Рішення

від 08.07.2019 по справі 201/10765/17

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/10765/17

Провадження № 2/201/188/2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2019р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого - судді - Ткаченко Н.В.

за участю секретаря - Іващенко Ю.О.

за участю позивачки - ОСОБА_1

за участю представника позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - ОСОБА_3

за участю представника відповідача ОСОБА_4 - Єлісєєва О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про визнання недійсним правочину, застосування наслідків його недійсності, витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

27.07.2017р. ОСОБА_2 і ОСОБА_1 звернулися до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_7 про визнання недійсним правочину, застосування наслідків його недійсності, витребування майна з чужого незаконного володіння (а.с. № 4-10 т. 1).

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 03.08.2017р. відкрито провадження по справі за правилами ЦПК України у редакції, яка діла до 15.12.2017р. (а.с. № 39 т. 1).

Означена ухвала за результатами її оскарження відповідачем ОСОБА_7 з підстав порушення правил підсудності, ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.10.2017р. залишена без змін (а.с. № 127 т. 1).

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 03.08.2017р. за заявою представника позивачів - ОСОБА_3 (діє на підставі довіреностей від 05.10.2017р. та від 23.09.2016р. - а.с. № 170-171 т. № 1) забезпечено позов шляхом накладення арешту на транспортний засіб: легковий автомобіль марки AUDI, модель Q7, 2011р. випуску, чорного кольору, номер кузова (шассі) НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_4 , а також шляхом забороним територіальним органам з надання сервісних послуг МВС України здійснювати зняття з обліку та (або) реєстрацію (перереєстрацію) транспортного засобу (а.с. № 51 т. № 1).

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12.12.2017р. вищезазначена ухвала була залишена без змін (а.с. № 83-86 виділених матеріалів).

Ухвалою суду від 07.08.2017р. за заявою представника позивачів витребувано докази - витребувано у Територіального сервісного центру у м. Дніпрі № 1242 інформацію про придбання і реєстрацію спірного транспортного засобу на ім`я ОСОБА_7 і ОСОБА_4 (а.с. № 65 т. 1).

28.11.2017р. позивачами надано уточнену позовну заяву, залучено до участі ще одного відповідача - ОСОБА_4 (а.с. № 143-150 т. № 1).

Ухвалою суду від 28.11.2017р. за заявою представника позивачів витребувано докази - витребувано у ТОВ БМ-Групп , яке здійснює діяльність з реалізації транспортних засобів, відомості про придбання 18.11.2014р. спірного транспортного засобу ОСОБА_7 , розрахунки між останнім з позивачами (а.с. № 154 т. 1).

Як з`ясувалося, під час розгляду справи, а саме, ІНФОРМАЦІЯ_1 . відповідач ОСОБА_7 помер, у зв`язку з чим ухвалою суду від 07.06.2018р. витребувано від Першої Дніпровської державної нотаріальної контори копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_7 (а.с. № 243 т. 1).

З наданої нотаріальною конторою копії спадкової справи № 72/2018 з`ясовано, що правонаступником після смерті ОСОБА_7 є його мати - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з чим ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 13.09.2018р. її залучено до участі у справі як правонаступника відповідача ОСОБА_7 (а.с. № 24 т. № 2).

Ухвалою суду від 14.11.2018р. за заявою представника позивачів витребувано докази - витребувано від Головного сервісного центру МВС України документи, подані ТОВ БМ-Групп для реєстрації спірного транспортного засобу, а також відомості щодо здійснення ТОВ БМ-Групп діяльності з торгівлі і реєстрації автомобілів (а.с. № 55-56 т. № 2).

Ухвалою суду від 14.11.2018р. задоволена заява представника позивачів про забезпечення доказів. Забезпечено огляд речових доказів шляхом зобов`язання позивачів ОСОБА_2 і ОСОБА_1 надати суду для огляду оригінальний ключ запалення від спірного автомобіля, оглянути цей речовий доказ. Запропоновано офіційному підприємству-виробнику автомобілів AUDI AG в м. Дніпрі - Ауді Центр Дніпро, ТОВ Аеліта Преміум провести дослідження ключа з метою встановлення його приналежності до певного ідентифікаційного номеру транспортного засобу, зобов`язано (доручено) представника позивачів ОСОБА_3 доставити оглянутий речовий доказ (ключ) на адресу офіційного підприємства-виробника автомобілів AUDI AG в м.Дніпрі для дослідження з подальшою доставкою результатів проведеного дослідження суду (а.с. № 57-58 т. №2).

28.01.2019р. було проведене підготовче засідання відповідно до положень ст. 197 та п. 3 ч. 2 ст. 200 ЦПК України, під час якого задоволено клопотання представника позивачів ОСОБА_3 про допит свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 (представника позивачів) (а.с. № 192 т. №2).

В обґрунтування позовних вимог (в остаточній редакції від 28.11.2018р. - а.с. № 142 - 151 т. № 1) представник позивачів ОСОБА_3 посилався на те, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 17.01.1981р. до 09.07.2013р. Після розірвання шлюбу, позивачі 05.02.2015р. знову одружилися.

07.10.2011р. (під час перебування у зареєстрованому шлюбі) на ім`я ОСОБА_2 подружжям було придбано легковий автомобіль марки AUDI, модель Q7, 2011 року випуску, номер кузова (шассі) НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05.11.2011р. у справі № 203/7024/14-к до ОСОБА_2 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб до 03.01.2015р., у зв`язку із підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

18.11.2014р., в той час коли ОСОБА_2 знаходився в Дніпропетровському слідчому ізоляторі УДПтСУ Дніпропетровської області, у зв`язку з виниклими тяжкими життєвими обставинами, транспортний засіб за усною домовленістю з ОСОБА_7 на підставі довідки-рахунку № НОМЕР_4 від 18.11.2014р. було перереєстровано в сервісному центрі МВС м. Дніпропетровська на останнього під тим самим д.р.н. НОМЕР_5 , видано нове свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 .

ОСОБА_7 з 01.06.2012р. і на момент перереєстрації автомобіля працював охоронцем у ТОВ Фенікс засновником якого є позивачка ОСОБА_1 .

Позивачі наполягають на тому, що автомобіль фактично не був переданий ОСОБА_7 , а він не сплачував 138 000 грн. за його придбання. У довідці-рахунку серії ВІА № 887348, виданому ОСОБА_7 ТОВ БМ-Групп відсутній його підпис. А другий оригінальний ключ запалення від автомобіля знаходиться у позивачів і ОСОБА_7 не передавався.

ОСОБА_7 виконував за домовленістю трудові обов`язки водія у ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , не мав права здійснювати фактичне володіння і самостійно користуватись транспортним засобом. Автомобіль не повернув, зник разом з транспортним засобом.

Як з`ясувалося, спірний автомобіль на підставі договору купівлі-продажу № 1241/2017/548723 від 20.07.2017р. був відчужений ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 .

Позивачі стверджують, що ОСОБА_7 , розуміючи підстави, природу договору, не маючи грошей для оплати за автомобіль, діючи умисно, зловживаючи довірою позивачів, запевнив їх у тому, що він за першою їх усною вимогою поверне і перереєструє транспортний засіб на ім`я будь-кого з позивачів після того, як відпадуть обставини, які зумовили перереєстрацію. ОСОБА_7 , який працював охоронцем і виконував обов`язки водія, не мав грошових коштів, будь-яких інших доходів на придбання транспортного засобу, не вчинив жодних дій на виконання укладеного між сторонами правочину, фактично не одержував спірний транспортний засіб у власність, не сплачував коштів за нього. Позивачі не видавали ОСОБА_7 розписку про отримання від нього коштів. Тому правочин вчинено без наміру створення правових наслідків.

Окрім того, позивачі посилаються на те, що правочин щодо відчуження автомобіля, який є спільною сумісною власністю подружжя, вчинено без згоди іншого з подружжя, хоч і після розірвання шлюбу 09.07.2013р. розпоряджання автомобілем здійснювалось за взаємною згодою подружжя.

Враховуючи викладене, посилаючись на норми ст.ст. 15, 16, 203, 206 - 210, 215, 216, 226, 236, 626, 638, 640, 1212, 1213 ЦК України, 60, 65, 68 СК України, п.п. 7, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06.11.2009р., Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998р. № 1388, позивачі просили суд визнати недійсним правочин купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_7 у формі довідки-рахунку серії ВІА № 887348 від 18.11.2014р., виданого ТОВ БМ-Груп , застосувати наслідки його недійсності та витребувати автомобіль із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , компенсувати судові витрати шляхом стягнення їх з ОСОБА_6 і ОСОБА_4 .

Відповідач ОСОБА_4 позовні вимоги не визнав. 06.03.2019р. від його представника - адвоката Єлісєєв О.Д. (діє на підставі договору про надання правової допомоги від 30.01.2019р. та ордеру від 30.01.2019р. - а.с. № 198 - 200 т. № 2) надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зауважив на тому, що позивачі посилаються одночасно на різні правові підстави позову, .

Зокрема, вказують, що спірний правочин між ОСОБА_2 і ОСОБА_7 був вчинений ОСОБА_2 у зв`язку із виниклими тяжкими життєвими обставинами - перебуванням у слідчому ізоляторі у зв`язку з підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Відповідно до інформації з офіційного Інтернет сайту судової влади, кримінальне провадження №12014040670000599 на цей час перебуває у провадженні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, вирок не винесено. Тобто тяжкі життєві обставини, на які посилаються позивачі, досі існують і мали б також впливати на позивача, однак про це він не зазначає.

Посилання позивачів на фіктивність укладеного правочину вважав безпідставними, оскільки сторонами були вчиненні дії спрямовані на виконання такого договору. Зокрема, ОСОБА_7 сплатив кошти за придбання автомобіля в сумі 138 000 грн. до каси торгівельної організації, що підтверджується довідкою-рахунком серії ВІА №887348, виданою ТОВ БМ-Групп , а також квитанцією про сплату інших витрат за реєстрацію автомобіля на своє ім`я.

Та обставина, що позивачі не віддали ОСОБА_7 запасного ключа запалення, сам по собі не є доказом невиконання договору. Позивачі вказують, що саме ОСОБА_7 весь час користувався автомобілем.

Щодо відсутності у позивачів розписки від ОСОБА_7 , продаж автомобіля здійснювався через торгівельну організацію, тому в отриманні розписок не було потреби. Крім того, якщо б розписки і були складені, вони б зберігалися у ОСОБА_7 і тільки він би міг їх пред`явити.

Таким чином, фіктивність правочину спростовуються обставинами, наведеними самими позивачами. Встановити дійсні обставини укладанні спірного договору купівлі-продажу автомобіля, про які позивачі не вказують, неможливо, адже ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом із тим, звертав увагу, що питанням продажу спірного автомобіля займалася саме позивачка ОСОБА_1 , як другий співвласник даного майна, за дорученням ОСОБА_2 , оскільки той на час укладення правочину перебував під вартою у СІЗО (як вказано у позові), тому не міг фізично з`явитися до сервісного центру МВС для продажу спірного автомобіля. Означене вказує на те, що ОСОБА_1 було достовірно відомо про продаж спільного автомобіля, отже позивачі діяли за спільною згодою.

Крім того, вважає, що ОСОБА_1 не може заявляти вимоги про визнання правочину недійсним з огляду на відсутність згоди одного з подружжя, оскільки законодавством не передбачено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, тобто, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Разом з тим, при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.

Тому ОСОБА_1 не може ставити вимоги про визнання правочину, щодо розпорядження спільним майном, недійсним та відповідно витребувати це майно у добросовісного набувача, оскільки, у такому випадку законодавством передбачений єдиним належним способом захисту інтересів другого співвласника саме отримання відповідної компенсації вартості відчуженого майна.

Враховуючи викладене, вважає, що позивачами не доведені ані обставини укладення правочину під впливом тяжких життєвих обставин, ані укладення фіктивного правочину на підставі ст.ст. 233, 234 ЦК України. А вимоги про витребування автомобіля з чужого незаконного володіння на підставі ст. 388 ЦК України не є наслідком визнання правочину недійсним через з відсутність згоди одного з подружжя на його відчуження.

Окремо звертав увагу, що позов заявлений з різних підстав, які не можуть бути застосовані судом одночасно.

На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивачка ОСОБА_1 і представник обох позивачів - ОСОБА_3 (діє на підставі довіреностей від 28.11.2014р., 05.10.2017р. та від 23.09.2016р. - а.с. № 119, 120, 170-171 т. № 1) в ході судового розгляду справи позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_12 - адвокат Єлісєєв О.Д. (діє на підставі договору від 30.01.2019р. і ордеру від 30.01.2019р. - а.с. № 198 - 200 т. № 2) в ході судового розгляду справи просив відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог.

Відповідачка ОСОБА_6 в підготовче засідання 12.03.2019р. та судове засідання 14.05.2019р. не з`явилася, про дату, місце та час розгляду справи судом повідомлялася належним чином, в справі є відповідні підтвердження (а.с. № 196, 203, 206, 234-235 т.№ 2 ).

Ухвалою суду від 14.05.2019р. (винесена без виходу до нарадчої кімнати з огляду на положення ст. 353 ЦПК України) з урахуванням думки сторін (їх представників) ухвалено про розгляд справи за відсутністю відповідачки ОСОБА_6 (а.с. № 239 т. № 2 - дія № 15).

При розгляді справи, суд враховує норму п. 9 ч. 1 Розділу XI Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 2147-VІІІ від 03.10.2017р., який набрав чинності з 15.12.2017р., згідно якого справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

28.01.2019р. було проведене підготовче засідання відповідно до положень ст. 197 та п. 3 ч. 2 ст. 200 ЦПК України, під час якого задоволено клопотання представника позивачів ОСОБА_3 про допит свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 (представника позивачів) (а.с. № 192 т. №2). З урахуванням заперечень представника відповідача ОСОБА_12 - адвокат Єлісєєва О.Д., який не приймав участі у підготовчому провадженні, під час якого розглядалися клопотання позивачів, допит в якості свідка представника позивачів ОСОБА_3 не здійснювався.

В ході судового розгляду справи відповідно до положень ч.1 ст. 247 ЦПК України здійснювалась повна фіксація судового процесу технічними засобами.

Суд, вислухав позивачку ОСОБА_1 , представника обох позивачів, представника відповідача ОСОБА_12 , допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у відповідності до положень ст. 89 ЦПК України, вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

При розгляді справи встановлено наступні обставини справи і відповідні їм правовідносини.

Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 17.01.1981р. до 09.07.2013р. Після розірвання шлюбу, а саме 05.02.2015р. позивачі знову одружилися, що підтверджується свідоцтвами про укладання шлюбу і про його розірвання (а.с. № 11 -13 т. № 1).

Позивач ОСОБА_2 є фізичною особою підприємцем, а позивачка ОСОБА_1 є учасником ТОВ Фенікс , директором якого згідно з протоколом № 12 загальних зборів учасників від 19.12.2008р. є ОСОБА_9 (а.с. № 1517 т. № 1).

Як видно з витребуваних судом від Територіального сервісного центру № 1242 РСЦ в Дніпропетровській області (а.с. № 88 - 96 т. № 1) 07.10.2011р. (під час перебування позивачів у зареєстрованому шлюбі) на ім`я ОСОБА_2 був придбаний автомобілі марки AUDI, модель Q7, 2011р випуску, номер кузова (шассі) НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_2 було видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 . (а.с. № 89 т. № 1).

У зв`язку із заміною номерного знаку, 16.08.2013р. автомобіль повторно був зареєстрований на ОСОБА_2 , на його ім`я виданий реєстраційний номер НОМЕР_5 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 (а.с. № 91 т. № 1).

Первісний відповідач - ОСОБА_7 був прийнятий на посаду охоронця у ТОВ Фенікс на підставі наказу від 01.06.2012р. № 3-к, отримував заробітну плату охоронця, що підтверджено позивачами довідкою ТОВ Фенікс № 17/02 від 14.07.2017р. (а.с. № 18 т. № 1).

Як зазначають позивачі, ОСОБА_7 фактично виконував обов`язки водія, у т.ч. возив самих позивачів на автомобілі марки AUDI, модель Q7, 2011р. випуску, номер кузова (шассі) НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05.11.2011р. у справі № 203/7024/14-к до ОСОБА_2 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб до 03.01.2015р., у зв`язку із підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України в рамках кримінального провадження № 12014040670000599 (а.с. № 23 т. № 1).

18.11.2014р., коли ОСОБА_2 знаходився в Дніпропетровському слідчому ізоляторі УДПтСУ Дніпропетровської області, у зв`язку з виниклими тяжкими життєвими обставинами, транспортний засіб за усною домовленістю з ОСОБА_7 на підставі довідки-рахунку № НОМЕР_4 від 18.11.2014р. було перереєстровано в сервісному центрі МВС м. Дніпропетровська на останнього під тим самим д.р.н. НОМЕР_5 , видано нове свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 .

З представлених суду завірених належними чином копій документів Територіального сервісного центру № 1242 РСЦ МВС України у Дніпропетровській області видно, з даних реєстраційної картки ТЗ, видно, що дійсно ТОВ БМ-Групп (код 39178741, 02121, м. Київ, вул. Колекторна, буд. 3-А) видано ОСОБА_7 18.11.2014р. довідку-рахунок серії ВІА № 887348 про те, що йому продано і видано легковий автомобіль марки AUDI Q7, кузов № НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію (технічний паспорт) № НОМЕР_8 вартістю 138 000грн., які одержані касою торгівельної організації, про що у довідці є підпис керівника, бухгалтера, касира. У довідці зазначена адреса ОСОБА_7 : АДРЕСА_1 ; вказані дані його паспорта: серія НОМЕР_9 , виданий Жовтневим РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області (а.с. № 89 - 96 т. № 1).

Того ж дня ОСОБА_7 , як власник автомобіля, звернувся до начальника Дніпропетровського ВРЕР-3 із заявою про перереєстрацію транспортного засобу за собою, надавши довідку-рахунок серії ВІА НОМЕР_10 від 18.11.2014р., сплативши на користь УДАІ УМВС України в Дніпропетровській області кошти в сумі 304,15 грн. за реєстрацію транспортного засобу з видачою свідоцтва, що видно з наданих сервісним центром копій заяви ОСОБА_7 № 52707354 від 18.11.2014р., а також квитанції від 18.11.2014р. № ПН24645 (а.с. № 93, 96 т. № 1). ОСОБА_7 було видане свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_11 від 18.11.2014р.

У подальшому, на підставі укладеного в ТСЦ договору купівлі-продажу транспортного засобу № 1241/2017/548723 від 20.07.2017р. між ОСОБА_7 і ОСОБА_4 , автомобіль був перереєстрований на останнього, видано свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_12 від 20.07.2017р., присвоєний номерний знак НОМЕР_13 (а.с. № 92 т. № 1).

14.10.2017р. ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер, на підтвердження чого на вимогу суду відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Соборному районі ГТУЮ в Дніпропетровській області надіслано копію актового запису про смерть № 963 від 19.10.2017р. (а.с. № 198 т. №1).

На вимогу суду про надання ТОВ БМ-Групп відомостей про придбання 18.11.2014р. спірного транспортного засобу ОСОБА_7 , розрахунків з ОСОБА_2 або з ОСОБА_1 (ухвала суду від 28.11.2017р. - а.с. № 154 т. № 1) від адвоката Маковея О.Г. - засновника ТОВ БМ-Групп ОСОБА_13 надійшло повідомлення від 06.04.2018р. (а.с. № 219-219а т. №1) про те, що ОСОБА_13 з лютого 2016р. числиться як засновник і директор ТОВ БМ-Групп , проте дізнався про це влітку 2017р. після обшуку в його помешканні на підставі ухвали слідчого судді про вилучення документів про реєстрацію товариства. Жодного відношення до ТОВ БМ-Групп ОСОБА_13 не має, ніколи не засновував і не очолював це товариство, у зв`язку з чим він звернувся до Дарницького управління поліції ГУНП у м. Києві із заявою про вчинення злочину, на підставі ухвали слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 02.10.2017р. внесені відомості до ЄРДР з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 358 КК України, розпочато кримінальне провадження № 12017100020011027, яке на цей час триває (а.с. № 225 - 229 т. №1).

Водночас, на вимогу суду від 14.11.2018р.про надання документів, поданих ТОВ БМ-Групп для реєстрації спірного транспортного засобу, відомостей про діяльність самого товариства ( а.с. № 55-56 т. № 1) Головним сервісним центром МВС України у межах компетенції листом від 07.12.2018р. № 31/22293 (а.с. № 79-80 т. № 2) повідомлено, що ТОВ БМ-Групп (код ЄДРПОУ 39178741) поставлено на облік з 01.10.2014р. Департаментом ДАІ МВС України.

При цьому, відповідно до наказу МВС України від 30.11.2015р. № 1532 Про ліквідацію Департаменту автомобільної інспекції МВС України, Центру безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем при МВС, управлінь ДАІ ГУМВС, УМВС України в АР Крим, областях , ці органи перебувають в стадії ліквідації без правонаступництва.

Згідно з наказом МВС України № 298 від 26.03.2013р. проведені заходи щодо організації видачі суб`єктам господарювання бланкової продукції безпосередньо управліннями, відділами Державтоінспекції в областях, а на даний час - Регіональними сервісними центрами МВС.

За даними з Єдиного державного реєстру МВС ТОВ БМ-Групп 07.11.2014р. було отримано довідку-рахунок серії ВІА з № 887348. Перереєстрація автомобіля AUDI Q7 (VIN - НОМЕР_1 ), на нового власника ОСОБА_7 здійснювалась 18.11.2014р. ВРЕР-3 УДАІ у Дніпропетровської області на підставі його заяви і вказаної довідки-рахунку серії ВІА № 887348 від 18.11.2014р., виданої ТОВ БМ-Групп (а.с. № 194 т. № 2).

Повідомлено, що відповідно до Положення про ГСЦ МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015р. № 1393 (у редакції наказу МВС України від 19.05.2017р. № 401), безпосередніх функцій з реєстрації та перереєстрації транспортних засобів ГСЦ МВС не здійснює. Ці функції відповідно до Положення про територіальні сервісні центри, затвердженого наказом МВС від 29.12.2015р. № 1646, покладено на територіальні сервісні центри МВС. Таким, чином документи, що стали підставою для реєстрації транспортних засобів в ГСЦ МВС відсутні і зберігаються в територіальних сервісних центрах МВС протягом 3-х років, відповідно до наказу МВС № 5дск від 10.01.2014р., а підстави видачі довідок-рахунків зберігаються безпосередньо у суб`єкта господарювання.

Враховуючи вищевикладене, Головним сервісним центром МВС України надано засвідчені належним чином копії документів, які стали підставою для постановки на облік ТОВ БМ-Групп , у т.ч. засновницькі документи, сертифікати відповідності на надання послуг, договір оренди приміщення, накази по ТОВ БМ-Групп про призначення відповідальних осіб за отримання, зберігання, видачу довідок-рахунків, звіру ідентифікаційних номерів автомобілів - директора ОСОБА_14 , а також реєстраційне повідомлення Департаменту ДАІ директору ТОВ БМ-Групп від 01.10.2014р. № 4/8-1336 про те, що підприємство поставлено на облік і йому пропонується розпочати діяльність, пов`язану з торгівлею транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, а також копію заяви ОСОБА_7 від 18.11.2014р. про реєстрацію транспортного засобу на підставі довідки - рахунку ВІА № 887348 від 18.11.2014р., виданої ТОВ БМ-Групп (а.с. № 91 - 194 т. № 2).

За клопотанням представника позивача за ухвалою суду від 14.11.2018р. (а.с. № 57-58 т. №1) з метою встановлення приналежності наявного у позивачів ключа до певного ідентифікаційного номеру транспортного засобу, офіційним підприємством-виробником автомобілів AUDI AG в м. Дніпрі - Аudi Centre Dnepropetrovsk виконане дослідження - опитування пам`яті, про що представлено замовлення - наряд № 146988 від 14.12.2018р., з якого видно, що за результатами зчитування даних ключа за допомогою пристрою Servis-Key, в ключі ідентифіковано VIN Audi Q7 VIN НОМЕР_1 , що співпадає з номером кузова спірного легкового автомобіля марки AUDI Q7 - WA1LGAFE9CD000796 (а.с. № 78 т. № 2).

Таким чином, з представлених позивачами, а також з витребуваних судом за їх клопотанням доказів видно, що спірний автомобіль вибув з володіння позивачів шляхом укладення з ОСОБА_7 18.11.2014р. угоди про відчуження транспортного засобу, на підставі довідки - рахунку ВІА № 887348 від 18.11.2014р., виданої ТОВ БМ-Групп , що власне позивачкою та представником обох позивачів і не заперечувалося під час розгляду справи.

Позивачі на обґрунтування позову наводять декілька підстав, зокрема, укладення правочину під впливом тяжких життєвих обставин; укладення правочину без наміру створити правові наслідки (фіктивного правочину), укладенні його без згоди другого з подружжя. При цьому, не зазначають правові норми статей ЦК України, які регулюють відповідні правовідносини.

На уточнюючи запитання головуючого у справі під час судового засідання 14.05.2019р. , позивачка ОСОБА_1 зазначила, що вона залишає усі правові підстави, зазначені у позові в редакції від 28.11.2017р. (а.с. № 240 т. №2, дія № 47).

Суд, враховує роз`яснення, надані у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009р. № 5 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду про те, що саме суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору. З урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню (предмет доказування).

Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Таким чином, суд з наведених сторонами фактичних обставин справи (підстав позову), визначає норми права, які підлягають застосуванню.

Говорячи про недійсність правочину від 18.11.2014р. і витребування автомобіля, позивачі однією з підстав позову вказують укладення його ОСОБА_2 під впливом тяжких життєвих обставин, що виражалося у перебуванні його на момент укладення правочину в СІЗО у зв`язку із застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Водночас, стверджують у позові, що ОСОБА_7 , розуміючи підстави і природу договору, не маючи грошей для оплати за автомобіль, зловживаючи довірою позивачів, запевнив їх, що за першою їх вимогою поверне і перереєструє транспортний засіб на ім`я будь-кого з позивачів після того, як відпадуть обставини, які зумовили перереєстрацію.

Розглядаючи спір у межах позовних вимог, враховуючи, що підставою недійсності правочину позивачі визначили і вплив тяжких життєвих обставин у вигляді тримання під варто (лише для позивача ОСОБА_2 ), і вчинення правочину без наміру створити правові наслідки, які обумовлювалися цим правочином (фіктивний правочин), суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визначення правочинів недійсними роз`яснено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася.

Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втрати житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Отже позивач ОСОБА_2 в даному випадку має довести, що за відсутності тяжкої обставини, правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Водночас, позивачі не називають, які конкретно обставини зумовили укладення цього правочину, як тимчасового заходу (на певний період у часі), з якою метою він був укладений на таких умовах, що передбачали обов`язкове повернення автомобіля у свою власність на першу вимогу, з чого слідує, що правочин був все ж таки укладений з певним наміром - тимчасовою реєстрацією права власності за ОСОБА_7 , що власне позивачі не заперечують.

Більш того, позивачі просять визнати недійсним правочин, не вказуючи конкретно, який це був правочин: купівлі-продажу (хоч і посилаються на норми ст. 655 ЦК України), оренди, довіреність тощо.

З цієї точки зору їх доводи є суперечливими, адже укладення договору купівлі-продажу з умовою подальшого повернення товару власнику суперечить самій природі такого договору.

При цьому, позивачі посилаються лише на сам факт тримання ОСОБА_2 під вартою і не вказують, що правочин був укладений з метою захисту майна від можливої втрати внаслідок його конфіскації, задоволення цивільного позову тощо. Не посилаються на те, що ОСОБА_2 не вчиняв би цього правочину взагалі, якби можливі тяжкі наслідки від його неукладення спонукали його зворотнє.

Частинами 1, 2 ст. 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину . Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Таким чином, визнання договору недійсним у зв`язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Також, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України у справі № 6-197цс14 від 21.01.2015р. і підтримана Верховним Судом у постанові від 08.02.2018р. у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17).

ОСОБА_7 на момент розгляду цієї справи помер, що унеможливлює взагалі з`ясувати чи відповідала його внутрішня воля зовнішньому її прояву, чи він знав, що правочин не буде виконаний, а вчинений лише для виду.

Суд наголошує, що тягар доказування фіктивності правочину покладається саме на позивача. Проте позивачами не доведено будь-якими іншими доказами, що ОСОБА_7 не мав наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину. Не підтверджені доказами, а тому безпідставними є доводи позивачів про те, що ОСОБА_7 не розумів дійсні підстави і мотиви правочину, не мав грошей для оплати, при тому що позивачами долучено до позову довідку про виплату на ТОВ Фенікс йому заробітної плати у період з червня 2012р. по червень 2017р. в загальній сумі 90 216,59 грн.

Суперечливими є й доводи про те, що ОСОБА_7 , не розуміючи мотиви і природи правочину, при цьому обіцяв повернути автомобіль.

Поза увагою суду не може залишитися той факт, що вже через тиждень після вжиття суддею заходів забезпечення позову у вигляді арешту на автомобіль марки AUDI, модель Q7, 2011р. випуску, а саме 10.08.2017р., ОСОБА_7 оскаржив цю ухвалу (а.с. № 33-36 виділених матеріалів).

Та обставина, що позивачі у своєму розпорядженні мають запасний ключ запалення від автомобіля, не свідчить про те, що сам автомобіль не був переданий ОСОБА_7 , адже саме автомобіль був предметом договору, зміст якого суду не представлений; до того ж позивачі не вказують на те, що вони не передавали ключ, а вказують, що мають лише другий екземпляр ключа. Окрім того, не заперечують, що ОСОБА_7 фактично користувався автомобілем увесь час і у період обрання ОСОБА_2 запобіжного заходу, що автомобіль на вимогу позивачів не повернув, зник разом з ним; не посилаються на те, що перед ОСОБА_7 ставилася вимога про фактичне повернення автомобіля, звільнення його від виконання функції водія.

Таким чином, суд доходить висновку, що позивачами не доведено належними і допустимими доказами те, що договір укладено під впливом тяжкої для позивача ОСОБА_2 обставини, що правочин є фіктивним, тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним на підставі статей 233, 234 ЦК України.

Покази свідків ОСОБА_9 (головний бухгалтер ТОВ Фенікс ), ОСОБА_10 продавець-касир, бармен), ОСОБА_11 (директор ТОВ Бізнес консультант , з 2008р. працювала секретарем ОСОБА_16), які були допитані 08.07.2019р. (а.с. № 14-19 т.№ 3), про те, що у ОСОБА_7 грошей на придбання спірного автомобіля не було, договір купівлі-продажу автомобіля було укладено формально, по причині виниклих проблем у ОСОБА_2 , пов`язаних із кримінальним переслідуванням останнього, судом оцінюються критично, бо усі три заявлених та допитаних свідка в суді зазначили, що працюють (працювали) у прямому підпорядкуванні у ОСОБА_1 .

Посилаючись на таку підставу позову, як укладення правочину між ОСОБА_2 і ОСОБА_7 без згоди дружини ОСОБА_1 , позивачами поза увагою залишена та обставина, що позов пред`явлений не ОСОБА_1 (як заінтересованою особою) до чоловіка ОСОБА_2 , який нібито відчужив автомобіль без її згоди, а обидва з подружжя вважають правочин недійсним з цих підстав, що виключає застосування ст. 65 СК України.

За правовим висновком Верховного Суду України у справі № 6-1587цс16, відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За статтею 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За нормами ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Законодавством не передбачено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про поділ спірного майна та визнання недійсними правочинів з підстави його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним .

Так, пунктом 6 ст. 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України та ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв`язку можна дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Друга сторона правочину - ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому неможливо встановити, чи діяв він недобросовісно, чи знав про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що ОСОБА_2 не отримав з годи на це другого з подружжя.

Жоден з позивачів не вказує, що не надавав згоди на укладення правочину, не пояснюють, яким чином був укладений правочин, з урахуванням того, що ОСОБА_2 на час його укладення перебував під вартою, а правочин укладений через торгівельну організацію ТОВ БМ-Групп , сторонами не надано відповідного документу (довіреності) на укладення правочину від імені ОСОБА_2

Навіть у позові і під час розгляду справи позивачі не вказували, а судом не установлено, хто саме з позивачів укладав правочин з ОСОБА_7 .

Виходячи з цього, суд не може взяти до уваги доводи про те, що підставою недійсності правочину є укладення його без згоди когось з подружжя, оскільки ця обставина породжує правові наслідки у вигляді відновлення порушеного права одного співвласника майна у вигляді компенсації вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна, а не у вигляді його витребування на користь обох співвласників на підставі ст. 388 ЦК України із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 .

Варто відмітити в цьому контексті, що правонаступник ОСОБА_7 - його мати ОСОБА_6 у цих правовідносинах не може виступати відповідачем, адже вона не є стороною оспорюваного правочину, не успадковувала від ОСОБА_7 автомобіль, про його витребування від останньої питання не ставиться.

Враховуючи встановлені обставини, оцінивши доводи сторін, представлені докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачами не доведено, що укладений правочин є фіктивним, тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним на підставі статей 233, 234 ЦК України, а також, що він укладений без згоди одного з подружжя, що виключає наслідки у вигляді визнання його недійсним на підставі ч. 2 ст. 369 ЦК України, ч. 2 ст. 65 СК України.

Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмову у задоволенні позовних вимог, відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України підлягають скасуванню і заходи забезпечення позовних вимог, які були вжиті ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 03.08.2017р. по справі № 201/10765/17 (провадження №2з/201/230/17) (а.с. № 51 т. № 1).

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, судові витрати у вигляді сплаченого позивачами судового збору (а.с. № 2, 44, 57 т. № 1) відносяться на рахунок позивачів.

На підставі вищевикладеного, керуючись, ст.ст. 203, 233, 234, 369, 388 ЦК України, ст.ст. 60, 65 СК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009р. № 5 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду , Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визначення правочинів недійсними , правовими позиціями Верховного Суду України викладеними у постанові від 21.01.2015р. у справі № 6-197цс14 , правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постанові від 08.02.2018р. у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835 св 17), ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 223, 141, ч. 9 ст. 158, ч. 1 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265, п. 9 ч. 1 Розділу XI Перехідні положення ЦПК України ( в редакції Закону України від 03.10.2017р.), суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про визнання недійсним правочину, застосування наслідків його недійсності, витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити .

Заходи забезпечення позовних вимог, вжиті ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 03.08.2017р. по справі № 201/10765/17 (провадження №2з/201/230/17) - скасувати.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя: Ткаченко Н.В.