Рішення

від 10.07.2019 по справі 640/5116/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1/262

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 липня 2019 року № 640/5116/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Бєсєді А.Ю., за результатами судового засідання в адміністративній справі за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю "Зіпексім"

до Київської міської митниці Державної фіскальної служби

про визнання протиправним та скасування рішення

за участю представника позивача та представника відповідача

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Зіпексім" (надалі - позивач, адреса: 04119, місто Київ, вулиця Мельникова, будинок 83д) до Київської міської митниці Державної фіскальної служби (надалі - відповідач, адреса: 03124, місто Київ, вулиця Гавела Вацлава, будинок 8а), в якій позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці Державної фіскальної служби про коригування митної вартості товарів від 26 січня 2019 року №UA100070/2019/000009/2 (надалі - Рішення).

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Під час розгляду справи по суті, в обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що ним було подано всі передбачені Митним кодексом України (надалі - МК України) документи, що підтверджують правомірність формування позивачем митної вартості за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, що імпортуються, проте відповідачем не було надано відповідних оцінок таким документам. Враховуючи зазначене, позивач вважає, що оскаржувані рішення та дії не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Представник відповідача проти позову заперечував, зазначивши, що позивачем не було подано документи згідно переліку та відповідно до умов, визначених МК України.

У відзиві на позовну заяву № 738/26-70-10-22 від 18 квітня 2019 року відповідач зазначив, що при вчиненні дій щодо визначення митної вартості товару він діяв на підставі закону, в межах свої повноважень, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та з дотриманням всіх інших принципів, зазначених у ст. 2 КАС України, що унеможливлює задоволення адміністративного позову.

Позивач надав суду відповідь на відзив від 23 травня 2019 року, в якій зазначив, що у відзиві відповідач посилається на те, що декларант повинен обґрунтовувати числове значення митної вартості, не зважаючи на те, що декларант в повному обсязі виконав вимоги митниці, надав всі документи (як обов`язкові, так і додаткові) та вірно здійснив розрахунок. Зворотне відповідачем не доведене, всі доводи базуються на припущеннях, а відмова носить формальний характер та стосується обрахунку числових значень.

В судовому засіданні 10 липня 2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позовну заяву у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти позову, просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

У судовому засіданні 10 липня 2019 року на підставі ч. 3. ст. 243 КАС України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Крім цього, суд зазначає, що одночасно з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії, а саме, перераховувати грошові кошти, сплачені позивачем в якості фінансової гарантії за електронною митною декларацією № UA100070/2019/000009/229265 від 26 січня 2019 року до державного бюджету до моменту набрання законної сили рішення у справі.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд 29 березня 2019 року ухвалив у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовити.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11 січня 2018 року між польською компанією IKR та позивачем укладений контракт № 11/01 на поставку товару згідно специфікацій або інвойсів.

11 січня 2018 року польська компанія IKR виставила інвойс № 07-01Н/2019 на поставку товару нетканий матеріал спанбонд (100 % поліпропілен) у рулонах вартістю 2, 39 доларів США за одиницю, загальною вартістю 29 564,54 доларів США, загальною вагою 12 370,10 кг., виробництва Zhejiang zhongcai industrial Co Ltd, Китай.

25 січня 2019 року до відділу митного оформлення № 1 м/п Східний Київської міської митниці ДФС декларантом буда подана для митного оформлення електронна митна декларація (надалі - ЕМД) ІМ 40 ДЕ на товар нетканий матеріал спанбонд (100 % поліпропілен) у рулонах , виробник Zhejiang zhongcai industrial Co Ltd, країна виробництва - Китай, якій присвоєний номер UA 100070/2019/229194.

У відповідності до вимог контракту № 11/01 від 11 січня 2018 року та інвойсу № 07-01Н/2019 від 11 січня 2019 року поставка товару здійснюється на умовах СРТ Київ.

Для підтвердження митної вартості товару позивачем були надані відповідачу наступні документи: контракт № 11/01 від 11 січня 2018 року; інвойс № 07-01Н/2019 від 11 січня 2019 року; пакувальний лист б/н від 11 січня 2019 року; декларація походження товару від 11 січня 2019 року № 07-01Н/2019; за умовами контракту та інвойсу поставка товару здійснювалась на умовах відстрочки платежу у зв`язку із чим банківські платіжні документи, що стосуються товару, на момент його митного оформлення у позивача були відсутні; за умовами поставки СРТ Київ витрати на перевезення товару включені у його вартість.

Митна вартість товару декларантом визначена за основним методом (за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Всі документи, надані під час митного оформлення є автентичними та підтверджують числові значення складових митної вартості товару. Всі необхідні і передбачені ч.2 ст. 53, ст. 355 МК України документи, потрібні для числового обрахунку митної вартості товару надані під час його митного оформлення.

Проте, під час перевірки митної вартості товару відповідач відмовив позивачу у визнанні митної вартості товару за першим (основним) методом із посиланням на те, що подані декларантом документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, у зв`язку із чим у позивача були витребувані додаткові документи для підтвердження митної вартості товару, а саме:

1. договір (угода) контракт із третіми особами, пов`язаний із договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2. рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3. виписку з бухгалтерської документації;

4. копію митної декларації країни відправлення;

5. висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями , та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини;

6. якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються товару, що оцінюється;

7.інші документи, що підтверджують заявлену митну вартість, за бажанням декларанта.

На виконання цієї вимоги позивач листом від 26 січня 2019 року на підтвердження митної вартості товару, відповідно до ч.6. ст. 53 МК України були надані прайс - лист виробника товару та копія митної декларації країни відправлення № 310120180516328674 від 11 грудня 2018 року.

Відповідач, в свою чергу, надав електронну відповідь, що … У митниці наявна цінова інформація щодо числових значень складових митної вартості та інших умов, що могли вплинути на ціну товарів яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості МД від 29.12.2018 р. № UA807170/2018/64960… та видав Рішення про коригування митної вартості № UA 100070/2019/000009/2 від 26 січня 2019 року за шостим (резервним) методом (надалі - Рішення).

З метою уникнення витрат на тривале зберігання товару під митним контролем, позивач 26 січня 2019 року вимушено скористався правом на випуск транспортного засобу у вільний обіг під гарантійні зобов`язання відповідно до ч.7. ст. 55 МК України за митною декларацією ІМ. 40 ДЕ № UA 100070/2019/229265, в якій визначено ціну товару відповідно до прийнятого відповідачем Рішення та доплата різниці між сумою митних платежів, обчисленої згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів.

При прийнятті Рішення відповідач виходив з того, що митну вартість товару не може бути визначено у зв`язку із тим, що декларантом не подано всіх додаткових документів, а у митниці наявна в ціновій базі інша інформація, а саме: митна декларація від 29.12.2018 року № UA 807170/2018/64960, яка стала підставою для сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості.

13 лютого 2019 року позивач в порядку ч.8. ст. 55 МК України подав відповідачу заяву № 12/02-1 від 12 лютого 2019 року, разом з якою направив додаткові документи на підтвердження заявленої митної вартості , а також надав відповідні роз`яснення.

18 лютого 2019 року листом № 1614/10/26-70-19-01 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для перегляду Рішення.

Вважаючи Рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідач прийняв Рішення із яким позивач не погодився, у зв`язку із чим оскаржив його до суду.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на статті МК України, що регулюють питання митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови, порядок та методи її визначення, компетенції митних органів при їх визначенні, здійснення контролю правильності за її визначенням (ст. ст. 49-55, 318) після чого робить висновок, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Разом з тим, позивач зазначає що дискреційні повноваження митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів.

Щодо документів, що підлягають витребуванню митними органами для визначення митної вартості товару позивач наводить наступні доводи.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

2. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

3. У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно ч.ч.1-3 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Пунктом 2 ч.5. ст. 53 МК України передбачено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Але позивач звертає увагу, що в той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно п.2. ч.6. ст. 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч.ч. 2-4 ст. 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що булла фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Зокрема, статтею 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1. ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Також митним органом при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів повинна бути зазначена послідовність застосування методів визначення митної вартості та причини, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.

Аналізуючи норми МК України, позивач робить висновок, що органи доходів і зборів мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає органу доходів і зборів право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим позивач звертає увагу на те, що всі документи, надані декларантом під час митного оформлення є автентичними та підтверджують числові значення складових митної вартості. Всі необхідні, передбачені МК України документи, потрібні для числового обрахунку митної вартості, надані під час митного оформлення.

Крім цього, позивач також містить наступні доводи позивача, а саме.

Відповідно до ч.2 ст. 55 МКУ прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.

В той же час, на думку позивача в порушення зазначеної норми МК України, у Рішенні, що оскаржується, відсутнє обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які виплинули на таке коригування, так само, як і не містить передбачених Законом вичерпних застережень відносно позивача на неможливість застосування основного методу.

Також в Рішенні не зазначений вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених ч.3. ст. 53 МК України, за умови надання яких мита вартість може бути визнана органом доходів і зборів, що фактично нівелює право декларанта на доказ правильності заявленої митної вартості за першим методом протягом дії гарантійних зобов`язань.

Крім цього Рішення не містить пояснень / обґрунтувань визначеної відповідачем вартості, а саме, який товар завозився за митною декларацією, в якій кількості, на яких умовах поставки, тощо.

До того ж позивач зазначає, що згідно ч.ч. 3,6 ст. 57 МК України, Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до положень ст. 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT).

Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі, зокрема, системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; довільної чи фіктивної вартості (ч.3. ст. 64 МК України).

На думку позивача, з огляду на зазначене, а також на наявність попередніх оформлень імпортера ідентичного товару, застосований в Рішенні резервний метод порушує принцип послідовності, а визначена в Рішенні вартість товару прийнята на підставі вищої з двох альтернативних вартостей та фактично сформована довільно.

При цьому, позивач вважає, що відповідачем не доведено, що декларантом проведений невірний розрахунок митної вартості, або подані документи не місять відомостей, що підтверджують числові значення митної вартості, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена за товар, не встановлена наявність обмежень щодо застосування першого методу, що передбачений ст. 58 МК України; у митниці відсутня документально підтверджена офіційна інформація інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Отже, позивач вважає, що відповідач протиправно прийняв Рішення і як наслідок воно є протиправним та таким, що підлягає скасуванню у зв`язку із чим і звернувся до суду із відповідною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позовну заяву відповідач звертає увагу суду на наступне.

При проведенні митного оформлення за МД № UA 100030/2019/397471 АСАУР сформовано декілька критеріїв ризику по цій МДза кодами,: зокрема:

- 105-2 Контроль правильності визначення митної вартості товарів;

- 203-1 Проведення повного митного огляду - з розкриттям до 100 % пакувальних місць та поглибленим обстеженням транспортного засобу, з метою перевірки відповідності кількості та опису товарів і транспортних засобів даним, зазначеним у митній декларації;

- 911-1 Забезпечення ідентифікації товарів та/або транспортних засобів шляхом здійснення цифрової фотозйомки.

Тому згідно Акту про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 25 січня 2019 року було проведено митний огляд.

За результатами контролю правильності визначенні митної вартості товарів митницею під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої декларантом митної вартості, наявності в поданих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари встановлено наступне.

В інвойсі від 11 січня 2019 року № 07-01Н/2019 зазначено, що сплата за товар здійснюється відповідно до контракту. Проте, відповідно по п. 5.1 контракту від 11 січня 2018 року № 11/01 форма оплати за товар передплата або відстрочка платежу 180 календарних днів з моменту поставки товару.

Таким чином, на думку відповідача, враховуючи умови контракту до митного оформлення повинний був наданий банківський платіжний документ на оплату (п.4. ч.2. ст. 53 МК України) інформація про те, що оплата не здійснювалась. Проте, як зазначає відповідач, жодного платіжного документу з МД декларантом не подавалося, в той час як поставку відбувалась на умовах відстрочення платежу.

Також у відзиві на позов відповідач зазначає про причини, через які заявлену декларантом митну вартість не було визнано, а саме: відсутність відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально, або не визначені кількістю і достовірно та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Також відповідач у відзиві звертає увагу на те, що вказані вище факти, правові підстави черговості не застосування основного та наступних методів визначення митної вартості поданого до митного оформлення № UA 100070/2019/229194 містяться в графі 33 Рішення. Крім цього, у картці відмови зазначені причини відмови, наведені вичерпні роз`яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, а також вказується інформація про порядок оскарження рішення про відмову.

У своєму відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

ВИСНОВКИ ЩОДО НАЯВНОСТІ/ВІДСУТНОСТІ ПОРУШЕНЬ

З огляду на викладене, Рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

НОРМИ ПРАВА ТА ПОЗИЦІЯ СУДУ

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями МК України, Податкового кодексу України (надалі - ПК України) та інших законів України з питань оподаткування.

За приписами ч. 1 ст. 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до ч.1. ст. 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (ч.1. статті 257 МК України ).

Статтями 49, 50 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Частинами 4 та 5 статті 58 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Згідно з ч.1. ст. 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації (частини перша та друга статті 52 Митного кодексу України).

За приписами ч.ч. 1,2 ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів (частина перша статті 368 МК України ).

З аналізу ч.ч. 1,2 ст. 53 МК України вбачається, що Кодекс містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Положеннями ч.5 ст. 53 МК України передбачено, що забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями ч.3. ст. 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим п.п. 3.16, 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року № 3018-VI Про внесення змін до Закону України Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур , якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у ст. 8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.

При цьому, ч. 3 ст. 53 МК України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Водночас, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю.

До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.

Тобто, законом чітко окреслено умову, за наявності котрої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів, а саме наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, приписи вказаних статей зобов`язують митний орган чітко зазначити обставини, котрі викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, та обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей із зазначенням документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта, та надає митниці право вчиняти відповідні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Між тим, витребовувати контролюючий орган має ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, та жодним чином не всі, котрі передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб`єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.

Суд зазначає, що при здійсненні імпортування товару на митну територію України, а також на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за ціною позивачем договору було надано повний пакет документів, у відповідності до переліку, закріпленого ч.2. ст. 53 МК України.

Натомість, згідно спірного Рішення, за результатами розгляду поданих разом з митною декларацією документів встановлено, що документи подані до митного оформлення містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, а саме.

В інвойсі № 07-01Н/2019 від 11 січня 2019 року зазначено, що сплата за товар здійснюється до контракту. Проте, відповідно до п. 5.1. контракту № 11/01 від 11 січня 2018 року форма оплати за товар передплата, або відстрочка платежу 180 календарних днів з моменту поставки товару. Таким чином, враховуючи умови зазначеного контракту до митного оформлення повинен був наданий банківський платіжний документ на оплату (п.4. ч.2. ст. 53 МКУ) з інформацією про те, що оплата не здійснювалась. Проте, платіжного документу разом із митною декларацією декларантом не було надано.

Суд зауважує на тому, що основним джерелом інформації про вартість товару є контракт, тоді як платіжні документи є додатковими документами.

Порядок оплати за товар жодним чином не впливають на розрахунок митної вартості. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу, умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв`язку з цим, відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.

За приписами ч.5 статті 54 МК України передбачено, що орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному ст. ст. 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (ч.6. ст. 54 Митного кодексу України).

Частинами 1 та 2 статті 55 МК України встановлено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою ст. 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями ст.ст. 59 і 60 цього Кодексу.

Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч.ч. 3,4 ст. 57 МК України ).

Водночас, митний орган приймаючи рішення про коригування митної вартості імпортованого позивачем товару за другорядним методом (резервний), не вказав, яким чином митна вартість товару була визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, та не наведено жодних розрахунків, за якими митним органом було визначено таку вартість товару, що є порушенням ст. 55 МК України.

При цьому, відповідно до Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року № 598 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 01.06.2012 року за № 883/21195, у Графі 33 Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовуються митним органом при визначенні митної вартості товарів зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у ст.53 Кодексу); невірно проведений розрахунок митної вартості; невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу ІІІ Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом. У графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі.

Саме лише посилання на проведення консультації відповідним записом у Графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів без будь-яких доказів її проведення, не зазначення коли її проведено, з якими особами, не можна вважати таким, що відповідає нормам закону.

Аналогійний правовий висновок висловлений Верховним Судом в постанові від 13 лютого 2018 у справі № 803/1112/17 та в постанові від 20 лютого 2018 року у справі № 809/1884/16.

Водночас, в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган обов`язково повинен зазначити докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості за шостим (резервним) методом. Тобто, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, контролюючий орган повинен також зазначити докладну інформацію і джерела, які ним використовувалися. У спірному рішенні про коригування митної вартості такі дані відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2018 р. по справі № 809/4367/15.

Отже, суд вважає, що позивачем подано відповідачу достатній пакет документів на підтвердження кількісних і вартісних показників імпортованого товару, повноти і достовірності митної вартості товару, заявленої позивачем за першим методом, а тому заявлена позивачем митна вартість товарів за ціною договору відповідає вимогам ст. 58 МК України. Натомість, митним органом безпідставно здійснено коригування митної вартості та застосовано другорядний метод визначення митної вартості товару - резервний.

Відповідачем під час судового розгляду справи не доведено суду, що документи подані позивачем для визначення митної вартості товару містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що Рішення є таким, що підлягає визнанню протиправними та скасуванню.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи оскаржуване Рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до ч.2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачуване, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи відповідачем зазначених вище принципів при прийнятті оскаржуваного рішення дотримано не було.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відтак, у матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано належних доказів, які стали підставою для прийняття Рішення.

Внаслідок викладеного, суд дійшов висновку, що Рішення є протиправними, та такими, що підлягає скасуванню.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до частини першої ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1 921,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 1 921,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Зіпексім" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати рішення Київської міської митниці Державної фіскальної служби про коригування митної вартості товарів від 26 січня 2019 року №UA100070/2019/000009/2.

3. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Зіпексім" (04119, місто Київ, вулиця Мельникова, будинок 83д, ЄДРПОУ 41794674) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921 гривень (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці Державної фіскальної служби (03124, місто Київ, вулиця Гавела Вацлава, будинок 8а, ЄДРПОУ 39422888).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова

Повний текст підписано 22.07.2019.