Рішення

від 18.06.2019 по справі 910/3494/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.06.2019Справа №910/3494/17

За позовомДержавного підприємства "Національні інформаційні системи" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нетворк Солюшнс" простягнення 362 500,00 грн. Суддя Борисенко І.І.

Секретар судового засідання Холодна Н.С.

Представники сторін:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Національні інформаційні системи" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нетворк Солюшнс" про повернення неосвоєної частини авансового платежу в розмірі 362 500,00 грн. за договором №ДГ-000005 від 29.12.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2017 порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 18.04.2017.

Розгляд справи відкладався.

Ухвалою суду від 18.04.2017 продовжено строк розгляду справи на підставі ч.3 ст. 69 ГПК України.

28.04.2017 позивачем подана заява збільшення розміру вимог, згідно якої останній просив суд стягнути окрім неосвоєної частини авансового платежу у сумі 362 500,00 грн. ще і пеню за прострочення виконання зобов`язань по етапах 4-7 Договору №ДГ-000005 від 29.12.2015 у сумі 85 382,77 грн.

Відповідно до ч.4 ст. 22 ГПК України позивач має право до початку розгляду справи по суті змінити підставу або предмет позову.

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заві (п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Як вбачається з заяви про збільшення розміру позовних вимог, остання містить нові вимоги до відповідача, а саме про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язань по договору у сумі 85 382,77 грн., які у позовній заяві взагалі не заявлялись. При цьому, нарахування штрафних санкцій обґрунтовується також новими підставами та нормами законодавства.

Вказана заява про збільшення розміру позовних вимог не прийнята судом до розгляду, оскільки направлена на одночасну зміну і предмета і підстав позову, що є неприпустимим.

У задоволенні поданого відповідачем клопотання про припинення провадження у справі, на підставі п.2 ч.1 ст. 80 ГПК України суд відмовив за недоведеністю підстав.

18.05.2017 позивачем подано клопотання про призначення комплексної судової експертизи, проведення якої просив доручити Науково-дослідному центру судових експертиз з питань інтелектуальної власності.

Подане клопотання обґрунтовано тим, що встановлення факту освоєння авансу по Договору №ДГ-000005 від 29.12.2015 неможливо здійснити іншими способами, аніж через проведення дослідження із використанням спеціальних знань - комплексної судової експертизи.

Ухвалою суду від 06.06.2017 призначено по справі комплексну судовому експертизу, проведення якої доручено Науково-дослідному центру судових експертиз з питань інтелектуальної власності (01133. м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26, оф. 501).

Поставлено на вирішення експерта (експертів) наступні питання:

- чи були розроблені по етапах 3-7 Договору програмні комплекси?, якщо ні, то який відсоток їх завершеності?

- чи мають програмні комплекси ознаки працездатності?, чи можуть вони потенційно виконувати заявлені функції?

- який розмір трудомісткості (людино-місяців) програмних комплексів за СОСОМО II?

- чи вичерпано у процесі розробки програмних комплексів по етапах 3-7 матеріальні ресурси, надані у якості авансового платежу по Договору №ДГ- 000005 від 29.12.2015.

Зупинено провадження у справі №910/3494/17 до надходження до Господарського суду міста Києва висновку судової експертизи та повернення матеріалів справи №910/3494/17 до Господарського суду міста Києва.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017., чинної з 15.12.2017., передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

09.04.2019 через відділ діловодства суду до Господарського суду міста Києва від Науково-дослідного центру судових експертиз з питань інтелектуальної власності надійшли матеріали справи №910/3494/17 та висновок експерта від 29.03.2019 №136/14.

Відповідно до ст. 230 ГПК України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу. З дня поновлення провадження у справі перебіг процесуальних строків продовжується. Провадження у справі продовжується із стадії, на якій його було зупинено.

Ухвалою суду від 12.04.2019 поновлено провадження у справі. Підготовче засідання призначено на 16.05.2019.

У судовому засіданні 16.05.2019 судом оголошено перерву до 30.05.2019.

У підготовче засідання 30.05.2019 представник відповідача не з`явився, проте був повідомлений належним чином про час, дату та місце судового засідання. Заяв, клопотань про відкладення підготовчого засідання суду не подав.

30.05.2019 через відділ діловодства суду позивачем подані пояснення по справі.

У підготовчому засіданні остаточно визначено предмет спору та характер спірних правовідносин, позовних вимог. З`ясовані всі питання визначені ст. 182 Господарського процесуального кодекс України.

Суд в підготовчому судовому засіданні поставив на обговорення питання про можливість завершення підготовчого провадження, та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 30.05.2019 закрито підготовче провадження у справі №910/3494/17. Призначено розгляд справи №910/3494/17 по суті на 18.06.2019.

18.06.2019 через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про розгляд справи без участі представника.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов до висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення.

У судовому засідання 18 червня 2019 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

29 грудня 2015 року між позивачем (Замовник) та відповідачем (Виконавець, Учасник) було укладено договір №ДГ-000005 про закупівлю послуг за державні кошти (надалі - Договір), відповідно до умов якого Учасник зобов`язувався надати Замовнику послуги щодо проектування та розроблення у сфері інформаційних технологій (модифікація Комп`ютерної програми "Контекстно-орієнтована система правової інформації" 62.01.11-00.00"), код ДК 016:2010-62.01.1, а саме: адаптація Комп`ютерної програми "Контекстно-орієнтована система правової інформації" в "Реєстр нормативно-правових актів" (Послуги за договором), а Замовник зобов`язувався прийняти і оплатити надані послуги відповідно до умов Договору та у строки, передбачені Договором (п. 1.1. Договору).

Згідно з п. 3.1. Договору загальна ціна послуг за цим договором у відповідності з Специфікацією послуг (Додаток № 1 до Договору) становить 2 000 000,00 грн., в тому числі ПДВ 333 333,33 грн.

В п.п. 4.1.1., 4.1.2. Договору передбачено, що оплата здійснюється замовником по мірі виконання виконавцем відповідного етапу (підетапу) надання послуг, визначеного у Специфікації послуг протягом 10 банківських днів з моменту підписання Сторонами Актів здачі-приймання послуг за відповідними етапом (підетапом), на підставі виставленого виконавцем рахунку-фактури. Оплата здійснюється замовником шляхом попередньої оплати (авансування) в розмірі 25% від загальної ціни відповідного етапу (підетапу) послуги протягом 10 банківських днів з дати отримання замовником рахунку-фактури. Залік авансового платежу здійснюється за актами здачі-приймання послуг за відповідними етапами (підетапами) в строки згідно з Специфікацією послуг (Додаток №1 до Договору).

Як встановлено судом позивачем сплачено аванс відповідно до вимог п. 4.1.1. - 4.1.2. Договору на 25% по всіх етапах Договору, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №210 від 29.12.2015р. на суму 500 000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що послуги по етапах 3-8 відповідачем у встановлені для їх виконання строки не надавалися, у зв`язку з чим їх оплата не проводилася, а дія договору №ДГ-000005 від 29.12.2015, на підставі якого було перераховано аванс, закінчилася, проте зобов`язання за договором не були виконані, у зв`язку із чим відпала підстава для утримання неосвоєної частини авансу у відповідача, у зв`язку з чим частина авансу у розмірі 362 500,00 грн. підлягає поверненню.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм ст. ст. 901-907 Цивільного кодексу України.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 5.1. Договору передбачено, що строки надання послуг Виконавцем визначені у Специфікації послуг, що є Додатком №3 до цього Договору.

Специфікацією послуг (Додаток № 1 до Договору) визначено, що надання послуг за Договором поділено на вісім етапів із встановленням кінцевих термінів їх виконання.

Відповідно до Специфікації послуг (Додаток № 1 до Договору) кінцевий термін виконання зобов`язання по наданню послуг по 3-му етапу Договору (Послуг із модифікації Комп`ютерної програми для забезпечення роботи Управління систематизації законодавства МЮУ (завантаження документів) встановлено 31.03.2016; для 4-го етапу Договору (Модифікації Комп`ютерної програми для роботи з великою кількістю документів) - 30.04.2016; для 5-го етапу Договору (Конвертації існуючих законодавчих документів до бази даних Комп`ютерної програми) - 31.05.2016; для 6-го етапу Договору і Інтеграції модифікованої програми в Віртуальний кабінет адміністративних послуг ) - 30.06.2016; для 7-го етапу Договору (Проведення дослідної експлуатації) - 30.07.2016; для 8-го етапу Договору (Технічна підтримка) - 31.12.2016.

Відповідно до пункту 6.1. Договору виконавець надає послуги, а замовник приймає їх по мірі виконання зобов`язань за етапами (підетапами) Специфікації послуг. Після виконання відповідного етапу (підетапу) надання послуг, визначених у Специфікації послуг, виконавець передає замовнику результати, передбачені Технічними вимогами (Додаток №2) та акт здачі-приймання послуг в двох примірниках, які підписані виконавцем. Результати, передбачені Технічними вимогами (Додаток №2), передаються замовнику в двох примірниках на паперовому носії, окрім програмного забезпечення, яке передається на електронному носієві в порядку, передбаченому в Технічних вимогах (Додаток №2). Експлуатаційна документація передається на паперових носіях у обсязі, передбаченому Технічними вимогами до надання послуг, які наведені в Додатку №2 до цього Договору.

Як було зазначено раніше, позивачем по Договору було перераховано аванс 29.12.2015 року у розмірі 500 000 грн., відповідно до платіжного доручення№210 від 29.12.2015. Послуги по етапах 1 та 2 Договору були прийняті, аванс по даних етапах у розмірі 137 500 грн. (50 000 грн. по етапу 1 та 87 500 грн. - по етапу 2) було зараховано ТОВ Нетворк Солюшнс . Сума неосвоєного авансу складає 362 500,00 грн. (500 000,00 грн. - 137 500,00 грн.).

В свою чергу, доказів надання послуг Товариством з обмеженою відповідальністю Нетворк Солюшнс по етапам 3-8 матеріали справи не містять.

Відповідно до висновку експертів №136/17 за результатами проведення комплексної судової комп`ютерно-технічної експертизи, експертизи телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів, та судово-економічної експертизи від 29.03.2019, повідомлено, що в об`ємі наданих документів підтверджується що ДП Національні інформаційні системи перерахували кошти ТОВ Нетворк Солюшнс за договором № ДГ-000005 від 29.12.2015 року в сумі - 912 500,00 грн., в свою чергу ТОВ Нетворк Солюшнс за договором № ДГ-000005 від 29.12.2015 року виконав роботи (згідно з актами здачі-приймання наданих послуг, роботи по 1 та 2 етапу прийняті ДП Національні інформаційні системи ) в сумі - 550000,00 грн., переплата ДП Національні інформаційні системи за договором № ДГ- 000005 від 29.12.2015 року становить - 362 500,00 грн.

Отже, судом встановлено, що відповідачем не здійснювались роботи по етапах 3-8 договору.

В той же час, відповідно до п. 14.1. Договору останній набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2016. Доказів продовження строку дії Договору матеріали справи не містять.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в даній справі звернувся до Господарського суду міста Києва 03.03.2017.

Таким чином, на час звернення позивача з даним позовом Договір припинив свою дію.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача попередньої оплати, з посиланням на положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов`язання в зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України, що перебуває у складі підрозділу 2 "Недоговірні зобов`язання".

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під вiдсутнiстю правової підстави, зазначеної у ст. 1212 Цивільного кодексу України, розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні, на пiдставi статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 Цивільного кодексу України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру (не договірного) безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати в набувача це майно. При цьому, конструкція статті 1212, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження): як в момент його набуття (збереження), так і на час розгляду спору.

Разом з цим, спірні правовідносини, виникли з укладеного між ними Договору №ДГ-000005 від 29.12.2015, тобто мають договірний характер.

Правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов`язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо вимоги до виконавця повернути замовнику попередньо сплачені кошти в зв`язку з неналежним виконанням умов договору, строк дії якого закінчився.

Суд звертає увагу, що грошові кошти в сумі 362 500,00 грн. отримані відповідачем на підставі Договору, тобто за наявності правової підстави. При цьому, припинення дії Договору не свідчить про те, що правова підстава для набуття грошових коштів відпала, оскільки Договір є припиненим з дати, визначеної сторонами, а на момент сплати грошових коштів правочин був чинним та створив для сторін взаємні права та обов`язки.

Таким чином, враховуючи, що грошові кошти в сумі 362 500,00 грн., про стягнення яких заявлено даний позов, сплачені позивачем на виконання договору, то останні набуті відповідачем за правової підстави та не можуть бути витребувані на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України, як безпідставне збагачення.

Такі висновки суду підтверджуються позицією Верховного Суду України, яка викладена у постановах від 14.10.2014 по справі №922/1136/13, 02.03.2016 по справі №6-3090цс15, від 23.03.2016 по справі №6-2978цс15, та висновками Вищого господарського суду України, зокрема, у постановах від 15.07.2015 по справі №904/6434/14, від 03.02.2016 по справі №910/19990/15 та від 15.03.2017 по справі №910/10308/15.

В той же час, судом враховано, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що "право на суд", яке передбачено статтею 6 Конвенції, відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні (рішення Суду у справах Буланов та Купчик проти України, no. 7714/06 та 23654/08, від 09.12.2010 р., Чуйкіна проти України, no. 28924/04, від 13.01.2011 р.).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Приймаючи до уваги положення Конвенції та Першого Протоколу до Конвенції, суд зазначає, що у разі, коли позовні вимоги не відповідають матеріально-правовим способам захисту, або обраний особою, яка звернулася з позовом, спосіб захисту не призводить до поновлення його порушеного права, але при розгляді спору буде встановлений факт порушення прав цієї особи (позивача), то суд має право сам визначити належний спосіб судового захисту і ухвалити відповідне рішення щодо захисту порушеного права.

Як зазначено в пункті 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу, в обґрунтування своїх вимог або заперечень, послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

При цьому, самостійне визначення судом законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог та порушення останнім положень Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, здійснюючи правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог, щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Частиною 2 статті 570 Цивільного кодексу України визначено, що якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Водночас, за приписами положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). На відміну від завдатку аванс - це спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції. Аванс сплачується боржником у момент настання обов`язку платити та виконує функцію попередньої оплати.

Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Такі висновки суду повністю узгоджуються з позицією Вищого господарського суду України, яка викладена, в тому числі, в постановах від 23.07.2014 по справі №910/24568/13, від 19.05.2016 по справі №922/5045/15, від 09.11.2016 по справі №910/28956/15, від 07.02.2017 по справі №910/20324/15.

Враховуючи вищевикладене, та беручи до уваги, що доказів виконання робіт по 3-8 етапах відповідачем не надано, суд дійшов до висновку про наявність підстав для повернення замовнику неосвоєної частини авансового платежу в розмірі 362 500,00 грн.

Враховуючи наведене, вимога позивача про стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 362 500,00 грн. визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 437,50 грн. та витрати за проведення судової екпертизи в розмірі 39 818,88 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 73, 74, 76 - 80, 129, 236, 237, 238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

Позов Державного підприємства "Національні інформаційні системи" задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нетворк Солюшнс" (04073, м. Київ, вул. Куренівська, 21 ідентифікаційний код 38358560) на користь Державного підприємства "Національні інформаційні системи" (04053, м. Київ, вул. Артема,73, ідентифікаційний код 39787008) 362 500 (триста шістдесят дві тисячі п`ятсот) грн.00 коп. суми попередньої оплати, витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 437 (п`ять тисяч чотириста тридцять сім) грн.50 коп. та витрати за проведення судової екпертизи в розмірі 39 818 (тридцять дев`ять тисяч вісімсот вісімнадцять) грн.88 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 11.07.2019

Суддя І.І. Борисенко