Постанова

від 18.07.2019 по справі 606/2718/18

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 606/2718/18Головуючий у 1-й інстанції Марціцка І.Б. Провадження № 22-ц/817/555/19 Доповідач - Костів О.З. Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2019 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Сташків Б. І., Хома М. В.,

з участю секретаря - Сович Н.А.

за участю представників відповідача - Слободян І.В., Бакалець М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №606/2718/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04 квітня 2019 року, ухваленого суддею Марціцкою І.Б., повний текст якого складено 15 квітня 2019 року, по справі за позовом ОСОБА_2 до Дружбівської селищної ради Теребовлянського району Тернопільської області про визнання незаконним і скасування рішення селищної ради та визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Дружбівської селищної ради Теребовлянського району Тернопільської області про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради №565 двадцять четвертої сесії сьомого скликання від 20 грудня 2017 року та визнання права власності на земельну ділянку площею 0.20 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що він є власником житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 . З вказаним домогосподарством межує земельна ділянка площею 0.20 га, якою він більше 20-ти років відкрито, добросовісно та безперервно володіє та користується. Вказану земельну ділянку він привів ділянку для придатного до ведення селянського господарства стану - очистив від сміттєзвалища, чагарників, навіз ґрунту. Він звернувся із заявою до Дружбівської селищної ради про передачу йому вказаної земельної ділянки у власність за набувальною давністю. Однак, на сесії селищної ради йому виділили у власність лише 0.05 га, а решту - 0.15 га залишили за селищною радою і перевели до земель запасу.

Вважаючи таке рішення протиправним та незаконним просив захистити його права шляхом скасування вказаного рішення селищної ради та визнати за ним право власності на спірну земельну ділянку за набувальною давністю.

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04 квітня 2019 року в задоволені позову відмовлено.

02 травня 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Стасишин М.В. подав на вказане рішення суду апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийняті рішення не взято до уваги постанову Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 27 червня 2017 року №606/377/17, якою задоволено позов ОСОБА_2 та визнано протиправною бездіяльність Дружбівської селищної ради щодо не надання йому у власність земельної ділянки, яка знаходиться в його користуванні, що межує з його домогосподарством і було зобов`язано селищну раду прийняти з цього питання рішення та виділити йому у власність зазначену земельну ділянку.

Суд безпідставно зазначив, що Дружбівська селищна рада при прийнятті рішення №565 керувалася додатком до рішення сесії №277, однак, дана інформація на сесії при прийнятті рішення№565 на розгляд взагалі не ставилася і до уваги не бралася.

Звертає увагу на те, що з набранням чинності нового Цивільного кодексу України стало можливим набувати право власності на чуже майно за правилом набувальної давності.

Враховуючи наведене, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовільнити.

В травні 2019 року Дружбівська селищна рада Теребовлянського району подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, надуманими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а тому просять апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що позивач звернувся із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації для передачі земельної ділянки площею 0.20 га у власність за набувальною давністю. 20 грудня 2017 року сесією селищної ради надано дозвіл на розробку документації для передачі 0.05 га, а земельну ділянку 0.15 га переведено до резервних земель селища, які можуть бути використані для соціальної інфаструктури селища. Вказане рішення прийнято в межах компетенції селищної ради, так як земельна ділянка перебуває у комунальній власності Дружбівської селищної ради, у спосіб, передбачений законом.

Крім того, що через спірну земельну ділянку проходять підземні кабелі електрозв`язку та газопровід середнього тиску.

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_2 та його представник - адвокат Стасишин М.В. апеляційну скаргу підтримали з мотивів, наведених в ній.

Представники відповідача - Слободян І.В. та Бакалець М.М. проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

Судом встановлено наступні обставини.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 12 листопада 2002 року ОСОБА_2 на праві власності належить житловий будинок по АДРЕСА_1 .

06 лютого 2017 року ОСОБА_2 звернувся із заявою в порядку ст.119 Земельного кодексу України до Дружбівської селищної ради, яку зареєстровано за №27, та просив надати дозвіл на виготовлення технічної документації для приватизації земельної ділянки, яка межує з його домогосподарством, площею 0.20 га по АДРЕСА_1 .

Однак, вказану заяву ОСОБА_2 не було розглянуто по суті.

Рішенням сесії від 17 лютого 2017 року було вирішено відкласти питання розгляду заяви позивача до розгляду спірних питань із суміжним землекористувачем.

Постановою Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 27 червня 2017 року по справі №606/377/17 задоволено позов ОСОБА_2 Визнано протиправною бездіяльність Дружбівської селищної ради щодо вирішення питання про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та зобов`язано Дружбівську селищну раду розглянути питання щодо передачі земельної ділянки ОСОБА_2 на черговій сесії селищної ради.

Відповідно до Списку громадян на виділення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, що є додатком № 2 до рішення сесії №277, ОСОБА_2 відповідно до черговості подання заяв на отримання земельних ділянок значиться в списку під №23.

Вирішення по суті заяви ОСОБА_2 про передачу йому земельної ділянки за набувальною давністю відбулося на сесії Дружбівської селищної ради 20 грудня 2017 року.

Зокрема, 20 грудня 2017 року двадцять четвертою сесією Дружбівської селищної ради прийнято рішення №565, відповідно до якого, розглянувши заяву ОСОБА_2 про передачу у власність земельної ділянки, останньому виділено земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0.05 га по АДРЕСА_1 , що межує з його земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , з подальшим виготовленням правовстановлюючих документів на неї.

Пунктом 2 вказаного рішення ОСОБА_2 встановлені застереження при виготовленні технічної документації, зазначено, що через ділянку проходять труби газопостачання, підземні кабелі електрозв`язку, по яких організовано канали міжнародного зв`язку, а тому забороняється проводити будь-які земляні роботи в межах охоронних зон, в тому числі заборонено саджати дерева чи будь-які інші роботи без дозволу селищної ради, газової служби та ПАТ Укртелеком .

Пунктом 3 рішення земельну ділянку площею 0.15 га залишено за селищною радою та передано до резервних земель, які можуть використовуватись для соціальної інфраструктури селища.

В судовому засіданні в суді першої інстанції допитані свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 показали, що позивач користується земельною ділянкою, яка межує з його домогосподарством в смт.Дружба близько двадцяти років. Своїми силами із спірної ділянки вивіз сміття, викорчував чагарники, навіз землі. Привів ділянку у стан придатний для користування, посадив на ділянці кущі та дерева.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до положень ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Аналіз указаної норми дає підстави для висновку про те, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Отже, суду при вирішенні спору належить встановити саме факт добросовісності заявника на момент отримання ним майна, а саме, що у позивача, як володільця майна, не могло бути сумнівів у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі №910/17274/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року в справі №755/16913/16-ц.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що з пояснень ОСОБА_2 та матеріалів справи вбачається, що останній після того, як мав привести до придатного стану спірну земельну ділянку зможе її приватизувати, що і було ним в подальшому зроблено, однак, площею не 0.20 га., а 0.05 га.

У даній справі, яка переглядається апеляційним судом, позивачу, який користувався спірною земельною ділянкою без належних правих підстав, було відомо, що земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади Дружбівської селищної ради. Отже, власник земельної ділянки був йому відомий, що за вказаних обставин унеможливлює набуття права власності на комунальну власність за набувальною давністю.

Для набуття права власності на земельну ділянку, яке перебуває у комунальній власності, існує порядок, передбачений Земельним Кодексом України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відсутні визначені статтею 334 ЦК України правові підстави для задоволення позову.

Разом з тим, відповідно до статті 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Аналіз статті 119 ЗК України дає підстави для висновку про те, що не передбачено жодних переваг для осіб, зазначених у частині першій цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (статті 118, 123 ЗК України).

Ця норма надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов`язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.

Аналогічний висновок висловлений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2018 року справа № 742/2916/15-ц, від 21 листопада 2018 року справа № 569/10861/16-ц.

Статтею 12 ЗК України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, до яких належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу, інформування населення щодо вилучення (викупу) та інші.

В силу положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання позивача на давність користування спірною земельною ділянкою надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов`язкової передачі земельної ділянки у власність.

Апеляційний суд враховує, що на спірній земельній ділянці проходять труби газопостачання, підземні кабелі електрозв`язку по яких організовано канали міжнародного зв`язку.

Таким чином, зважаючи на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства і дотриманням фундаментальних прав окремої людини, колегія суддів вважає, що інтереси і права ОСОБА_2 не можуть вступати у конфлікт із законними правами та інтересами Дружбівської селищної ради, як власника спірної земельної ділянки, та жителів смт.Дружба, які користуються системою газопостачання, підземними кабелями електрозв`язку по яких організовано канали міжнародного зв`язку, тобто соціальною інфраструктурою селища.

Щодо визнання незаконним та скасування рішення Дружбівської селищної ради № 565, колегія суддів зазначає наступне.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з нормами частини 1 статті 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до положень статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення Дружбівської селищної ради № 565 від 20 грудня 2017 року прийняте відповідно до Земельного кодексу України, Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , на пленарному засіданні відкритої сесії Дружбівської селищної ради, більшістю депутатів від загального складу ради, шляхом голосування на підставі вільного волевиявлення, тобто на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Колегія суддів не погоджується з посиланням апелянта, що постановою Теребовлянського районного суду від 27 червня 2017 року у справі №606/377/17 зобов`язано селищну раду виділити ОСОБА_2 у власність спірну земельну ділянку, оскільки вказаним судовим рішенням визнано протиправною бездіяльність Дружбівської селищної ради щодо вирішення питання про передачу ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства та зобов`язано селищну раду розглянути питання щодо передачі земельної ділянки ОСОБА_2 на черговій сесії селищної ради.

Також не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що за усною домовленістю між ним та колишнім головою Дружбівської селищної ради ОСОБА_5 вони домовилися, що він повинен був спірну земельну ділянку привести до придатного до використання стану, після чого зможе нею користуватися і в подальшому приватизувати.

Так, передача земельної ділянки у власність або користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в загальному порядку встановленим Земельним кодексом України, що не суперечить використанню земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Апеляційний суд звертає увагу, що усна домовленість між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , як колишнім головою Дружбівської селищної ради про приватизацію спірної земельної ділянки, не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи в задоволенні позову, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04 квітня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови - 23 липня 2019 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи