Постанова

від 19.07.2007 по справі 11/88

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

11/88

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА  

19 липня 2007 р.                                                             Справа  № 11/88

 За позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Ужгород

 до відповідача: Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз", м.Ужгород

Розглядається справа про стягнення  101586  гривень.

Головуючий суддя - Якимчук Л.М.   

Представники:

від позивача - Шибаєв А.М. - представник, довіреність від 10.01.2007. від відповідача - Шкурко Р.В. - начальник юридичного управління, довіреність від 30.05.2007.     

СУТЬ СПОРУ:  Позивачем заявлено позов до відповідача про стягнення         101586грн. адміністративно-господарських санкцій за порушення нормативу,  передбаченого статтею 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. Зокрема, відповідно до  вимог вказаної статті відповідач повинен  був працевлаштувати 14 інвалідів, однак,  працевлаштував лише 8, що видно із поданого до відділення звіту ( форма 10 ПІ річна  „Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” за 2006 рік), тому, згідно ст. 20 вказаного Закону повинен відрахувати йому (позивачу)  адміністративно-господарські санкції за нестворення 6 робочих місць для працевлаштування інвалідів.

          Відповідач  у відзиві на позовну заяву та доповненні до нього позовні вимоги не визнав з наступних підстав.

          Відповідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"   працевлаштування інвалідів здійснюється  органами Міністерства праці України, Міністерствами соціального захисту населення, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів. Отже, обов"язок  підбирати  і працевлаштовувати  інвалідів на створені місця не покладається на підприємство. Однак, органами працевлаштування   інваліди  на підприємство не направлялись. Отже, на думку відповідача, він не порушив покладений на нього обов"язок, а  тому не може нести відповідальність, передбачену ст. 19 Закону.

          Статтею 17 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів" визначено, що підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду  соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють  спеціальні  робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного  і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених  можливостей інваліда. Однак,  враховуючи профіль  діяльності  ВАТ "Закарпатгаз" та специфіку  роботи  на газових об"єктах, а також з метою встановлення фізичної та психофізичної придатності до роботи за конкретно визначеною професією, посадою, запобігання захворюванням  і нещасним  випадкам та у зв"язку з необхідністю професійного добору  працівників, вказана  категорія  громадян  при прийнятті  на роботу підлягає обов"язковому  медичному огляду відповідно  до п.1.6 "Положення про медичний  огляд працівників певних категорій", затвердженого наказом МОЗ України №45 від 31.03.1994 року, а отже, інваліди не можуть бути допущені до роботи на підприємстві.

          Крім того, відповідач вважає розрахунок  адміністративно-господарських санкцій у сумі 101586грн. необгрунтованим  та нічим не підтвердженим, оскільки за результатами  2006 року діяльність  Товариства була збитковою, що підтверджується  звітом Форми №2 про фінансові результати за 2006 рік.

        Відповідач  також посилається на ч.2 статті 218 Господарського кодексу України,  якою визначено, що учасник  господарських відносин  відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов"язання чи порушення  правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх  залежних від нього  заходів для недопущення господарського правопорушення. Оскільки, на думку відповідача,  ним вжито всіх заходів для недопущення правопорушень, то відсутні підстави притягнення його до відповідальності.  Відповідач просить також врахувати  рішення по справі  №13/124 від 08.07.2003, яким відмовлено  позивачу у застосуванні  до ВАТ "Закарпатгаз" штрафних санкцій,  і в силу вимог статті 72 КАСУ просить звільнити його від доказування, так як аналогіні обставини були предмет розгляду вказаної справи.

          В обгрунтування своїх  заперечень  відповідач подав також  копії Постанов  Вищого господарського суду України та Верховного суду України з питань застосування законодавства про  відповідальність за порушення законодавства про соціальний захист інвалідів.

                    У судовому засіданні 17.07.2007 оголошувалась перерва до           15.30год. 19.07.2007          

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін,

СУД ВСТАНОВИВ:

Частиною першою ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875 –ХІІ  від 21.03.1991 з подальшими змінами та доповненнями (далі Закон), для підприємств ( об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання, встановлено норматив робочих місць  для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

Пунктом 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету  Міністрів України від  03.05.1995 № 314 „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” ( далі Положення) встановлено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 01 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості, про середню річну заробітну плату на підприємстві, середню облікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;  інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Отже,  нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок щодо створення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Як вбачається із звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік (форма №10- ПІ), копія якого міститься в матеріалах справи, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 354 чоловік, у зв'язку з чим норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідно до ч.1 ст. 19 згаданого Закону, становить 14  робочих місць, однак, відповідач  вказаний норматив виконав частково, працевлаштувавши 6 інвалідів.

Згідно з п.3 Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозоології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. А пунктом  2 Положення передбачено, що робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування.

Відповідачем не подано суду доказів про створення таких робочих місць, інформування відповідних органів про його створення, та  працевлаштування встановленої кількості інвалідів.

Відповідно до статті 20 Закону „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”  підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства,   організації   громадських  організацій  інвалідів, фізичні    особи,    які    використовують   найману   працю,   де середньооблікова   чисельність   працюючих  інвалідів  менша,  ніж установлено  нормативом,  передбаченим  статтею  19  цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів    адміністративно-господарські   санкції,   сума   яких визначається  в  розмірі  середньої  річної  заробітної  плати  на відповідному  підприємстві,  установі,  організації,  у тому числі підприємстві,   організації   громадських  організацій  інвалідів, фізичної  особи,  яка  використовує найману працю, за кожне робоче місце,  призначене  для  працевлаштування  інваліда  і  не зайняте інвалідом.  Для  підприємств,  установ,  організацій, у тому числі підприємств,   організацій   громадських   організацій  інвалідів, фізичних   осіб,   на  яких  працює  від  8  до  15  осіб,  розмір адміністративно-господарських  санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в   розмірі   половини   середньої   річної  заробітної  плати  на відповідному  підприємстві,  в установі, організації, у тому числі підприємстві,  організації  громадських  організацій  інвалідів.

         Враховуючи, що відповідачем не працевлаштовано шість  інвалідів, а середньорічна заробітна плата штатного працівника  на підприємстві у  2006 році становила  16931 грн., що підтверджується графою 05 звіту форми № 10 –ПІ, він (відповідач) повинен сплатити позивачу 101 586грн. адміністративно-господарських  санкцій  (16931 х 6). Однак, відповідач вказану суму позивачу добровільно не сплатив, у зв"язку з чим, вона підлягає стягненню.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що  на нього не можуть бути покладені адміністративно-господарські санкції за недотримання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів,  у зв"язку з тим, що Закон  не зобов"язує підприємства  працевлаштовувати інвалідів, оскільки   відповідно до статті 19 Закону та п.14 Положення  підприємства, установи, організації   зобов"язані  за власні кошти створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів,  а також  щорічно до 01 лютого року, що настає за звітним, подавати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості  про кількість працюючих інвалідів та інформувати державну службу зайнятості і  місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, чого відповідачем зроблено не було.

         Твердження відповідача про  те, що він не повинен сплачувати штрафні санкції, у зв”язку  з відсутністю прибутку  у 2006 році,  також судом до уваги не приймається  з  огляду на наступне.

Згідно частини третьої ст. 20 Закону, сплату штрафних санкцій підприємства    (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів      (обов'язкових платежів).

Статтею 3 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств та організацій” визначено, що прибуток, який є об”єктом оподаткування  визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу  звітного періоду , визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону, та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно зі статтями  8 і 9 цього Закону.

Із зазначених норм Законів не вбачається, що  законодавець ставить сплату відповідних штрафних санкцій у залежність від наявності чи відсутності у підприємства прибутку.

Тобто, визначення , згідно з яким „сплату штрафних санкцій підприємства  проводять відповідно до Закону за рахунок прибутку”, означає, що кошти сплачені як відповідні штрафні санкції, підприємство відносить у своєму бухгалтерському обліку не на витрати виробництва, а за рахунок свого прибутку. У разі відсутності прибутку, суми сплачених  штрафних санкцій  відносяться до збитків підприємства.

        Таким чином, посилання відповідача на відсутність прибутку не може бути підставою звільнення від сплати штрафних санкцій, нарахованих  позивачем у відповідності до ст. 20 Закону. Крім того, вказана стаття  не передбачає звільнення підприємства від сплати штрафних санкцій, якщо воно працювало збитково.

          Також не може бути  підставою для звільнення  від обов"язку  створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів  посилання відповідача   не те, що на його підприємстві шкідливі умови праці, оскільки Закон не робить таких винятків. На підприємствах, окрім робочих професій які безпосередньо задіяні на шкідливих роботах,  існують і інші  професії, на яких можливе використання праці людей з обмеженими фізичними можливостями, про що свідчить і часткове виконання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів.  

          Щодо рішення №13/124 від 08.07.2003, а також рішень інших судів, то вони не мають преюдиційного значення для вирішення даного спору, оскільки не стосуються обставин даної справи.

                              Керуючись ст.ст. 17, 18,  21, 69, 71, 86, 94, 98, 158, 162, 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства,

П О С Т А Н О В И В :

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Закарпатгаз" (м.Ужгород, вул.Погорєлова,2, код 05448567) на користь Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м.Ужгород, пл.Ш.Петефі,14, код 13592841) суму 101 586грн. адміністративно-господарських санкцій.

3. Постанова набирає законної сили в порядку ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                 Якимчук Л.М.