Рішення

від 24.07.2019 по справі 303/3110/19

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 303/3110/19

2/303/1323/19

номер рядка стат.звіту - 38

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н

24 липня 2019 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в особі

головуючої - судді Курах Л.В.

за участю секретаря судових засідань Багин Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м.Мукачево, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кальницької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, третя особа Державний нотаріус Мукачівської районної державної нотаріальної контори ГТУЮ у Закарпатській області Шпеник М.Ю. про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Кальницької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, третя особа Державний нотаріус Мукачівської районної державної нотаріальної контори ГТУЮ у Закарпатській області Шпеник М.Ю. про визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок 1954 року побудови, який знаходиться за адресою : АДРЕСА_2 , загальною житловою площею - 78,30 кв.м.

Позовні вимоги мотивує тим, що у вищевказаному дворогосподарстві проживала ОСОБА_3 , яка побудувала будинок в 1953 році і якій було відведено земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га. ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 померла, після чого відкрилася спадщина на належне їй майно. За життя ОСОБА_3 на випадок смерті залишено заповіт, відповідно до якого все своє майно заповіла сину ОСОБА_1 . Однак, при зверненні до державного нотаріуса Мукачівської районної державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, через відсутність документів, які посвідчують право власності спадкодавця на спірний будинок і рекомендовано звернутися до суду для вирішення даного питання.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлявсь належним чином. Представником позивача подано до суду заяву про розгляд справи без його участі , позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача Кальницької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області в судове засідання не з`явився. Від селищної ради на адресу суду надійшла заява, згідно якої просять розглянути справу без участі їх представника.

Третя особа Державний нотаріус Мукачівської районної державної нотаріальної контори ГТУЮ у Закарпатській області Шпеник М.Ю. в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявсь належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У зв`язку з цим, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи по суті без фіксування судового процесу.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд робить наступні висновки.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого виконкомом Кальницької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис №16 (а.с.5).

Судом встановлено, що за життя померла ОСОБА_3 залишила заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Кальницької сільської ради народних депутатів Мукачівського району Закарпатської області Кость Л.М., зареєстрований в реєстрі за №37, згідно якого все своє майно заповіла ОСОБА_1 (а.с.6).

Відповідно до положень ст.100 та ст.101 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, який діяв на час володіння померлими батьками позивача спірного житлового будинку, громадяни могли мати у власності житловий будинок.

Статтею 100 ЦК Української РСР визначалось, що в особистій власності громадян може бути зокрема і жилий будинок. При цьому, глава десята цього кодексу не пов`язувала наявність такого права з його обов`язковою державною реєстрацією. Та навпаки, ст.128 ЦК Української РСР визначався момент виникнення права власності у набувача майна за договором з моменту передачі речі.

Відповідно до ст.134 ЦК Української РСР відчуження жилого будинку, що знаходиться в сільській місцевості можливо було лише за умови, коли громадянину в установленому порядку надається в користування земельна ділянка при будинку.

До серпня 1992 року оформлення права власності на ці будинки проводили органи місцевого самоврядування на основі висновку про технічний стан будинку, складений у бюро технічної інвентаризації і документа, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою, на якій розташований зазначений об`єкт, відповідно до листа Держбуду від 23.03.1999 року та п. 3 постанови Кабінету Міністрів від 09.09.2009 року № 1035 Про затвердження Тимчасового порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, спорудженими без дозволу на будівництво .

Та після прийняття Верховною Радою Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ці об`єкти приймають в експлуатацію як самовільно побудовані, але відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність осіб. Крім того, згідно з частинами першою та другою статті 5 Цивільного кодексу, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Це означає, що правові засади прийняття в експлуатацію об`єктів, побудованих до 05.08.1992 року, відсутні.

До того ж, як роз`яснює Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в Інформаційному листі Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13, у період чинності Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, що затверджена Міністерством комунального господарства Українського РСР 31 січня 1966 року державна реєстрація нерухомого майна не проводилася в сільській місцевості, а право власності на житловий будинок підтверджується лише записом в погосподарській книзі сільської ради.

Забудовником будинку за адресою: АДРЕСА_2 згідно довідки виданої виконкомом Кольчинської селищної ради від 14.03.2019 року № 302, була ОСОБА_3 . Їй було відведено земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 0,25 га (а.с.3). Згідно зведеного акту вартості будівель і споруд, вказаний будинок було побудовано в 1954 році. (а.с.11-23).

Відповідно до пункту 4 зазначеної Інструкції Мінкомгоспу УРСР 31.01.1966 р. реєстрації підлягали всі будинки і домоволодіння, які належали громадянам на праві особистої власності, та розташовані в межах міст і селищ міського типу УРСР. Тобто, Інструкцією не встановлювався обов`язок щодо реєстрації будинків та домоволодінь, розташованих у селі.

Проте, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання ним актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт під час дії якого вони настали або мали місце.

Зазначені вище документи, свідчать про належне володіння ОСОБА_3 майном, яке було набуте нею на законних підставах, не є самочинним будівництвом та має усі необхідні документи відповідно до законодавства, яке діяло на момент набуття у власність цього майна.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Від спадщини на вищевказане будинковолодіння ОСОБА_1 не відмовлявся, фактично її прийняв, оскільки вступив у володіння та користування спадковим майном.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У відповідності до ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом.

З метою оформлення своїх спадкових прав позивач звернувся до Мукачівської районної державної нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, проте нотаріусом відмовлено позивачу у видачі свідоцтва на спадщину у зв`язку з тим, що відсутнє зареєстроване право власності спадкодавця на житловий будинок (а.с.10) .

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування передбачено право звернення до суду за правилами позовного провадження осіб, яким нотаріус відмовив в оформленні права на спадщину. ВССУ в Листі №24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 р. Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування також зазначив, що коли перші власники не оформляли документи на належне їм нерухоме майно та не реєстрували його в органах БТІ, а тому спадкоємець не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину, то його право має бути визнано в судовому порядку; за наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 5 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи.

Листом Міністерства юстиції України №19-32/319 від 21.02.2005 року у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не була проведена, або коли правовстановлюючий документ відсутній, питання визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного його власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

Відповідно ст. 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою на якій вони розміщені.

Згідно ст. 1296 ч.3 цього Кодексу відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

У відповідності до ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень рішення суду є правовстановлюючим документом, на основі якого може бути проведена реєстрація права власності на нерухоме майно.

Враховуючи доводи позивача, що викладені в позовній заяві, а також наявні в матеріалах справи підтверджуючі докази, суд вважає, що за ОСОБА_1 слід визнати право власності на будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом. Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вимоги про відшкодування судових витрат позивачем не ставилось, тому такі слід віднести за її рахунок.

Керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст. 2 , 5 , 10 , 76 , 78 , 79 , 81 , 89 , 259 , 263 , 264 , 265 , 268 ЦПК України , п.п.1.13, розділу УП Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року за № 7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28 липня 2010 року за № 1692/5 ), суд,-

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Кальницької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, третя особа Державний нотаріус Мукачівської районної державної нотаріальної контори ГТУЮ у Закарпатській області Шпеник М.Ю. про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування - задовольнити.

Визнати ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок 1954 року побудови, який знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , загальною житловою площею - 78,30 кв.м.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням п.15.5. Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 р.) через Мукачівський міськрайонний суд.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , мешканець: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Кальницької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, код ЄДРПОУ: 04350493, с.Кальник, вул.Шевченка, буд.2, Мукачівського району, Закарпатської області.

Третя особа: Державний нотаріус Мукачівської районної державної нотаріальної контори ГТУЮ у Закарпатській області Шпеник М.Ю., м.Мукачево, пл.Миру, 30.

Повний текст рішення складено 24.07.2019 року.

Головуюча Курах Л.В.