Постанова

від 22.07.2019 по справі 200/3777/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2019 року справа №200/3777/19-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Блохіна А.А., Гайдара А.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Бахмутського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 травня 2019 року у справі № 200/3777/19-а (головуючий суддя І інстанції - Кочанова П.В., складене у повному обсязі 27 травня 2019 року у м. Слов`янську Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Бахмутського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

14 березня 2019 року ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Бахмутського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про:

- визнання протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Бахмутського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 страхових регресних виплат у рахунок відшкодування шкоди у зв`язку з професійним захворюванням з 01 червня 2017 року,

- - зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Бахмутського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 страхових регресних виплат у рахунок відшкодування шкоди у зв`язку з професійним захворюванням та виплатити заборгованість за весь період часу, починаючи з 01 червня 2017 року (а.с. 5-11).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 травня 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову Бахмутського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 24 травня 2017 року №0503/15204/15204/23 про припинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 з 01 червня 2017 року. Зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Бахмутського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 страхових регресних виплат у рахунок відшкодування шкоди у зв`язку з професійним захворюванням та виплатити заборгованість, що виникла за період їх несплати, починаючи з 01 червня 2017 року. Звернено до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено (а.с. 45-50).

Не погодившись з вищевказаним судовим рішенням, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Бахмутського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області звернулось до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального процесуального права, просило суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що чинними нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України врегульовано порядок виплати пенсій особам, переміщеним з тимчасово окупованих територій. Між тим, зазначив, що ОСОБА_1 перебував на обліку та отримував страхові виплати у структурному підрозділі відповідача - у Бахмутському міському відділенні з листопада 2014 року, як внутрішньо переміщена особа, на підставі заяви та довідки № 1419014916 від 06 грудня 2014 року, а в подальшому № 1419106266 від 17 березня 2017 року.

До 2014 року потерпілий перебував на обліку та отримував страхові виплати за місцем реєстрації свого проживання - Луганська область .

Рішенням начальника УПСЗН Бахмутської міської ради від 22 травня 2017 року скасовано довідку № 1419106266 про взяття на облік позивача, як внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Бахмутської міської ради (протокол засідання комісії від 23 травня 2017 року № 48), ОСОБА_1 припинено проведення соціальних виплат на підставі факту скасування довідки.

Постановою Бахмутського міського відділення від 24 травня 2017 року № 0503/15204/15204/23 позивачу з 01 червня 2017 року на підставі вищевикладеного припинені щомісячні страхові виплати.

Вважає, що припинення страхових виплат є правомірним, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню (а.с. 54-56).

Сторони у судове засідання не викликались, про дату, місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, з огляду на наступне.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_1 виданий 20 грудня 2011 року Ровеньківським МВ УМВС України в Луганській області, РНОКПП НОМЕР_2 ) (а.с. 16) є внутрішньо переміщеною особою (а.с. 19, 35).

10 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Артемівську Донецької області з заявою про тимчасове продовження раніше призначеної страхової виплати (а.с. 33).

Постановою відділення ФССНВВ та ПЗ у м.Артемівську від 16 листопада 2014 року №0503/15204/15204/13 продовжено потерпілому ОСОБА_1 (номер справи 15204, номер випадку 15204) раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку (вид виплати 410, КЕКВ 2730.03) в розмірі 959,74 грн. Виплати провадити з 01 листопада 2014 року безстроково (а.с. 34).

Між іншим, у постанові зазначено, що потерпілий ОСОБА_1 перебуває на обліку з 14 вересня 2009 року, має зареєстрований страховий випадок трудове каліцтво, що сталось 11 квітня 1986 року. За висновком МСЕК від 27 жовтня 2011 року, серія 10 ААА № 061087 потерпілому встановлена стійка втрата професійної працездатності 15%, безстроково.

Як вбачається з копії протоколу від 23 травня 2017 року № 48 засідання Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які мешкають на території міста Бахмут (додаток №6), припинено соціальні виплати на підставі того, що факт фактичного проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи не підтверджено та довідки внутрішньо переміщених осіб скасовані. У вказаному додатку під №83 зазначено ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) (а.с. 36-38).

Постановою відділення ВД ФССНВВ та ПЗ України у місті Бахмут Донецької області від 24 травня 2017 року №0503/15204/15204/23 припинено виплату гр. ОСОБА_1 (номер справи 15204, номер випадку 15204 ), щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку (вид виплати 410, КЕКВ2730.03) в розмірі 1279,95 грн. Причина припинення: скасування довідки ВПО. Виплату припинено з 01 червня 2017 року (а.с. 39).

Аналогічну підставу для припинення страхових виплат, відповідачем викладено у листі від 25 лютого 2019 року № 06/678 на запит представника позивача від 18 лютого 2019 року № 94/02 (а.с. 22).

Доказів нарахування щомісячних страхових виплат з 01 червня 2017 року, відповідачем не надано.

Спірним у даній справі є правомірність постанови відповідача від 24 травня 2017 року № 0503/15204/15204/23 про припинення щомісячної страхової виплати. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідач, не нараховуючи та не сплачуючи страхові виплати позивачу за спірний період діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим порушене право позивача має бути відновленим.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 23 вересня 1999 року № 1105-ХIV (далі - Закон № 1105-ХIV), Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону № 1105-ХIV, страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

У відповідності до вимог ст. 46 Закону № 1105-ХIV, страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

При цьому, у разі наявності підстав, визначених п. 6 ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-ХIV, в обов`язковому порядку у відповідній постанові має міститися посилання на відповідний випадок, передбачений іншим чинним нормативно-правовим актом, однак таке посилання у прийнятій відповідачем постанові - відсутнє.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб , відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 4 цього Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Відповідно до п. 3 розд. VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам затверджено: Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам; Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Одним з конституційних прав є право на соціальний захист (ст. 46 Конституції України).

Стаття 46 Конституції України, ст. 22 Загальної декларації прав людини, ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, ст. 23 Європейської соціальної хартії (переглянутої) закріплюють право особи на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

При цьому, Конституція України (ст. 24), Загальна декларація прав людини (ст. ст. 2, 7), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (ст. 2), Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 14, ст. 1 Протоколу №12 до Конвенції) закріплюють принцип рівності осіб та визначають, що права особи, в тому числі і право на соціальний захист має здійснюватися без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

На час припинення позивачу щомісячних страхових виплат воєнного або надзвичайного стану в Україні введено не було.

Разом з тим реалізація прав позивача (на отримання заборгованості по страховим виплатам) була обмежена положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, що не відповідає та суперечить Конституції України.

Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги в частині порушення судом першої інстанції вимог порядку № 365 нівелюються вищевказаними висновками суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При розгляді даної справи суд враховує висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц, що відсутність діючої довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат (№ рішення в ЄДРСР 76812061).

Оскільки відсутність діючої довідки про взяття на облік позивача як внутрішньо переміщеної особи не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат, скасування такої довідки не є підставою для припинення страхових виплат.

З огляду на наведене в спірних правовідносинах застосуванню підлягають норми Конституції України як норми прямої дії та норми міжнародних актів.

11 грудня 2014 року правління Фонду на виконання постанови КМУ від 01 жовтня 2014 року № 531 прийняло постанову № 20 Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції . Як зазначено в преамбулі цієї постанови, вона прийнята з метою забезпечення безперервності та першочерговості одержання щомісячних страхових виплат та медико-соціальних послуг потерпілими на виробництві (членами їх сімей), які переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції.

Як зазначено в пункті 1 цього Порядку, він поширюється на фізичних осіб, які постійно проживають в Україні, яких змусили або які самостійно покинули своє місце проживання внаслідок (або з метою уникнення) негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру і які мають право на страхові виплати та страхові витрати на медичну і соціальну допомогу відповідно до Закону № 1105-ХІV за фактичним місцем проживання (перебування) (якщо страховий випадок настав до моменту переміщення).

Відповідно до пункту 2 цього Порядку особи, які тимчасово переміщені, мають право на призначення та/або продовження раніше призначених страхових виплат, страхових витрат на медичну та соціальну допомогу відповідно до Закону № 1105-ХІV безпосередньо в робочих органах виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, за формою, наведеною в додатку до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою КМУ від 01 жовтня 2014 року № 509, відповідно до Закону № 1706-VII.

Таким чином, постановами КМУ, а також постановою Правління Фонду від 11 грудня 2014 року № 20 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам.

Однак, ці підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Цього ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 243/3505/16.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ).

За приписами положень статті 1 Конвенції, Статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Слід звернути увагу, що стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що, в даному випадку відповідач неправомірно втрутився у право власності позивача на отримання соціальних виплат шляхом невиплати заборгованості по ним.

Вказані норми узгоджуються з позицією Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Бахмутського міського відділення - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 травня 2019 року у справі № 200/3777/19-а - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 липня 2019 року.

Судді Т.Г.Арабей

А.А. Блохін

А.В. Гайдар