Рішення

від 22.07.2019 по справі 910/5426/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.07.2019Справа № 910/5426/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТГ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОТРАНССИСТЕМА"

про стягнення 34 193,71 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СТГ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОТРАНССИСТЕМА" про стягнення 34 193,71 грн., з яких: 18 625,00 грн. - сума основного боргу, 199,01 грн. - 3% річних, 2 388,08 грн. - пеня, 875,37 грн. - інфляційні втрати, 12 106,25 грн. - штраф.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 07/05-1 від 07.05.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СТГ" залишено без руху.

21.05.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали від 06.05.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5426/19 та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

24.05.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про повернення судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "СТГ" про повернення судового збору.

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалою суду від 23.05.2019, направленою на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також у відповідності до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 23.05.2019 повернута на адресу суду поштовим відділенням зв`язку.

Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність відповідача за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.

Отже, у відповідності до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, вказана ухвала вручена відповідачу та відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Крім того, судом враховано, що у відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

З урахуванням наведеного відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду від 23.05.2019 у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи вище наведене, суд прийшов до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07.05.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОТРАНССИСТЕМА" (замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТГ" (перевізник, позивач) укладений договір № 07/05-1 про перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні (далі - договір), відповідно до умов якого перевізник взяв на себе зобов`язання доставити ввірений йому вантаж до пункту призначення в установлений договором і доповненнями до нього термін і видати уповноваженій особі на їх отримання, а замовник зобов`язався сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (п.1.2. договору).

Пунктом 2.2. договору, сторонами договору були узгоджені умови по кожному замовлені, які обумовлювалися в транспортній Заявці, яка є невід`ємною частиною договору. У вказаному пункті договору сторони погодили можливість отримання заявки по факсимільному зв`язку або по електронній пошті,

У відповідності до пп. 3.2.4. п. 3.2. договору, відповідач зобов`язувався своєчасно і в терміни, обумовлені в кожному окремому випадку, проводити розрахунок з позивачем.

В пункті 4.4. договору сторони погодили, що порядок та строк оплати визначається в разовій Заявці, направленій позивачу перед конкретним перевезенням (групою однотипних перевезень).

Оплата послуг перевізника здійснюється замовником на поточний рахунок перевізника на підставі належним чином оформлених оригіналів або ксерокопії CMR з печаткою вантажоодержувача, зазначеного в накладної про отримання вантажу, оригіналів договору, рахунку, податковій накладній, акту виконаних робіт (п.4.5. договору).

За змістом пункту 4.3. договору, ціна є договірною, то визначається виключно з конкретної ситуації на транспортному ринку.

Згідно із п. 6.3. договору, у випадку прострочки, винна у простроченні сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 6.9. договору, у разі прострочки оплати по даному договору, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 0,5% від неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно із Заявки на перевезення №16/10 від 16.10.2018 відповідач доручив, а позивач взяв на себе зобов`язання здійснити транспортне перевезення вантажу по міжнародному сполученню за маршрутом м. Одеса (Україна) - м. Алмати (Казахстан).

За умовами Заявки на перевезення №16/10 від 16.10.2018 вартість послуг перевезення становить 131225,00 грн.

Позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату №16/10/18-5 від 16.10.2018 на суму 131 225,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, на виконання умов договору №07/05-1 від 07.05.2018 про перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні та Заявки на перевезення №16/10 від 16.10.2018, позивач надав відповідачу послуги з перевезення міжнародного сполучення по маршруту м. Одеса (Україна) - м. Алмати (Казахстан), що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №871685 та міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №871678 з відмітками про прийняття вантажу вантажоодержувачем.

На виконання умов договору позивачем складено Акт надання послуг №21.11-09 від 21.11.2018 на суму 131225,00 грн.

05.12.2018 позивач надіслав на адресу відповідача, документи що підтверджують надання транспортних послуг та рахунок на оплату таких послуг, що підтверджується експрес-накладною №5900038368697. Вказане відправлення було отримане відповідачем 07.12.2018, що підтверджується відомостями про відстеження поштового відправлення.

Відповідачем здійснено часткову оплату наданих відповідачем послуг перевезення згідно рахунку на оплату №16/10/18-5 від 16.10.2018 на загальну суму 112 600,00 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.

У зв`язку із частковою оплатою заборгованості, залишок боргу за надані позивачем послуги з перевезення становить 18625,00 грн.

22.02.2019 позивач звернувся до відповідача із претензією вих. №07/02-2019 від 07.02.2019 про сплату заборгованості за договором №07/05-1 від 07.05.2018 про перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні та Заявкою на перевезення №16/10 від 16.10.2018.

Матеріали справи не містять доказів відповіді відповідача на претензію позивача чи сплати заборгованості.

У зв`язку із неналежними виконанням відповідачем зобов`язань за договором позивач звернувся до суду з даними позовом про стягнення основного боргу у сумі 18 625,00 грн., а також нарахованих внаслідок прострочення грошового зобов`язання 3% річних у сумі 199,01 грн., пені у сумі 2 388,08 грн., інфляційних втрат у сумі 875,37 грн. та 12 106,25 грн. - штрафу.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно ч. 2 ст. 908 Цивільного кодексу України, за загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

У пункті 1.3. договору сторони погодились керуватись положеннями Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів від 19.05.1956.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Надання позивачем послуг відповідачу на виконання умов договору перевезення №07/05-1 від 07.05.2018 про перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні та Заявкою на перевезення №16/10 від 16.10.2018 з перевезення вантажу по міжнародному сполученню за маршрутом м. Одеса (Україна) - м. Алмати (Казахстан) підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) №871685 та (CMR) №871678.

У відповідності до ч. 1 ст. 916 Цивільного кодексу України, за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Заявкою на перевезення №16/10 від 16.10.2018 визначено, що вартість перевезення становить 131225,00 грн.

Нормами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до п. 4.5. договору та заявки на перевезення №16/10 від 16.10.2018 сторони погодили, що оплата за послуги перевезення здійснюється відповідачем у сумі 131225,00 грн. безготівковій формі у день вивантаження на підставі належним чином оформлених оригіналів або ксерокопії CMR з печаткою вантажоодержувача, зазначеного в накладної про отримання вантажу, оригіналів договору, рахунку, податковій накладній, акту виконаних робіт.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи наведене, оскільки відповідач оплату послуг з перевезення у повному обсязі та у строки встановлені договором не здійснив, а матеріалами справи підтверджується невиконане зобов`язання за договором у сумі 18625,00 грн., суд прийшов до висновку про обґрунтованість вимоги позивача про стягнення 18625,00 грн. заборгованості.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

У зв`язку із простроченням відповідачем грошового зобов`язання позивачем нараховані: пеня у сумі 2 388,08 грн. (за період з 07.12.2018 по 15.04.2019), 3% річних у сумі 199,01 грн. (за період з 07.12.2018 по 15.04.2019), інфляційні втрати у сумі 875,37 грн. (за період з 07.12.2018 по 15.04.2019), а також штраф у розмірі 12 106,25 грн., нарахований за період з 07.12.2018 по 15.04.2019.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за надані послуги перевезення передбачена у п. 6.3. договору, відповідно до якого сторони погодили, що у випадку прострочення оплати відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

Розрахунок пені у сумі 2388,08 грн. є арифметично вірним, у зв`язку із чим суд задовольняє вимоги у цій частині.

Щодо заявленої позивачем суми штрафу у розмірі 12 106,25 грн., то судом встановлено наступне.

Нарахування штрафу здійснене позивачем за період з 07.12.2018 по 15.04.2019 на підставі пункту 6.9. договору, відповідно до умов якого, у разі прострочки оплати по даному договору, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 0,5% від неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно із ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За змістом приписів ст. 549 Цивільного кодексу України особливість пені полягає у тому, що вона нараховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, починаючи з першого дня прострочення. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. На відміну від пені, штраф застосовується одноразово у випадку порушення боржником зобов`язання.

Тобто, форма сплати штрафу, застосованого в договорі, є відмінною від сплати пені, яка в свою чергу, застосовується у вигляді відсоткової ставки за кожен день прострочення.

Як вже було встановлено судом, пунктами 6.3., 6.9. договору сторони передбачили відповідальність постачальника за порушення строків сплати послуг перевезення у вигляді пені у розмірі подвійної обліковою ставкою Національного банку України за кожен день прострочення, а також відповідальність відповідача у вигляді штрафу у розмірі 0,5% від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Однак, штраф, нарахований на підставі договору за кожен день прострочення невиконаного зобов`язання, за своєю правовою природою охоплюються визначенням пені (ст. 549 ЦК України).

Передбачене пунктом 6.9. договору право позивача стягнути з відповідача штрафну санкцію в розмірі 0,5% від несплаченої суми за кожен день прострочення є за своєю правовою природою пенею, оскільки обраховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання та нараховуються за кожен день прострочення виконання грошового зобов`язання, тоді як штраф обраховується у відсотках від суми невиконаного (несвоєчасно виконаного) зобов`язання та має одноразовий характер (тобто законодавством не передбачено нарахування штрафу за кожен день прострочення).

Таким чином, позивач просить двічі стягнути пеню за одне й те саме порушення зобов`язання та за один і той самий період заборгованості.

Відповідно до статті 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Отже, одночасне стягнення пені, нарахованої за кожен день прострочення невиконаного зобов`язання та штрафу нарахованого у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання є подвійним стягненням пені за несвоєчасне виконання зобов`язання перевізником, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищенаведене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 12106,25 грн. штрафу.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Розрахунок 3% річних у сумі 199,01 грн. є арифметично вірним, а тому вимоги у цій частині суд задовольняє повністю.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат у межах визначеного позивачем періоду судом встановлено, що розмір інфляційних втрат становить 603,05 грн., у зв`язку із чим вимоги у цій частині суд задовольняє частково.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обставин наведених позивачем у позові відповідач належними та достатніми доказами не спростував.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, суд задовольняє частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СТГ".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОТРАНССИСТЕМА" (01021, м. Київ, вулиця МЕЧНИКОВА, будинок 16, кімната 3-7; ідентифікаційний код 38606062) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТГ" (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця БОРИСА КРОТОВА, будинок 31; ідентифікаційний код 35679714) основний борг у сумі 18625,00 грн., пеню у сумі 2388,08 грн., 3% річних у сумі 199,01 грн., інфляційні втрати у сумі 603,05 грн. та судовий збір у розмірі 1225,57 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Дата складення повного тексту рішення: 23.07.2019.

Суддя О.В. Гулевець