Рішення

від 15.07.2019 по справі 916/133/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" липня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/133/19

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Оборотової О.Ю.

при секретарі судового засідання Ісак Д.П

розглянувши справу №916/133/19

За позовом: Публічного акціонерного товариство "ФАРМСТАНДАРТ-БІОЛІК"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМСПЕЦГАЗ"

про стягнення, -

За участю сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "ФАРМСТАНДАРТ-БІОЛІК" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМСПЕЦГАЗ" про стягнення 75610,28грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.04.2019 року відкрито позовне провадження у справі № 916/825/19 за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 14.06.2019року, суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті в засідання суду на 27.06.2019р.

Відповідач не забезпечив явку свого повноважного представника у судове засідання, про причини неявки суд не повідомив. Про місце, дату та час розгляду справи учасники повідомлені належним чином, шляхом направлення судової кореспонденції, за юридичною адресою (є загальнодоступною та міститься у вільному доступі в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).

Крім цього, суд звертає увагу, що поштову кореспонденцію відповідач не отримував, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до частини сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відтак, приймаючи до уваги належне повідомлення учасників справи, даний спір вирішено судом по суті заявлених вимог за наявними матеріалами справи відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 15.07.2019р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

16.03.2015 року між Публічним акціонерним товариством ФАРМСТАНДАРТ-БІОЛІК (надалі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ПРОМСПЕЦГАЗ (надалі - Відповідач) було укладено договір № 42/15 на постачання природного газу (надалі - Договір).

В межах дії зазначеного Договору, Відповідачем (Постачальником) надавались Позивачу (Покупцю) послуги з постачання природного газу для власних потреб останнього.

Відповідно до положень вищезазначеного Договору, Сторонами встановлено наступний порядок його виконання, зокрема:

Згідно п. 2.2.3 Договору, Покупець зобов`язаний за десять днів до початку місяця поставки природного газу письмо узгоджувати з

Постачальником та газотранспортною організацією плановий місячний обсяг поставки природного газу.

Пунктом 4.3 Договору визначено, що передача природного газу протягом місяця здійснюється Постачальником диференційовано, в межах проведених Покупцем оплат за плановий місячний обсяг поставки, який зазначено в Додатку № 1 до даного Договору на постачання природного газу.

Фактично на умовах Договору, Позивач попередньо сплачує частинами Відповідачу вартості газу яку може спожити у наступному (плановому) місяці у відповідності до замовлення, а у разі споживання об`єму газу у менших об`ємах ніж були замовлені, то сума грошових коштів переноситься на наступний місяць. а у разі споживання більшого обсягу, здійснює відповідну доплату.

Так Покупцем на виконання п. 2.2.3 Договору, згідно листа-заявки № 559/23 від 13 березня 2018 року на квітень 2018 року був замовлений ліміт (обсяг) газу в розмірі 75,0 тис. м.куб. за ціною встановленою Додатковою угодою № 29 від 02 квітня 2018 року про зміни і доповнення до договору на поставку природного газу № 42/15 від 16 березня 2015року.

В подальшому, Позивачем разом із Відповідачем на підставі Договору, було проведено корегування загального обсягу замовленого газу в сторону зменшення.

Відповідні зміни підтверджуються виставленим Відповідачем рахунком № 6460 від 04 квітня 2018 року, на користь Позивача з вимогою сплатити 50% від замовленого (скоригованого) об`єму газу, в розмірі 333 750,16 грн.

Згідно платіжного доручення № 1881 від 10 квітня 2018 року Позивачем, була проведена попередня оплата замовленого газу в розмірі 50% замовленого обсягу на суму 333 750,16 грн. на підставі рахунку Відповідача № 6460 від 04 квітня 2018року.

Додатково, на підставі рахунку Відповідача № 6461 від 11 квітня 2018 року Позивачем, платіжним дорученням № 2004 від 17 квітня 2018 року було сплачено 30% замовленого обсягу газу що становить 258 100,12 грн.

Таким чином, загальна сума здійсненої Позивачем попередньої оплати за квітень 2018 року становить 591 850,28 грн., що дорівнює 66,5 тис. м3 газу.

26 квітня 2018 року Відповідач, гарантійним листом № 401/6 підтвердив виділення Позивачу ліміту природного газу в об`ємі 52 тис. м3 з можливістю збільшення об`єму ліміту за фактом споживання.

Згідно місячного звіту за квітень 2018 року, Позивач фактично спожив 59,6870 тис. м3 газу, що підтверджується відповідним актом прийому-передачі природного газу за квітень 2018 року № 334 від 30 квітня 2018року.

З наведеного вбачається, що по факту споживання Позивачем газу за квітень 2018 року, виникла різниця між здійсненою попередньою оплатою на суму 591 850,28 грн. за 66,5 тис. м.куб. газу та фактично отриманим (спожитим) газом об`ємом 59,6870 тис. м.куб. на суму 531 214,54 грн.

Однак на момент розірвання Договору між Позивачем та Відповідачем та починаючи з 01 травня 2018 року та по сьогоднішній день. Відповідачем грошові кошти в розмірі 60 635,74 грн., не були повернуті Позивачу.

Дані обставини, власне і стали підставою для звернення позивача з позовом про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі Федоренко проти України від 30.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Суб`єктами в кондикційному зобов`язанні є, з одного боку, власник майна (титульний володілець), який у зобов`язанні має право вимоги та виступає кредитором, а з іншого, - набувач майна, який виступає боржником.

У свою чергу, положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи із змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як з дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, з дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за умов набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого) та набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави, або підстава, на основі якої майно набувалося, згодом відпала. Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Відповідно до частини першої статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

З урахуванням наведених норм кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Суд звертає увагу, що для об`єктивного вирішення спору необхідно встановити факт наявності або відсутності договірних зобов`язань.

Відповідно до Правил Постачання природного газу затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг за № 2496 від 30 вересня 2015 року.

Цим актом врегульовані питання зокрема розірвання договору постачання природного газу з ініціативи Споживача, а саме розділом VI. Порядок зміни постачальника вищенаведених правил.

Зокрема, розділом VI. Порядок зміни постачальника встановлено:

Кожен споживач, який має намір змінити постачальника у відповідному розрахунковому періоді, повинен виконати свої зобов`язання по розрахунках за природний газ перед діючим постачальником та підписати з ним угоду про розірвання договору постачання природного газу або його призупинення в частині постачання природного газу з дати, з якої постачання природного газу буде здійснювати новий постачальник, відповідно до пункту 5 цього розділу.

За умови дотримання вищезазначених умов зміна постачальника має бути завершена протягом періоду часу, який не перевищує 21 день з дати отримання діючим постачальником повідомлення споживача про його намір змінити постачальника.

Повідомлення про розірвання договору вх№775/23 від 30 березня 2018 року вручено Відповідачу 10 квітня 2018 року, а тому суд констатує факт припинення договірних відносин за ініціативою Позивача.

Отже, суд прийшов до висновку, що Відповідачем грошові кошти в розмірі 60 635,74 грн., неправомірно не були повернуті Позивачу.

Що стосується нарахування процентів у вигляді подвійної облікової ставки НБУ, суд зазначає, що даний інститут має місце виключно в межах договірних відносин при наявності передбачення в умовах договору, а тому враховуючи характер спірних правовідносин не може застосовуватись в даному випадку.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Позивачем в установленому законом порядку частково доведено позовні вимоги, відповідачем, в свою чергу, не спростовано, а тому у суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариство ''ФАРМСТАНДАРТ-БІОЛІК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМСПЕЦГАЗ" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМСПЕЦГАЗ" (вул. Космонавтів,32, Одеса, Одеська область, 65078, код ЄДРПОУ 37243368) на користь Публічного акціонерного товариство "ФАРМСТАНДАРТ-БІОЛІК" (Помірки, Харків, 61070, код ЄДРПОУ 01973452) основну суму коштів у розмірі 60635,74грн., та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1540,55грн.

3. В решті позовних вимог Публічного акціонерного товариство "ФАРМСТАНДАРТ- БІОЛІК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМСПЕЦГАЗ" - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 23 липня 2019р.

Суддя О.Ю. Оборотова