Рішення

від 08.07.2019 по справі 911/1142/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2019 р. м. Київ Справа № 911/1142/19

Господарський суд Київської області у складі судді Рябцевої О.О., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тосол Синтез Україна", Вінницька обл., Калинівський р-н., м. Калинівка

до Фізичної особи - підприємця Лівшун Олени Дмитрівни, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Хотів

про стягнення 189990,36 грн.

За участі секретаря судового засідання: Зорі В.С.

За участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тосол Синтез Україна" звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Лівшун Олени Дмитрівни про стягнення 101607,38 грн. боргу, 37123,09 грн. пені, 14499,43 грн. інфляційних втрат, 26599,72 грн. 24% річних та 10160,74 грн. 10% штрафу за несвоєчасну оплату товару, всього 189990,36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем не виконано зобов`язання за договором від 27.08.2015 р. № 71 поставки, укладеного між позивачем та відповідачем, а саме п. 2.2 договору щодо оплати поставленого товару, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути 101607,38 грн. боргу та 14499,43 грн. інфляційних втрат, посилаючись на ст. 625 Цивільного кодексу України, 37123,09 грн. пені на підставі п. 5.2 договору, 26599,72 грн. 24% річних відповідно до п. 5.7 договору та 10160,74 грн. штрафу за несвоєчасну оплату товару згідно з п. 5.4 договору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.05.2019 р. відкрито провадження у справі; вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи; судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 28.05.2019 р.

22.05.2019 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач частково визнає позовні вимоги у загальній сумі 81223,55 грн., що складаються з 68607,38 грн. основного боргу, 10907,56 грн. інфляційного збільшення та 1708,61 грн. 3% річних. При цьому, відповідач посилається на те, що договір № 71 від 27.08.2015 р. поставки втратив чинність 31.12.2015 р., оскільки у листопаді 2015 року відповідач зробила письмову заяву на електронну пошту менеджера позивача про закінчення дії договору у зв`язку з відсутністю постачання товарів. Таким чином, за твердженням відповідача, договір було розірвано за ініціативою відповідача. Відповідач зазначає, що у 2015 році жодної поставки товару позивачем не було здійснено. Крім того, позивачем у 2015 році не було надано відповідачу підписаний екземпляр договору. Також у 2016 році жодних господарських відносин між сторонами не було та поставки товарів не здійснювались, що, на думку відповідача, підтверджує припинення зобов`язань за договором. Крім того, у листопаді 2017 року відповідач зробила замовлення на поставку 1 партії товарів, а після отримання товару жодних інших замовлень відповідач не робила. Отже, станом на 28.11.2017 р. між позивачем та відповідачем не було укладеного договору поставки. Відповідач наголошує на тому, що сума боргу є меншою та складає 68607,38 грн., оскільки відповідачем було здійснено оплати на загальну суму 88000,00 грн. а саме: 22.12.2017 р. в сумі 33000,00 грн.; 18.01.2018 р. в сумі 21000,00 грн.; 01.02.2018 р. в сумі 27000,00 грн.; 12.02.2018 р. в сумі 27000,00 грн. При підрахунку суми основного боргу, позивачем не враховано оплату відповідача від 22.12.2017 р. на суму 33000,00 грн. Крім того, оскільки договір поставки, на який посилається позивач у позовній заяві, є припиненим з 31.12.2015 р., інший договір сторони не підписували, отже підстави для нарахування пені та штрафу відсутні. Серед іншого відповідач вказує на те, що розрахунок інфляційних збитків здійснено не вірно, оскільки були зроблені без врахування першої оплати, а сума інфляційних збитків становить 10907,56 грн., а не як зазначено в позовній заяві 14499,43 грн. Також, на думку відповідача, відсутні підстави для застосування п. 5.7 договору, оскільки договір припинив свою дію, отже відповідач має сплатити 3% річних за час затримки оплати. Також, на думку відповідача, витрати на правову допомогу позивача не підлягають сплаті з огляду на те, що вартість наданих послуг значно завищена, при цьому роботу АО МТА Партнери виконано не якісно та при складанні позовної заяви представником позивача вчинено ряд суттєвих помилок.

11.06.2019 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримує позов та зазначає, що можливість одностороннього розірвання договору № 71 поставки передбачається лише у випадку його розірвання у зв`язку зі спливом його строку, оскільки у пункті 8.5 договору чітко вказано, що про його розірвання сторона заявляє саме за місяць до закінчення дії договору, а в усіх інших випадках даний договір розривається у двосторонньому порядку, з дотриманням процедури, передбаченої ст. 188 Господарського кодексу України, та укладенням відповідної додаткової угоди. Доводи відповідача щодо втрати чинності договору № 71 від 27.08.2015 р. поставки з 31.12.2015 р. є необґрунтованими та недоведеними належним чином в процесуальному розумінні, оскільки лист-заява про закінчення дії договору, що надсилався електронною поштою менеджеру позивача у листопаді 2015 р., розцінюється як одностороннє розірвання договору. Таким чином, позивач вважає, що договір № 71 від 27.08.2015 р. поставки був чинним станом на 28.11.2017 р. та є чинним на сьогодні. Крім того, позивач вважає, що оскільки договір № 71 поставки, який на сьогодні є чинним, передбачає розмір як пені, так і штрафу, то вони підлягають стягненню, а 24% річних вважає такими, що розраховані правильно і також підлягають стягненню з відповідача на підставі ст. 625 ЦК та п. 5.7 договору. Доводи відповідача стосовно того, що судові витрати на правову допомогу не підлягають компенсації, позивач вважає помилковими, оскільки розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу, та мають бути документально підтверджені та доведені.

14.06.2019 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшли письмові пояснення № 1, в яких відповідач вказує на те, що при здійсненні поставки товару позивачем було виготовлено та передано наступні документи: рахунок-фактура № ТС-0000644 від 08.11.2017 р.; видаткова накладна № ТС-00000559 від 28.11.2017 р.; товарно-транспортна накладна № ТС-0000417 від 28.11.2017 р. При цьому, на виконання умов оплати, зазначеного у рахунку-фактури № ТС-0000644 від 08.11.2017 р. товару, 22.12.2017 р. відповідачем було здійснено першу оплату у сумі 33000,00 грн., що підтверджується квитанцією № 14684495. Таким чином, відповідачем у призначенні платежу в квитанції № 14684495 від 22.12.2017 р. було зазначено як підставу для оплати рахунок-фактуру № ТС-0000644 від 08.11.2017 р.

26.06.2019 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшли письмові пояснення № 2, в яких відповідач зазначає, що при здійсненні відповідачем оплати готівкою у сумі 33000,00 грн., працівником банку допущено помилку, в полі Призначення платежу та помилково вказано: Спл. за товар (автохімія) зг. вид. накл. № ТС-0000644 від 08.11.2017 р., в т.ч. ПДВ від Лівшун Олени Дмитрівни , у зв`язку з чим 19.06.2019 р. відповідачем направлено листа на ім`я позивача, із зазначенням, що вірним слід вважати: Спл. за товар (автохімія) зг. рахунку-фактури № ТС-0000644 від 08.11.2017 р., в т.ч. ПДВ від Лівшун Олени Дмитрівни .

04.07.2019 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшли письмові пояснення № 3, в яких відповідач зазначає, що оскільки під час касової операції працівником банку допущено помилку у призначені платежу, то 02.07.2019 р. відповідачем до АТ ПУМБ подано заяву № 01/07/19-г/2 від 01.07.2019 р. з проханням виправити помилку у призначенні платежу та надати копію платіжного доручення з вірно вказаним призначенням платежу.

У судових засіданнях 14.06.2019 р., 08.07.2019 р. оголошувалась перерва до 26.06.2019 р. та 08.07.2019 р. на 15:40 відповідно.

У судових засіданнях 28.05.2019 р., 14.06.2019 р., 26.06.2019 р. представник позивача позовні вимоги підтримав. У судовому засіданні 08.07.2019 р. (до оголошення перерви у судовому засіданні) представник позивача усно підтвердив здійснення відповідачем оплати у сумі 33000,00 грн., проте позов підтримав. У судове засідання 08.07.2019 р. (після перерви) представник позивача не з`явився.

Представник відповідача у судові засідання 28.05.2019 р. та 26.06.2019 р. та 08.07.2018 р. (після перерви) не з`явився, а в судових засіданнях 14.06.2019 р. та 08.07.2019 р. (до оголошення перерви у судовому засіданні) представник відповідача проти позову частково заперечував.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

27.08.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тосол Синтез Україна (продавець) та Фізичною особою-підприємцем Лівшун Оленою Дмитрівною (покупець) було укладено договір № 71 поставки.

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах визначених договором прийняти та оплатити продукцію автохімії та автокосметики в асортименті, кількості та за цінами, відповідно до специфікацій, видаткової накладної. Підтвердженням факту узгодження сторонами асортименту, кількості та ціни товару є прийняття покупцем товару відповідно до видаткової накладної, яка після підписання її сторонами має юридичну силу специфікації, в розумінні ст. 266 Господарського кодексу України (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 2.1 договору товар поставляється покупцеві за договірними цінами. Ціна на кожну окрему партію товару визначається шляхом погодження між сторонами, що засвідчується підписанням сторонами специфікацій.

Зобов`язання покупця щодо оплати товару вважаються виконаними у момент зарахування на поточний рахунок продавця суми, вказаної у специфікації, видатковій накладній (п. 2.3 договору).

Пунктом 2.4 договору встановлено, що покупець здійснює повну оплату за партію товару протягом 14 календарних днів з дати поставки.

Згідно з п. 3.2 договору датою поставки товару є дата відвантаження чергової партії товару.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторонами та діє до 31.12.2015 р. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п. 8.4 договору).

Пунктом 8.5 договору встановлено, що якщо за місяць до закінчення дії договору жодна зі сторін не заявить про його розірвання, договір вважається пролонгованим на тих самих умовах на кожний наступний календарний рік до його двостороннього розірвання сторонами.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав про припинення дії договору.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо припинення дії договору з огляду на те, що ані у 2016 році, ані у 2017 році жодною із сторін не заявлялось про розірвання договору № 71 від 27.08.2015 р. поставки у передбачений п. 8.5 договору строк. Додаткової угоди щодо розірвання вказаного договору між сторонами договору також не укладалось.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було відвантажено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 176607,38 грн., що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № ТС-0000559 від 28.11.2017 р., в якій замовленням вказано: договір № 71 від 27.08.2015 р.; рахунок-фактура № ТС-0000644 від 08.11.2017 р.

Відповідачем за отриманий товар, було сплачено 18.01.2018 р. - 21000,00 грн.; 01.02.2018 р. - 27000,00 грн.; 12.02.2018 р. - 27000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками по особовому рахунку ТОВ Тосол Синтез Україна .

Посилаючись на те, що відповідачем сплачено лише 75000,00 грн., позивач просив суд стягнути з відповідача 101607,38 грн. заборгованості.

Однак, судом встановлено, що відповідачем 22.12.2017 р., тобто до здійснення зазначених платежів, було сплачено позивачу 33000,00 грн., що підтверджується квитанцією № 14684495 від 22.12.2017 р. Проте, позивачем у позові не вказано зазначеної оплати.

Як вбачається з квитанції № 14684495 від 22.12.2017 р., виданої АТ Перший український міжнародний банк , в призначенні платежу було вказано: Спл. за товар (автохімія) зг. вид. накл. № ТС-0000644 від 08.11.2017 р., в т.ч. ПДВ від Лівшун Олени Дмитрівни .

Відповідачем 19.06.2019 р. на ім`я позивача направлено листа від 18.06.2019 р., в якому відповідач зазначив, що вірним призначенням платежу слід вважати: Спл. за товар (автохімія) зг. рахунку-фактури № ТС-0000644 від 08.11.2017 р., в т.ч. ПДВ від Лівшун Олени Дмитрівни .

01.07.2019 р. відповідач звернувся до АТ Перший Український Міжнародний Банк із заявою № 01/07/19-г/2 від 01.07.2019 р., в якій ФОП Лівшун О.Д. просила виправити помилку в призначенні платежу у вищезазначеній квитанції та надати копію платіжного доручення з вірно вказаним призначенням платежу.

Отже, судом встановлено, що оплата на суму 33000,00 грн. була здійснена відповідачем за отриманий товар за договором № 71 від 27.08.2015 р. поставки.

Представник позивача у судовому засіданні 08.07.2019 р. (до оголошення перерви у судовому засіданні) усно підтвердив зарахування позивачем здійсненої відповідачем 22.12.2017 р. оплати у сумі 33000,00 грн. та наявність у відповідача заборгованості у сумі 68607,38 грн.

Таким чином, станом на час звернення позивача з даним позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем становила 68607,38 грн.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з приписами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 68607,38 грн. за поставлений позивачем товар станом на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то позовна вимога про стягнення з відповідача 101607,38 грн. заборгованості підлягає частковому задоволенню у сумі 68607,38 грн.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 33000,00 боргу.

Разом з тим, судом встановлено, що оплати за відвантажений позивачем товар, а саме: 22.12.2017 р. у сумі 33000,00 грн.; 18.01.2018 р. у сумі 21000,00 грн.; 01.02.2018 р. у сумі 27000,00 грн.; 12.02.2018 р. у сумі 27000,00 грн. здійснені відповідачем з порушенням строку, встановленого п. 2.4 договору.

Позивач просить стягнути з відповідача 37123,09 грн. пені та 10160,74 грн. штрафу.

Відповідно до п. 5.2 договору за несвоєчасну оплату вартості товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати.

Згідно з пунктом 5.8 договору сторони домовились про те, що нарахування штрафних санкцій (неустойка, пеня, штраф) за прострочення виконання зобов`язання припиняється через 12 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано в розумінні статті 232 Господарського кодексу України.

Отже, сторонами в договорі було погоджено період нарахування пені понад шість місяців, не обмежуючись встановленим частиною 6 ст. 232 ГК України періодом.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Позивач просить стягнути з відповідача 37123,09 грн. пені, нарахованої за період з 13.12.2017 р. по 17.01.2018 р. на суму 176607, 38 грн., за період з 19.01.2018 р. по 31.01.2018 р. на суму 155607,38 грн., за період з 02.02.2018 р. по 11.02.2018 р. на суму 128607,38 грн., за період з 13.02.2018 р. по 12.12.2018 р. на суму 101607,38 грн.

Однак, позивачем при здійсненні розрахунку пені не враховано здійснену відповідачем часткову оплату 22.12.2017 р. на суму 33000,00 грн.

Разом з тим, у розрахунку пені за період з 13.12.2017 р. по 17.01.2018 р. позивачем зазначено суму на яку здійснено нарахування - 176607, 00 грн.

Враховуючи викладене, відповідно до вірного розрахунку, здійсненого судом, пеня, нарахована за період з 13.12.2017 р. по 21.12.2017 р. на заборгованість відповідача у сумі 176607,00 грн., за період з 22.12.2017 р. по 17.01.2018 р. на заборгованість відповідача у сумі 143607,38 грн., за період з 19.01.2018 по 31.01.2018 р. на заборгованість відповідача у сумі 122607,38 грн., за період з 02.02.2018 р. по 11.02.2018 р. на заборгованість відповідача у сумі 95607,38 грн. та за період з 13.02.2018 р. по 12.12.2018 р. на заборгованість відповідача у сумі 68607,38 грн. становить 26259,43 грн. та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Позивач просить стягнути з відповідача 10160,74 грн. штрафу.

Відповідно до п. 5.4 договору за порушення строків оплати кожної поставленої та отриманої партії товарів, протягом 10 календарних днів, покупець сплачує штраф 10% від простроченої суми оплати.

Проте, як було встановлено судом, заборгованість відповідача становить 68607,38 грн.

Враховуючи зазначене, 10% штрафу нарахованого на заборгованість відповідача у сумі 68607,38 грн. становить 6860,73 грн. Отже, позовна вимога про стягнення штрафу підлягає частковому задоволенню на суму 6860,73 грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 14499,43 грн. інфляційних втрат та 24% річних у сумі 26599,72 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.7 договору сторони погодили, що покупець який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу продавця зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 24% річних від простроченої суми в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Позивач просить стягнути з відповідача 24% річних у сумі 26599,72 грн., нарахованих на заборгованість відповідача за період з 13.12.2017 р. по 17.01.2018 р. у сумі 176607, 38 грн., за період з 19.01.2018 р. по 31.01.2018 р. у сумі 155607,38 грн., за період з 02.02.2018 р. по 11.02.2018 р. у сумі 128607,38 грн., за період з 13.02.2018 р. по 12.12.2018 р. у сумі 101607,38 грн.

Позивачем здійснено розрахунок 24% річних та інфляційних втрат без урахування здійсненої 22.12.2017 р. відповідачем часткової оплати у сумі 33000,00 грн.

Також, позивачем при здійсненні розрахунку 24% річних та інфляційних втрат за період з 13.12.2017 р. по 17.01.2018 р. здійснено нарахування на заборгованість відповідача у сумі 176607, 00 грн.

Отже, відповідно до вірного розрахунку, здійсненого судом, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 18940,19 грн. 24% річних, нарахованих на заборгованість відповідача у сумі 176607,00 грн. за період з 13.12.2017 р. по 21.12.2017 р., на заборгованість відповідача у сумі 143607,38 грн. за період з 22.12.2017 р. по 17.01.2018 р., на заборгованість відповідача у сумі 122607,38 грн. за період з 19.01.2018 по 31.01.2018 р., на заборгованість відповідача у сумі 95607,38 грн. за період з 02.02.2018 р. по 11.02.2018 р. та на заборгованість відповідача у сумі 68607,38 грн. за період з 13.02.2018 р. по 12.12.2018 р.

Позивач просить стягнути з відповідача 14499,43 грн. інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість відповідача за період з 13.12.2017 р. по 17.01.2018 р. у сумі 176607, 38 грн., за період з 19.01.2018 р. по 31.01.2018 р. у сумі 155607,38 грн., за період з 02.02.2018 р. по 11.02.2018 р. у сумі 128607,38 грн., за період з 13.02.2018 р. по 12.12.2018 р. у сумі 101607,38 грн., при цьому розрахунок здійснює з грудня 2017 р. по січень 2018 р. на суму 176607,00 грн. та за період з лютого 2018 р. по листопад 2018 р. на суму 101607,00 грн.

Відповідно до абзаців 2, 3 п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Як встановлено судом, у відповідача виникла заборгованість 13.12.2017 р., отже нарахування інфляційних втрат повинно здійснюватись з січня 2018 року.

Відповідно до вірного розрахунку, здійсненого судом, інфляційні втрати, нараховані на заборгованість відповідача у сумі 122607,38 грн. за січень 2018 року, на заборгованість відповідача у сумі 68607,38 грн. за період з лютого 2018 року по листопад 2018 року (включно) становлять 6844,99 грн. та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Тосол Синтез Україна" .

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 12000,00 грн. судових витрат, понесених на правову допомогу адвоката.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 вказаної статті встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу, надану Адвокатським об`єднанням МТА Партнери , позивачем надано копію договору № 009МТА від 05.11.2018 р. про надання правової допомоги, укладеного між Адвокатським об`єднанням МТА Партнери (адвокатське об`єднання) та Товариством з обмеженою відповідальністю Тосол Синтез Україна (клієнт), копію ордеру серії ВН № 102332 від 07.06.2019 р. на підставі договору про надання правової допомоги № 009МТА від 05.11.2018 р., копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії № 658 від 01.10.2008 р. на ім`я Мартинюка Назара Романовича , копію акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 22 від 08.04.2019 р., згідно якого загальна вартість наданих послуг склала 12000,00 грн. та платіжне доручення № 1057 від 17.04.2019 р., з якого вбачається, що ТОВ Тосол Синтез Україна на користь Адвокатського об`єднання МТА Партнери здійснено оплату у сумі 12000,00 грн. При цьому, в призначені платежу зазначено: Оплата за юридичний аналіз документів для підготовки позовної заяви до ФОП Лівшун про стягнення заборгованості згідно рах. № 21 від 08.04.2019 р. без ПДВ .

Однак рахунку № 21 від 08.04.2019 р. до матеріалів справи не додано.

Згідно складеного між ТОВ Тосол Синтез Україна та представником АО МТА Партнери Мартинюком Назаром Романовичем на підставі договору № 009МТА від 05.11.2018 р. акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 22 від 08.04.2019 р., виконавцем були проведені наступні роботи (зроблені такі послуги): а) юридичний аналіз документів для підготовки позовної заяви до Фізичної особи-підприємця Лівшун Олени Дмитрівни (код НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості, зокрема, основного боргу, пені, інфляційних збитків, штрафу, за договором поставки № 71 від 27.08.2015 р.; b) підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості з Фізичної особи-підприємця Лівшун Олени Дмитрівни, зокрема основного боргу, пені, інфляційних збитків, штрафу за договором поставки № 71 від 27.08.2015 р.; с) представництво інтересів в суді.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що представником позивача, а саме Мартинюком Назаром Романовичем , який уповноважений на надання правової допомоги на підставі виданого адвокатським об`єднанням АО МТА Партнери ордеру серії ВН № 102332 від 07.06.2019 р ., представництво інтересів позивача в суді/в судових засіданнях не здійснювалось.

У судових засіданнях 28.05.2019 р., 14.06.2019 р., 26.06.2019 р. 08.07.2019 р. (до оголошення перерви у судовому засіданні) від позивача приймав участь адвокат Авдєєв Борис Миколайович, який діяв на підставі ордеру на надання правової допомоги серії КВ № 422078 від 28.05.2019 р., виданого Адвокатським бюро Бориса Авдєєва , який містить підпис керівника адвокатського бюро і скріплений печаткою юридичної особи.

Тобто, представництво інтересів позивача в суді Мартинюком Назаром Романовичем не здійснювалось, тому і підстави для відшкодування витрат за надання послуги за представництво інтересів позивача в суді відсутні.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на викладене, суд зазначає, що справа № 911/1142/19 не є складною, розгляд її здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження у зв`язку з її малозначністю. Крім того, судом враховано, що даний спір у справі для фахівця правознавця жодної складності не представляє.

Крім того, детального опису робіт (наданих послу) Адвокатським об`єднанням МТА Партнери взагалі не надано, а з акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 22 від 08.04.2019 р. чи з тексту договору про надання правової допомоги не встановлено розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру), що не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.03.2019 р. у справі № 922/1163/18.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з поданого відзиву, відповідач заперечував щодо стягнення з нього 12000,00 грн. витрат на послуги адвоката, вважаючи вартість наданих послуг значно завищеною, а роботу АО МТА Партнери виконаною не якісно, оскільки при складанні позовної заяви представником позивача вчинено ряд суттєвих помилок, що свідчить про неякісне вивчення та опрацювання АО МТА Партнери документів наданих до суду як доказів.

Як встановлено судом, в позовній заяві невірно процитовано умови договору та допущені помилки як при здійсненні розрахунку штрафу, так і при визначені суми штрафу у мотивувальній частині позову.

Враховуючи заперечення відповідача, щодо розміру витрат на правничу допомогу, суд з урахуванням критерію розумності розміру таких витрат, виходячи з конкретних обставин справи, вважає такий розмір витрат на правничу допомогу неспівмірним зі складністю справи, змістом позовної заяви (зокрема враховуючи допущені технічні помилки) та обсягом наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги, а відтак, значно завищеним.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення витрат на правничу допомогу у сумі 6000,00 грн.

Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України покладається судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Лівшун Олени Дмитрівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тосол Синтез Україна" (22400, Вінницька обл., Калинівський р-н, м. Калинівка, вул. Вадима Нестерчука, буд. 1, код 37489488) 68607,38 грн. (шістдесят вісім тисяч шістсот сім грн. 38 коп.) боргу, 26259,43 грн. (двадцять шість тисяч двісті п`ятдесят дев`ять грн. 43 коп.) пені, 6860,73 грн. (шість тисяч вісімсот шістдесят грн. 73 коп.) штрафу, 18940,19 грн. (вісімнадцять тисяч дев`ятсот сорок грн. 19 коп.) 24% річних, 6844,99 грн. (шість тисяч вісімсот сорок чотири грн. 99 коп.) інфляційних втрат, 6000,00 грн. (шість тисяч грн. 00 коп.) витрат на правову допомогу та 1912,69 грн. (одну тисячу дев`ятсот дванадцять грн. 69 коп.) судового збору.

2. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання апеляційної скарги відповідно до ст. ст. 256, 257 ст. Господарського процесуального кодексу України .

У той же час згідно пункту 17.5 Перехідних Положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення підписано 24.07.2019 р.

Суддя О.О. Рябцева