Рішення

від 09.07.2019 по справі 910/2841/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.07.2019Справа № 910/2841/19

За позовом Фізичної особи - підприємця Левінської Людмили Василівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю ТАНДЕМ

про стягнення 40 385, 62 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Секретар судового засідання Холодна Н.С.

Представники сторін:

від позивача - Чубаров Д.В.;

від відповідача - не з`явився

Обставини справи:

Фізична особа-підприємець Левінська Людмила Василівна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАНДЕМ" з вимогами про стягнення з відповідача 40 385,62 грн. заборгованості за поставлений товар.

Ухвалою суду від 07.03.2019 позов залишено без руху. Надано строк на усунення недоліків позовної заяви.

22.03.2019 позивачем подана заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Розгляд справи призначено на 11.06.2019.

В судовому засіданні 11.06.2019 оголошено перерву до 04.07.2019.

В судовому засіданні 04.07.2019 судом оголошено перерву на 09.07.2019.

Судом встановлено, що відповідач належним чином повідомлявся про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Так, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 10.05.2019 була відправлена за адресою місцезнаходження відповідача, визначена в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 02091, м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 170.

Проте, за зазначеною адресою відповідача не було розшукано, а тому конверт з вказаною ухвалою суду було повернуто назад до суду, із відповідною відміткою про це органу поштового зв`язку (за закінченням встановленого строку зберігання).

Відповідно до п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з`явилися у засідання. Зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Правом на подання відзиву відповідач у визначений судом, п`ятнадцятиденний з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для надання суду відзиву на позов з доданням доказів, строк не скористався та заперечення на позов не подав.

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов до висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

В період з 14.12.2017 по 21.12.2017 Фізична особа - підприємець Левинська Людмила Василівна (далі - постачальник) поставила за замовленням покупця від 13.12.2017 - Товариства з обмеженою відповідальністю ТАНДЕМ товар згідно видаткової накладної №104 від 14.12.2017 на суму 31 143, 80 грн.

Відповідачем 29.12.2017 товар частково оплачений на суму 19 400,90 грн., що підтверджено платіжним дорученням № 37 від 29.12.2017 з призначенням платежу оплата за товар згідно рах. № 104 від 14.12.2017 без ПДВ .

Отже, борг відповідача перед позивачем за поставлений товар відповідно до видаткової накладної №104 від 14.12.2017 складає 11 742,90 грн.

15.12.2017 між Фізичною особою - підприємцем Левінською Людмилою Василівною (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТАНДЕМ (покупцем) був укладений договір поставки № 24.

Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов`язується поставляти продукти харчування в подальшому - товар, в кількості, асортименті та по цінах, відповідно до видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору, а покупець прийняти та оплатити цей товар.

Ціна, асортимент, кількість, сума вартості партії товару зазначаються в видаткових накладних. (п.2.1 договору).

Як встановлено п.5.1 договору ціна на товар відображена в видаткових накладних і зазначається в гривнях.

Оплата товару проводиться покупцем у готівковій формі по факту відвантаження, або на розрахунковий рахунок постачальника протягом 10 банківського дня з моменту підписання видаткової накладної (п.5.3. договору).

Як встановлено судом згідно умов договору постачальник передав покупцеві в період з 15.12.2017 по 21.12.2017 товар загальною вартістю 49 928,96 грн. згідно видаткових накладних: № 117 від 15.12.2017 на суму 3 2557,10 грн., № 153 від 18.12.2017 на суму 28 972,98 грн., № 208 від 21.12.2017 на суму 17 698,88 грн.

Товар, поставлений згідно договору № 24 від 15.12.2017 був оплачений частково на суму 42 171, 86 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: № 178 від 21.02.2018 на суму 10 000,00 грн., № 202 від 02.03.2018 на суму 15 000,00 грн., № 316 від 29.03.2018 на суму 2 000,00 грн., № 481 від 14.05.2018 на суму 4 671,86 грн., № 580 від 18.06.2018 на суму 3 000,00 грн., № 859 від 01.10.2018 на суму 1 000,00 грн., № 900 від 24.10.2018 на суму 2 000,00 грн., № 955 від 30.11.2018 на суму 1 000,00 грн., № 983 від 06.12.2018 на суму 1 000,00 грн., № 1006 від 10.12.2018 на суму 500,00 грн., №1017 від 11.12.2018 на суму 1 000,00 грн. № 1051 від 22.12.2018 на суму 1 000,00 грн.

Таким чином, заборгованість покупця за отриманий та повністю не оплачений товар за договором №24 від 15.12.2017 складає 7 757,10 грн.

На адресу позивача від відповідача надійшов гарантійний лист за вих. № 17/12 від 17.12.2018, в якому зазначається, що ТОВ ТАНДЕМ (відповідач) має заборгованість перед позивачем в сумі 20 500,00 грн., яку гарантує поетапно сплатити не пізніше 22 лютого 2019.

Однак, станом на день розгляду позовної заяви Господарським судом міста Києва, заборгованість відповідача перед позивачем не погашена.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Статтею 4 ГК України передбачено, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (частина 1). Проте, частиною 2 цієї статті передбачено, що особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Вказані положення кореспондуються з частиною 1 статті 175 ГК України, згідно з якою майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами на підставі видаткової накладної №104 від 14.12.2017 укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень товарів (поставки товарів відповідачу) та підписання між ними видаткової накладної, що не суперечить вимогам ст. 181 ГК України.

Одночасно між сторонами виникли господарські відносини на підставі договору поставки №24 від 15.12.2017.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань (частина 7).

Частинами 1, 6 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 ЦК України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов`язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Суд визнає як належний та допустимий доказ на підтвердження факту поставки товару видаткову накладні №104 від 14.12.2017, а також видаткові накладні укладені сторонами на підставі договору поставки №24 від 15.12.2017: № 117 від 15.12.2017 на суму 3 2557,10 грн., № 153 від 18.12.2017 на суму 28 972,98 грн., № 208 від 21.12.2017 на суму 17 698,88 грн.

Вищевказані накладні містять номенклатуру (асортимент) товару, кількість та ціну, містить підписи представника позивача, а також підписи представника відповідача, скріплені печатками позивача та відповідача.

Отже, строк виконання обов`язку Відповідачем щодо оплати поставленого товару є таким, що настав.

Згідно зі ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Враховуючи вищевикладене, відповідач повинен сплатити позивачу 19 500,00 грн. (11 742,90 грн. за видатковою накладною №104 від 14.12.2017 та 7 757,10 грн. за видатковими накладними укладеними на підставі договору поставки №24 від 15.12.2017), а позов в цій частині підлягає задоволенню судом.

Позивачем, також заявлена вимога про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 448 грн., нарахованих на заборгованість за поставлений товар за видатковою накладною №104 від 14.12.2017, 3% річних в сумі 1 328,00 грн., нарахованих на заборгованість за договором №24 від 15.12.2017., а також інфляційні втрати в сумі 1 601,37 грн. нараховані на заборгованість за поставлений товар за видатковою накладною №104 від 14.12.2017 та інфляційні втрати в сумі 5 573,28 грн. нарахованих на заборгованість за договором №24 від 15.12.2017.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або Законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Приймаючи до уваги вищенаведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права за порушення грошового зобов`язання відповідачем вимагати сплати останнім проценти річних від простроченої суми та інфляційні трати, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд визнав його обґрунтованим та дійшов до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних в загальній сумі 1 776, 00грн. та 7 174,65 грн. інфляційних втрат.

Також, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 4 445,63 грн. пені та 7 489,34 грн. штрафу нарахованих на підставі п.п. 6.2, 6.3 договору №24 від 15.12.2017.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з п. 6.2 Договору у за несвоєчасну оплату отриманого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати товару.

Приймаючи до уваги, що наявність простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у досліджуваний період підтверджується матеріалами справи, розмір заявленої до стягнення пені не перевищує встановленого статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" граничного розміру, а період стягнення визначений із урахуванням меж, передбачених частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України суд, перевіривши арифметичний розрахунок в цій частині позовних вимог, відповідно до розрахунку позивача, дійшов висновку про задоволення стягнення пені у розмірі 4 445,63 грн.

За несвоєчасну оплату поставленого товару, окрім пені, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 15% від вартості неоплаченого товару (п.6.3. договору).

Заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений згідно договору № 24 від 15.12.2017 року товар складає 7 757, 10 грн.

Враховуючи те, що з моменту проведення останньої оплати вартості отриманого товару (22.12.2018) відповідач до моменту подання позову будь-яких платежів в погашення заборгованості за договором №24 від 15.12.2018 не здійснював, що підтверджується матеріалами справи, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача штрафу у розмірі 15 % від вартості неоплаченого товару, що складає 1 163,56 грн.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов Фізичної особи-підприємця Левінської Людмили Василівни задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТАНДЕМ (02091, м. Київ, вул. Харківське шосе, будинок 170, ідентифікаційний код 31571898) на користь Фізичної особи-підприємця Левінської Людмили Василівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 19 500 (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. основного боргу, 1 776 (одна тисяча сімсот сімдесят шість) грн. 00 коп., 3% річних 7 174 (сім тисяч сто сімдесят чотири) грн. 65 коп. інфляційних втрат, 4 445 (чотири тисячі чотириста сорок п`ять) грн. 63 коп. пені, 1 163 (одна тисяча сто шістдесят три) грн. 56 коп. штрафу, 1 620 (одна тисяча шістсот двадцять) грн. 10 коп. судовий збір.

У решті в задоволенні позову відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 22.07.2019

Суддя І.І. Борисенко