Рішення

від 26.07.2019 по справі 320/2612/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2019 року № 320/2612/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Здорова родина плюс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Здорова родина плюс про стягнення адміністративно-господарської санкції у сумі 49 689, 47 грн. та пені 1132,78 грн.

В обґрунтуваннях позовних вимог позивач зазначив, що відповідач порушив вимоги статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і не забезпечив працевлаштування осіб з інвалідністю згідно з встановленим законом нормативом, тому зобов`язаний сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів передбаченні законом адміністративно-господарської санкції. Оскільки суму адміністративно-господарських санкцій відповідач самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення сум вказаної заборгованості у примусовому порядку.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, не скористався, із заявою по суті справи до суду не звертався. При цьому, подав до суду заву, в якій зазначив, що не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.06.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

У судове засідання, призначене на 15.07.2019, сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце не з`явились. Разом з цим, на адресу суду надійшли клопотання сторін про розгляд справи без їх участі.

Беручи до уваги вищенаведене та керуючись приписами статті 205 КАС України, суд перейшов у письмове провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Здорова родина плюс є юридичною особою з 14.07.2008, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У лютому 2019 року відповідач подав до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік (форма 10-ПІ), згідно з яким він задекларував, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача впродовж 2018 року становить 38 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 1 особа, а кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , становить 2 особи. Середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 49 689,47 грн.

З поданих документів встановлено, що впродовж 2018 року відповідач жодного разу не подавав звіти за формою № 3-ПІ Інформація про попит на робочу силу (вакансії) для працевлаштування інвалідів до служби зайнятості.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, відповідач, у зв`язку з відсутністю в його штаті необхідної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю, зобов`язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарських санкцій в сумі 49 689, 47 грн та пені 1132,78 грн, що разом становить 50822,25 грн.

Надаючи правову оцінку відносин. Що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21 березня 1991 року №875-ХІІ (далі по тексту - Закон України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ), підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як зазначено вище, відповідач є юридичною особою, роботодавцем, який, відповідно до статті 18 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ зобов`язаний створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Згідно зі статтею 19 Закону України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ роботодавці зобов`язані подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70 затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Форма звіту передбачена Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року №42 Про затвердження форми звітності №10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів та Інструкції щодо заповнення форми звітності №10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів .

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013року №316 затверджено Форму звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) і Порядок подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) .

Згідно пункту 5 розділу 1 зазначеного Порядку, форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

На думку суду, подання звітів про наявність вакансій за формою №3-ПН і звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою №10-ПІ є доказами вчинення відповідачем всіх необхідних дій для виконання передбачених законодавством зобов`язань зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю, а також з пошуку осіб з інвалідністю з метою забезпечення їх працевлаштування.

Статтею 20 Закону України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у його рішенні від 20 червня 2011 року №21-60а11, щодо застосування положень статей 18-20 Закону України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. А оскільки відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 22 березня 2018 року (справа № 807/545/17) та від 06 лютого 2018 року (справа № 815/4252/17).

Також, Верховний Суд у справі №825/1276/16 (провадження №К/9901/12232/18) дійшов висновку, щодо обов`язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, і саме подання такої інформації (звітність форми №3-ПН) за всі місяці відповідного року може свідчити про вчинення роботодавцем усіх необхідних дій для працевлаштування інвалідів, і, відповідно, про наявність підстав для звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні . Будь-які інші дії роботодавців не виправдовують та не звільняють від відповідальності за порушення правил господарської діяльності.

Згідно із частиною 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до листа Київського обласного центру зайнятості від 25 квітня 2019 року №960/13/9-19, відповідачем звіти за формою 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у 2018 році не подавались.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не виконав обов`язок щодо забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, визначений Законом України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ.

Станом на час вирішення справи відсутні докази сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій у сумі 49689,47 грн та пені 1132,78 грн.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У цьому контексті, суд зазначає, що позивачем доведено наявність правових підстав для стягнення адміністративно-господарської санкції у розмірі 49689,47 грн та пені у розмірі 1132,78 грн, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення позивачем витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Здорова родина плюс (код ЄДРПОУ 35875362) на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 19023989) адміністративно-господарської санкції у розмірі 50 822 (п`ятдесят тисяч вісімсот двадцять дві) грн 25 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.