Постанова

від 17.07.2019 по справі 905/1641/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2019 р. Справа № 905/1641/18

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Геза Т.Д., суддя Здоровко Л.М., суддя Мартюхіна Н.О.

Секретар судового засідання - Соляник Н.В.

за участю:

від позивача - не з`явився

від відповідача - Драпак Е.О.

від третьої особи-1 - не з`явився

від третьої особи-2 - не з`явився

від третьої особи-3 - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції з Донецьким апеляційним судом (87515, м.Маріуполь, пр.Миру, 1а)

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харбор-інвест", м. Київ (вх.№946 Д/2)

на рішення господарського суду Донецької області від 26.02.2019 у справі №905/1641/18 (суддя Левшина Г.В., ухвалене в м. Харкові о 15:00 годині, повний текст складено 27.02.2019),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харбор-інвест", м. Київ

до відповідача: Маріупольської міської ради Донецької області, м. Маріуполь, Донецька область

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача : Приватного підприємства "Фростінвест", м. Маріуполь, Донецька область

за участю третьої особи 2 , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління Державної казначейської служби України у м.Маріуполі Донецької області, м. Маріуполь, Донецька область

за участю третьої особи 3 , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача : Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область

про стягнення 2204363,48 грн.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 22.05.2019 оголошено перерву до 17.07.2019 о 12:15 год.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Харбор-інвест", позивач, звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Маріупольської міської ради про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами, інфляції та трьох процентів річних в сумі 2204363,48 грн.

Позивач посилається на те, що внаслідок користування відповідачем коштами третьої особи-1 у розмірі 2600000,00 грн. в період з 27.06.2007р. (день здійснення третьою особою-1 перерахування грошових коштів за у подальшому недійсним договором від 31.05.2007) по 13.09.2015 (набрання рішенням суду у справі №905/943/15 законної сили, яким визнано недійсним договір щодо набуття права оренди земельної ділянки від 31.05.2007, укладений між Приватним підприємством "Фростінвест" та Маріупольською міською радою Донецької області), у відповідності до ст. 536, ч. 2 ст. 1214 та ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, наявні підстави для нарахування за цей період процентів, розмір яких дорівнює обліковій ставці НБУ, як плати за користування чужими грошовими коштами.

Позивач посилається на положення ст.ст. 536, 1048, 1214 Цивільного кодексу України та вважає, що стаття 1048 Цивільного кодексу України розповсюджує свою дію на всі правовідносини, у тому числі і на ті, які виникли не із договорів позики, оскільки розмір процентів, передбачений ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України, є платою за користування чужими грошовими коштами за час, коли боржник фактично отримав відстрочення від виконання свого обов`язку повернути грошові кошти.

Позивач вважає, що у випадку, коли підстава користування грошовими коштами згодом відпала (зокрема, у разі, якщо був визнаний недійсним договір, за яким була здійснена оплата), боржник увесь час з моменту здійснення оплати та до часу визнання такого правочину недійсним безпідставно користувався коштами. При цьому, весь цей час кредитор, навпаки, був позбавлений такої можливості. Тобто, до моменту встановлення неправомірності користування чужими грошовими коштами можливим є нарахування процентів як плати, зокрема, згідно ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України. Позивач вважає, що після цього періоду наявні підстави для нарахування 3 відсотків річних та інфляції, відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, за весь час прострочення.

Рішенням господарського суду Донецької області від 26.02.2019 у справі №905/1641/18 частково задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАРБОР-ІНВЕСТ", до Маріупольської міської ради Донецької області, за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Приватне підприємство "Фростінвест"; третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі; третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Виконавчий комітет Маріупольської міської ради, про стягнення грошових коштів в сумі 2 204 363,48 грн., у тому числі проценти за користування чужими грошовими коштами за період з 27.06.2007р. по 13.09.2015 в сумі 2056168,03 грн., інфляція в сумі 120640,00 грн. та три проценти річних в сумі 27555,45 грн. за період з 14.09.2015 по 20.01.2016.

Стягнуто з Маріупольської міської ради Донецької області (87555, м. Маріуполь, пр. Миру, 70, ЄДРПОУ 33852448) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харбор-інвест" (03118, м. Київ, пр. Валерія Лобановського, 115, ЄДРПОУ 42402730) три проценти річних в сумі 25632,74 грн., інфляцію в сумі 35846,67 грн., судовий збір в сумі 922,19 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з моменту вчинення правочину, який є недійсним згідно судового рішення у справі №905/943/15 (тобто, таким, що не відповідає вимогам закону), неможливе й правомірне користування відповідачем грошовими коштами ПП "Фростінвест" за даним правочином, що виключає можливість нарахування на вказані грошові кошти процентів як плати за їх використання згідно ст.ст.536, 1048 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції зазначив, що до моменту визнання даного правочину недійсним ПП "Фростінвест" мало статус набувача права оренди земельної ділянки за даним договором та використовувало даний статус. Відповідач отримав відповідні грошові кошти саме за надання такого статусу ПП "Фростінвест". Вищенаведеним спростовуються твердження позивача щодо наявності факту використання відповідачем грошових коштів ПП "Фростінвест", наявності у відповідача статусу боржника перед ПП "Фростінвест" та, відповідно, статусу кредитора з моменту укладання договору від 31.05.2007 до моменту набрання рішенням суду у справі №905/943/15 законної сили.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що наявні підстави для залишення без задоволення позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 27.06.2007 по 13.09.2015 в сумі 2056168,03 грн.

Суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення трьох процентів річних за період з 22.09.2015 (з наступного дня після набрання рішенням суду у справі №905/943/15 законної сили) по 19.01.2016 в сумі 25632,74 грн. та інфляції в сумі 35846,67 грн. за період жовтня 2015 по грудень 2015, оскільки грошові кошти в сумі 2600000,00 грн. були сплачені відповідачем ПП "Фростінвест" 20.01.2016.

Суд першої інстанції, посилаючись на те, що перебіг позовної давності по вимогах про стягнення трьох процентів річних та інфляції, нарахованих згідно ст.625 Цивільного кодексу України, розпочався, відповідно, з 23.09.2015 та грудня 2015, дійшов до висновку, що позивачем дотримано встановлений ст.257 Цивільного кодексу України трирічний строк позовної давності за вимогами про стягнення трьох процентів річних та інфляції, оскільки позовна заява надіслана до суду 28.08.2018.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Харбор-інвест" звернулося через господарський суд Донецької області до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Донецької області від 26.02.2019 у справі №905/1641/18, в якій просить його скасувати в частині відмови у стягненні 2115708,03 грн., з яких: 2056168,03 грн. - проценти за користування грошовими коштами та 59540,00 грн. - інфляції, прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача 2056168,03 грн., як процентів за користування грошовими коштами, є незаконним, оскільки воно прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апелянт посилається на те, що у період з 27.06.2007 (день здійснення оплати грошових коштів) по 21.09.2015 (набрання законної сили рішенням господарського суду Донецької області у справі №905/943/15 про визнання договору від 31.05.2007 недійсним та стягнення грошових коштів у сумі 2600000,00грн.) відповідач правомірно користувався грошовими коштами третьої особи-1. Вважає, що у позивача наявне право нарахування відповідачу відсотків за користування чужими грошовими коштами на рівні облікової ставки НБУ за період правомірного користування ними з 23.01.2008 по 19.09.2015 , а не стягнення з відповідача жодної компенсації свідчить про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції була допущена помилка в частині розрахунку стягнення інфляції у сумі 35846,67 грн. На його думку, обґрунтованою є сума інфляції 59540,00 грн., що підтверджує відповідним розрахунком, доданим до апеляційної скарги.

У відзиві на апеляційну скаргу Маріупольська міська рада вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції є таким, що ухвалене у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з урахуванням інтересів обох сторін.

Маріупольська міська рада вважає, що з моменту вчинення правочину, який визнано судом недійсним, неможливе й правомірне користування грошовими коштами третьої особи за даним правочином, що виключає можливість нарахування на вказані кошти процентів, як плати за їх використання, відповідно до приписів ст.ст. 536, 1048 ЦК України.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2019. сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Геза Т.Д., суддя Плахов О.В., суддя Шутенко І.А.

У зв`язку з перебуванням у відрядженні судді - члена колегії Плахова О.В., протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2019 сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Геза Т.Д., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Шутенко І.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Харбор-інвест" б/н від 18.03.2019 на рішення господарського суду Донецької області від 26.02.2019 у справі №905/1641/18, розгляд справи призначено на 22.05.2019.

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді - члена колегії Шутенко І.А. протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2019 сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Геза Т.Д., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Плахов О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 оголошено у судовому засіданні у справі №905/1641/18 перерву до "17" липня 2019 о 12:15 год

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді - члена колегії Плахова О.В., для розгляду клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2019 сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Геза Т.Д., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Здоровко Л.М.

Стаття 269 ГПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Фіксація судового засідання апеляційної інстанції здійснювалась за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно вимог ст.ст. 222, 223 та п.17.7 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України в порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.270 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у сулових засіданнях представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених в ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила.

Рішенням господарського суду Донецької області від 03.09.2015 у справі №905/943/15 задоволено позовні вимоги Приватного підприємства "Фростінвест" до Маріупольської міської ради:

- визнано недійсним договір щодо набуття права оренди земельної ділянки від 31.05.2007, укладений між Приватним підприємством "Фростінвест" та Маріупольською міською радою Донецької області;

- стягнуто з Маріупольської міської ради Донецької області на користь Приватного підприємства "Фростінвест" грошові кошти у розмірі 2600000,00 грн. та 53218,00 грн. судового збору.

Як було зазначено у рішенні, згідно протоколу засідання конкурсної комісії з проведення земельного конкурсу №12 від 21.05.2007 позивача було визнано переможцем конкурсу на земельну ділянку №12 для будівництва курортного готелю в прибережній зоні в Приморському районі міста Маріуполя

За умовами п.1.2, 1.4 договору ПП "Фростінвест" згідно з умовами конкурсу та наданою конкурсною пропозицією перераховує до спеціального фонду міського бюджету м.Маріуполя грошові кошти в сумі 2600000,00 грн.

Згідно платіжного доручення №1093702455 представником позивача Шульгою Олексієм Анатолійовичем 27.06.2007 було перераховано 2600000,00 грн. від переможця земельного конкурсу ПП "Фростінвест" за земельну ділянку у прибережній зоні Приморського району м.Маріуполя відповідно до договору №б/н від 31.05.07р., за реквізитами зазначеними в п.2.1.3 спірного договору.

Постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17.09.2012 у справі №2а/0519/318/12р. задоволено позов прокурора м.Маріуполя, рішення Маріупольської міської ради №5/9-1424 "Про дозвіл переможцям конкурсу розробки проектів відводу земельних ділянок для будівництва об`єктів в прибережній зоні в Приморському районі міста" та №5/41-6429 від 23.02.2010р. "Про надання земельної ділянки у прибережній зоні Приморського району міста. Ділянка №12 Приватному підприємству "Фростінвест" визнані такими, що не відповідають закону та скасовані.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.02.2014р. по справі №К/800/44348/13 постанову Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17.09.2012 залишено в силі.

Господарським судом Донецької області зазначено, що спірний договір укладений на підставі незаконного рішення Маріупольської міської ради №5/9-1424 від 20.02.2007 "Про дозвіл переможцям конкурсу розробки проектів відводу земельних ділянок для будівництва об`єктів в прибережній зоні в Приморському районі міста", вказаний договір підлягає визнанню недійсним у відповідності із ч.1 ст.207 Господарського кодексу України та ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України. Одночасно, згідно з ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України позовна вимога про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 2600000,00 грн. також підлягає задоволенню, як наслідок недійсності спірного правочину.

Рішення суду набрало законної сили 21.09.2015 .

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, враховуючи набрання судовим рішенням у справі №905/943/15 законної сили, обставини, встановлені рішенням щодо оцінки правомірності правочину, укладеного ПП "Фростінвест" та Маріупольською міською радою Донецької області, не доводяться під час розгляду даної справи.

Згідно письмових пояснень третьої особи 1, кошти в сумі 2600000,00 грн. повернуті ПП "Фростінвест" 20.01.2016.

Викладені обставини також встановлені Вищим господарським судом України у постанові від 01.03.2017 у справі №905/1228/16.

Між ПП "Фростінвест" та позивачем підписано договір про відступлення права вимоги, за яким до позивача переходить право вимагати від відповідача належного та реального виконання наступних обов`язків: виплати процентів за користування грошовими коштами цедента у період з 27.06.2007 по 13.09.2015 у розмірі 2056168,03 грн. та виплати 148195,45 грн. як відповідальності за невиконання грошового зобов`язання у період з 14.09.2015 по 20.01.2016.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 2 та ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Згідно з ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як вже зазначалося вище, позивач вважає, що внаслідок користування відповідачем коштами третьої особи 1 у розмірі 2600000,00 грн. в період з 27.06.2007 (день здійснення ПП "Фростінвест" перерахування грошових коштів за у подальшому недійсним договором від 31.05.2007) по 13.09.2015 (набрання рішенням суду по справі №905/943/15 законної сили) у відповідності до ст.536, ч.2 ст.1214 та ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України, наявні підстави для нарахування за цей період процентів, як плати за користування чужими грошовими коштами, у розмірі2056168,03 грн., що дорівнює обліковій ставці НБУ.

Позивач посилається також на те, що з 13.09.2015 (набрання рішенням суду по справі №905/943/15 законної сили) по 20.01.2016 (день фактичного повернення грошових коштів в сумі 2600000,00 грн.) відповідач є таким, що прострочив виконання грошових зобов`язань, тому наявні підстави для застосування відповідальності, передбаченої ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, а саме, стягнення інфляції в сумі 120640,00 грн. за період з вересня 2015 по січень 2016 та трьох процентів річних в сумі 27555,45 грн. за період з 14.09.2015 по 20.01.2016.

Щодо позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2056168,03 грн. за період з 27.06.2007 по 13.09.2015, обрахованих на рівні облікової ставки НБУ, колегія суддів зазначає наступне.

Мотивуючи свої позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами, позивач посилається на положення ст.ст. 536, 1048, 1214 Цивільного кодексу України та вважає, що хоча стаття 1048 Цивільного кодексу України розміщується у параграфі 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" Цивільного кодексу України та має назву "Проценти за договором позики", дана стаття розповсюджує свою дію на всі правовідносини, у тому числі і на ті, які виникли не із договорів позики, оскільки розмір процентів, передбачений ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України, є платою за користування чужими грошовими коштами за час коли боржник фактично отримав відстрочення від виконання свого обов`язку повернути грошові кошти.

Тобто, за твердженням позивача, у випадку, коли підстава користування грошовими коштами згодом відпала (зокрема, у разі, якщо був визнаний недійсним договір, за яким була здійснена оплата), боржник увесь час з моменту здійснення оплати та до часу визнання такого правочину недійсним безпідставно користувався коштами. При цьому, весь цей час кредитор, навпаки, був позбавлений такої можливості. Тобто, до моменту встановлення неправомірності користування чужими грошовими коштами можливим є нарахування процентів як плати, зокрема, згідно ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України, після цього моменту - нараховуються відсотки річні відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

У позовній заяві позивач зазначив, що дана правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 (Провадження №12-14гс18).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 (Провадження №12-14гс18) дійшла висновків про відсутність підстав для відступлення від висновку, наведеного у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №910/2899/14, з посиланням на наступне.

Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК України.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом .

Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні.

Верховний Суд України погодився з висновками щодо відмови у позові про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на підставі статей 536, 1214, 1048 ЦК України .

Правовідносини, що склались між сторонами у справі №905/1641/18, виникли на підставі договору оренди земельної ділянки.

З моменту прийняття рішення господарським судом Донецької області від 03.09.2015 у справі №905/943/15 (яке набрало законної сили 21.09.2015) визнано недійсним договір щодо набуття права оренди земельної ділянки від 31.05.2007р., укладений між Приватним підприємством "Фростінвест" та Маріупольською міською радою Донецької області.

Позивач вважає, що у даному випадку строк правомірного користування відповідачем грошовими коштами ПП "Фростінвест" у розмірі 2600000,00 грн. становить з 27.06.2007 (момент перерахування цих коштів за договором) по 13.09.2015 (момент набрання рішенням суду про визнання недійсним договору законної сили).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України такими вимогами є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, з моменту вчинення правочину, який є недійсним згідно судового рішення у справі №905/943/15 (тобто, таким, що не відповідає вимогам закону), неможливе й правомірне користування відповідачем грошовими коштами ПП "Фростінвест" за даним правочином.

Викладене виключає можливість нарахування на вказані грошові кошти процентів як плати за їх використання згідно ст.ст. 536, 1048 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України зобов`язання повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання правочину, є наслідком недійсності правочину.

Правочин згідно із ст. 204 Цивільного кодексу України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідні правові наслідки недійсності правочину - зокрема, зобов`язання повернути виконане за недійсним правочином, виникають з норм закону.

Одночасно, судове рішення про зобов`язання повернути виконане за недійсним правочином за своєю правовою природою не припиняє відповідного зобов`язання сторони, а є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб, зокрема, забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення.

Як було зазначено вище, відповідно до п.1.4 договору грошові кошти в сумі 2600000,00 грн. сторонами визначено як остаточна ціна за отримання права на оренду земельної ділянки.

Таким чином, до моменту визнання даного правочину недійсним згідно судового рішення ПП "Фростінвест" мало статус набувача права оренди земельної ділянки за даним договором та використовувало даний статус.

В свою чергу, саме за надання такого статусу ПП "Фростінвест" відповідач отримав відповідні грошові кошти.

Викладене спростовує твердження позивача щодо наявності у відповідача статусу боржника перед ПП "Фростінвест" та, у позивача - статусу кредитора з моменту укладання договору від 31.05.2007 до моменту набрання рішенням суду у справі №905/943/15 законної сили.

При цьому, наслідки недійсності вказаного вище правочину були застосовані виключно до відповідача, в якого виникло зобов`язання повернути отримані кошти.

Грошове зобов`язання відповідача з повернення вартості предмету договору оренди в сумі 2600000 грн. виникло тільки з 22.09.2015 на підставі рішення Господарського суду Донецької області від 03.09.2015, тобто з дати набрання рішенням суду законної сили.

При цьому, з матеріалів справи не вбачається, що сторонами не узгоджено у визначений законом спосіб нарахування певного розміру відсотків в порядку статті 536 Цивільного кодексу України.

Правовідносини сторін не є правовідносинами позики в розумінні ч. 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим правові підстави для застосування вказаного у наведеній статті розміру відсотків - відсутні.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами в сумі 2056168,03 грн., нарахованих на підставі ст. ст. 536, 1214, 1048 ЦК України, за період з 27.06.2007 по 13.09.2015 є обґрунтованим та не спростовується доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у постанові від 27.03.2019 у справі № 905/1313/18.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, дія ст.625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання.

Тому, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, від 01.10.2014 № 6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018р. у справі №910/10156/17, від 16.05.2018 у справі №14-16цс18.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене специфічним видом такого як грошові кошти, якому незалежно від факторів природного середовища (форс-мажорним обставинам) притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі ніж всім іншим видам майна (нерухомості, дорогоцінним металам, автомобілям тощо).

Норми ст.625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Враховуючи, що застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов`язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов`язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов`язання.

Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зобов`язання згідно із ст.ст.598, 599 Цивільного кодексу України припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як було зазначено вище та не спростовано сторонами, грошові кошти в сумі 2600000,00 грн. були сплачені відповідачем ПП "Фростінвест" 20.01.2016.

Зважаючи на юридичну природу правовідносин між сторонами у справі №905/1641/18 як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень ч.2 ст.625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (така правова позиція викладена також Верховним Судом України у справі №910/17078/15 (3-610гс16), а також Верховним Судом у постанові від 15.03.2018 у справі №910/9978/15).

Враховуючи те, що рішення господарського суду Донецької області від 03.09.2015 у справі №905/943/15 набрало законної сили 21.09.2015 та фактично було виконано відповідачем 20.01.2016, у відповідача виник обов`язок, відповідно до ст. 625 ЦК України, зі сплати трьох процентів річних коштів за заявлений період з 22.09.2015 (з наступного дня після набрання рішенням суду у справі №905/943/15 законної сили) по 19.01.2016 в сумі 25632,74 грн.

У постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 922/1008/16 зазначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних .

Позивачем невірно зазначено у розрахунку 3% річних дату, з якої у відповідача виникло зобов`язання зі сплати 3 % річних.

Посилання позивача на те, що рішення господарського суду Донецької області від 03.09.2015 у справі №905/943/15 набрало законної сили 13.09.2015 спростовується матеріалами справи.

При цьому, щодо заявленої позивачем до стягнення інфляції в сумі 120640,00 грн. за період з вересня 2015 по січень 2016, судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення заборгованості. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Таким чином, враховуючи, що порушення виконання грошового зобов`язання відповідача перед ПП "Фростінвест" з повернення грошових коштів в сумі 2600000,00 грн. розпочалося після набрання судовим рішенням у справі №905/943/15 законної сили, нарахування суми інфляції за вересень 2015 є неправомірним.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що правомірним є нарахування інфляції в сумі 35846,67 грн. за період жовтня 2015 по грудень 2015.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що зобов`язання повернути грошові кошти у розмірі 2600000,00 грн. було виконано відповідачем 20.01.2016.

За таких обставин, правомірним є нарахування позивачем інфляційних втрат у період з жовтня 2015 по січень 2016 у сумі 59540,00 грн.

Отже, апеляційна скарга в цій частині є обґрунтованою, тому рішення господарського суду Донецької області підлягає зміні.

Заперечення відповідача з посилання на відсутність в нього зобов`язань перед ПП "Фростінвест" внаслідок відмови Вищим господарським судом України у задоволенні позовних вимог у справі №905/1228/16 про стягнення інфляційних збитків з відповідача за період з 27.06.2007 по 20.01.2016 на суму 6083526,87 грн. спростовуються фактичними обставинами справи, оскільки за висновками суду, предметом розгляду у справі №905/1228/16 є стягнення збитків, розмір яких розраховано виходячи з показників інфляції за спірний період, а не стягнення з відповідача інфляції.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про застосування позовної давності.

Згідно із статтею 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Відповідно до ст.262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Судом встановлено, що саме з моменту набрання рішенням суду у справі №905/943/15 законної сили у відповідача виник обов`язок зі сплати ПП "Фростінвест" трьох процентів річних та інфляції.

При цьому, перебіг позовної давності по вимогах про стягнення трьох процентів річних та інфляції, нарахованих згідно ст.625 Цивільного кодексу України, розпочався, відповідно, з 23.09.2015.

Враховуючи, що позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою 28.08.2018, судова колегія дійшла до висновку, що позивачем за вимогами про стягнення трьох процентів річних та інфляції не пропущено встановленого ст.257 Цивільного кодексу України трирічного строку позовної давності.

З урахуванням вищевикладеного стягненню з відповідача на користь позивача підлягають три проценти річних за період з 22.09.2015 по 19.01.2016 в сумі 25632,74 грн., інфляція в сумі 59540,00 грн. за період з жовтня 2015 по січень 2016.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 2056168,03 грн. за період з 27.06.2007 по 13.09.2015, трьох процентів річних у сумі 1922,71 грн. та інфляції в сумі 61100,00 грн. обґрунтовано залишені судом першої інстанції без задоволення.

Разом з тим, судом встановлено, що позивач просив стягнути грошові кошти та судовий збір з відповідача за рахунок коштів місцевого бюджету м. Маріуполя, розміщених на рахунках Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області, відкритих в Управлінні Державної казначейської служби України у м. Маріуполь Донецької області.

Позивач посилався на те, що боржником (відповідачем) у справі є орган місцевого самоврядування, механізм виконання рішень про стягнення коштів з якого регулюється Постановою Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок).

Згідно абз.3 п.2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, у тексті цього порядку термін боржник вживається у такому значені - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання.

Пунктом 3 Порядку визначено рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

У разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв`язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім`я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку , квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення) (п.6 Порядку).

У п.16 Порядку зазначено, що органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів: що надійшли в інший установлений законодавством спосіб.

Відповідно п.17 Порядку стягувачі, на користь яких прийняті судові рішення про стягнення надходжень бюджету, подають до органу Казначейства, на рахунки в якому зараховані надходження бюджету, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, крім випадків, передбачених пунктом 23 цього Порядку.

Згідно з п.19 Порядку безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету або у заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Згідно з п.24 Порядку стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Позивач посилався на те, що у відповідача, як органу місцевого самоврядування не відкриті рахунки у третьої особи 2, внаслідок чого, розрахунково-касове обслуговування не здійснюється, а тому виконання рішення по даній справі у відповідності до порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, не вбачається.

Позивач вважає, що Виконавчий комітет Маріупольської міської ради є розпорядником грошових коштів, які належать позивачу, оскільки кошти місцевого бюджету зараховуються та видаються (розподіляються) з рахунків, які відкриті в Управлінні Державної казначейської служби України у м.Маріуполі Донецької області на ім`я Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, а отже, грошові кошти можуть бути списані лише з рахунків Виконавчого комітету Маріупольської міської ради.

За положеннями зазначеного Порядку безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Держказначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов`язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Держказначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України.

Враховуючи вищенаведене, та те, що викладені позивачем обставини щодо неможливості виконання відповідачем рішення суду не доведено відповідними доказами, відсутні підстави для стягнення на користь позивача коштів, розміщених на рахунках Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області, відкритих в Управлінні Державної казначейської служби України у м.Маріуполь Донецької області.

Доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Харбор-інвест" не спростовують висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, з урахуванням вищенаведеного, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Харбор-інвест" на рішення господарського суду Донецької області від 26.02.2019 у справі №905/1641/18 підлягає частковому задоволенню в частині стягнення інфляції за період з жовтня 2015 по січень 2016.

Рішення господарського суду Донецької області від 26.02.2019 у справі №905/1641/18 в цій частині підлягає зміні, а саме: до стягнення з відповідача підлягає інфляція у розмірі 59540,00 грн. за період з жовтня 2015 по січень 2016.

За змістом частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харбор-інвест" на рішення господарського суду Донецької області від 26.02.2019 у справі №905/1641/18 - задовольнити частково.

Абзац 2 резолютивної частини рішення господарського суду Донецької області від 26.02.2019 у справі №905/1641/18 викласти в наступній редакції:

Стягнути з Маріупольської міської ради Донецької області (87555, м.Маріуполь, пр.Миру, 70, ЄДРПОУ 33852448) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харбор-інвест" (03118, м. Київ, пр. Валерія Лобановського, 115, ЄДРПОУ 42402730) три проценти річних в сумі 25632,74 грн., інфляцію в сумі 59540,00 грн., судовий збір в сумі 1277,59 грн.

В іншій частині рішення господарського суду Донецької області від 26.02.2019 у справі №905/1641/18 - залишити без змін.

Стягнути з Маріупольської міської ради Донецької області (87555, м.Маріуполь, пр.Миру, 70, ЄДРПОУ 33852448) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харбор-інвест" (03118, м. Київ, пр. Валерія Лобановського, 115, ЄДРПОУ 42402730) судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 533,1 грн.

Господарському суду Донецької області видати відповідні накази.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строки оскарження постанови передбачені статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 22.07.2019

Головуючий суддя Т.Д. Геза

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя Н.О. Мартюхіна