Рішення

від 18.07.2019 по справі 260/555/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 липня 2019 року м. Ужгород№ 260/555/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гебеш С. А.

при секретарі судових засідань - Жирош С.Ю.

та осіб, що беруть участь у справі:

представника позивача - Брензович В.П.

представника відповідача - Горінецький В.Й.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гроклін-Карпати" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гроклін-Карпати" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що товариство норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю з облікового складу штатних працівників за 2018 рік, передбачений ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної інвалідів в Україні", не виконало у кількості 26 робочих місць для осіб з інвалідністю, так як на підприємстві працювало лише 24 особи з інвалідністю.

Зважаючи на вищевикладені обставини, представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та просив суд даний адміністративний позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення даного адміністративного позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, при цьому пояснивши, що ТОВ „Гроклін-Карпати" на протязі 2018 року з метою запрошення на роботу осіб-інвалідів розміщувало оголошення у наступних засобах масової інформації, а саме „Афіша Закарпаття", „Закарпатські оголошення". Також, підприємство постійно інформувало Центр зайнятості про наявні вакансії та потребу в працівниках в тому числі інвалідах (шляхом подання звіту форма № 3-ПН).

Згідно із ч. 3 ст. 18 Закону підприємства зобов`язані надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, а стаття 18-1 Закону передбачає, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи інваліду-безробітному, відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у нього кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Разом з тим потрібно розуміти той факт, що підприємство обмежене при працевлаштуванні інвалідів висновками МСЕК.

Наявні робочі місця були атестовані і відповідно до рекомендацій медико-соціальної експертизи було рекомендовано приймати інвалідів третьої групи з захворюванням органів дихання, хвороб ендокринної системи, хвороб вуха та соскоподібного відростка, хвороб сечостатевої системи, хвороб органів травлення, психічні розлади. Тобто відповідач може прийняти на роботу відповідно до рекомендацій МСЕК обмежений перелік інвалідів, нажаль бажаючих працювати на підприємстві недостатньо для виконання нормативу. В той же час підприємством протягом 2018 року було працевлаштовано 9 (дев`ять) інвалідів. Крім того, з метою обґрунтування свої правової позиції щодо заперечень проти задоволення позову, представник відповідача зазначив, що з метою забезпечення виконання нормативу робочих місць підприємство також залучило інвалідів з інших регіонів з одночасним забезпеченням їх житлом, так в січні та лютому 2018 року було працевлаштовано 2 осіб інвалідів ІІІ групи, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Таким чином, підприємство вживало всіх можливих та доступних йому заходів для виконання, нормативу, про що також свідчить незначна кількість відхилення від наявного нормативу, а саме для повного виконання нормативу підприємству невистачило тільки 2 осіб, що в процентному відношенні становить 7,69%.

Зважаючи на вищевикладені обставини, представник відповідача в судовому засіданні просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Так, як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів даної адміністративної справи, відповідачем подано до відділення звіт форма №10-ПІ річна "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2018 рік, з якого випливає, що відповідач вимогу Закону не виконав. Згідно рядка 03 звіту, кількість інвалідів які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог ст.19 Закону становить 26 осіб, в той же час, згідно рядка 02 звіту, на підприємстві протягом 2018 року середньооблікова кількість інвалідів становила 24 особи(а.с.7).

У відповідності до вимог статті 20 Закону підприємства де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують адміністративно-господарські санкції сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Отже, відповідач повинен був самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком в якому відбулось порушення, розрахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції. Оскільки, середньорічна зарплата штатного працівника у відповідача в 2018 році становила 134 789,20 грн., то за не працевлаштування інвалідів у необхідній кількості, а отже невиконанню нормативу відповідач повинен сплатити в дохід Державного бюджету 134 789,20 х 2 = 269 578,40 грн.(а.с.8). Крім цього, на день подачі позовної заяви до суду 18.04.2019р. строк прострочення платежу становить 3 дні, а отже пеня, при обліковій ставці НБУ 18% становить 485,25 грн.

Зважаючи на вищевикладені обставини, позивач звернувся до суду із позовною заявою щодо стягнення спірної суми в судовому порядку.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить із наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, гарантування їм рівної з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами врегульовано Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 №875-XII (далі - Закон №875-XII).

Частинами першою та другою статті 17 Закону №875-XII встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Згідно з частиною третьою статті 17 Закону №875-XII відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я інвалідів.

Відповідно до положень частини першої та третьої статті 18 Закону №875-XII, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приписами статті 18-1 Закону№875-XII встановлено, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Суд звертає увагу, що рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В силу приписів статті 18 Закону №875-XII на відповідача, як працедавця, покладено обов`язок створити робочі місця і умови для працевлаштування інвалідів, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

В той же час, вказаний обов`язок не супроводжується обов`язком відповідача здійснювати пошук інвалідів, адже статтею 18-1 Закону №875-XII такий обов`язок покладено на Державну службу зайнятості.

Пунктом четвертим частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 №5067-VI визначено, що роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Відповідно до Порядку надання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (далі - Порядок №316), інформація за даною формою подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії (й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Суд звертає увагу, що у відповідності до діючих положень Порядку №316 звітність за формою №3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто, лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць.

Слід зазначити, що норма щодо щомісячної подачі звітів про наявність вільних робочих місць, встановлена Законом України від 01.03.1991 №803-ХІІ "Про зайнятість населення", втратила чинність з 01.01.2013р., коли набрав чинності новий Закон України від 05.07.2012 № 5067-VI "Про зайнятість населення".

Таким чином, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН не встановлено, а регламентується лише, що вона подається не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.

Як встановлено судом, ТОВ „Гроклін-Карпати" на протязі 2018 року з метою запрошення на роботу осіб-інвалідів розміщувало оголошення у наступних засобах масової інформації, а саме „Афіша Закарпаття", „Закарпатські оголошення" (а.с. 25-27).

Також, підприємство постійно інформувало Центр зайнятості про наявні вакансії та потребу в працівниках в тому числі інвалідах (шляхом подання звіту форма № 3-ПН) (а.с. 28-32).

Згідно із ч. 3 ст. 18 Закону підприємства зобов`язані надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, а стаття 18-1 Закону передбачає, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи інваліду-безробітному, відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у нього кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Разом з тим суд зазначає, що підприємство обмежене при працевлаштуванні інвалідів висновками МСЕК.

Наявні робочі місця були атестовані і відповідно до рекомендацій медико-соціальної експертизи було рекомендовано приймати інвалідів третьої групи з захворюванням органів дихання, хвороб ендокринної системи, хвороб вуха та соскоподібного відростка, хвороб сечостатевої системи, хвороб органів травлення, психічні розлади. Тобто, відповідач в даному випадку може прийняти на роботу відповідно до рекомендацій МСЕК обмежений перелік інвалідів, однак бажаючих працювати на підприємстві недостатньо для виконання нормативу

В той же час, як встановлено судом підприємством протягом 2018 року було працевлаштовано 9 (дев`ять) інвалідів(а.с.33-53). Однак в силу того, що при збільшенні загальної кількості працюючих, збільшується необхідний норматив, а кількість бажаючих інвалідів працевлаштуватися, які б відповідали рекомендованому МСЕК переліку є недостатньою, підприємством не в повному обсязі працевлаштовано інвалідів.

Крім того, суд також зазначає, що на виконання вимог чинного законодавства та виконання нормативу робочих місць підприємство також залучило інвалідів з інших регіонів з одночасним забезпеченням їх житлом, так в січні та лютому 2018 року було працевлаштовано 2 осіб інвалідів ІІІ групи, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.54-62).

Таким чином на думку суду підприємство вживає всіх можливих та доступних йому заходів для виконання, нормативу, про що також свідчить незначна кількість відхилення від наявного нормативу, а саме для повного виконання нормативу підприємству невистачило тільки 2 осіб, що в процентному відношенні становить 7,69%.

В той же час на підприємстві постійно працює 24 особи інваліди, що свідчить що підприємством в основній мірі виконується соціальна функції в сфері забезпечення та сприяння в працевлаштуванні інвалідів.

Той факт, що підприємством не виконано норматив, пояснюється відсутністю осіб інвалідів які б бажали прецевлаштуватись.

Слід також зазначити, що відповідачем по справі забезпечується необхідна кількість робочих місць для виконання нормативу працевлаштування інвалідів, про що інформуються відповідні органи, також постійно здійснюється пошук інвалідів, які бажають працевлаштуватись через засоби масової інформації шляхом повідомлення про запрошення інвалідів ІІІ групи.

Зважаючи на вищевикладені обставини та досліджені судом в ході судового розгляду письмові докази, суд зазначає, що підприємством вжито всіх можливих заходів щодо забезпечення працевлаштування інвалідів, і тому на ТОВ „Гроклін-Карпати" не може бути покладена відповідальність за відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи вищенаведене, суд також вважає за необхідне зазначити, що згідно ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, і такі висновки викладені Верховним Судом у аналогічній справі №803/534/17.

У матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази на підтвердження тверджень позивача, що ТОВ Гроклін - Карпати не забезпечувалися вакансії для осіб з обмеженими фізичними можливостями або було відмовлено таким особам у прийнятті на роботу з мотивів наявності у вказаних осіб встановленої інвалідності. Доказів направлення органами державної служби зайнятості на зазначені відповідачем вакансії осіб з обмеженими фізичними можливостями матеріали справи також не містять.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-IV, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У відповідності до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися до працедавця в разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому цей суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом №875-XII заходів для працевлаштування останніх, тобто, коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Суд звертає увагу, що норми чинного законодавства покладають на працедавця виключно обов`язок забезпечити наявність вакансій, в той час, як відсутність реалізації такими особами свого права на працевлаштування із незалежних від суб`єкта господарювання причин, зокрема, не направлення Державною службою зайнятості необхідної кількості осіб з обмеженими фізичними можливостями, не свідчить про наявність у діях суб`єкта господарювання складу господарського правопорушення та не є правовою підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій і нарахування пені за їх несвоєчасну сплату.

Як встановлено із наявних у матеріалах справи доказів, протягом 2018 року відповідачем було забезпечено необхідну кількість вакансій для працевлаштування осіб із обмеженими фізичними можливостями, які не були заповнені із неналежних від працедавця причин, зокрема, через не направлення Державною службою зайнятості на підприємство таких осіб для подальшого працевлаштування. Таким чином, ТОВ Гроклін - Карпати протягом 2018 року було створено та забезпечено наявність вакансій для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями у необхідній та достатній кількості, визначеній нормами чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, позивач дійшов помилкового висновку про порушення ТОВ Гроклін - Карпати положень статей 19, 20 Закону №875-XII та про наявність підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій і пені на загальну суму 270333,23 грн.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем на виконання вимог статті 77 КАС України надано суду належні, допустимі, докази, які спростовують викладені позивачем обставини у позові, щодо обґрунтованості заявлених вимог, а тому позовні вимоги Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суд вважає не обґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладені обставини та керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (пл. Ш. Петефі, буд. 14,м. Ужгород, Закарпатська область, код ЄДРПОУ -13592841) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гроклін-Карпати"(наб. Слов`янська, буд. 31,м. Ужгород,Закарпатська область,88000, код ЄДРПОУ - 31791771) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити повністю .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено та підписано судом 22.07.2019 року.

Суддя C.А. Гебеш