорував вказівки касаційного суду та зробив протилежні висновки;

- суд першої інстанції проігнорував обов`язкові до застосування висновки Верховного Суду щодо аналогічних правовідносин, які були зазначені у постанові від 07.12.2018р. по справі №910/7547/17.

В судовому засіданні 18.07.2019р. позивач просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржуване судове рішення і задовольнити позов.

Представники відповідачів не скористалися своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні, а тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення позивача, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та перевірено під час апеляційного перегляду, рішенням Господарського суду від 10.03.2017р. по справі №916/1497/16 за позовом ФОП Марченко В.В. до ТОВ Муніципальна служба охорони стягнуто з ТОВ Муніципальна служба охорони на користь ФОП Марченко В.В. 500408грн., з яких:

- заборгованость по орендній платі за договором оренди обладнання №030113 від 01 січня 2013р. у розмірі 352000грн.;

- 3% річних у розмірі 19800грн.;

- інфляційні нарахування у розмірі 128608грн., а також стягнуто 7506,12грн. судового збору.

27.03.2017р. на виконання рішення суду від 10.03.2017р. по справі №916/1497/16 видано відповідний наказ.

Згідно постанови Другого Приморського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області від 29.01.2018р. ВП №54372840 наказ Господарського суду Одеської області від 27.03.2017р. по справі №916/1497/16 повернуто Марченко В.В. , з підстав того, що в ході проведення виконавчих дій боржника - ТОВ Муніципальна служба охорони та майна, належного йому на праві власності не виявлено, рухоме та нерухоме майно за боржником не зареєстровано.

Також, позивач подав до справи лист АТ Марфін Банк №1971/01-БТ від 08.11.2016р., відповідно до якого станом на 08.11.2016р. залишок грошових коштів на рахунку ТОВ Муніципальна служба охорони складав 2496,45грн.

Відповідно до листа ПАТ Креді Агріколь Банк №12200/4-1827 від 04.11.2016р. станом на 03.11.2016р. на рахунку ТОВ Муніципальна служба охорони залишку коштів було недостатньо для виконання постанови державного виконавця від 31.10.2015р. про арешт коштів боржника.

Крім того, позивачем подано до справи ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 20.09.2016р. по справі №522/558/16-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , що набрала законної сили 27.09.2016р., якою встановлено факт спільного проживання та визначено поділ майна.

На підтвердження господарських відносин між ТОВ Малахіт та ТОВ Муніципальна служба охорони позивач подав до суду копію договору про співробітництво від 15.11.2012р., укладеного між ТОВ Малахіт та ТОВ Муніципальна служба охорони .

Спірне майно було передано ТОВ Муніципальна служба охорони в заставу ПАТ Креді Агріколь Банк за укладеним між ними договором застави №Z1/01/2287759 від 06.10.2014р. з метою забезпечення виконання зобов`язань ТОВ Муніципальна служба охорони по кредитному договору №01/2287759 від 06.10.2014р.

Також, позивач подав до справи довіреність від 11.11.2016р., видану ТОВ Муніципальна служба охорони (директор - ОСОБА_3 на представництво інтересів товариства на ім`я ОСОБА_9 ).

Як вбачається з Витягів з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів, виданого ТСЦ №5141 РСЦ МВС в Одеській області №№31/51/5141-1265, 31/51/5141-1264 від 08.04.2017р., станом на 05.04.2017р. за ТОВ Малахіт зареєстровано автомобіль RENAULT DUSTER з VIN номером НОМЕР_3 .

Згідно поданого позивачем безкоштовного витягу від 28.02.2018р. щодо інформації про юридичну особу - ТОВ Муніципальна служба охорони , засновником товариства є ОСОБА_6 , керівником з 08.11.2016р. - ОСОБА_3 .

Відповідно до поданого позивачем безкоштовного витягу від 28.02.2018р. щодо інформації про юридичну особу - ТОВ Малахіт , засновником товариства є ОСОБА_7 , керівником - ОСОБА_3 з 12.05.2010р.

На вимогу суду першої інстанції супровідним листом №31/15-949 від 18.02.2019р. Регіональний сервісний центр в Одеській області подав до суду оригінал договору купівлі-продажу автомобіля від 16.02.2016р., укладеного між ТОВ Муніципальна служба охорони (продавець) та ТОВ Малахіт (покупець), відповідно до якого продавець передає, а покупець приймає у власність та оплачує автомобіль. Предметом договору є легковий Универсал-В автомобіль марки RENOULT, модель DUSTER, 2006р. випуску, колір синій, шасі № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , що перебуває на обліку в РЕВ-1 при УДАІ УМВС України в Одеській області з 02.10.2014р. Продавець гарантує, що автомобіль належить йому на праві приватної власності. Підставою виникнення права власності на автомобіль є свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 від 02.10.2014р. За домовленістю сторін автомобіль оцінено у 41496,09грн. (п.п.1.1., 1.2., 1.3., 1.4. розділу 1 договору).

Відповідно до п.п.2.1., 2.2. розділу 1 договору від 16.02.2016р. продавець зобов`язаний передати автомобіль та документи на нього не пізніше 20.02.2017р. та гарантує, що вказаний транспортний засіб нікому не проданий, не подарований, не закладений, не перебуває під арештом, судового спору щодо нього не ведеться. Продавець зобов`язаний передати автомобіль в комплекті з балкою проблискового маяку.

Оплата має бути перерахована продавцю протягом десяти днів з моменту підписання договору. При передачі оформлюється акт приймання-передачі автомобіля за підписами представників двох сторін (п.п.3.1., 3.2. розділу 1 договору від 16.02.2016р.).

Згідно п.3.1. розділу 2 договору від 16.02.2016р. цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що спірний договір не є фіктивним, з підстав недоведеності та необґрунтованості доводів позивача.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського з таким висновком місцевого господарського суду погодитись не може з огляду на наступне.

Відповідності до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Виходячи зі змісту ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5,6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Згідно з ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Статтею 234 Цивільного кодексу України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Як зазначено в п.24 постанови пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Аналогічна правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 по справі №6-197цс14.

Тобто, для дослідження фіктивності правочину необхідно встановити обставини щодо відсутності наміру в усіх учасників правочину створити правові наслідки та наявності умислу сторін такого правочину, що може полягати в т.ч. в настанні несприятливих наслідків для третіх осіб.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Частина перша статі 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до статті 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Частинами 1, 2 статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, на підставі якого право власності на автомобіль Renault Duster з VIN номером НОМЕР_3 перейшло від Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна служба охорони" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Малахіт", фізична особа підприємець Марченко Валентин Валентинович переслідує як кінцеву мету захист свого права на виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на майно, що перебувало у власності боржника (ТОВ "Муніципальна служба охорони").

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Як встановлено господарським судом, правочин з продажу автомобіля Renault Duster з VIN номером НОМЕР_3 було вчинено між відповідачами в період існування між підприємцем та ТОВ "Муніципальна служба охорони" господарського спору.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Крім того, ТОВ "Муніципальна служба охорони", відчужуючи належне йому на праві власності майно, було обізнено про наявність судового спору про стягнення з нього заборгованості на користь підприємця, а отже, могло передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це майно.

Колегія суддів звертає увагу на те, що оспорюваний договір уклали сторони, інтереси яких представляла одна і та ж особа директор ОСОБА_3 : з одного боку він виконував функції директора ТОВ "Муніципальна служба охорони", та з іншого, директора ТОВ "Малахіт", що є свідченням пов`язаності сторін оспорюваного договору. На тіж самі обставини вказав в своїй Постанові Верховний Суд України від 18.12.2018 року. Між тим, суд першої інстанції приймаючи оспорюванне рішення на ці обставини не звернув увагу.

Таким чином, наведені обставини свідчать про умисел сторін (і продавця і покупця в одній особі) оспорюваного правочину приховати справжні наміри учасників правочину, який полягав в уникненні звернення стягнення на майно в процесі виконання судового рішення про стягнення заборгованості.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 16.02.2016 за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, що є порушенням положень ст.203 Цивільного кодексу України та згідно зі ст.215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст.234 Цивільного кодексу України, а тому позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16.02.2016 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд постановив:

1.Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Марченка Валентина Валентиновича задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 08.04.2019р. у справі №916/371/18 - скасувати.

3. Позов Фізичної особи-підприємця Марченка Валентина Валентиновича задовольнити.

Визнати недійсним Договір купівлі-продажу автомобіля від 16.02.2016р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Муніципальна служба охорони" (код ЄДРПОУ 37678555, вул. Ланжеронівська, 24-а, м. Одеса) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Малахіт" (код ЄДРПОУ 13913819, пров. Маяковського, 8, кв.21, м. Одеса), на підставі якого право власності на автомобіль Renault Duster з VIN за номером НОМЕР_3 перейшло від Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна служба охорони" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Малахіт".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна служба охорони" (код ЄДРПОУ 37678555, вул. Ланжеронівська, 24-а, м. Одеса) на користь Фізичної особи-підприємця Марченка Валентина Валентиновича (ІПН НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) 881 грн. витрат по оплаті судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Малахіт" " (код ЄДРПОУ 13913819, пров. Маяковського, 8, кв.21, м. Одеса) на користь Фізичної особи-підприємця Марченка Валентина Валентиновича (ІПН НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) 881 грн. витрат по оплаті судового збору за подання позовної заяви.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна служба охорони" (код ЄДРПОУ 37678555, вул. Ланжеронівська, 24-а, м. Одеса) на користь Фізичної особи-підприємця Марченка Валентина Валентиновича (ІПН НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) 1321,50 грн. витрат по оплаті судового збору за апеляційний перегляд.

Стягнути з Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Малахіт" " (код ЄДРПОУ 13913819, пров. Маяковського, 8, кв.21, м. Одеса) на користь Фізичної особи-підприємця Марченка Валентина Валентиновича (ІПН НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) 1321,50 грн. витрат по оплаті судового збору за апеляційний перегляд.

Видачу наказів за постановою із зазначенням повних реквізитів сторін доручити Господарському суду Одеської області.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови

складено 22.07.2019р.

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя Я.Ф. Савицький