Рішення

від 23.07.2019 по справі 240/4560/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2019 року м. Житомир справа № 240/4560/19

категорія 109020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Паволоцької сільської ради Попільнянського району Житомирської області про визнання дій протиправними, зобов`язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні згоди (дозволу) на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Паволоцької сільської ради Попільнянського району Житомирської області;

- зобов`язати відповідача надати дозвіл (згоду) на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 2 га безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Паволоцької сільської ради Попільнянського району Житомирської області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства в с.Паволоч Попільнянського р-ну Житомирської обл. Листом сільського голови Паволоцької сільської ради Попільнянського району від 04.02.2019 №44/02-25 проінформовано, що надані позивачем матеріали по виділенню земельної ділянки для ведення ОСГ вже передані учасникам АТО. Позивач вважає таку відмову безпідставною, а тому просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи.

22 квітня 2019 року до відділу документального забезпечення суду надійшов лист Паволоцької сільської ради Попільнянського району Житомирської області з повідомленням про погодження передачі вказаних земельних ділянок учасникам АТО.

Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до частини четвертої статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

На підставі посвідчення серія НОМЕР_1 судом встановлено, що ОСОБА_1 з 19.10.2015 є учасником бойових дій (а.с.9).

З метою реалізації права на першочергове отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства позивач звернувся до Паволоцької сільської ради із заявою про передачу земельної ділянки на території Паволоцької сільської ради Попільнянського району Житомирської області.

Листом від 04.02.2019 №44/02-25 Паволоцька сільська рада за результатами розгляду його заяви повідомила, що надані графічні матеріали щодо виділення земельної ділянки для ведення ОСГ вже передані учасникам АТО (а.с.10).

Позивачем на підтвердження факту резервування земельної ділянки площею 24,64 га на території Паволоцької сільської ради Попільнянського району Житомирської області для передачі учасникам АТО надано таблицю з офіційного сайту ГУ Держгеокадастру в Житомирській області (а.с.11).

Не погоджуючись із діями відповідача щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та вважаючи, що має право на отримання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 14 Конституції України проголошено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з п."б" ч.1 ст.81 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі Земельний кодекс України), громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з абз.1 ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частиною 2 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з п.п."в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до положень ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірах не більше 2,0 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 Земельного кодексу України.

Так, частиною шостою вказаної статті Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з абзацом 1 частини 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що з метою реалізації права громадян на отримання у власність земельної ділянки останній звертається з відповідною заявою чи клопотанням до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування разом із графічними матеріали, на яких зазначено її бажане місце розташування. Метою надання цих матеріалів є необхідність її ідентифікації уповноваженим органом для перевірки відповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Від перевірки указаних підстав залежить рішення такого органу про надання чи відмову в надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому суд зазначає, що підставою відмови у наданні відповідного дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Водночас слід наголосити, що чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17 та від 07.02.2019 у справі № 814/702/17.

Так в листі від 04.02.2019 №44/02-25 за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 22.01.2019 Паволоцька сільська рада повідомила, що надані графічні матеріали щодо виділення земельної ділянки для ведення ОСГ вже передані учасникам АТО (а.с.10).

Суд зауважує, що така відмова відповідача не обґрунтована жодним чином та не містить жодної з підстав, встановлених ст.118 Земельного кодексу України для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки.

Також суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази невідповідності земельної ділянки вказаної позивачем у викопіюванні з кадастрової карти (плану), доданій до заяви, вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Листом від 15.04.2019 відповідач повідомив суду, що надані графічні матеріали ОСОБА_1 вже передані учасникам АТО, що підтверджується зверненням відділу Держгеокадастру у Попільнянському районі Житомирської області та погодження сільської ради щодо оформлення прав на вказані земельні ділянки (а.с.18).

Суд зауважує, жодних доказів на підтвердження передачі земельних ділянок площею 24,64 га учасникам АТО з початку 2019 року до матеріалів справи не надано.

Звернення відділу Держгеокадастру у Попільнянському районі Житомирської області та погодження сільської ради з приводу оформлення прав на вказані земельні ділянки за іншими особами суду також надано не було.

Докази реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за іншою особою, відсутні, тобто земельна ділянка є вільною, а отже і відсутні перешкоди у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Одночасно суд зауважує, що відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17, від 18 жовтня 2018 в справі № 805/2296/17-а та від 23 листопада 2018 року в справі № 811/601/18.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про наявність протиправного характеру в діях Паволоцької сільської ради, що полягають у необґрунтованій відмові позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Крім того, відповідно до ст.59 Закону України №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Таким чином, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності сільською радою має бути надано висновок, саме у формі рішення.

Отже, відповідач у вказаних правовідносинах мав би прийняти відповідні управлінські рішення, в той час, як останній протиправно направив ОСОБА_1 відповідь у формі листа від 04.02.2019 №44/02-25 (а.с.10).

Вказані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2018 року по справі № 820/4149/17.

З приводу вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою земельної ділянки на території Паволоцької сільської ради, суд зазначає наступне.

Питання щодо надання дозволу або відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, так само як і передача земельної ділянки у користування у даному випадку належить до дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 відповідно до умов статті 15.Ь під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо надання позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Водночас, з метою захисту та недопущення порушення прав, свобод та законних інтересів, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

З урахуванням викладеного, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із прийняттям відповідного владного рішення.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.01.2019 (справа №824/332/17-а).

Здійснивши системний аналіз позовних вимог, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та обставини справи в сукупності, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Паволоцьку сільську раду Попільнянського району Житомирської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки площею 2 га безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Паволоцької сільської ради Попільнянського району Житомирської області та прийняти рішення з урахуванням положень Земельного кодексу України.

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на наведене, позивачем та наявними у матеріалах справи доказами доведено протиправний характер відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, у зв`язку з чим, позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Паволоцької сільської ради Попільнянського району Житомирської області (вул.Містечко,14, с.Паволоч, Попільнянський р-н, Житомирська обл., 13545, ЄДРПОУ 04346014), щодо відмови у наданні дозволу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інд . код НОМЕР_2 ) на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Паволоцької сільської ради Попільнянського району Житомирської області.

Зобов`язати Паволоцьку сільську раду Попільнянського району Житомирської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Паволоцької сільської ради Попільнянського району Житомирської області та прийняти рішення з урахуванням положень Земельного кодексу України.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду складено у повному обсязі: 23 липня 2019 року.

Суддя В.А. Панкеєва