Постанова

від 01.07.2019 по справі 37/271

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2019 р. Справа№ 37/271

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Скрипки І.М.

Михальської Ю.Б.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 02.07.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу

Державного підприємства Східний гірничо-збагачувальний комбінат

на рішення

Господарського суду міста Києва

від 06.12.2010 (повний текст складено 20.12.2010р.)

у справі № 37/271 (суддя Гавриловська І.О.)

за позовом Державного підприємства Східний гірничо-збагачувальний комбінат

до Підприємства громадської організації інвалідів Зеніт

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Військова частина НОМЕР_1

про стягнення 678 153, 80 грн. збитків

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

Державне підприємство Дирекція підприємства, що будується на базі Новоконстянтинівського родовища уранових руд (правонаступником якого є Державне підприємства Східний гірничо-збагачувальний комбінат) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Підприємства громадської організації інвалідів Зеніт про стягнення збитків у розмірі 678 153,80 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на невиконання відповідачем зобов`язань за Договором про зберігання № 77 від 11.11.2009 продуктів нафтоперероблення у вигляді мазуту марки М-40.

Позивач зазначає, що відповідач безпідставно, всупереч укладеному договору не виконав свої зобов`язання, визначені п.2.3 договору, а саме не повернув товар з відповідального зберігання позивачу 02.04.2010.

У зв`язку з порушенням умов договору позивачем було нараховано збитки відповідно до ст. 951 ЦК України у розмірі вартості майна станом на 19.04.2010, що складає 678153,80 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2010р. у справі № 37/271у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт зберігання товару позивача не є доведеним, оскільки відповідач заперечує факт укладення договору зберігання № 77 від 11.11.2009 р. та підписання відповідачем акту приймання-передачі товару від 27.01.2010 р., акту приймання-передачі товару від 23.12.2009 р., акту приймання-передачі товару від 22.01.2010 р. та акту приймання-передачі товару від 09.12.2009 р., оскільки позивачем не надано оригіналів цих документів.

Крім того, в письмових поясненнях Військової частини НОМЕР_1 , яка відповідно до п.1.3. договору № 77 від 11.11.2009 є місцем зберігання товару, зазначається, що ніякого товару чи іншої продукції, у тому числі Мазуту М-40 від Підприємства громадської організації інвалідів «Зеніт» не надходило та не зберігалось, у реєстрі договорів Військової частини НОМЕР_1 не міститься відомостей стосовно договору зберігання № 16-11 від 16.10.2009 р. укладеного між Підприємства громадської організації інвалідів «Зеніт`та Військовою частиною НОМЕР_1 .

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач не довів та належними доказами не обґрунтував, що ним були зроблені витрати, що він зазнав втрати або пошкодження його майна, а також що він не одержав доходи, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником, а також причинно-наслідкового зв`язку між збитками та діями відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне підприємство Східний гірничо-збагачувальний комбінат звернулося до суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач вказує, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права та з неповним з`ясуванням обставин справи, що призвело до прийняття рішення, яке підлягає скасуванню.

Апелянт звертає увагу суду на те, що відповідачем було частково повернуто майно зі зберігання, що підтверджується актом від 23 грудня 2009 р. у кількості 33,480 т на суму 93 744, 00 грн., актом від 22 січня 2009 р. у кількості 27,52 т на суму 77 056, 00 грн., від 27 січня 2010 р. у кількості 26,363 т на суму 73 816,40 грн. Станом на 19.03.2010 р. у відповідальному зберіганні відповідача знаходиться мазут марки М-40 позивача у кількості 199,457 т.

Апелянт зазначає, що всі оригінали актів приймання - передачі товару в тому числі від 09.12.2009 надавалися неодноразово, сумнівів про їх наявність не заперечував і відповідач, але зазначив, що їх не підписував Зімін М.В.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової експертизи, виходячи з тих підстав, що до правоохоронних органів із заявою щодо підозри у підробці договору № 77 від 11.11.2009р. відповідач не звертався, його печатка не зникала та не була викрадена.

Апелянт вважає, що позиція суду першої інстанції є суперечливою, оскільки наявні документи підтверджують те, що договір від 11.11.2009 р. за № 77 було частково виконано відповідачем, а відсутність факту зберігання товару взагалі не розглянуто, оскільки паралельно з договором від 11.11.2009 р. за № 77 сторони виконували умови договору поставки Мазуту М-40 від 23.10.2009 року за № 2310М40, відповідно до якого постачальником був відповідач, а покупцем - позивач, про що неодноразово було зазначено представниками позивача. Акти виконаних робіт є додатковим підтвердженням часткового виконання договору безоплатного зберігання нафтопродуктів від 11.11.2009 р. за № 77.

Крім того, згідно з п. 2.2. договору відповідач зобов`язаний нести повну матеріальну відповідальність за втрату або пошкодження товару, що знаходиться у нього на відповідальному зберіганні з моменту його отримання.

Відповідно до заявлених позовних вимог позивачем було виставлено суму збитків на час подання позову у розмірі вартості товару, який не повернуто відповідачем відповідно до умов договору зберігання, і фактично штраф та пеня не застосовувались у даному випадку, а сума основного боргу за договором від 11.11.2009 р. за № 77 складає 678 153,80 грн., тобто є тотожною до суми збитків, які відповідно до ст. 951 ЦК України відповідач повинен відшкодувати.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2011р. відкрито апеляційне провадження у справі № 37/271, справу призначено до розгляду на 16.03.2011.

В подальшому справа № 37/271 перебувала в провадженні апеляційного суду, розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2011р. апеляційне провадження у справі № 37/271 зупинено до вирішення кримінальної справи № 63-470, що розглядається Маловисківським районним судом Кіровоградської області. Зобов`язано учасників апеляційного провадження повідомити Київський апеляційний господарський суд про результати розгляду кримінальної справи № 63-470, що розглядається Маловисківським районним судом Кіровоградської області.

Відповідно до інформації, надісланої позивачем листом від 27.10.2014 № 18/7585 на запит Київського апеляційного господарського суду, ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 14.10.2014 № 11-п/781/234/14 матеріали кримінального провадження № 120131200190000817 відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за ч.5 ст. 191,ч.2 ст. 366 КК України направлено до Кіровоградського районного суду Кіровоградської області (а.с.96-97).

Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" № 454/2017 від 29.12.2017ліквідовано Київський апеляційний господарський суд.

Згідно ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03.10.2018 року в газеті "Голос України" № 185(6940) опубліковано повідомлення про початок роботи Північного апеляційного господарського суду з 03.10.2018 року.

Частиною 5 ст. 31 ГПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

Актом прийняття-передачі судової справи від 02.10.2018 справу № 37/271 передано до Північного апеляційного господарського суду.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2018, справу № 37/271 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Власов Ю.Л., судді Буравльов С.І., Калатай Н.Ф.

Розпорядженням Керівника апарату від 28.05.2019 № 09.1-07/251/19 у зв`язку з призначенням головуючого судді Власова Ю.Д, на посаду судді Верховного Суду призначено повторний автоматизований розподіл справи № 37/271.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2019 справу № 37/271 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Тищенко А.І., судді Скрипка І.М., Михальська Ю.Б.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, згідно ухвали Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 04.09.2018 у справі № 397/346/15-к, яка була оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень 07.09.2018 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76227891), кримінальне провадження № 12013120190000817 закрито.

03.06.2019 ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства Східний гірничо-збагачувальний комбінат на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2010 у справі № 37/271 у складі колегії Північного апеляційного господарського суду головуючий суддя Тищенко А.І., судді Скрипка І.М., Михальська Ю.Б. Поновлено апеляційне провадження, справу № 37/271 призначено до розгляду на 02.07.2019.

Явка представників сторін.

У судове засідання 02.07.2019 представники сторін в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомлено.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників сторін, які повідомлялись належним чином про час та місце розгляду справи, однак не скористались своїм правом участі в судовому засіданні.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Між Державним підприємством «Дирекція підприємства, що будується на базі Новоконстянтинівського родовища уранових руд» (поклажодавець) та Підприємством громадської організації «Зеніт» (зберігач) укладено договір зберігання № 77 від 11.11.2009 р., за умовами п. 1.1 якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання продукти нафтоперероблення, по найменуванню та кількості згідно актів приймання-передачі, які додаються до даного договору та є його невід`ємною частиною.

Пунктом 1.1. договору зберігання № 77 від 11.11.2009 р. зберігач зобов`язується повернути з відповідального зберігання товар згідно з належним чином оформленої письмової вимоги поклажодавця.

Пунктом 1.2. даного договору встановлено, що передача-приймання товару здійснюється з підписанням сторонами акту передачі-приймання товару.

Згідно п.1.3. договору адреса зберігання товару: Житомирська область, смт Попільня, вул. Радянська, 2, Військова частина, 1490, згідно договору між зберігачем та ВЧ 1490 від 16.10.2009 № 16-11.

Позивачем додано до позову копію акту приймання-передачі товару на зберігання від 09 грудня 2009 р. згідно договору № 77 поклажодавець передав, а зберігач прийняв наступний товар: мазут М-40 у кількості 320 т. на суму 896000,00 грн.

Пунктом 2.3. договору зберігання № 77 від 11.11.2009 р. передбачено, що зберігач зобов`язаний повернути товар з відповідального зберігання поклажодавцю протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту надходження належним чином оформленої письмової вимоги. Способами передачі письмової вимоги може бути факсимільний зв`язок, за допомогою мережі Інтернет з обов`язковим письмовим підтвердженням протягом 2 (двох) робочих днів. В свою чергу, поклажодавець зобов`язаний передати зберігачу товар протягом 1 (одного) робочого дня з моменту укладання цього договору шляхом акту передачі-приймання товару.

Сторони в пунктах 7.1. та 7.2. договору зберігання обумовили, що строк відповідального зберігання товару за цим договором становить 12 (дванадцять) календарних місяців з дати укладання цього договору. Якщо протягом 12 (дванадцяти) календарних місяців товар не буде переданий поклажодавцю, то дія цього договору продовжується на строк до передачі товару поклажодавцю.

Відповідачем було частково повернуто позивачу майно із зберігання, що підтверджується актом від 23 грудня 2009 р. у кількості 33,480 т. на суму 93744,00 грн., актом від 22 січня 2009 р. у кількості 27,52 т. на суму 77056, 00 грн., актом від 27 січня 2010 р. у кількості 26,363 т. на суму 73816,40 грн.

19.03.2010 позивачем було направлено відповідачу вимогу № 01-10/470 про повернення майна із зберігання на підставі договору про відповідальне зберігання від 11.11.2019 №77 та ст. 953 ЦК України відповідно до порядку, визначеного п.2.5, 2.6 договору повернути мазут М-40 у кількості 199, 457 т. Зазначена вимога була отримана відповідачем 30.03.2010.

Відповідно до п.2.3 договору відповідач зобов`язаний повернути товар з відповідального зберігання поклажодавцю протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту надходження належним чином оформленої письмової вимоги. Однак вимогу позивача не виконав.

Листом № 700 від 19.05.2010 р. відповідач погодився повернути зі зберігання майно, проте додатково просив погодити графік. Доказів того, що графік повернення майна сторонами було погоджено, суду не надано.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення збитків, завданих втратою майна у розмірі 678 153, 80 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до вимог ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з частиною 1 статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (частина 3 статті 938 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 216, ч. 2 ст. 217 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно ст. 224 ГК учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, перш за все, необхідно з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, слід відрізняти обов`язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України) від позадоговірної шкоди, тобто від зобов`язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України). Як у випадку невиконання договору, так і за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду. Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

Відповідач, заперечуючи проти позову надав 02.07.2010 письмові пояснення, посилався на те, що договір ніколи не підписувався відповідачем, сторонами проводилася переддоговірна робота, велись переговори, сторони обмінювались проектами договору з печатками, однак договір не підписувався відповідачем.

Третя особа надала 13.03.2010 письмові пояснення, в яких зазначено, що дослідивши фотокопію договору зберігання № 77 від 11.11.2009, військовій частині 1490 ДПСУ стало відомо, що місцем зберігання товару п.1.3. договору визначено військову частину. Однак ніякого товару чи іншої продукції у тому числі мазуту М-40 на адресу військовій частині НОМЕР_1 від Підприємства громадської організації інвалідів Зеніт не надходило та відповідно не зберігалось, що підтверджується внутрішнім реєстром договорів.

Як вбачається з письмових пояснень командира Військової частини НОМЕР_1 , договір зберігання № 77 від 11.11.2009 відповідно до ксерокопії «Книги реєстрації договорів і угод» за 2009 рік з ПГОІ «Зеніт» не укладався, під зазначеним номером зареєстрований договорі № 16 від 06.04.2009 між Військовою частиною НОМЕР_1 і СПД «Вареник» на закупівлю автозапчастин на загальну суму 204, 00 грн. Крім того, мазут М-40 на адресу Військової частини НОМЕР_1 не надходив, оскільки у остатньої відсутні технічні можливості приймання, зберігання, розвантаження та видачі мазуту М-40.

Позивачем надано суду копію акту приймання-передачі товару на зберігання від 09 грудня 2009 р. згідно договору № 77 поклажодавець передав, а зберігач прийняв наступний товар: мазут М-40 у кількості 320 т. на суму 896000,00 грн.

Однак в підтвердження виконання договору про зберігання позивачем не було надано первинних документів, які б беззаперечно свідчили про фактичне здійснення господарських операцій, зокрема видаткової накладної на отримання, рахунку на його оплату, які б свідчили про транспортування та відвантаження мазуту М-40 на склад зберігача, яким чином позивач здійснював контроль за виконанням договору.

Тобто, з наданого позивачем копії акту приймання - передачі товару неможливо перевірити обставини стосовно фактично надання послуги за договором зберігання, матеріали справи не містять і документів, з яких би можливо було встановити факт передачі зберігачу мазуту М-40 у кількості 320 т. на суму 896000,00 грн. на місце зберігання товару: Житомирська область, смт Попільня, вул. Радянська, 2, Військова частина, 1490, а також не надано доказів укладення договору між зберігачем та ВЧ 1490 від 16.10.2009 № 16-11.

Колегія також зазначає, що ухвалою Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 04.09.2018 звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження № 12013120190000817 закрито.

Згідно з ч. 6 ст. 75 ГПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок ухвала або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, а відтак слід вважати, що обставини, встановлені ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 06.12.2018 у справі № 397/436/15-к не потребують повторно доказування в межах розгляду даної справи і є преюдиційними.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши зміст ухвали Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 04.09.2018 та ухвали Кропивницького апеляційного суду від 06.12.2018 у справі № 397/436/15-к суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що протиправні дії посадових осіб Державного підприємства Дирекція підприємства, що будується на базі Новоконстянтинівського родовища уранових руд (правонаступником якого є Державне підприємства Східний гірничо-збагачувальний комбінат) призвели до неможливості повернення майна (мазуту) або стягнення його вартості у порядку господарського судочинства за відсутності документальних підстав для його повернення, внаслідок чого державі в особі Державного підприємства заподіяно тяжких наслідків у вигляді спричинення матеріальних збитків на суму 896 000, 00 грн., з яких 558 479, 60 грн. залишились не відшкодованими.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог Державного підприємства Східний гірничо-збагачувальний комбінат про стягнення з Підприємства громадської організації інвалідів Зеніт про стягнення 678 153, 80 грн. збитків

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що апелянтом зроблено не було.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин аргументи позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову у позові.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення суду відсутні.

Судові витрати.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Східний гірничо-збагачувальний комбінат на Рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2010 у справі № 37/271 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2010 у справі № 37/271 залишити без змін.

Матеріали справи № 32/271 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст складено 25.07.2019.

Головуючий суддяА.І. Тищенко

СуддіІ.М. Скрипка

Ю.Б. Михальська