Рішення

від 15.07.2019 по справі 916/685/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" липня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/685/19 Господарський суд Одеської області у складі:

судді Оборотової О.Ю.

при секретарі судового засідання Тіщенко Д.І.

розглядаючи справу №916/685/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Грано СВ"

до відповідача: Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про відшкодування збитків

За участю представників:

від позивача: Недосєка І.В. за довіреністю;

від відповідача: Романенко Н.М., за довіреністю;

ВСТАНОВИВ:

14.03.2019р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Грано СВ" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про відшкодування збитків у розмірі 349 185,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором перевезення вантажу.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.03.2019р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №916/685/19 за правилами загального позовного провадження.

12.04.2019р. від Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить суд закрити провадження по справі.

В обґрунтування заперечень викладених у відзиві, відповідач зазначає, що провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку з тим, що позов подано до регіональної філії, яка не є юридичною особою. Крім цього, відповідач вказує на відсутність вини перевізника та необґрунтованість розрахунку позивача.

19.06.2019р. від Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця надійшли письмові пояснення по справі, відповідно до яких відповідач заперечує з приводу задоволення позовних вимог.

24.06.2019р. від позивача до господарського суду Одеської області надійшла відповідь на відзив відповідно до якої позивач не погоджується з правовою позицією відповідача та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

12.07.2019р. від Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до якого відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив:

Південною залізницею 13.09.2018р. було прийнято від Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Грано СВ до перевезення насипом вантаж (насіння олійних культур не пойменованих у алфавіті) загальною масою 228 680 кг за маршрутом зі станції Шевченкове - Південне (43430508) Південної залізниці до станції Одеса-Порт (40400409) Одеської залізниці, що підтверджується залізничною накладною №44223998 від 06.11.2018.

Згідно відомості вагонів до залізничної накладної №44223998 від 13.09.2018 перевозили насіння олійних культур (рапс) у 4 вагонах: №95680262 у кількості 54,360т, №95752481 у кількості 58,440т, №95801437 у кількості 58,060т, №95353603 у кількості 57,820т.

На проміжній станції - Основа Південної залізниці було виявлено невідповідність фактичної маси вантажу у двох з вказаних вагонах з масою вантажу, яка була зазначена у накладній, що підтверджується комерційними актами № 440209/20 від 18.09.2018р. та №440209/21 від 18.09.2018р.

У комерційному акті № 440209/20 від 18.09.2018 при перевірці вагону №95680252 зазначено, що відсутні ЗПП відправника на штурвалі. Нестача по даному вагону складає 15580 кг.

У комерційному акті № 440209/21 від 18.09,2018 при перевірці вагону №95353603 зазначено, що перебитий трос ЗПП відправника на 100%. Нестача по даному вагону складає 11 980 кг.

Отже, позивачем, власне і заявлено відповідний позов з метою захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів з метою стягнення збитків спричинених внаслідок втрати вантажу при перевезенні.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.2 ст. 908 Цивільного кодексу України, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України, положення якої кореспондуються із положеннями статті 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч.3 ст. 909 Цивільного кодексу України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно зі ст. 920 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст. 52 Статуту залізниць України, на станціях призначення залізниця зобов`язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу у разі: прибуття вантажу у пошкодженому вагоні (контейнері), а також у вагоні (контейнері) з пошкодженими пломбами відправника або пломбами попутних станцій; прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами; прибуття швидкопсувного вантажу з порушенням граничного терміну його перевезення або з порушенням температурного режиму перевезення в рефрижераторних вагонах (контейнерах); прибуття вантажу, який був завантажений залізницею; видачі з місць загального користування вантажів, вивантажених залізницею; прибуття вантажів у вагонах навалом і насипом за вимогою одержувача у розмірах, передбачених Правилами.

Положеннями ст. 129 Статуту залізниць України визначено, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу. Залізниця зобов`язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

Відповідно до п. 3.1. Роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002р. №04-5/601 Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею (із змінами та доповненнями), відповідно до статей 909 ЦК України та 307 ГК України, статті 110 Статуту за договором перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення та видати його одержувачу і несе відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його для перевезення і до моменту видачі одержувачу, поки не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким залізниця не могла запобігти та усунення яких від неї не залежало. У статті 111 Статуту наведено перелік обставин, наявність яких звільняє залізницю від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу. Відповідно до статті 110 Статуту залізниця може бути звільнена від відповідальності, якщо вона доведе й інші обставини, що свідчать про відсутність її вини.

Відповідно до пунктів 18, 23 та 24 Правил видачі вантажів одержувач не може вимагати від залізниці проведення перевірки та складання комерційного акта: після початку вивантаження, яке здійснюється на місцях загального користування; коли одержувач розпочав вивантаження без представника станції; у випадку видачі швидкопсувних вантажів, що прибули у справних рефрижераторних вагонах без порушення граничного терміну перевезення і режиму обслуговування. (п. 3.3. Роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002р. №04-5/601 Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею (із змінами та доповненнями).

Положеннями п. 3.4. Роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002р. №04-5/601 Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею (із змінами та доповненнями) визначено, що якщо начальник залізничної станції необґрунтовано відмовився скласти комерційний акт або акт загальної форми, вантажоодержувач має право оскаржити таку відмову в порядку, передбаченому пунктом 16 Правил складання актів, і здійснити приймання вантажу відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.65 N П-6, Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.66 N П-7, Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затвердженої спільним наказом Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту України, Державного комітету по стандартизації, метрології та сертифікації України, Державного комітету статистики України від 02.04.98 № 81/38/101/235/122. У разі додержання порядку оскарження відмови начальника станції у складанні зазначених актів вантажоодержувач має право звернутися до залізниці з претензією або позовом, до яких необхідно додати докази оскарження дій начальника залізничної станції та акти приймання вантажу.

Як встановлено судом, позивачем, за допомогою належних та допустимих доказів підтверджено факт нестачі вантажу у розмірі 11690,90 та 15308,20 кг.

Згідно до ст. 115 Статуту залізниць України, вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Відповідно до довідки від 20.11.2018 дійсна вартість однієї тонни вантажу складає 12670,00грн.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на визнання недопустимим довідки від 20.11.2018р., оскільки при поданні позовної заяви, вартість 1 тонни вантажу позивач визначив, з довідки ТОВ «АДМ Трейдінг Україна» , лише після надання відзиву виникла необхідність надання даної довідки в обґрунтування правової позиції.

Відповідно до ст. 110 Статуту залізниць України, залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Згідно до ст. 113 Статуту залізниць України, за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту залізниць України, недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Відповідно до п. 7 Правил заявлення та розгляду претензій, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002р. №334, розрахунок суми претензії про недостачу вантажу складається з урахуванням норми природної втрати маси вантажу при перевезенні, якщо вона встановлена для даного вантажу, та граничного розходження у визначенні маси.

Вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто. (п. 27 Правил видачі вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 р. № 644.

Суд, погоджується з правовою позицією відповідача та зазначає, що позивачем не враховані норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто, Тобто,

1. Щодо недостачі 11 980 кг насіння олійних культур у вагоні №95353603 за вирахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто - 57 820 кг - 0,5% - 289, 10 кг

Недостача складає 11 980 кг - 289,10 кг = 11690, 90 кг

11 690,90 кг х 12 670, 00 грн. (в т.ч. ПДВ) = 148 123,70 грн.

2. Щодо недостачі 15 580 кг насіння олійних культур у вагоні № 95680252 за вирахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто - 54 360 кг - 0,5% - 271' 80 кг

Недостача складає 15580 кг - 271, 80 кг = 15 308,20 кг

15 308,20 х 12 670,00 грн. (в т.ч. ПДВ) = 193 954,89 грн.

Таким чином, загальна сума становить 342 078, 59 грн. (148 123, 70 + 193 954, 89 = 342 078, 59).

Отже, позивачем невірно розраховано вартість втраченого вантажу з урахуванням норм природної втрати у зв`язку з чим позов підлягає частковому задоволенн.

Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань з перевезення вантажу, що підтверджується наявними в матеріалах доказами, у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача 342 078, 59 грн. у якості відшкодування збитків завданих нестачею вантажу - є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з тим, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Грано СВ" до відповідача АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» задовольнити частково.

2. Стягнути з АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» (вул.Пантелеймонівська,19, Одеса, Одеська область, 65012ЄДРПОУ:40081200) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Грано СВ" (вул.Кривалівська, 7, Черкаси, Черкаська область, 18005 код ЄДРПОУ:38469401) 342078,59грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 5131,19грн.

3. В решті позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Грано СВ" до відповідача АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 23 липня 2019р.

Суддя О.Ю. Оборотова