Рішення

від 16.07.2019 по справі 554/7916/17

ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Дата документу 16.07.2019 Справа № 554/7916/17

Єдиний унікальний номер справи:554/7916/17

Провадження № 2/554/541/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

16.07.2019 року м. Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави в складі: головуючого судді - Бугрія В.М., за участю секретаря судового засідання Сороки Ю.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовною заявою вищого державного навчального закладу України Українська медична стоматологічна академія до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання ,-

встановив:

Позивач вищий державний навчальний заклад України Українська медична стоматологічна академія , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 та уточнивши свої позовні вимоги просили стягнути з відповідача ОСОБА_1 на їх користь вартість витрат за навчання та 49473,89 грн. отриманої стипендії а всього 92696,41 грн., та судовий збір.

Позовні вимоги мотивовано тим, що згідно з наказом ректора № 242-у від 30.07.2008 р. відповідач ОСОБА_1 був зарахований з 01.09.2008 року студентом медичного факультету вищого державного навчального закладу України Українська медична стоматологічна академія . Між ОСОБА_1 та академією укладено угоду № 69 про підготовку фахівця з вищою освітою, за умовами якої останні зобов`язувались здійснити якісну теоретичну і практичну підготовку фахівця з вищою освітою згідно з навчальними планами та програмами і вимогами кваліфікаційних характеристик, а студент ОСОБА_1 зобов`язувався оволодіти всіма видами професійної діяльності, передбаченими відповідною кваліфікаційною характеристикою за напрямом підготовки Лікувальна справа і прибути після закінчення Академії за місцем направлення та відпрацювати не менше трьох років. Відповідно до витягу наказу № 244-у 27 червня 2014 р., рішенням екзаменаційної комісіє відповідачу ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію лікаря і видано Диплом спеціаліста від 30 червня 2014 року № 46701969. Згідно витягу з протоколу державного розподілу із журнала обліку направлень на роботу випускників Академії за 2014 рік ОСОБА_1 отримав направлення за №56 до місця призначення Департмент ОЗ Полтавської ОДА КУ Полтавський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Полтавської облради Полтавська СШМД на посаду лікар станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, про що свідчить його підпис. Проте за інформацією КУ Полтавський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф від 24.11.2016 року ОСОБА_1 21.11.2016 року був звільнений з посади за власним бажанням. Таким чином, відповідач ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання відпрацювати не менше трьох років, відповідно до умов угоди, що передбачає правові наслідки, встановлені законом та угодою, у зв`язку з чим зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку витрати за навчання до державного бюджету .

Ухвалою судді Октябрського районного суду м. Полтави від 09.10.2017 року у справі відкрито провадження.

05.02.2018 року заочним рішенням Октябрського районного суду м.Полтави було задоволено позов вищого державного навчального закладу України Українська медична стоматологічна академія та стягнуто з відповідача ОСОБА_1 вартість витрат за навчання та 49473,89 грн. отриманої стипендії, а всього 92696,41 грн. та судовий збір.

10.04.2018 року надійшла заява про перегляд вищевказаного заочного рішення суду.

Ухвалою судді від 06.06.2018 року заочне рішення від 05.02.2018 року за позовною заявою вищого державного навчального закладу України Українська медична стоматологічна академія до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання скасоване і призначено справу до розгляду в загальному порядку.

26.07.20187 року від відповідача ОСОБА_1 в особі його представника адвоката Шаталової О.В. надійшов відзив, згідно якого останні не визнають позовні вимоги про стягнення коштів за навчання у повному обсязі, висловлюють свої заперечення стосовно наведених позивачем правових підстав позову з огляду на невірне застосування норм права та неврахування всіх норм, які підлягають застосуванню у даному випадку, в їх сукупності та взаємозв`язку.

Ухвалою судді Октябрського районного суду м. Полтави від 23.11.2018 року справу прийнято до провадження.

Ухвалою суду від 12 лютого 2019 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, на адресу суду надійшла заява з проханням слухати справу без їх участі, позов просив задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, від його представника надійшла заява розглядати справу без її участі, просила в задоволенні позову відмовити.

Суд, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до вимог ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Із змісту вказаної норми права вбачається, що відомості про факти, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, повинні бути одержані із зазначених у законі джерел і передбаченими у законі способами.

Встановлено, що згідно з наказом ректора №242-у від 30.07.2008 р. ОСОБА_1 був зарахований з 01.09.2008 року студентом медичного факультету вищого державного навчального закладу України Українська медична стоматологічна академія .

Між ОСОБА_1 та Академією укладено Угоду №69 про підготовку фахівця з вищою освітою.

За умовами угоди Академія зобов`язувалася здійснити якісну теоретичну і практичну підготовку фахівця з вищою освітою згідно з навчальними планами та програмами і вимогами кваліфікаційних характеристик, а студент ОСОБА_1 зобов`язувався оволодіти всіма видами професійної діяльності і прибути після закінчення Академії за місцем направлення та відпрацювати не менше трьох років.

Відповідно до витягу з наказу 3244-у 27 червня 2014 року рішенням екзаменаційної комісії ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію лікаря і видано Диплом спеціаліста від 30 червня 2014 року ТА №46701969.

Згідно з витягу з протоколу державного розподілу та із журналу обліку направлень на роботу випускників Академії за 2014 рік ОСОБА_1 отримав направлення за №56 до місця призначення Департамент ОЗ Полтавської ОДА КУ Полтавський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Полтавської облради Полтавська СШМД на посаду лікар станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, про що свідчить його підпис.

За інформацією КУ Полтавський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф від 24.11.2016 року ОСОБА_1 21.11.2016 року був звільнений з посади за власним бажанням.

14.12.2016 року Академією направлявся лист ОСОБА_1 з проханням повідомити причини невиконання зобов`язання і добровільне відшкодування коштів за навчання.

Відповідно до положень ч.1,ч.2ст.10 ЦПК України,суд при розгляді справи керується верховенством права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір (ч. 7ст.10ЦПК України).

В пункті 3статті 4Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзазначено, що для цілей цієї статті значення терміна "примусова чи обов`язкова праця" не поширюється: a) на будь-яку роботу, виконання якої зазвичай вимагається під час призначеного згідно з положеннями статті 5 цієї Конвенції тримання в умовах позбавлення свободи або під час умовного звільнення; b) на будь-яку службу військового характеру або - у випадку, коли особа відмовляється від неї з мотивів особистих переконань у країнах, де така відмова визнається, - службу, яка вимагається замість обов`язкової військової служби; c) на будь-яку службу, що вимагається у випадку надзвичайної ситуації або стихійного лиха, яке загрожує життю чи благополуччю суспільства; d) на будь-яку роботу чи службу, яка є частиною звичайних громадянських обов`язків.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною в 1997 році, як і практика Європейського Суду по правам людини є джерелом права в Україні та не містить принципово відмінних тлумачень поняття примусової праці, користуючись при цьому універсальним визначенням з Конвенції МОП від 1930 року.

Конвенція Міжнародної організації праці № 29 Про примусову чи обов`язкову працю , що набула чинності для України 10 серпня 1956 року, зобов`язує держави не допускати примусової праці. Згідно зі статтею 1 Міжнародної Конвенції Про скасування примусової праці № 105, що ратифікованаЗаконом України від 05 жовтня 2000 року №2021-III, держава зобов`язується скасувати обов`язкову працю і не вдаватися до будь-якої її форми як методу мобілізації і використання робочої сили для потреб економічного розвитку.

Згідно зст. 8 Конституції України,закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй. Стаття 53 Конституції Українивказує на те, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Рішенням Конституційного Суду України від 04.03.2004 року у справі про доступність та безоплатність освіти визначено, що безоплатність вищої освіти у державних і комунальних навчальних закладах необхідно розуміти як можливість здобуття освіти у цих закладах без оплати, тобто без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги. Безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (державне замовлення). Відповідно дост.151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Згідно ст.52 Закону України "Про освіту", на виконання Указу Президента України від 23 січня 1996 року № 77 "Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів", в редакції Указу Президента України від 16 травня 1996 року № 342 та ст.197 Кодексу законів про працю України розроблено Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992.

У преамбулі Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням (постановою Кабінету Міністрів України № 992) вказано, що метою прийняття даного акта є забезпечення реалізації права на роботу за фахом випускниками вищих навчальних закладів.

Відповідно до пунктів 4, 8 Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням" № 992 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду. Випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років.

Виходячи з вищевикладеного, надання державою особі безоплатної освіти передбачає виникнення права держави на результати трудової діяльності особи, яка здобула вищу освіту за державним замовленням, а у випускника виникнення обов`язку відпрацювати три роки з моменту укладення угоди з вищим навчальним закладом. Перелік випадків, коли випускник зобов`язаний відшкодувати до державного бюджету вартість навчання, наведений у п.21 Порядку.

Між тим положення Закону України "Про освіту" від 23 травня 1991 року № 1060-ХІІ та Закону України "Про вищу освіту" від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ не місять зобов`язальних норм права щодо відшкодування випускником до державного бюджету вартості навчання у випадку, встановленому у п.14 Порядку, як і не містять делегованої норми права на прийняття Кабінетом Міністрів України положень про відшкодувати вартості навчання.

Відсутність у вказаних законах обов`язку про відшкодування випускником вартості навчання є логічним виконанням положень ч.3 ст.53 Конституції України, якою встановлено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд дійшов висновку про те, що Постанова № 992 не є тим нормативним актом, що встановлює обов`язок для випускників вищих навчальних закладів, які навчаються за кошти державного бюджету, відшкодувати вартість навчання, оскільки Законами № 2984-ІІІ і № 1060-ХІІ такого обов`язку не передбачено. На виконання цього ж порядку Кабінет Міністрів України не розробив і не затвердив Порядок визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов про працевлаштування. Відсутність Порядку визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов про працевлаштування унеможливлює визначення розміру вартості навчання, методологію встановлення сум, які можуть бути відшкодовані до державного бюджету, які витрати компенсувати замовникові, а відтак виключає можливість застосування до цих відносин положення Закону № 1060-ХІІ та Постанови № 992 в частині відшкодування вартості навчання та витрат. Наведені висновки узгоджуються із діями законодавця, який Законом України від 01 липня 2014 року № 1556-VII вніс зміни у Закон України "Про освіту" № 1060-ХІІ, зокрема ч.2. ст.52 Закону України "Про освіту", якою визначався обов`язок відпрацювати три роки, виключено, чим усунено розбіжності в законодавстві щодо обов`язку відпрацювати за направленням. Крім того, п.12 Порядку хоча і зобов`язує керівників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти III - IV рівнів акредитації здійснювати чіткий контроль за своєчасним прибуттям випускників до місця проходження інтернатури, а закладів I - II рівнів акредитації - до місця роботи, проте не вповноважує на стягнення коштів на навчання. Тому, підстав для задоволення позову на підставі нормативних актів суд не вбачає.

Укладена між сторонами угода про підготовку фахівців з вищою осавітою підпадає під ознаки договору і домовленістю двох сторін, спрямовану на становлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, згідно ст. 626 Цивільного кодексу України. За змістом укладеної угоди, вищий державний навчальний заклад України "Українська медична стоматологічна академія" зобов`язався забезпечити якісну теоретичну і практичну підготовку фахівця з вищою освітою та після закінчення навчання працевлаштувати фахівця в державному секторі народного господарства, де він зобов`заний відпрацювати не менше 3-х років, студент зобов`язаний оволодіти всіма видами професійної діяльності, прибути, після закінчення вищого навчального закладу на місце направлення та відпрацювати не менше 3-х років, а в разі відмови їхати за призначенням відшкодувати до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку. Вказана угода не передбачає відшкодування витрат на навчання на користь навчального закладу, термінів виконання грошового зобов`язання. Також, суд приймає до уваги те, що на підставі Закону N 1556-VII (1556-18) від 01.07.2014 ч.2 ст. 52 Закону України "Про освіту", яким передбачено 3-х річний обов`язок відпрацювання за направленням виключено.

Згідно ч. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України, акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність. Отже, внесення змін до ст. 52 Закону України "Про освіту" має зворотну дію і скасовує цивільну відповідальність.Також, слід зазначити, що положення ст.52 Закону України "Про освіту" (в редакції, що існувала на час укладення угоди між сторонами.), порушували конституційне право громадянина на вільний вибір праці (в тому числі і місця роботи), яке закріплено в статті 43 Конституції України, яка є нормою прямої дії.

Згідно норм ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок їх в сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, беручи до уваги, що Законом України від 01 липня 2014 року № 1556-VII внесено зміни у Закон України "Про освіту" № 1060-ХІІ, зокрема ч. 2 ст. 52 Закону України "Про освіту", якою визначався обов`язок відпрацювати три роки, виключено, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що у зазначеному вище Порядку та і у самій угоді, яка проаналізована судом, йдеться про відшкодування вартості навчання до державного або місцевого бюджету, тобто ними передбачено відшкодування вартості навчання саме до бюджету, а не на користь відповідного учбового закладу, а тому така вимога позивача на думку суду є безпідставною.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на наведене в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі ст. 141 ЦПК України, судові витрати підлягають залишенню за позивачем.

На підставі викладеного, згідно Закону України Про освіту , Закону України Про вищу освіту , ст. ст. 5, 526, 530, 625, 901, 906 ЦК України, ЗУ Про вищу освіту , керуючись ст. ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

вирішив:

В задоволенні позову вищого державного навчального закладу України Українська медична стоматологічна академія до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Октябрський районний суд м. Полтави шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через відповідний суд, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: Вищий державний навчальний заклад України Українська медична стоматологічна академія , вул. Шевченка 23, м. Полтава, 36011, код ЄДРПОУ 02010824;

Відповідач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ;

Суддя В.М.Бугрій