Постанова

від 23.07.2019 по справі 484/3903/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

23.07.19

22-ц/812/1110/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2019 року місто Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах Прокопчук Л.М. (суддя-доповідач), Самчишиної Н.В., Царюк Л.М. із секретарем судового засідання Гавор В.Б., за участю представника позивача - ОСОБА_6 , представників відповідача - ОСОБА_12 та ОСОБА_13, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_3 на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 квітня 2019 року та на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 квітня 2019 року (повний текст складено 28.05.2019 року), ухвалене в приміщенні того ж суду о 14 год. 02 хв. у складі судді Закревського В.І., по справі № 484/3903/18, провадження № 22-ц/812/1110/19, № 22-ц/812/1282/19 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа, яка заявляє не самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частину майна та зняття арешту з майна,

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2018 року ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частину майна та зняття арешту з майна. Зазначав, що у жовтні 2008 року він познайомився з відповідачкою, а з січня 2009 вони стали проживати разом однією сім`єю у його квартирі АДРЕСА_1 , а пізніше, у квітні 2010 року переїхали у їхній будинок по АДРЕСА_2 . З квітня по липень 2012 року вони припинили сімейні стосунки, а з серпня 2012 року по березень 2015 року знову жили разом. За час проживання однією сім`єю вони придбали 20.01.2010 року житловий будинок по АДРЕСА_2 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу. 14.12.2011 року придбали нежитлове приміщення по АДРЕСА_3 . 28.11.2013 року придбали квартиру АДРЕСА_4 , яка у 2015 року за спільні кошти була реконструйована під магазин, якому була надана адреса - АДРЕСА_5 . 16.12.2014 року придбали нежитлове приміщення підвалу, розташованого по АДРЕСА_6 . Крім того за час спільного проживання ними було реконструйоване нежитлове приміщення по АДРЕСА_7 , яке належало відповідачці на підставі договору дарування від 05.12.2003 року. Просив встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу його та відповідачки ОСОБА_5 в період з січня 2009 року по березень 2015 року. Визначити зазначені вище споруди об`єктами спільної сумісної власності сторін, визнати за позивачем право власності на Ѕ частку вказаних споруд, зняти арешт з належної йому Ѕ частки спірного майна (а.с. 1-6 т.1).

26.11.2018 року ОСОБА_3 направив на адресу суду заяву про вступ у справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частину майна та зняття арешту з майна, у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору (а.с. 1 т.2).

Разом із заявою ОСОБА_3 направив на адресу суду позов до ОСОБА_5 , третя особа: ОСОБА_4 , про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю. Відповідно до позовних вимог просив: встановити факт його спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з жовтня 2008 року по червень 2017 року; визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_5 наступне майно: житловий будинок та земельну ділянку під ним по АДРЕСА_2 , нежитлове приміщення по АДРЕСА_3 , магазин промислових товарів по АДРЕСА_5 , нежитлове приміщення по АДРЕСА_6 , нежитлове приміщення по АДРЕСА_7 (а.с. 2,-3 т.2).

Ухвалою суду від 22.01.2019 року залучено ОСОБА_3 в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору (а.с.18 т.2).

Ухвалою суду від тієї ж дати позов ОСОБА_3 залишено без руху, надано термін для усунення недоліків протягом десяти днів (а.с. 21 т.2).

25.02.2019 року від ОСОБА_3 надійшло клопотання про відновлення строку для усунення недоліків поданої позовної заяви від 26.11.2018 року (а.с. 26 т.2).

Ухвалою суду від 10.04.2019 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , третя особа: ОСОБА_4 , про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю визнано неподаною та повернуто позивачу. Цією ж ухвалою суду виключено ОСОБА_3 з числа третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (а.с.30 т.2).

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 квітня 2019 року позов задоволено у повному обсязі.

Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з січня 2009 року по березень 2015 року.

Визнано об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступне нерухоме майно:

- житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 184, 20 кв.м., житловою площею 68, 70 кв. м.;

- нежитлове приміщення по АДРЕСА_3 , загальною площею 127,5 кв. м.;

- нежитлове приміщення по АДРЕСА_5 , загальною площею 373 кв. м.;

- нежитлове приміщення по АДРЕСА_6 , загальною площею 64.6 кв.м.;

- нежитлове приміщення по АДРЕСА_7 , загальною площею 63,2 кв. м.

Визнано за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на Ѕ частину наступного нерухомого майна:

- житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 184, 20 кв.м., житловою площею 68,70 кв.м.;

- нежитлове приміщення по АДРЕСА_3 , загальною площею 127, 5 кв.м.;

- нежитлове приміщення по АДРЕСА_5 , загальною площею 373 кв.м.;

- нежитлове приміщення підвалу по АДРЕСА_6 , загальною площею 64, 6 кв.м.;

- нежитлове приміщення по АДРЕСА_7 , загальною площею 63, 2 кв.м.

Знято арешт з належної ОСОБА_4 Ѕ частини наступного нерухомого майна:

- житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 184,20 кв.м., житловою площею 68,70 кв.м.;

- нежитлове приміщення по АДРЕСА_3 , загальною площею 127, 5 кв.м.;

- нежитлове приміщення по АДРЕСА_5 , загальною площею 373 кв.м.;

- нежитлове приміщення підвалу по АДРЕСА_6 , загальною площею 64, 6 кв.м.;

- нежитлове приміщення по АДРЕСА_7 , загальною площею 63, 2 кв.м. (а.с. 49-52 т.2).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що представник відповідача в судовому засіданні визнав позовні вимоги та не заперечував проти їх задоволення. Задовольняючи вимоги щодо зняття арешту, суд зазначив, що арешт на спірне майно накладено постановою про арешт майна боржника від 21.11.2017 року старшим державним виконавцем Центрального відділу ДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області Кірток А.А. у виконавчому провадженні № 54926254 щодо примусового виконання виконавчого листа № 758/6175/16-ц, виданого 18.01.2017 року Подільським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 трьох відсотків річних у розмірі 40077,82 грн., процентів від суми позики 201845,85 грн.

В апеляційній скарзі на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 квітня 2019 року ОСОБА_3 зазначає, що суд повернув позовну заяву з підстав порушення строку встановленого ухвалою суду для усунення недоліків та не прийняв до уваги клопотання про поновлення пропущеного строку. Проте, відповідно до приписів ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними (т.2 а.с. 136 - 137).

В апеляційній скарзі на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 квітня 2019 року ОСОБА_3 вказує на незаконність рішення суду першої інстанції, оскільки в позовній заяві ОСОБА_4 просив зняти арешт, який за змістом оскаржуваного рішення було накладено державним виконавцем за виконавчим документом Подільського районного суду міста Києва в інтересах ОСОБА_3 , проте сама позовна заява не містила інформації щодо наявності арешту спірного майна, документом згідно якого його накладено та органу, який такий арешт застосував до спірного майна, також не зазначено особу в інтересах якої застосовано арешт спірного майна. Отже, відповідно до змісту постанови Пленуму ВССУ Про судову практику в справах про зняття арешту з майна № 5 від 03.06.2016 року в позовній заяві ОСОБА_4 в якості співвідповідача повинен був бути зазначений ОСОБА_3 , а третьою особою державний виконавець. Також зазначає, що справа була розглянута з порушенням правил підсудності, оскільки спір розглядався відносно нерухомого майна. Відповідно до вимог ст. 30 ЦПК України спір повинен розглядатися за місцем знаходження основної частини майна, вартість якого перевищує вартість того, що знаходиться в інших районах чи місцевостях. Також посилається на те, що 24.04.2019 року він подав до суду заяву про вступ у справу в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, але зазначене клопотання не вирішив. На думку апелянта суд невірно розцінив визнання позову таким, що не порушує права інших осіб, оскільки прийнятим рішенням його права були порушені. Письмова заява про визнання позову у справі відсутня. Не відповідає вимогам закону визнання за ОСОБА_4 права власності на Ѕ частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_7 , оскільки права власності на нього відповідачка набула у 2003 році. На думку апелянта вимога про визнання факту проживання однією сім`єю повинна розглядатися в окремому провадженні. (т. 2 а.с. 94-97).

У відзиві на апеляційні скарги, який надійшов від представника позивача, останній просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення, посилаючись на те, що вони є законними та обгрунтованими.

Від відповідачки відзив на апеляційні скарги не надійшов.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача просив апеляційні скарги залишити без задоволення.

Таку ж позицію виклали представники відповідачки.

ОСОБА_3 , належно повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився (а.с. 210 т.2).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній та додатково наданими доказами та перевіривши законність та обґрунтованість рішення та ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до такого.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції від 10.04.2019 року відповідає наведеним вимогам.

Так, зі справи вбачається, що ухвалою суду від 22.01.2019 року позовна заява ОСОБА_3 була залишена без руху, а заявнику був наданий строк 10 днів для усунення її недоліків.

Копія ухвали суду була отримана ОСОБА_3 04.02.2019 року (а.с. 23 т.2).

21.02.2019 року ОСОБА_3 направив на адресу суду клопотання про відновлення строку для усунення недоліків (а.с. 29).

В клопотанні він посилався на те, що 04.02.2019 року отримав ухвалу суду про залишення його позову без руху, але не мав можливості усунути недоліки своєчасно у зв`язку із смертю близької йому особи (а.с. 26 т.2). Будь-яких доказів щодо смерті близької особи ним не надано. Не надано таких доказів і до апеляційної скарги.

Ухвала суду першої інстанції про розгляд вказаного клопотання в матеріалах справи відсутня.

Оцінку клопотанню надано в ухвалі суду від 10.04.2019 року про повернення позовної заяви, відповідно до якої суд прийшов до висновку про те, що ОСОБА_3 було відомо про наявність ухвали від 22.01.2019 року, клопотання про продовження пропущеного строку ним подано після закінчення строку, встановленого судом. Суд також зазначив, що недоліки позовної заяви у встановлений судом строк не усунуті, є підстави для визнання позову неподаним та повернення його позивачу. Такі висновки суду відповідають приписам частини третьої статті 185 ЦПК України, обставинам справи.

З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги на ухвалу суду від 10.04.2019 року.

Щодо апеляційної скарги на рішення суду.

Судом першої інстанції встановлено.

У жовтні 2008 року позивач ОСОБА_4 познайомився з відповідачкою ОСОБА_7 Між ними відразу виникли почуття взаємної симпатії та вони почали зустрічатися. Починаючи з січня 2009 року - стали проживати однією сім`єю у квартирі позивача, яка знаходиться за адресою в АДРЕСА_8 . В квітні 2010 року переїхали в спільний будинок по АДРЕСА_2 . Весь час сторони були пов`язані спільним побутом, разом вели господарство та мали спільний сімейний бюджет. З березня 2015 року стосунки між сторонами почали погіршуватися та поступово повністю припинилися.

За час проживання однією сім`єю сторони за спільні кошти придбали наступне майно, а саме:

- житловий будинок по АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 20.01.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Цихонею В.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 64, витягом з Державного реєстру правочинів № 8178375 від 20.01.2010 року, витягом про реєстрацію права власності №25132794 від 26.01.2010 року (а.с. 8-22);

- нежитлове приміщення по АДРЕСА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 125832914 від 31.05.2018 року, свідоцтвом про право власності на нерухоме майно №14662047 від 16.12.2013 року, деклараціями про початок будівельних робіт та технічним паспортом (а.с. 23-44);

- квартира АДРЕСА_4 , згідно рішення виконкому Миколаївської міської ради №326 від 24.04.2015 року присвоєно нову адресу: АДРЕСА_5 , в зв`язку переобладнанням під магазин промислових товарів, що підтверджується договором купівлі-продажу від 28.11.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1763, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 13623235 від 28.11.2013 року, декларацією про готовність об`єкта до експлуатації (а.с. 45-70)

- нежитлове приміщення підвалу, розташоване за адресою в АДРЕСА_6 , що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Рябоконь К.Л. та зареєстрованого за № 5024, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 31086926 від 16.12.2014 року (а.с. 71-76);

Окрім придбання вказаного нерухомого майна, за час спільного проживання сторони здійснили реконструкцію нежитлового приміщення, розташованого в АДРЕСА_7 , яке належало відповідачці на підставі договору дарування нежитлового приміщення від 05.12.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області та зареєстрованого в реєстрі за № 8322, актом готовності об`єкта до експлуатації № 1 від 21.10.2010 року (а.с. 77-88).

Також судом встановлено, що позивач ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м. Первомайська Миколаївської області, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 21.07.1983 року, змінив прізвище з " ОСОБА_9 " на "ОСОБА_9" згідно свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_2 , виданого 18.03.2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Первомайську Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області (а.с.89- 92), та в період часу з січня 2009 року по березень 2015 року не перебував в зареєстрованому шлюбі з будь-якою іншою особою.

Відповідачка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Первомайська Миколаївської області, попереднє прізвище " ОСОБА_10 ", в період часу з січня 2009 року по березень 2015 року не перебувала в зареєстрованому шлюбі з будь-якою іншою особою, оскільки шлюб з ОСОБА_11 було зареєстровано тільки 25.04.2015 року (а.с. 93-96).

Згідно постанови про арешт майна боржника від 21.11.2017 року у виконавчому провадженні № 54926254 щодо примусового виконання виконавчого листа № 758/6175/16-ц, виданого 18.01.2017 року Подільським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 3% річних у розмірі 40077,82 грн., процентів від суми позики у розмірі 201845,85 грн. у зв`язку з невиконанням рішення суду старшим державним виконавцем Центрального відділу ДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області Кірток А.А. накладено арешт на майно боржника від 25.07.2018 року ЗВП № 56667196, 06.08.2018 року ВП № 56529509, 07.08.2018 року ВП № 56529509 вказане у позові майно ОСОБА_5 було арештовано та мало виставлятися на торги. На думку суду, наявність арешту на майно, право власності на яке визнано за позивачем, порушує його право власності.

З рішенням суду погодитись не можна.

Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що визнання позову не має абсолютного значення для суду. Вирішуючи визнання позову суд повинен з`ясувати, чи не суперечить закону визнання відповідачем позову або чи не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Розглядаючи справу суд залишив поза увагою наведену норму закону.

Втім матеріали справи та встановлені судом обставини свідчать про те, що вирішення спору між сторонами впливає на права та інтереси ОСОБА_3 , оскільки на примусовому виконанні у Центральному відділі ДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області маються виконавчий лист № 758/44812/13-ц, виданий 28.03.2016 року Подільським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 3429406,06 грн. ОСОБА_3. та № 758/6175/16-ц, виданий 18.01.2017 року тим же судом, які об`єднані у зведене виконавче провадження постановою державного виконавця від 25.06.2018 року (а.с. 144-147 т.1). Постановою державного виконавця від 21.11.2017 року на все майно боржника ОСОБА_5 накладено арешт (а.с. 104 т.1).

Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Таке право передбачено статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до п. 2 та п. 8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року № 5 "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна" позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Відповідно до вимог частини другої статті 51 ЦПК України право визначити відповідача по справі належить позивачу, без його клопотання суд не може за своєю ініціативою провести заміну відповідача чи притягнути до участі в справі іншого відповідача.

Проте суд в порушення вимог ст. 264 ЦПК України на зазначені вище положення закону уваги не звернув, не з`ясував склад осіб, які повинні брати участь у справі в якості відповідачів та третіх осіб та дійшов передчасного висновку про задоволення позову.

ОСОБА_3 не був залучений до участі у справі в якості відповідача, в той час як він має матеріальний інтерес до вирішення спору.

Отже, даний позов пред`явлено не до всіх осіб, які мають бути відповідачами по справі, що є самостійною і достатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права свідчать про очевидну незаконність ухваленого судом рішення, що в силу положень п.4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у позові.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 квітня 2019 року залишити без задоволення і зазначену ухвалу суду залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 квітня 2019 року задовольнити.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 квітня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа, яка заявляє не самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частину майна та зняття арешту з майна відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (паспорт серія НОМЕР_3 , виданий 13.04.2011 року Первомайським МВ УМВС України в Миколаївській області), місце проживання зареєстроване за адресою АДРЕСА_8 ) в дохід держави судовий збір в розмірі 16386,60 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий Л.М. Прокопчук

Судді Н.В. Самчишина

Л.М. Царюк

Повний текст судового рішення складено 25 липня 2019 року