Рішення

від 22.07.2019 по справі 160/4286/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2019 року Справа № 160/4286/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Віхрової В.С.

при секретарі судового засідання Мосесові А.Р.

за участю:

представника позивача Стрижак Є.Ю.

представника відповідача Агаджанян О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Свої вітаміни до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

10.05.2019 р. Товариство з обмеженою відповідальністю Свої вітаміни (надалі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (надалі - відповідач), в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 24.04.2019 р. №0077815342.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що вказане податкове повідомлення-рішення є безпідставним та необґрунтованим, оскільки відповідачем було проігноровано той факт, що підприємством у встановлений законодавством строк було сплачено 322416,00 грн. (податок на прибуток підприємств), що підтверджується відповідним платіжним дорученням. На думку позивача, здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету в строк, передбачений Податковим кодексом України, має кваліфікуватися як дія, хоча і помилкова.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа 160/4286/19 передана судді Віхровій В.С.

У відповідності до ч.1 ст.173 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) підготовку справи до судового розгляду здійснює суддя адміністративного суду, який відкрив провадження в адміністративній справі.

Стаття 174 КАС України визначає, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 251 цього Кодексу. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів.

Згідно положень ст.ст.175, 182 КАС України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу, іншим відповідачам, третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів. У строк, встановлений судом, позивач має право подати відповідь на відзив, а відповідач - заперечення.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (ст.192 КАС України).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2019 р. відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 27.05.2019 р. о10:40 год.

У підготовче судове засідання 27.05.2019 р. прибули уповноважені представники сторін. Для надання представником відповідача відзиву на позовну заяву, розгляд справи відкладено до 10:00 год. 10.06.2019 р.

10.06.2019 р. засобами електронного зв`язку та 11.06.2019 р. через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечує проти позову та вказує, що камеральною перевіркою було встановлено порушення підприємством вимог п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України , а саме сплачено суму податкового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 322416,00 грн. із затримкою 11 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання. Враховуючи викладене, відповідно до п.126.1 ст. 126 Податкового кодексу України, ГУ ДФС у Дніпропетровській області винесено ППР від 24.04.2019 р. №0077815342 про застосування штрафу у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу у розмірі 32241,60 грн. (322416,00 грн. х 10%).

Також, 10.06.2019 р. засобами електронного зв`язку від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У зв`язку із чим, підготовче судове засідання було відкладено до 11:10 год. 19.06.2019 р.

13.06.2019 р. через канцелярію суду представником позивача подана відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої позивач наполягає на задоволенні позовної заяви.

У підготовче судове засідання 19.06.2019 р. прибули уповноважені представники сторін. Суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 10:30 год. 22.07.2019 р.

У судове засідання 22.07.2019 р. прибули уповноважені представники сторін.

Представник позивача просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази наявні у суду, заслухавши пояснення сторін, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст.16 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України.

Згідно пп. 62.1.3. п.62.1 ст. 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Пунктом 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно п.п.76.1, 76.2, 76.3 ст.76 Податкового кодексу України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу. Камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання. Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу.

Судом встановлено, що на підставі пп. 19-1 1.1, пп.19-1.1.2 п. 19-1.1 ст. 19-1, пп. 20.1.4 п. 20.1 статті 20 розділу І Податкового кодексу України, в порядку, встановленому п.57.3 ст.57, пп.75.1.1 п. 75.1 ст. 75 та ст. 76 розділу II Податкового кодексу України, головним державним ревізором-інспектором відділу податку на прибуток Лівобережного управління ГУ ДФС у Дніпропетровській області Рябухою І.Ю. в приміщенні Лівобережного управління ГУ ДФС у Дніпропетровській області (м.Дніпро, пр-т Слобожанський, б.95-А) проведено камеральну перевірку з питання порушення термінів сплати узгодженої суми грошового зобов`язання з податку на прибуток ТОВ СВОЇ ВІТАМІНИ (ЄДРПОУ 40106324).

За результатами перевірки був складений акт від 22.04.2019 р. №22973/04-36-53-42/40106324 (надалі - акт перевірки).

Перевіркою термінів сплати узгодженого грошового зобов`язання з податку на прибуток встановлено порушення вимог, визначених п.57.3 ст. 57 Податкового кодексу України, в частині несвоєчасної сплати узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 322416,00 грн. (податкова декларація з ПДВ (базовий звітній період рік) №9310835143 від 25.02.2019 р.) із затримкою 11 календарних днів.

На підставі акту перевірки ГУ ДФС України в Дніпропетровській області винесено податкове повідомлення-рішення №0077815342 від 24.04.2019 р., яким на підставі ст. 126 Податкового кодексу України за затримку на 11 календарних днів сплати грошового зобов`язання в сумі 322416,00 грн. зобов`язано ТОВ СВОЇ ВІТАМІНИ сплатити штраф у розмірі 10%, що становить 32241,60 грн. за платежем податок на прибуток приватних підприємств (код платежу 11021000).

Отже, спірним в межах даного позову є нарахування відповідачем штрафних санкцій за несвоєчасну сплату позивачем сум узгоджених податкових зобов`язань з ПДВ за наслідками камеральної перевірки (акт від 22.04.2019 р. №22973/04-36-53-42/40106324).

Вирішуючи спір по суті позовних вимог суд виходить з наступного.

Відповідно до пунктів 36.1-36.3 статті 36 Податкового кодексу України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Згідно положень п.п. 37.1, 37.2 ст. 37 Податкового кодексу України підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов`язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов`язує сплату ним податку.

Відповідно до п.46.1 ст.46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Положеннями ст.49 Податкового кодексу України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Згідно п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

У відповідності до пункту 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно платіжного доручення №1028 від 01.03.2019 р. позивачем було сплачено узгоджену суму податкового зобов`язання згідно податкової декларації зі сплати ПДВ №9310835143 від 25.02.2019 р. у розмірі 322416,00 грн.

Проте, замість рахунку № НОМЕР_1 (податок на прибуток приватних підприємств) було помилкового заначено рахунок № НОМЕР_2 (податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати).

Самостійно виявивши помилку, позивачем 22.03.2019 р. було повторно сплачено суму грошового зобов`язання у розмірі 322416,00 грн. (податок на прибуток приватних підприємств) вказавши вірний рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується платіжним дорученням №1151 від 22.03.2019 р.

Згідно положень статті 9 вказаного Податкового кодексу України податкові надходження відносяться до класифікації доходів бюджету. Податковими надходженнями визнаються встановлені законами України про оподаткування загальнодержавні податки і збори (обов`язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов`язкові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Бюджетного кодексу України при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає:

1) розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства;

2) контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, реєстрації взятих бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов`язаннями;

3) ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі та інших нормативно-правових актів Міністерства фінансів України;

4) здійснення інших операцій з бюджетними коштами.

В органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (далі - органи Казначейства України), бюджетним установам відкриваються рахунки у встановленому законодавством порядку.

Згідно положень ч.5 ст. 45 Бюджетного кодексу України податки і збори та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Наказом Державного казначейства України 26.06.2002 №122 (у редакції наказу Державного казначейства України 30.11.2010 №449) затверджено Положення про єдиний казначейський рахунок.

Це Положення регламентує функціонування єдиного казначейського рахунку - основного рахунку держави для проведення фінансових операцій та ефективного управління коштами державного та місцевих бюджетів через систему електронних платежів Національного банку України.

Єдиний казначейський рахунок (далі - ЄКР) - це консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України (Розділ 1 Загальні положення ).

ЄКР консолідує кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством (п.2.1).

Тобто, усі податкові надходження, справляння яких передбачено законодавством України, є доходами бюджету. Податки і збори (обов`язкові платежі) визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Суд вважає, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.3 статті 57 ПК України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК.

Для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов`язання необхідно встановити, що у строк, передбачений пунктом 57.3статті 57 ПК України, платник податків не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету. А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове зазначення розрахункового рахунку у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов`язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов`язання у визначений вказаною нормою Податкового кодексу України строк, а відтак і для застосування на підставі пункту 126.1 статті 126 ПК України штрафних (фінансових) санкцій.

Решта доводів учасників справи висновків суду по суті спору не спростовують.

При вирішенні даної справи судом, серед іншого, враховано практику Європейського суду з прав людини.

Так, у пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Крім того, у рішенні по справі Рисовський проти України ЄСПЛ вказав на те, що принцип належного урядування , зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків (заява № 29979/04, пункт 70).

Також, Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії від 01.07.2003 вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути повідомлені позивачу вчасно та такі висновки мають бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, правомірність оскаржуваного рішення перед судом не доведена.

При цьому судом враховано, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

За наведених обставин у сукупності, суд дійшов висновку, що доводи позивача на підтвердження позовних вимог є обґрунтованими, а відтак позовна заява підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що адміністративний позов підлягає задоволенню, судові витрати слід присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у відповідності до ст.139 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 9, 11, 14, 72, 73, 77, 90, 139, 241, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю СВОЇ ВІТАМІНИ до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити;

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 24.04.2019 р. №0077815342.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СВОЇ ВІТАМІНИ (ЄДРПОУ 40106324) судовий збір у розмірі 1921,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 23 липня 2019 року.

Суддя (підпис) Рішення не набрало законної сили 23.07.19 Суддя Згідно з оригіналом Помічник судді В.С. Віхрова В.С. Віхрова Ю.Ю. Ковтун