Рішення

від 19.06.2019 по справі 911/2444/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇН

"19" червня 2019 р. м. Київ Справа № 911/2444/18

Розглянувши матеріали справи Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до Товариства з обмеженою відповідальністю Грінінвест

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України та Національний природний парк Голосіївський

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

За участю секретаря судового засідання Беркут Я.О.

Суддя Карпечкін Т.П.

За участю представників:

від прокуратури: Буцмак А.Ю. (посвідчення № 050033 від 12.06.2018 року);

від позивача: Шевчук О.С. (довіреність б/н та б/д);

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи 1: не з`явився;

від третьої особи 2: не з`явився.

Обставини справи:

В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю Грінінвест про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України та Національний природний парк Голосіївський .

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.02.2019 року відкрито провадження у справі № 911/2444/18, справу № 911/2444/18 призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.03.2019 року.

20.03.2019 року від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання без їх участі та просив суд продовжити процесуальний строк для подачі пояснень по суті заявлених позовних вимог.

Позивач, належним чином повідомлений про дату, час і місце підготовчого засідання, в судове засідання 20.03.2019 року не з`явився, вимог ухвали Господарського суду Київської області від 22.02.2019 року не виконав.

Треті особи 1, 2 в судове засідання 20.03.2019 року не з`явились, вимог ухвали Господарського суду Київської області від 22.02.2019 року не виконали. Оскільки, судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні відомості щодо отримання третіми особами 1, 2 ухвали суду від 22.02.2019 року з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, суд дійшов висновку про відкладення підготовчого засідання у справі № 911/633/18 на 01.04.2019 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.03.2019 року підготовче засідання відкладалось на 01.04.2019 року.

26.03.2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким останній проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. 27.03.2019 року від позивача надійшли письмові пояснення по суті спору.

01.04.2019 року від з осіб 1 та 2 надійшли письмові пояснення по суті спору, якими останні просять задовольнити позовні вимоги та просять розглядати справу без участі їх представників.

Треті особи 1, 2 належним чином повідомлений про дату, час і місце підготовчого засідання, в судове засідання 01.04.2019 року не з`явились.

Ухвалою від 01.04.2019 року підготовче засідання у справі № 911/2444/18 відкладалось на 17.04.2019 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.04.2019 року підготовче засідання відкладалось на 17.04.2019 року.

В судовому засіданні 17.04.2019 року підготовче засідання відкладалось на 08.05.2019 року.

06.05.2019 року від третьої особи 2 надійшла заява, якою остання підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить розглядати справу без її участі.

07.05.2019 року представником відповідача подано заяву про доручення додаткових доказів.

В судовому засіданні 08.05.2019 року прокурор та представник позивача позовні вимоги, з підстав викладених у позовній заяві, підтримали в повному обсязі, уточнень позовних вимог не має. Також зазначили і про те, що повідомлено всі обставини справи, які їм відомі, та надані суду всі наявні в них докази.

Представник відповідача в судовому засіданні 08.05.2019 року проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві, поданому 26.03.2019 року. Також зазначив і про те, що відповідачем повідомлено про всі обставини справи, які йому відомі.

Треті особи 1, 2, належним чином повідомлений про дату, час і місце підготовчого засідання, в судове засідання 08.05.2019 року не з`явились.

Враховуючи, що судом під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 03.06.2019 року.

В судовому засіданні 03.06.2019 року оголошувалась перерва в розгляді справи на 19.06.2019 року.

В судовому засіданні 19.06.2019 року представники прокуратури та позивача позовні вимоги підтримали, представники відповідача та третіх осіб не з`явились.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 19.06.2019 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, Першим заступником прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України подано позов про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю Грінінвест .

В обгрунтування підстав позову прокуратура зазначає, що рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 від 25.12.2008 року № 2065/25-5 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 та передано йому безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення, ОСОБА_1 видано Державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2 , площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 09.10.2009 року земельну ділянку площею 0,15 га продано ОСОБА_2 , про що на Державному акті серії НОМЕР_1 на право власності на вказану земельну ділянку зроблено відповідну відмітку.

В подальшому на підставі протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю ГРІНІНВЕСТ від 28.12.2015 року № 1 та за Актом прийому-передачі нерухомого майна як внеску до статутного капіталу від 30.12.2015 року № 1 ОСОБА_2 передав вищезазначену земельну ділянку до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю ГРІНІНВЕСТ про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про реєстрацію права власності № 30814010 від 05.08.2016 року на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 , за Товариством з обмеженою відповідальністю ГРІНІНВЕСТ .

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19.07.2013 року у справі № 367/3724/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 11.09.2014 року, за позовом прокурора м. Ірпеня визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 року № 2065/25-5, визнано недійсним Державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_1 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та скасовано його державну реєстрацію з тих підстав, що Коцюбинська селищна рада, приймаючи спірне рішення не надала належної оцінки обставинам місця розташування спірної земельної ділянки в межах чи за межами селища, а на момент прийняття спірних рішень межі смт. Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені.

Також, рішенням Ірпінського міського суду від 27.11.2017 року у справі № 367/5774/16-ц задоволено позов Першого заступника прокурора Київської області та витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_2 , площею 0,15 га.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з власності держави поза її волею і набута у власність Товариством з обмеженою відповідальністю ГРІНІНВЕСТ від особи, яка не мала права її відчужувати та враховуючи те, що земельна ділянка вкрита лісовою рослинністю, про що набувач зобов`язаний був знати, а, отже, повинен був передбачити можливу приналежність цієї земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, які відповідно до статті 84 Земельного кодексу України не можуть передаватись у приватну власність, наявні підстави для витребування вказаної земельної ділянки з незаконного володіння відповідача на користь держави на підставі статті 388 Цивільного кодксу України.

Прокуратура в обґрунтування підстав звернення до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, зазначає про порушення прав Кабінету Міністрів України як законного власника земельної ділянки у зв`язку із перевищенням органом місцевого самоврядування - Коцюбинською селищною радою Київської області повноважень щодо розпорядження землею, яка знаходилась у віданні держави, що встановлено рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19.07.2013 року у справі № 367/3724/13-ц, тобто, стверджує, що наявний преюдиційний факт про перевищення Коцюбинською селищною радою повноважень під час розпорядження спірною земельною ділянкою, який не підлягає доведенню у цій справі на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Також, прокуратура в позові стверджує, що вищевказаним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19.07.2013 року у справі № 367/3724/13-ц встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття Коцюбинською селищною радою рішення про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Суд у вказаній справі встановив факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання першому власнику земельної ділянка будь-якої містобудівної чи іншої, передбаченої законом документації, яка б встановлювала межі смт. Коцюбинське Київської області, а також на підставі ст.ст. 116, 122, ч. 1 ст. 155, п. 12 розділу X Перехідні положеннях Земельного кодексу України дійшов висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та недійсність такого рішення селищної ради.

Таким чином, за твердженням прокуратури, для даної справи є преюдиціальним той факт, що приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада перевищила свої повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування тобто, першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом.

В подальшому встановлено, що Указом Президента України від 01.05.2014 року № 446/2014 Про зміну меж національного природного парку Голосіївський , його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень Київзеленбуд .

Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до вищевказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП Святошинське лісопаркове господарство , а саме, в точу числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 26, 27, 51 Святошинського лісництва.

В той же час, за інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку Голосіївський спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою та Акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 14.04.2016 року, спірна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП Голосіївський попереднього функціонального зонування попадає в 18 квартал.

Таким чином, прокуратура стверджує, що на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, Національного природного парку Голосіївський .

Враховуючи, що спірна земельна ділянка перебуває у власності ТОВ ГРІНІНВЕСТ , витребувати її в порядку ст.388 Цивільного кодексу України можливо лише за позовом розпорядника цієї земельної ділянки на даний час, яким є Кабінет Міністрів України в силу приписів статей 122, 149 Земельного кодексу України, право розпорядження спірною земельною ділянкою віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, оскільки вона розташована на землях природно-заповідного фонду, які віднесено до земель природоохоронного призначення.

Прокуратура також стверджує, що відповідно до Інформаційної довідки Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО Укрдержліспроект від 08.10.2014 року, територія, на якій розташована спірна земельна ділянка, є лісом.

На підставі постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони міста Києва та, на момент створення, його загальна площа становить 14167 га.

Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 року, на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 року № 59/1493, перейменовано Київське державне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації Київзеленбуд на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації Київзеленбуд , Державне підприємство Святошинське лісопаркове господарство - на Комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство , рішень про зміну цільового призначення земель не приймалось.

Тобто, враховуючи вимоги статтей 76, 77 Земельного кодексу України (у редакції 1990 року), статтей 17, 35, 45, 47 Лісового кодексу України та пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (чинного на момент прийняття радою рішення про передачу земельної ділянки у власність), спірна земельна ділянка відносилась до земель лісогосподарського призначення державної форми власності та не могла бути передана у власність фізичній особі.

Таким чином, як вбачається із позовної заяви, об`єктом спору в даній справі є нерухоме майно - земельна ділянка, площею 0,15 га, кадастровий номер: НОМЕР_2 , що розташована в АДРЕСА_1 . При цьому, прокуратура зазначає, що на даний час спірна земельна ділянка знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства, тобто відноситься до земель лісогосподарського призначення, та одночасно розташована в межах земель природно-заповідного фонду, а саме національного природного парку Голосіївський .

Також, прокурор у позовній заяві вказує, що порушення органом місцевого самоврядування передбаченого законом порядку відчуження земельної ділянки державної власності підриває авторитет органів влади, порушує принцип законності. Прокурор стверджує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить публічний , суспільний інтерес , тлумачення якого наведено у відповідних рішеннях Європейського суду з прав людини від 22.02.1994 року у справі Раймондо проти Італії , від 05.07.2001 у справі Філліпс проти Сполученого Королівства , від 05.07.2001 у справі Аркурі та інші проти Італії , від 04.09.2001 у справі Ріела та інші проти Італії , від 06.11.2008 у справі Ісмаїлов проти Російської Федерації .

Враховуючи, що до прийняття Коцюбинською селищною радою вже скасованого рішення про надання у власність першому набувачу спірної земельної ділянки, остання належала до земель державної власності, вказане, на думку прокурора, робить неможливим подальше фактичне володіння майном за ТОВ Грінінвест , у зв`язку з чим прокурором заявлено вимогу про витребування земельної ділянки від товариства з одночасним поверненням її державі в особі Кабінету Міністрів України, як законному власнику.

При цьому, прокурор зауважив, що оскільки Кабінет Міністрів України з часу скасування судом рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 року № 2065/25-5 до цього часу не звернувся до суду з вимогою про витребування майна на свою користь, що, в свою чергу, суперечить інтересам держави, вказане стало підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру шляхом подання даного позову до суду.

В ході розгляду спору відповідач подав відзив, в якому позовні вимоги заперечував, зазначив, що рішення Ірпінського міського суду Київської області приймалось безпосередньо за позовом прокурора як захід усунення порушень законності без визначення особи, чиї майнові інтереси порушено та підлягають захисту. При цьому, відповідне судове рішення приймалось виключно виходячи з позиції та доказів позивача (прокурора).

Зокрема, у рішенні Ірпінського міського суду Київської області, на яке прокурор посилається як на преюдиційний доказ, міститься посилання на те, що межі смт. Коцюбинське встановлені Указом Президії Верховної Ради УРСР від 11.02.1942 року, однак графічні матеріали до вказаного Указу не збереглись і те, що селище Коцюбинське було підпорядковане Ірпінській міській раді згідно з Указами Президії ВР УРСР від 30.12.1962 року, від 04.01.1965 року і з моменту набрання чинності Земельним кодексом України (2001 року) відповідні межі не розроблялись і Київською міською радою не затверджувались.

В той же час, згідно з графічним зображенням червоної лінії адміністративної межі, спірна земельна ділянка входить до адміністративних меж м. Ірпеня як регіонального центру та селища Коцюбинське відповідно, що підтверджується рішенням виконкому Київської обласної Ради депутатів трудящих від 28.10.1968 року № 791, яким затверджено адміністративні межі Ірпінської міської ради, у складі якої перебувало і селище Коцюбинське, тобто, спірною земельною ділянкою Коцюбинська селищна рада розпоряджалась законно, однак, вказане рішення не було досліджено під час розгляду справи в Ірпінському міському суді.

Також, мотивувальна частина заочного рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19.07.2013 року у справі № 367/3724/13-ц містить посилання на те, що суд не бере до уваги агрументи позивача відносно того, що спірна земельна ділянка є землями лісового фонду та перебуває у користуванні КП Святошинське лісопаркове господарство , оскільки, останнє не є державним лісогосподарським підприємством та нележним чином не підтверджено право користування спірними землями.

Крім того, під час розгляду справи Ірпінським міським судом Київської області щодо перевищення повноважень Коцюбинською селищною радою при відведенні спірної земельної ділянки, не враховані обставини щодо надання земельної ділянки першим власникам, що встановлювались у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-6326/11/2670, якою відмовлено у задоволенні позову.

Зокрема, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-6326/11/2670 було вирішено спір за позовом Київської міської ради з підстав перевищення органами місцевого самоврядування, а саме Ірпінською міською радою та Коцюбинською селищною радою Київської області, наданих законом повноважень щодо розпорядження землями лісогосподарського призначення, право розпорядження якими, на думку Київської міської ради, належало виключно їй з огляду на розташування спірної землі на території міста Києва та факт перебування землі у постійному користуванні КП Святошинське лісопаркове господарство , власником якого є Київська міська рада. Тобто у цій справі вирішувався спір щодо питання обсягу повноважень та законності розпорядження землями і можливих порушень прав КП Святошинське лісопаркове господарство на земельні ділянки, і за наслідками вирішення спору було встановлено правомірність рішень Коцюбинської селищної ради як щодо вибору місця розташування та надання спірної земельної ділянки першому власнику, так і щодо надання йому дозволу на розроблення проекту відведення цієї земельної ділянки, з подальшим затвердженням проекту землеустрою земельної ділянки і передачею її у приватну власність цьому громадянину.

Оскільки при прийнятті рішень у справі № 2а-6326/11/2670 адміністративним судом вже досліджувалося питання приналежності земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення, розпорядження якими відбулося на підставі рішень Коцюбинської селищної ради та встановлювалися повноваження ради на їх відчуження третім особам, відповідач вважає, що є встановленими обставини правомірності дій Коцюбинської селищної ради при безоплатній передачі спірної земельної ділянки у приватну власність першому власнику та набуття останнім права власності на неї, отже рішення Ірпінського міського суду, на які посилається прокурор в обгрунтування своїх вимог у позовній заяві, були прийняті за наявності чинного рішення в іншій справі, яким встановлюються протилежні факти.

Також, відповідач у відзиві на позовну заяву вказує про необгрунтованість доводів прокурора, наведених у позові. Зазначає, що твердження прокурора з приводу віднесення до компетенції Кабінету Міністрів України права розпорядження спірною земельною ділянкою є помилковим, оскільки належних доказів розташування спірної земельної ділянки на землях природно-заповідного фонду та віднесення її до земель лісогосподарського призначення, немає, а лист ВО Укрдержліспроект від 08.10.2014 року, в якому вказано про накладення спірної земельної ділянки на матеріали Київського і Святошинського лісництв КП Святошинське лісопаркове господарство , яке здійснювалося за допомогою Публічної кадастрової карти (а не згідно даних ДЗК), не може розцінюватися як такий доказ, оскільки Публічна кадастрова карта не гарантує повну достовірність і точність прив`язки земельних ділянок нанесених згідно кадастрових номерів.

Відповідач вказує, що спірна земельна ділянка має кадастровий номер за КОАТУУ в селищі Коцюбинське і входить до складу території села, що підтверджується відповідним витягом з реєстру права власності, який наявний в матеріалах справи, та про це зазначено у акті прийому-передачі земельної ділянки до статутного капіталу ТОВ Грінінвест . Згідно з п. 12 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року № 1051, лише відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об`єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом.

Водночас, станом на час подання позову в Державному земельному кадастрі відсутні відомості про обмеження у використанні спірної земельної ділянки як такої, що розташована на землях природно-заповідного фонду. Остання обліковується у реєстрі з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд . Отже земельна ділянка не має жодної з ознак земель, якими мав право розпоряджатись Кабінет Міністрів України.

Відносно посилання прокурора на пояснювальну записку та проектні матеріали до Указу Президента України від 01.05.2014 року № 446/2014, згідно з якими встановлено, що спірна земельна ділянка входить до картосхеми території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП Голосіївський і входить до попереднього функціонального зонування в 18 кварталі, тобто, розташована у межах Національного природного парку Голосіївський , відповідач зазначає, що відповідно до змісту Указу Президента України від 01.05.2014 року № 446/2014 встановлено, що заповідання земель здійснюється без вилучення у землекористувача та не вбачається, що заповідання носить назву Святошинсько-Біличанської філії НПП Голосіївський . Крім того, відповідно до наказу Мінприроди № 244 від 04.08.2014 року Про внесення змін до Положення про Національний природній парк Голосіївський також не вбачається висновків про формування Святошинсько-Біличанської філії НПП Голосіївський , тобто, враховуючи те, що документи про створення зазначеної філії розроблені у 2012 році та не містять ознак затвердження їх у встановленому порядку відповідно до статті 53 Закону України Про природно-заповідний фонд України та відсутність затвердженого проекту організації території НПП Голосіївський станом на момент прийняття радою рішення, що підтверджується листом Мінприроди № 9-02/1030-15 від 13.10.2015 року, згідно з яким, лише проведено закупівлі щодо розроблення змін до проекту про встановлення меж земельних ділянок, які входять до складу Національного природного парку Голосіївський , з урахуванням листа Департаменту з питань заповідної справи Міністерства екології та природніх ресурсів України № К-238/ЗДПІ-17 від 23.03.2017 року, яким підтверджується відсутність розробленого проекту землеустрою з урахуванням змін меж на підставі вищезазначеного Указу, очевидно, що посилання позивача на зазначені документи як на доказ віднесення спірної земельної ділянки до природно-заповідного фонду є хибним.

Відносно аргументів прокурора про витребування спірної земельної ділянки з власності відповідача в порядку статті 388 Цивільного кодексу України на користь держави в особі Кабінету Міністрів України, оскільки, останній є розпорядником зазначеного майна, відповідачем вказано, що згідно з ч.9 ст. 149 Земельного кодексу України (у редакції від 14.10.2008) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Тобто, з урахуванням розміру спірної земельної ділянки - 0,15 га, керуючись статтею 1 Лісового кодексу України (в редакції від 29.03.2006) та частиною 9 статті 149 Земельного кодексу України (в редакції від 14.10.2008), в момент передачі спірної земельної ділянки інтереси Кабінету Міністрів України порушено не було.

Відносно аргументів прокурора про віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення відповідачем зазначено, що відповідно до ст. 55 Земельного кодексу України (у редакції від 25.10.2001) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів, в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

До матеріалів позовної заяви не надано документів щодо формування земельних ділянок, які перебувають у користуванні КП Святошинське лісопаркове господарство , а також не надано рішень про встановлення відповідного цільового призначення, а саме: віднесення спірної земельної ділянки чи її частини до земель лісогосподарського призначення.

Крім того, спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісогосподарського призначення в розумінні положень статті 55 Земельного кодексу України, оскільки, такими є лише земельні ділянки, які надані та використовуються для потреб лісогосподарського призначення.

КП Святошинське лісопаркове господарство не входить до системи органів лісового господарства, відповідно до пункту 12 Перехідних положень Лісового кодексу України, будучи комунальним підприємством, останнє позбавлено можливості посилання на матеріали лісовпорядкування як на документ, що підтверджує права користування землями лісового фонду, оскільки, таким правом користуються лише державні лісогосподарські підприємства системи Держлісагенства України.

Також, матеріали справи містять відповідь на запит Держкомзему України до Генеральної прокуратури України від 16.06.2011 року № 05/3-387, згідно з якою встановлено, що на підставі пунктів 1, 2 Постанови Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 року № 673 території Святошинського та Київського лісгоспів були передані у користування Управління зеленої зони м. Києва, а у 1965 році - Госпрозрахунковому управлінню зеленої зони м. Києва Зеленгосп , що в подальшому перетворене у Виробниче управління підприємства земеленого господарства Київзеленгосп , що в подальшому згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.12.2001 року № 2715 перейменовано в КО Київзеленбуд .

Отже, зазначеними документами підтверджується лише передача територій Святошинського та Київського лісгоспів у користування КО Київзеленбуд , що також не входить до системи органів лісового господарства і є комунальним об`єднанням Київської міської ради.

Крім того, відповідач зазначає, що позов подано з пропуском строків позовної давності, з огляду на те, що держава в особі Кабінету Міністрів України безпосередньо знала та/або повинна була знати про відведення спірних земельних ділянок в смт Коцюбинське у 2012 році, оскільки, рішення Київської міської ради від 26.04.2012 року № 489/7826 Про звернення депутатів Київської міської ради до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України щодо розширення меж міста Києва шляхом приєднання селища Коцюбинське Київської області , в якому зазначено про прийняття Коцюбинською селищною радою рішення № 869/22-5 від 25.09.2008 року, на підставі якого в подальшому передано у приватну власність громадян земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва, отримано Департаментом забезпечення документообігу Секретаріату Кабінету Міністрів України 01.06.2012 року.

Міністерство екології та природніх ресурсів України в своїх поясненнях підтримало викладені в позові обставини щодо належності спірної земельної ділянки до лісових земель Національного природного парку Голосіївський та знаходиться за межами смт Коцюбинське, тобто, Коцюбинська селищна рада не мала права на розпорядження цими землями.

Національний природний парк Голосіївський в своїх поясненнях позов підтримав повністю, з підстав, що зазначені Міністерством екології та природніх ресурсів України. Спірну земельну ділянку вважає такою, що відноситься до земель Національного природного парку Голосіївський .

Коцюбинська селищна рада Київської області заперечувала проти позову, оскільки землі, що є його предметом, знаходяться у межах селища Коцюбинське, встановлених рішенням виконкому Київської обласної ради депутатів трудящих від 28.10.1968 року № 791 Про затвердження адміністративних меж міських /селищних/ Рад депутатів трудящих Київської області та подальшим розмежуванням територій між населеними пунктами, а саме: м. Ірпінь, м. Буча , сел. Гостомель, сел. Ворзель, сел . Коцюбинське .

Надаючи правову характеристику правовідносинам, що склалися між сторонами, та проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, господарський суд зазначає таке.

Конституція України встановлює право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ч. 1 ст. 41), а також рівність суб`єктів права власності перед законом (ч. 4 ст. 13).

Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Приписами ст. 328 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. За приписами наведеної норми позивач повинен довести в суді незаконність володіння відповідачем майном, що є предметом позову.

Водночас, вимога про витребування майна на користь особи передбачає набуття нею, зокрема, права володіння та користування майном.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 388 Цивільного кодексу України, у разі відсутності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені законом, які дають право витребувати в набувача це майно, що узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 року №6-3090цс15.

Тобто витребування майна внаслідок віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору, однак він набув право власності на майно добросовісно.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати.

Добросовісність набуття в розумінні ст. 388 Цивільного кодексу України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і який на її відчуження не має права.

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного лише у випадках передбачених ст. 388 Цивільного кодексу України.

Нормами ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Надаючи правову оцінку вимогам прокурора про правомірність витребування майна саме на користь держави як власника спірної земельної ділянки, суд враховує правовий режим землі та компетенцію органу, до повноважень якого віднесено право розпорядження нею.

Щодо заочного рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19.07.2013 року у справі № 367/3724/13-ц, на яке прокуратура посилається в обґрунтування позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння відповідача в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України, як такої, що вибула з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, судом досліджено та встановлено, що відповідним судовим рішенням було визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 року № 2065/25-5, з підстав порушення радою компетенції, визначеної п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України. Як наслідок також було визнано недійсним Державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_1 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та скасовано його державну реєстрацію.

Відповідні висновки про порушення Коцюбинською селищною радою компетенції щодо розпорядження спірною земельною ділянкою зроблені з тих підстав, що межі населеного пункту смт. Коцюбинське не були встановлені.

В той же час, у рішенні Ірпінського міського суду Київської області, на яке прокурор посилається як на преюдиційний доказ, міститься посилання на те, що межі смт. Коцюбинське встановлені Указом Президії Верховної Ради УРСР від 11.02.1942 року, однак графічні матеріали до вказаного Указу не збереглись і те, що селище Коцюбинське було підпорядковане Ірпінській міській раді згідно з Указами Президії ВР УРСР від 30.12.1962 року, від 04.01.1965 року і з моменту набрання чинності Земельним кодексом України (2001 року) відповідні межі не розроблялись і Київською міською радою не затверджувались.

Згідно з графічним зображенням червоної лінії адміністративної межі, спірна земельна ділянка входить до адміністративних меж м. Ірпеня як регіонального центру та селища Коцюбинське відповідно, що підтверджується рішенням виконкому Київської обласної Ради депутатів трудящих від 28.10.1968 року № 791, яким затверджено адміністративні межі Ірпінської міської ради, у складі якої перебувало і селище Коцюбинське, однак, вказане рішення, яке існувало, не було досліджено під час розгляду справи в Ірпінському міському суді у зв`язку з неналежним рівнем юридичного представництва інтересів Коцюбинської селищної ради, вказане рішення Виконкому Київської обласної Ради депутатів трудящих від 28.10.1968 року №791 не було надано на дослідження Ірпінського міського суду під розгляду відповідної сирави.

Крім того, як вбачається з заочного рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19.07.2013 року у справі № 367/3724/13-ц, керуючись п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, суд дійшов висновку, що розпорядження спірною земельною ділянкою не належано до повноважень органів місцевого самоврядування, зокрема, Коцюбинської селищної ради, оскільки за відсутності меж населеного пункту, відсутні підстави стверджувати, що земельна ділянка розташована в межах населеного пункту.

При цьому, позов у справі Ірпінського міського суду Київської області № 367/3724/13-ц подавався прокурором без визначення органу, в особі якого порушено інтереси держави, під час розгляду відповідної справи встановлено лише відсутність підстав стверджувати, що земельна ділянка розташована в межах населеного пункту. В той же час, відповідне судове рішення не містить і висновків, що земельна ділянка розташована за межами населеного пунтку, та не містить дослідження та встановлення обставин щодо органу, до чиєї компетенції належло повноваження розпорядження спірною земельною ділянкою у відповідний проміжок часу.

Як обґрунтовано в самому позові у справі № 911/2444/18, що розглядається, Кабінет Міністрів України визначено як поточного фактичного власника щодо земель, які на час вирішення спору відносяться до природно-заповідного фонду.

Однак, обставини, на підставі яких позивач стверджує про віднесення спірної земельної ділянки до природно-заповідного фонду, а саме, Національного природного парку Голосіївський , виникли після спірного виділення земельної ділянки першому набувачу у 2008 році, тому Кабінет Міністрів України не є особою, чиї права власника порушені незаконним виділення земельної ділянки.

Таким чином, в заочному рішенні Ірпінського міського суду Київської області від 19.07.2013 року у справі № 367/3724/13-ц не обґрунтовано чиї саме права порушені на момент вибуття земельної ділянки з володіння законного власника, не визначено в чиєму володінні перебувала земельна ділянка станом на 2008 рік.

Також, як зазначено в рішенні Ірпінського міського суду від 27.11.2017 року у справі № 367/5774/16-ц про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2 , площею 0,15 га, Кабінет Міністрів України визначено органом в особі якого підлягають захисту інтереси держави станом на момент подання відповідних позові. Обгрунтувань, що саме Кабінет Міністрів України є органом в особі якого порушені права та інтереси держави рішенням Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 року № 2065/25-5 на момент його прийняття, позов не містить.

Відповідним заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19.07.2013 року у справі № 367/3724/13-ц, визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 року № 2065/25-5, визнано недійсним Державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_1 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та скасовано його державну реєстрацію з тих підстав, що Коцюбинська селищна рада, приймаючи спірне рішення не надала належної оцінки обставинам місця розташування спірної земельної ділянки в межах чи за межами селища, а на момент прийняття спірних рішень межі смт Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені.

В той же час, населений пункт, зокрема, селище, є первинною адміністративно-територіальною одиницею, тобто підрозуміває наявність певної території, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу місцевого самоврядування.

Тобто, саме по собі існування населеного пункту - смт. Коцюбинське та відповідного органу місцевого самоврядування Коцюбинської селищної ради, передбачає поширення її юрисдикції на певну територію, охоплену поселенням відповідної територіальної громади.

При цьому, існування населеного пункту - смт. Коцюбинське та легітимність відповідного органу місцевого самоврядування - Коцюбинської селищної ради, не заперечується та не спростовується.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момен прийняття спірного рішення ради у 2008 році) було визначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Державні органи приватизації здійснюють розпорядження (крім відчуження земель, на яких розташовані об`єкти, що не підлягають приватизації) землями, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти, а також продаж земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації.

Тобто, визначальними критеріями розмежування компетенції органу місцевого самоврядування та органів виконавчої влади в розпорядженні землями, було перебування земельної ділянки в межах чи поза межами населеного пункту.

Оскільки, межі населеного пункту смт. Коцюбинське не були визначені, Ірпінський міський суд дійшов висновку, що відсутні підстави стверджувати, що спірна земельна ділянка перебувала в межах населеного пункту смт. Коцюбинське і відносилась до компетенції Коцюбинської селищної ради.

В той же час, відсутність меж свідчить так само і про відсутність підстав стверджувати, що земельна ділянка перебувала поза межами населеного пункту смт. Коцюбинське і відносилась до компетенції відповідного органу виконавчої влади, про який у відповідному судовому рішенні не досліджено та не встановлено.

В той же час, як встановлено в тому ж рішенні Ірпінського міського суду від 19.07.2013 року у справі № 367/3724/13-ц, земельна ділянка не відносилась до лісогосподарських земель.

Таким чином, заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19.07.2013 року у справі № 367/3724/13-ц ставить під сумнів лише законність розпорядження земельною ділянкою саме селищною радою фактично у зв`язку з невизначеністю меж та уповноваженого органу, і в той же час, не засвідчує факту вибуття земельної ділянки з володіння власника поза його волею.

Відповідно, наведене заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19.07.2013 року у справі № 367/3724/13-ц не є достатньою підставою для висновку про вибуття земельної ділянки з чийогось законного володіння поза його волю.

Крім того, ст. 75 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на момент подання позову та розгляду справи, в ч. 4 визначає, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В той же час, в ч. 5 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Також, згідно з ч. 7 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Згідно п. 24 Постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 року №5 вказано, що під час розгляду позову про витребування майна відповідач згідно зі статтею 388 ЦК має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач). Під час розгляду подову власника про витребування майна, переданого як вклад до статутного (складеного) капіталу господарського товариства, суд має враховувати, що отримання майна як вкладу до статутного (складеного) капіталу є відплатним придбанням, оскільки в результаті передання вкладу особа набуває права учасника господарського товариства. Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна.

Судом встановлено, що ще до прийняття Ірпінським міським судом Київської області вищенаведених судових рішень у справі № 367/3724/13-ц та у справі № 367/5774/16-ц, в 2011 році Окружний адміністративний суд міста Києва, за участі у справі в якості співвідновідача - Коцюбинської селищної ради, виніс постанову у справі № 2а-6326/11/2670, якою підтвердив правомірність рішень Коцюбинської селищної ради щодо надання громадянам (першим власникам) земельних ділянок у власність.

Зокрема у справі № 2а-6326/11/2670 Окружний адміністративний суд м. Києва вказав, що Коцюбинська селищна рада при прийнятті вищевказаних рішень керувалася матеріалами техніко-економічного обґрунтування та перспективним планом розвитку селища Коцюбинське, затверджених рішенням Про перспективний план розвитку смт. Коцюбинське від 25.09.2008 року № 689/22-5, та діяла в межах наданих діючим на дату прийняття відповідних рішень законодавства.

Рішення ради з питань, які були виставлені на розгляд 25 сесії 5 скликання, приймалися за результатами отримання позитивних висновків органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронних і санітарно-епідеміологічних органів, які виступають уповноваженими органами державної влади у сфері регулювання земельних відносин при передачі земельних ділянок у власність чи у користування. Приймаючи вказані рішення, Коцюбинська селищна рада реалізовувала відповідні повноваження лише щодо територій, які включалися до меж селища відповідно до матеріалів інвентаризації меж.

Дане судове рішення наразі є чинним і про його існування було відомо Ірпінському міському суду Київської області під час розгляду справ № 367/3724/13-ц та № 367/5774/16-ц. Оскільки, у Ірпінського міського суду Київської області під час розгляду справ № 367/3724/13-ц та № 367/5774/16-ц були відсутні повноваження щодо надання оцінки належності та допустимості доказів, з оцінки яких виходив Окружний адміністративний суд міста Києва здійснюючи розгляд справи № 2а-6326/11/2670, отже посилання прокурора на те, що рішення у даній справі має бути прийнято із врахуванням рішення в цивільній справі, яким встановлено факти, протилежні тим, що встановлені в адміністративній справі, суд оцінює критично.

Прокуратура в позові зазначає, що за змістом ст. 388 Цивільного кодексу України недобросовісним вважається набувач, який не лише безпосередньо обізнаний в тому, що набуває майно у суб`єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлює факт порушення прав іншої особи, або який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувана права на відчуження майна, але за обставин його набуття міг і зобов`язаний був про це знати.

У зв`язку з чим, зазначає, що оскільки спірна земельна ділянка вкрита лісовою рослинністю, про що набувач зобов`язаний був знати, а отже повинен був передбачати можливу приналежність цієї земельної ділянки де земель лісогосподарського призначення, які відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України не можуть передаватись у приватну власність, а отже, і пре незаконність її відведення першому власнику.

Суд зазначає про безпідставність наведених висновків прокуратури, які ґрунтуються на довільному розширеному тлумаченні норми ст. 388 Цивільного кодексу України.

Навіть усвідомлюючи порушення законності чи перевищення компетенції, що не пов`язано з порушенням прав власника щодо володіння майном, відсутні достатні підстави стверджувати про недобросовісність набувача за наявності чинних документів про походження майна.

Крім того, документи, які посвідчують, що спірна земельна ділянка відноситься до лісових, були відсутні, ні за цільовим призначенням, ні за підпорядкованістю КП Київзеленбуд , на яку посилається прокуратура, відповідна земельна ділянка не відносилась до лісових земель державної власності.

Покурор вважає, що з огляду на приписи статей 13, 122, 149 Земельного кодексу України, спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення державної форми власності, розпорядником якої від імені держави виступає Кабінет Міністрів України. Оскільки до повноважень Кабінету Міністрів України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених Земельним кодексом України, тому саме на його користь, за твердженнями прокурора, необхідно витребувати спірну земельну ділянку з володіння відповідача.

Разом з тим, суд не погоджується із такими доводами прокурора і вважає, що ним не доведено в установленому законом порядку як приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, так і що повноваження з приводу розпорядження нею належать державі в особі Кабінету Міністрів України, а не іншим суб`єктам господарювання, з огляду на нижченаведене.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України (тут і надалі в редакції чинній станом на момент прийняття рішення ради від 25.12.2008 року) встановлювалося, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції від 14.10.2008 року) Кабінет Міністрів України вилучав земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення.

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України (в редакції від 29.03.2006 року) ліс - це тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Лісова ділянка - це ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Оскільки спірна земельна ділянка не підпадає під визначення лісової ділянки та має площу 0,15 га, то в момент передачі її у приватну власність інтереси Кабінету Міністрів України порушено не було.

За приписами ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Рішень щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення не приймалося. Твердження позивача про те, що відповідна територія знаходиться в користуванні КП Святошинське лісопаркове господарство і як наслідок є землями лісогосподарського призначення також не заслуговує на увагу з огляду на наступне.

КП Святошинське лісопаркове господарство не входить до системи органів лісового господарства, відповідно до п. 5 Перехідних положень Лісового кодексу України, будучи комунальним підприємством, останнє позбавлено можливості посилання на матеріали лісовпорядкування як на документ, що підтверджує права користування землями лісового фонду (таким правом користуються лише державні лісогосподарські підприємства системи Держлісагенства України).

У відповідності до ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Слід зважати, що вкритість спірної земельної ділянки лісовою рослинністю не є обставиною, яка свідчить про її приналежність як власнику виключно державі, оскільки за приписами ч. 1 ст. 56 Земельного кодексу України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Не слід також ототожнювати будь-яку земельну ділянку, вкриту деревною рослинністю із землями лісогосподарського призначення, тобто не всі земельні ділянки вкриті лісом є землями лісогосподарського призначення, оскільки ліс може зростати і на землях сільськогосподарського призначення, і на землях житлової та громадської забудови.

Отже з вказаної інформації вбачається лише передача територій Святошинського і Київського лісгоспів у користування КО Київзеленбуд , що не входить до системи органів лісового господарства і є комунальним об`єднанням Київської міської ради. З наведеного вище не вбачається також і передачі земель у користування КП Святошинське лісопаркове господарство , останнє як встановлено у справі № 2а-6326/11/2670, яка була розглянута Окружним адміністративним судом м. Києва 23.12.2011 року, не є державним лісогосподарським підприємством і не може посилатися на відповідні матеріали лісовпорядкування. Спірна земельна ділянка, як об`єкт цивільних прав по відношенню до КП Святошинське лісопаркове господарство не формувалася і у користування не передавалася.

Прокурор, посилаючись у позові на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, вказує, що остання знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства, яке було створене на підставі постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 року №673 і рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 року №1186 та увійшло до складу управління земельної зони м. Києва.

Згідно з розпорядження Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 року на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 року №59/1493 було перейменовано Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва Київзеленбуд на Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатацій Київзеленбуд ; державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство .

З огляду на вищевикладене, зважаючи на інформацію Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО Укрдержліспроект від 18.10.2014 року, згідно з якої спірна територія ще з радянських часів була лісами, та з урахуваннням того, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське та міста Києва, прокурор вказує, що спірна земельна ділянка була і залишається землями лісогосподарського призначення, а отже Коцюбинська селищна рада не мала права розпоряджатися нею.

На противагу вказаному господарський суд встановив, що під час розгляду адміністративної справи № 2а-6326/11/2670, предметом розгляду якої, зокрема, було питання законності розпорядження Коцюбинською селишною радою спірною земельною ділянкою КП Святошинське лісопаркове господарство не було надало суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність у нього права власності чи права користування на території, щодо яких Коцюбинською селищною радою було прийнято рішення про передачу земельних ділянок у власність громадянам (постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011 року, залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012 року).

При чому, надані КП Святошинське лісопаркове господарство під час розгляду справи № 2а-6326/11/2670 матеріали в підтвердження права користування вищевказаними земельними ділянками, адміністративний суд не розцінив як планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які б могли підтвердити приналежність ділянок до території лісопаркового господарства з огляду на те, що останні, на думку суду, становили лише таксаційний опис лісових ділянок, що обслуговуються комунальним підприємством, без вказівки на їх фактичне місце розташування.

Суд не розцінює як належний доказ знаходження земельної ділянки за межами смт. Коцюбинське, і лист Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО Укрдержліспроект від 18.10.2014 року, оскільки в ньому зазначено, що накладення кадастрових номерів ділянок (в т. ч. спірної) на земельні ділянки Київського і Святошинського лісництв КП Святошинське лісопаркове господарство здійснювалося за допомогою Публічної кадастрової карти. В цьому ж листі вказано, що Публічна кадастрова карта не гарантує повну достовірність і точність прив`язки земельних ділянок нанесених згідно з кадастрових номерів.

Також, суд вбачає недоречними посилання прокурора у позові на лист управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області як доказ включення земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 до 18 кварталу території лісового масиву КП Святошинське лісопаркове господарство , оскільки копія матеріалів щодо нанесення на картографічні матеріали НПП Голосіївський спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою (про які вказано у листі), в матеріалах господарської справи відсутні, що позбавляє суд можливості перевірити достовірність зазначених в них даних, а прокурору - посилатися на них в обгрунтування заявлених у позові вимог.

Оскільки дані щодо розміщення спірної земельної ділянки, які зазначені у акті перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області, не підтверджені документально, отже акт також не є доказом, що свідчить про віднесення спірної земельної ділянки до лісового масиву державної форми власності, право користування яким належить КП Святошинське лісопаркове господарство .

Разом з тим, суд вказує, що наявний кадастровий номер спірної земельної ділянки сформований відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року № 1051 Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру та відповідає Державному Класифікатору 014-97 Класифікатор об`єктів адміністративно-територіального устрою України (КОАТУУ) від 31.10.1997 року, відповідно до якого код за КОАТУУ смт. Коцюбинське 3210946200. Відповідно, всі земельні ділянки в межах населеного пункту Коцюбинське мають кадастрові номери з кодами КОАТУУ 46200. Кадастровий номер НОМЕР_2 на спірну земельну ділянку площею 0,15 га теж має в своєму складі код населеного пункту, що свідчить про розташування ділянки в селищі Коцюбинське, а не за його межами.

Як зазначено у п. 12 Порядку ведення Державного земельного кадастру, відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об`єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом.

Посилання прокурора у позовній заяві на той факт, що спірна земельна ділянка включена відповідно до Указу Президента України від 01.05.2014 року № 446/2014 до складу земель національного природного парку Голосіївський та наразі є частиною природно-заповідного фонду України, засвідчує обставини, які мали місце після передачі земельної ділянки першому набувачу, тому відповідний факт не впливає на оцінку правомірності такої передачі у власність ще у 2008 році, оскільки станом на час реалізації Коцюбинскою селищною радою своїх повноважень щодо безоплатної передачі її громадянину у власність, Указу Президента України ще не існувало.

Питання віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення є самостійним способом захисту права особи, яка вважає себе належним власником, по суті відповідного питання, тому не підлягає дослідженню в матеріалах даної справи, в межах предмету якої факт належності земельної ділянки до певної категорії має бути достовірно встановлений.

Також суду не надано належних доказів встановлення меж території, що включається до складу Національного природного парку Голосіївський .

Судом встановлено, що станом на день подання прокурором позову до суду у Державному земельному кадастрі відсутні відомості про обмеження у використанні спірної земельної ділянки як такої, що розташована на землях природно-заповідного фонду.

З огляду на викладене, суд зазначає, що оскільки рішень щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення не приймалось, а твердження про те, що відповідна територія знаходиться в користуванні КП Святошинське лісопаркове господарство не знайшло свого підтвердження в процесі розгляду справи, тобто прокурором не подано до суду належних та достовірних доказів в підтвердження приналежності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, право розпорядження якими відповідно до ст. 27 Лісового кодексу України та ст. 149 Земельного кодексу України входило до компетенції Кабінету Міністрів України, та враховуючи, що під час розгляду адміністративної справи № 2а-6326/11/2670 судом були встановлені обставини відсутності документів та відповідних схем, якими були б чітко визначені межі між містом Києвом та селищем Коцюбинське на момент прийняття Коцюбинською селищною радою рішень про відчуження земельних ділянок громадянам, за рахунок яких передбачалося розширити межі НПП Голосіївський , як таких що мають лісогосподарське призначення, господарський суд вказує про недоведеність тверджень прокурора, що спірна земельна ділянка увійшла до розширених меж природного парку та має статус державної власності.

Разом з тим, суд звертає увагу прокурора на той факт, що за Указом Президента України від 01.05.2014 року № 446/2014 передбачалося вилучення земельних ділянок, що включаються до складу парку без вилучення у постійних землекористувачів.

Натомість прокурор у позовній заяві ставить вимогу про повернення спірної земельної ділянки саме Кабінету Міністрів України, який, на його думку, має право розпорядження нею від імені власника, тобто держави, а не на користь КП Святошинське лісопаркове господарства , яке визначене ним у позові як постійний землекористувач земельної ділянки, та статус якого в процесі розгляду справи прокурором, з посиланням на належні докази, не доводився.

Оцінивши всі встановлені обставини справи в їх сукупності згідно поданих до справи доказів, господарський суд встановив, що прокурором у даній справі не доведено порушення інтересів держави в особі саме Кабінету Міністрів України внаслідок відчуження Коцюбинською селищною радою земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер: 3210946200:01:040:0108.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 (14-208цс18) звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно є однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Однак суд встановив, що з моменту набрання чинності рішенням Ірпінського міського суду від 27.11.2017 року у справі № 367/5774/16-ц, яким було витребувано з незаконного володіння на користь держави в особі Кабінету Міністрів України спірну земельну ділянку, держава в особі її органів належних дій щодо внесення запису про державну реєстрацію за нею як власником нерухомого майно, прав власності на земельну ділянку, зареєстровану у цьому реєстрі за іншою особою, не вчинила.

З огляду на небажання держави в особі Кабінету Міністрів України протягом тривалого часу ініціювати подачу позову про витребування спірної земельної ділянки на користь держави та відсутність будь-яких активних дій Кабінету Міністрів України щодо оформлення за державою права власності на неї, вказане свідчить про відсутність у Кабінету Міністрів України інтересу у збереженні земельної ділянки у власності та про те, що залишення у володінні відповідача спірної земельної ділянки не становитиме надмірний тягар.

Водночас, суд вказує, що прокурор в процесі розгляду спору не довів з посиланням на належні та допустимі докази у справі, що ТОВ Грінінвест є недобросовісним набувачем спірної земельної ділянки, та що ним як набувачем майнових прав було вчинено незаконні маніпуляції з метою отримання землі у власність.

Держава як суб`єкт цивільно-правових відносин є спеціальним квазісуб`єктом який діє через систему органів державної влади за допомогою якої і здійснює свої повноваження власника в процесі державного і місцевого врядування. В чинному законодавстві та Європейській конвенції з прав людини закріплені положення та принципи захисту інтересів приватних власників від свавілля та не належного урядування державних і самоврядних органів.

Згідно ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , і набрала чинності для України 11.09.1997 року.

Положеннями ст. 1 Протоколу №1 Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод (04.11.1950 року) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини Стретч проти Сполученого Королівства від 24.06.2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Суду в зазначеній справі наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила . Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції .

У правовому висновку Верховного Суду України, зробленому в постанові від 18.09.2013 року, прийнятій за результатами розгляду заяви заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.10.2012 року у справі за позовом Бердянського природоохоронного міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Бердянської міської ради до Особи 1, третя особа - державне підприємство Центр державного земельного кадастру , про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та повернення її (справа № 6-92цс13) зазначено таке: основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення від 23.09.1982 року у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції , від 11.03.2003 року Новоселецький проти України , від 01.06.2006 року Федоренко проти України ). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Згідно зі ст. 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку крім випадків передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіи, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Відповідний механізм справедливого втручання в реалізацію права приватної власності закріплений в Законі України Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності .

Однак, відсутні підстави стверджувати про будь-які порушення інтересів держави щодо лісової ділянки, оскільки сама ж держава недостатньо опікувалась своїм майном, не здійснивши належним чином оформлення прав, що в майбутньому призвело до відповідного непорозуміння та спору і передбачає позбавлення добросовісного набувача права власності на земельну ділянку майже через 10 років після обставин, які визначені порушенням та покладаються в основу висновків про неправомірність набуття та порушення прав власника, якого чітко не визначено на момент порушення.

Крім того, відповідним правом захисту інтересів держави щодо спірної земельної ділянки органи прокуратури користувалися неодноразово, зокрема починаючи з 2008 року, органами прокуратури неодноразово пред`являлися позови з аналогічних підстав про захист інтересів держави.

Відповідно до правових позицій викладених з п.п. 68 - 71, 73 рішення Європейського Суду у справі Рисовський проти України № 29979/04) від 20.10.2011 року Суд при розгляді питання про скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність дійшов висновку, що ця дія, яка фактично анулювала юридичну підставу, на якій виникло первісне право заявника на землю, становила втручання в зазначене право. У будь-якому випадку, в контексті цієї справи застосовуються ті самі принципи, незалежно від того, чи становило відповідне втручання позбавлення власності , чи ні. Зокрема, щоб відповідати Конвенції, цей захід повинен бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами заявника (див., серед багатьох інших джерел, зазначене вище рішення у справі Стреч проти Сполученого Королівства (Stretch v. the United Kingdom), п. 36). Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), n. 73). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (п. 71 Рішення). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. Також Суд про процедуру, яка дозволяє державним органам ретроспективно позбавляти особистих прав, наданих помилково, без будь-якого відшкодування добросовісним правовласникам дійшов висновку, що їх (органів) повноваження з перегляду власних рішень, включаючи випадки виявлення помилки, не обмежено жодними часовими рамками, має суттєвий негативний вплив на юридичну визначеність у сфері особистих прав і цивільних правовідносин, що шкодить принципу належного урядування та вимозі законності , закріпленим у статті 1 Першого протоколу.

Вилучення спірної земельної ділянки здійснювалося за згодою державних органів, які уповноважувалися згідно вимог чинного законодавства від імені держави здійснювати контроль за розпорядженням об`єктами державної і комунальної власності, а тому наявність позитивних висновків вказаних органів і видача державного акту про право власності на земельну ділянку виключають підставу витребування земельної ділянки з власності ТОВ Грінінвест на користь держави в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України, як такої, що вилучена з власності держави без її згоди.

Вимоги позивача про витребування спірної земельної ділянки, які заявлені наприкінці 2018 року, порушують принцип співмірності інтересів власника та суспільства і є порушенням права відповідача на мирне володіння своїм майном.

При цьому суд враховує, що відмова у задоволенні вказаного позову про витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України спірного майна, передбачатиме приведення правовідносин сторін у межі дії правового поля відповідно до вимог діючого законодавства, забезпечення рівності усім суб`єктам господарювання, які перебувають у аналогічних правовідносинах, адже держава, в першу чергу, має гарантувати рівність усіх фізичних та юридичних осіб шляхом встановлення одного механізму набуття майна у власність.

Відповідно до статей 74 та 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази та зроблені господарським судом в процесі розгляду справи висновки, суд вважає твердження прокурора з приводу наявності підстав для задоволення позову не доведеними.

Щодо рішень та висновків ЄСПЛ, на які прокурор посилається в підтвердження обґрунтованості заявлених ним позовних вимог, то суд вказує, що останні потрібно застосовувати не безумовно, а виключно з урахуванням оцінки всіх фактичних обставин справи. Водночас господарський суд не знайшов підстав для застосування наведеної прокурором у позові європейської судової практики до даної справи, а тому не вбачає підстав для її врахування при розгляді спору у даних правовідносинах.

За наслідками розгляду спору по суті суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю Грінінвест про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у зв`язку з його недоведеністю та не обґрунтованістю.

Щодо посилання відповідача на необхідність застосування строків позовної давності, суд зазначає, що у зв`язку з відсутністю підстав для задоволення позову, відповідні обставини не впливають на результат вирішення спору, оскільки сплив строків пзовної давності є підставою для відмови в позові за наявності підстав для його задоволення.

Як вказано у п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів , яка є чинною, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Тобто, правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли доведено існування самого суб`єктивного права, а відтак і обґрунтованість позовних вимог.

Крім того, за змістом ст. ст. 256, 257, 261 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В той же час, суд відзначає, що оскільки відповідач є добросовісним набувачем, відсутні підстави стверджувати, що відповідач є особою, яка порушила право.

З матеріалів справи вбачається, що держава в особі Кабінету Міністрів України та підпорядкованих йому міністерств і відомств знала про відведення спірної земельної ділянки ще з 2011 року, в момент отримання позовної заяви Київської міської ради у справі, що перебувала в провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва № 2а-6326/11/2670, а про обставин відведення земельних ділянок в 2008 році стало відомо після оприлюднення в базі Єдиного державного реєстру судових рішень постанови від 23.12.2011 року, що залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012 року.

Відповідно, про факт порушення права позивач міг і мав довідатись принаймні з 2011 року та вжити своєчасних заходів для виправлення помилки та захисту інтересів держави. При цьому, особою, яка може вважатись такою, що порушила право, є саме Коцюбинська селищна рада, а не відповідач, який є лише добросовісним набувачем.

У зв`язку з відмововою в задоволенні позовних вимог, керуючись приписами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати на сплату судового збору відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю Грінінвест про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України та Національний природний парк Голосіївський про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання апеляційної скарги відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 розділу ХІ Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 15.07.2019 р.

Суддя Т.П. Карпечкін