Рішення

від 22.07.2019 по справі 910/6285/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.07.2019Справа № 910/6285/19

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Фермерського господарства "Перспектива Агро"

вул. Щербатого, буд. 73, с. Мазурове, Кривоозерський р-н, Миколаївська область, 55114

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІГОЛ АГРО"

вул. Жилянська, буд. 148, м. Київ 135, 01135

про стягнення 398 874,00 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

16.05.2019 Фермерське господарство "Перспектива Агро" звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІГОЛ АГРО" про стягнення 398 874,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог Фермерське господарство "Перспектива Агро" вказує, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІГОЛ АГРО" не було виконано своє грошове зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару за Договором постачання сої №783-03/19 від 21.03.2019, у зв`язку з чим наявні правові підстави для стягнення з відповідача суми основної заборгованості 363 000,00 грн., пені у розмірі 15 779,28 грн., 3% річних у розмірі 1 314,72 грн. та штрафу 18 180 грн.

З огляду на ціну позову та незначну складність справи, спір підлягає вирішенню в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 247 ГПК України суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження у зв`язку з її малозначністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 21.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 21.05.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, для місцезнаходження відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІГОЛ АГРО" - вул. Жилянська, буд. 148, м. Київ 135, 01135.

Однак, станом на дату розгляду справи в матеріалах справи міститься повернутий поштою конверт за номером поштового відправлення 0103050566165 із копією ухвали суду про порушення провадження у справі від 21.05.2019 з адреси відповідача із зазначенням причини повернення "адресат відсутній".

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва,день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 21.05.2019 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

10.06.2019 представником позивача подано до канцелярії суду уточнену позовну заяву, в котрій позивачем уточнено розмір вимог до відповідача, який становить за обрахунком позивача 401 972,25 грн., яку суд розцінює як заяву про збільшення позовних вимог та приймає до розгляду, подальший розгляд справи здійснюється із урахуванням означеної заяви.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

21 березня 2019 року між постачальником ФГ Перспектива Агро та покупцем Товариством з обмеженою відповідальністю Вігол Агро був укладений договір постачання товару за № 783-03/19.

Пунктом 1.1. Договору визначено, що постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та своєчасно оплатити сільськогосподарську продукцію, а саме: зернові, бобові та олійні культури (надалі - Товар).

Пунктом 1.2 Договору зазначено, що асортимент, кількість, стандарт, особливі вимоги до якості партії Товару визначається за згодою Сторін та фіксується Специфікацією.

Як передбачено Специфікацією, яка є додатком до Договору поставки та становить невід`ємну частину договору поставки, позивач зобов`язаний передати у власність відповідачу за плату товар, а саме зерно сої, в кількості 36 тонн на загальну вартість 363 600 грн. 00 коп. та здійснити доставку сої до м. Одеса, 21-й км Старокиївського шляху, буд. 41 А на указану суму.

У відповідності до п. п. 1.1., 1.2. договору поставки від 21 березня 2019 року Постачальник приймає на себе зобов`язання виконати поставку 36 тонн сої, відповідно до специфікації та вихідних даних для замовлення сої, які є невід`ємною частиною даного Договору. Покупець зобов`язаний прийняти товар належної якості та оплатити їх вартість згідно умов даного Договору.

З матеріалів справи вбачається, що 22 березня 2019 року постачальником було виконано договір та відвантажено 36 тонн сої в пункті розвантаження: м. Одеса, 21-й км Старокиївського шляху, буд. 41 А, прийнято ТОВ ВІГОЛ АГРО .

Згідно пункту 2.1. специфікації № 1 до договору поставки № 783-03/19 від 21.03.2019 року покупець зобов`язаний оплатити 80% від вартості поставленого товару протягом 3-х банківських днів з моменту отримання нижчезазначених документів:

Договір - факсова копія або сканована копія по електронній пошті.

Рахунок-фактура - факсова копія або сканована копія по електронній пошті.

Видаткова накладна - факсова копія або сканована копія по електронній пошті.

За твердженням позивача, котре жодним чином не спростоване, зазначені скановані документи відповідач отримав по електронній пошті 26 березня 2019 року.

Пунктом 2.2. специфікації № 1 до договору поставки № 783-03/19 від 21.03.2019 передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити 20% вартості поставленого товару протягом трьох банківських днів з моменту реєстрації Постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З матеріалів справи вбачається, що податкова накладна від 22.03.2019 №1 була зареєстрована позивачем 27.03.2019, на підтвердження чого до суду надано квитанцію про реєстрацію податкової накладної.

Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначає, що 29 березня 2019 року на його електронну адресу надійшло платіжне доручення №4774 від 29.03.2019 року про перерахування 303 000 грн. 00 коп. з відміткою банку про одержанням та проведення банком платіжного доручення затвердженою штампом та підписом банка AT Райффайзен Банк Аваль (код банка платника 300335, код банка отримувача 380805). Однак, за твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, станом на 11 квітня 2019 року кошти на р/р ФГ Перспектива Агро не надходили, що підтверджується копією довідки Кривоозерськоговідділення АТ Райффайзен Банк Аваль вих. №Д2-В58-30 від 11.04.2019 та копією банківської виписки по рахунку від 11.04.2019.

Згідно п. 4.1. Договору поставки, Постачальник зобов`язаний здійснити поставку товару в порядку та в строки, передбачені в Специфікації.

Таким чином, спір у справі виник у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки в частині оплати вартості поставленого Товару у розмірі 363 600 грн. 00 коп., починаючи з 22 березня 2019 року по день звернення за цим позовом позивачем до суду, в порядку та на умовах передбачених п. п. 3.1, 3.2. Договору поставки та Специфікації.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За своєю правовою природою, укладений між сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських, згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України і у відповідності до приписів ст.. 629 ЦКУ є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 ЦКУ за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб. (ч.2, 3 ст. 712 ЦКУ).

Згідно ч.1 ст. 530 ЦКУ якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦКУ покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно пункту 2.1. специфікації № 1 до договору поставки № 783-03/19 від 21.03.2019 року покупець зобов`язаний оплатити 80% від вартості поставленого товару протягом 3-х банківських днів з моменту отримання нижчезазначених документів:

Договір - факсова копія або сканована копія по електронній пошті.

Рахунок-фактура - факсова копія або сканована копія по електронній пошті.

Видаткова накладна - факсова копія або сканована копія по електронній пошті.

Пунктом 2.2. специфікації № 1 до договору поставки № 783-03/19 від 21.03.2019 передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити 20% вартості поставленого товару протягом трьох банківських днів з моменту реєстрації Постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Тобто, між сторонами було погоджено оплату товару у два етапи: 80 % з відстрочкою 3 на робочі дні з моменту поставки товару та 3 робочих дні з моменту реєстрації податкової накладної у єдиному реєстрі податкових накладних.

Так, п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства визначено свободу договору.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується факт поставки товару позивачем та прийняття відповідачем на загальну суму 363 600,00 грн., що підтверджується підписаною уповноваженими представниками сторін та скріпленою їх печатками накладною №1 від 22.03.2019 на суму 363 600,00 грн.

Стосовно обов`язку із оплати поставленого товару з моменту отримання документів відповідачем, відповідно до пункту 2.1. специфікації № 1 до договору поставки №783-03/19 від 21.03.2019 року, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Обов`язок покупця (відповідача) з оплати товару виникає безпосередньо з факту здійснення постачальником (позивачем) поставки товару та прийняття товару покупцем (відповідачем). При цьому, форма (вид) документу, яким сторони відобразили сам факт поставки товару (яким оформили факт здійснення поставки) - видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акт приймання-передачі продукції, тощо, не впливає на обов`язок покупця оплатити товар та не звільняє покупця від обов`язку з оплати товару у випадку оформлення поставки товару іншим документом, ніж той, що передбачений умовами договору.

Суд звертає увагу на те, що предметом доказування є саме встановлення обставин виникнення між сторонами господарських правовідносин з поставки товару, а саме, - факту поставки продавцем та отримання товару покупцем.

З урахуванням викладеного, наявні в матеріалах справи видаткова та товарно-транспортна накладні в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні є первинними документами, які фіксують факт отримання відповідачем товару.

При цьому, відповідно до ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

В той же час, матеріали справи не містять доказів відмови відповідача від приймання товару, складення актів розбіжностей стосовно відмови від приймання товару.

Також у матеріалах справи відсутнє листування з боку відповідача стосовно виправлення будь-яких невідповідностей у супровідних документах, відсутності супровідних документів на товар, тощо.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №906/953/17.

Окрім цього, як вказується позивачем, та не заперечується відповідачем, скановані копії документів, передбачені пунктом 2.1 специфікації №1 були надіслані позивачем на електронну пошту відповідача 26.03.2019.

Таким чином суд вважає, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано факт отримання ТОВ "ВІГОЛ АГРО" всіх документів, передбачених приписами пункту 2.1. специфікації № 1 до договору поставки №783-03/19 від 21.03.2019 саме в момент отримання товару.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Товарно-транспортною накладною №1 від 22.03.2019 на суму 363 600,00 грн. підтверджується, що позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар у відповідності до умов Договору.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення від вартості неоплаченого товару.

Суд вважає розрахунок позивача щодо нарахування пені за період з 29.03.2019 по 11.05.2018 за накладною №1 від 22.03.2019 арифметично не вірним та таким що не відповідає вимогам чинного законодавства.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане , і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Як вже було визначено судом вище, позивачем не вірно визначено період нарахування пені, таким чином, суд, здійснюючи перерахунок нарахованої пені, прийшов до висновку, що обґрунтованим є стягнення пені №1 від 22.03.2019 за період з 30.03.2019 (наступний день після спливу 3 робочих днів з урахуванням отримання відповідачем документів електронною поштою 26.03.2019 у відповідності до умов пункту 2.1 специфікації №1) по 11.05.2019 (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) на суму ,що становить 80% від суми заборгованості - 290 880,00 грн. та з 02.04.2018 (наступний день після спливу 3 робочих днів з урахуванням реєстрації 27.03.2019 податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних) по 11.05.2019 (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) на суму ,що становить 20% від суми заборгованості - 72 720,00 грн.

Таким чином, відповідно до здійсненого перерахунку, судом визначено, що обґрунтована сума пені за період з 30.03.2019 по 11.05.2019 на суму заборгованості 290 880,00 грн. становить - 12 208,99 грн., а за період з 02.04.2019 по 11.05.2019 на суму заборгованості 72 720,00 грн. становить - 2 837,08 грн.

Отже, загальна сума пені, що належить до стягнення з відповідача за прострочення виконання грошових зобов`язань становить 15 046 грн. 07 коп.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару, вимоги про стягнення 3 % річних, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позивних вимог в цій частині, оскільки при розрахунку позивачем було допущено помилку під час визначення періодів нарахування, а саме дати початку прострочення.

За розрахунком суду, обґрунтованими до стягнення 3% річних за період з 30.03.2019 по 11.05.2019 на суму заборгованості 290 880,00 грн. становить - 1028,04 грн., а за період з 02.04.2019 по 11.05.2019 на суму заборгованості 72 720,00 грн. становить - 239,08 грн.

В свою чергу, щодо вимог про стягнення інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Суд перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, встановив, що задоволенню підлягають вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 3 636,00 грн.

Крім того, суд відзначає, що у випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі №20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

Пунктом 5.3 передбачено, що штраф за невиконання зобов`язань складає 5 % від несплаченої суми.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок штрафу і встановив, що сума відповідає вимогам законодавства, зокрема ґрунтується на умовах Договору, а тому визнається обґрунтованою вимога позивача про стягнення з відповідача 18 180,00 грн. - штрафу у розмірі 5 % від невчасно поставленого товару.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині оплати отриманого товару, неправильне визначення позивачем періодів нарахування пені та трьох відсотків річних, суд прийшов до висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 6025,94 грн. Інша частина сплаченого судового збору залишається за позивачем.

Позивач також просить стягнути з відповідача витрати, пов`язані з наданням правової допомоги у розмірі 8 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

При цьому, відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як встановлено судом, в підтвердження понесених витрат на оплату правової допомоги у розмірі 14 990,08 грн. позивачем до матеріалів справи було надано Договір №11 про надання правової допомоги від 11.04.2019, Ордер ОД№539403 від 11.04.2019, рахунок на оплату №14 від 03.05.2019 на суму 8 000,00 грн.

Згідно з вимогами п.п. 1-2 ст. 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Крім того, ч. 4-5 зазначеної статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз`яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі №19/64/2012/5003, від 05.01.2019 у справі №906/194/18, від 19.02.2019 у справі №917/1071/18.

В обґрунтування розміру заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, позивач зазначає, що 11.04.2019 між Фермерським господарством "Перспектива Агро" (клієнт) та адвокатським об`єднанням Авторитет був укладений договір №11 про надання правничої (правової) допомоги, за умовами якого адвокат зобов`язався надати правничу (правову) допомогу, в тому числі, за окремими дорученнями клієнта.

Водночас, п. 4.1. договору визначено, що юридичну допомогу, що надається адвокатським об`єднанням, клієнт оплачує в гривнях в сумі та порядку, передбаченою додатковою угодою до цього договору, що є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 4.4. договору, за результатами надання правничої (правової) допомоги складається акт, що підписується сторонами. В акті вказується обсяг наданої правничої (правової) допомоги і її вартість.

Як встановлено судом, в підтвердження понесених витрат на оплату правової допомоги у розмірі 8 000,00 грн. позивачем до матеріалів справи було надано Договір №11 про надання правової допомоги від 11.04.2019, Ордер ОД№539403 від 11.04.2019, рахунок на оплату №14 від 03.05.2019 на суму 8 000,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не надано детального опису робіт (наданих послуг) за договором №11 від 11.04.2019, акту надання послуг, як і не надано додаткової угоди, якою погоджено розміру гонорару адвоката саме в сумі 8000,00 грн. Таким чином, суду не вбачається за можливе встановити, які саме роботи (послуги) були виконані (надані) адвокатом Споришевим Максимом Олексійовичем за вказаним договором. Окрім цього, суд критично оцінює надану позивачем в якості підтвердження понесених витрат на правничу допомогу копію рахунку на оплату №14 від 03.05.2019 на суму 8 000,00 грн., з огляду на те, що вказаний документ не є підтвердженням здійснення Фермерським господарством "Перспектива Агро" оплати наданих послуг.

Таким чином, оскільки матеріали справи не містять доказів понесення позивачем реальних витрат у розмірі 8 000,00 грн., як вартості адвокатських витрат, суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача адвокатських витрат.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фермерського господарства "Перспектива Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІГОЛ АГРО" про стягнення 401 972,25 грн. підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фермерського господарства "Перспектива Агро" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІГОЛ АГРО" (вул. Жилянська, буд. 148, м. Київ 135, 01135; ідентифікаційний код 38514768) на користь Фермерського господарства "Перспектива Агро" (вул. Щербатого, буд. 73, с. Мазурове, Кривоозерський р-н, Миколаївська область, 55114; ідентифікаційний код 38442924) 363 600 (триста шістдесят три тисячі шістсот) грн. 00 коп. - суму основної заборгованості, 15 046 (п`ятнадцять тисяч сорок шість) грн. 07 коп. - пені, 3% річних в розмірі 1267 (одну тисячу двісті шістдесят сім) грн. 12 коп., 3 636 (три тисячі шістсот тридцять шість) грн. 00 коп. - інфляційних втрат, 18 180 (вісімнадцять тисяч сто вісімдесят) грн. 00 коп. - 5% штрафу та витрати по сплаті судового збору в розмірі 6025 (шість тисяч двадцять п`ять) грн. 94 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Суддя М.О. Лиськов