Рішення

від 29.07.2019 по справі 240/6894/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2019 року м. Житомир справа №240/6894/19

категорія 109020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попової О. Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, яка виразилася у не передачі ОСОБА_1 земельної ділянки, яка розташована на території Коростишівського району Житомирської області, в оренду для сінокосіння терміном на 49 років, згідно з клопотанням від 02 січня 2019 року;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області передати ОСОБА_1 земельну ділянку за кадастровим номером № НОМЕР_1 площею 22,2022 га, яка розташована на території Коростишівського району Житомирської області, в оренду для сінокосіння терміном на 49 років.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржувана відмова винесена із порушенням норм Земельного кодексу України, а викладені у ній обставини щодо неможливості передачі земельної ділянки у користування не відповідають фактичним обставинам справи.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 06 травня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи.

27 травня 2019 року до відділу документального забезпечення суду у строк та в порядку, визначеною статтею 162, частиною першою статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні за безпідставністю. Зазначає, що позивач є керівником і засновником селянського (фермерського) господарства "Нона" та "Нона-1", а тому отримання земельної ділянки в оренду має відбуватися за процедурою проведення земельних торгів відповідно до статті 124 Земельного кодексу України.

Вказує, що земельна ділянка на яку претендує позивач має орієнтовний склад угідь - рілля та мають вищий показник родючості, у зв`язку із чим використання її для сінокосіння буде свідчити про нераціональне використання земельної ділянки.

Вказує, що позивачем у встановленому законом порядку не було отримано дозволу на розробку проекту землеустрою, відсутні докази розроблення, погодження та затвердження такого проекту, а тону надання земельної ділянки не є можливим (а.с. 23-32).

27 травня 2019 року до відділу документального забезпечення суду надійшло клопотання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про залишення позовної заяви без розгляду про залишення позовної заяви без розгляду, відповідно до змісту якого відповідач вказує на наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, передбачених пунктом третім частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 35).

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року від відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Держеокадастру у Житомирській області про залишення позовної заяви без розгляду (а.с. 42-44).

У відповідності до положень частини п`ятої статті 262, частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Частиною п`ятою статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 звертався до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із клопотанням від 02 січня 2019 року про передачу в оренду для сінокосіння терміном на 49 років земельної ділянки за кадастровим номером №№ НОМЕР_1 , площею 22,2022 га, яка розташована на за межами населених пунктів Коростишівського району Житомирської області (а.с. 9).

Листом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області вих. №Г-73/0-369/0-22-19 від 24 січня 2019 року позивачу відмовлено у задоволенні клопотання. Підставами для відмови зазначено: 1) отримання фермерським господарством земельної ділянки в оренду можливе тільки за процедурою проведення земельних торгів відповідно до статті 124 Земельного кодексу України 2) відсутність проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду; 3) земельна ділянка за вказаним кадастровим номером відноситься до земель запасу та має орієнтовний склад угідь-рілля.

Не погоджуючись із наданою відмовою та вважаючи її протиправною, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи оскаржувану відмову на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд зазначає наступне.

У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 13 Основного Закону проголошено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Положеннями статті 19 Основного Закону проголошено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-III (далі - Земельний кодекс України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Положеннями частини третьої статті 22 Земельного кодексу України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до статті 31 Земельного кодексу України , землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Частиною першою статті 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Поряд із цим, статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, серед інших належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

При цьому, частиною першою статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною другою статті 93 Земельного кодексу України закріплено, що земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Відповідно до частини третьої статті 93 Земельного кодексу України не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, розташованих у прибережній захисній смузі водних об`єктів, крім випадків, передбачених законом. Строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, в тому числі на умовах оренди, врегульовано правовими нормами статей 123 та 124 цього ж Кодексу.

Відповідно до приписів частини 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Згідно з частиною другою статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відтак, аналіз вказаних норм дає підстави вважати, що для прийняття рішення компетентним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів про передачу земельної ділянки в оренду особі, передує стадія розгляду та затвердження проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки в оренду з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання.

Так, ОСОБА_1 звертався до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із клопотанням від 02 січня 2019 року про передачу в оренду для сінокосіння терміном на 49 років земельної ділянки за кадастровим номером № НОМЕР_1 , площею 22,2022 га, яка розташована на за межами населених пунктів Коростишівського району Житомирської області.

При цьому, в матеріалах справи містяться звернення позивача від 02 липня 2018 року до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 та заява позивача від 11 липня 2018 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство Житомирземпроект" щодо розроблення проекту землеустрою земельної ділянки, розташованої на території бувшої Соболівської сільської ради Брусилівського району Житомирської області орієнтовною площею 96,0 га згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 21.06.2018 №6-2239/14-18-СГ (а.с. 12, 13 та зворот).

За результатом розгляду звернення та заяви позивач отримав листи, зі змісту яких встановлено, що при передачі земельної ділянки, розташованої за межами бувшої Соболівської сільської ради Брусилівського району Житомирської області, орієнтовною площею 96,4671 га за кадастровим номером НОМЕР_2 в користування (оренду) розробляти проект землеустрою не потрібно.

Проте, такі листи-відповіді фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 від 02 липня 2018 року та Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство Житомирземпроект" від 16 липня 2018 року не можуть вважатися належними та допустимими доказами, оскільки наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 21 червня 2018 року №6-2239/14-18-СГ щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою винесений стосовно іншої земельної ділянки, що не стосується предмету розгляду вказаної справи.

Водночас, докази того, що позивачем розроблявся проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду за кадастровим номером № НОМЕР_1 , площею 22,2022 га, яка розташована на території Коростишівського району Житомирської області чи докази звернення з відповідною заявою для його отримання, у матеріалах справи відсутні.

Суд наголошує, що відсутність проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером № НОМЕР_1 в оренду ОСОБА_1 виключає можливість прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області позитивного рішення, тобто рішення про передачу такої земельної ділянки в оренду строком на 49 років з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання.

Що стосується доводів позивача про відсутність необхідності розробляти проект землеустрою, оскільки земельна ділянка, про яку йде мова, вже є об`єктом цивільних прав з огляду на присвоєння їй кадастрового номеру та проведення її державної реєстрації, суд зазначає наступне.

Так, згідно з частиною першою статті 123 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

У відповідності до статті 79-1 Земельного кодексу України врегульовано порядок формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Таким чином, для набуття земельною ділянкою статусу об`єкта речових прав необхідно дотримання двох необхідних умов, а саме: 1) формування земельної ділянки та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; 2) державної реєстрації права власності на неї.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що необхідність складення документації із землеустрою при наданні у користування земельної ділянки відсутня за наявності таких умов, а саме: не змінюються межі та цільове призначення земельної ділянки; земельна ділянка має бути зареєстрована в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр"; має бути зареєстроване право власності на неї у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства суд зазначає, що передача земельної ділянки у користування без складання проекту землеустрою, в т.ч. на правах оренди допускається, зокрема, за наявності зареєстрованого у встановленому порядку речового права на цю земельну ділянку.

Разом з тим, у відповідності до наявних у матеріалах справи доказів, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером № НОМЕР_1 ні за ким не зареєстроване, отже така не є об`єктом цивільного права. Доводи позивача про відсутність підстав розробляти проект землеустрою на земельну ділянку з зазначеним кадастровим номером в оренду є безпідставними, оскільки обов`язок виготовляти такий проект відсутній лише у наведених випадках, які у даній справі відсутні.

Таким чином, для отримання в оренду земельної ділянки для сінокосіння, позивачу необхідно пройти загальну процедуру розроблення, погодження та затвердження проекту землеустрою за правилами статей 123, 124 ЗК України.

Враховуючи зазначене, відсутність проекту землеустрою щодо відведення в оренду позивачем спірної земельної ділянки за кадастровим номером № НОМЕР_1 виключає можливість прийняття відповідачем рішення про передачу такої земельної ділянки в оренду з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, а отже і у суду на даний час відсутні підстави зобов`язувати відповідача надавати позивачу вказану земельну ділянку в оренду з огляду на те, що ним жодні дії, спрямовані на її отримання у порядку, встановленому Земельним Кодексом, не були вчинені.

Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем на виконання вимог частини другої статті 77 КАС України та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів підтверджено, а позивачем не спростовано правомірність відмови у задоволенні клопотання, викладеної у листі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області вих. №Г-73/0-369/0-22-19 від 24 січня 2019 року, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд,

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул. Довженка, 45, м. Житомир, 10002. РНОКПП/ЄДРПОУ: 39765513) про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду складено у повному обсязі: 29 липня 2019 року.

Суддя О.Г. Попова