Рішення

від 17.07.2019 по справі 600/1028/17

КОЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 600/1028/17

Справа № 2/600/107/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2019 року смт. Козова

Козівський районний суд Тернопільської області

у складі: головуючої судді - Гриновець О.Б.,

за участю: секретаря судового засідання - Липної О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт. Козова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кальненської сільської ради Козівського району Тернопільської області про визнання права власності,

в с т а н о в и в:

у листопаді 2017 року позивач звернулася в суд із позовною заявою до відповідача про визнання за нею права власності на спадкове майно, а саме житловий будинок (А), загальною площею 169,3 кв.м., житловою площею 86,4 кв.м., сарай (Б) площею 85,0 кв.м., огорожу (№1) та ворота (№2), що розташований по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_2 .. ЇЇ чоловікові на праві власності належав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами (колишній колгоспний двір), що розташований по АДРЕСА_1 . Згідно з виписки з погосподарської книги станом на 15.04.1991р. головою вказаного колгоспного двору був чоловік - ОСОБА_2 та членами двору були: дружина ОСОБА_1 , та рідний брат позивача ОСОБА_3. Зазначає, що звернулася до приватного нотаріуса для прийняття спадщини, однак їй було відмовлено у зв`язку з тим, що питання спадкування колгоспного двору вирішується виключно в судовому порядку. На даний час, позивач бажає оформити право власності на вказаний будинок, тому просить у судовому порядку визнати її власником житлового будинку в АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Козівського районного суду Тернопільської області від 07.11.2017 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні.

07.03.2019 року позивач через канцелярію суду подала клопотання про зменшення позовних вимог, згідно з яким просить визнати за нею право власності на майно, а саме 2/3 частки житлового будинку (А), загальною площею 169,3 кв.м., житловою площею 86,4 кв.м., 2/3 частки сараю (Б) площею 85,0 кв.м.,2/3 частки огорожі (№1) та 2/3 частки воріт (№2), що знаходяться по АДРЕСА_1 (а.с.27-29).

Позивач у судове засідання не з'явилась, однак подала через канцелярію суду клопотання зі змісту якого вбачається, що зменшені позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити у повному обсязі (а.с.31,39).

Представник відповідача до судового засідання через канцелярію суду подав відзив на позов , згідно якого просить справу розглядати у його відсутності, а позоні вимоги підтримує повністю (а.с.30).

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином про місце, дату та час розгляду справи, а відтак згідно з ч.1 ст. 223 ЦПК України та зважаючи на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що їхня неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

При цьому, так як всі учасники справи не з`явилися в судове засідання, фіксування судового засідання технічними засобами, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснюється.

Дослідивши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для цього законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Визнання позову відповідачами, не суперечить закону і не порушує чиї-небудь права або законні інтереси.

Судом встановлено, згідно з довідкою Козівського РБТІ №57 від 05.07.2016 року, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою:АДРЕСА_1 належав ОСОБА_2 (а.с.6).

Вказані відомості підтверджуються також і випискою з погосподарської книги №368 станом на 1991 рік, виданої Кальненською сільською радою Козівського району Тернопільської області, згідно якої головою колгоспного двору був ОСОБА_2 та членами двору були: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (а.с.8).

Будь-яких інших, в тому числі правовстановлювальних документів щодо спірного майна позивачем суду подано не було.

Проте, незважаючи на вказане, суд вважає доведеним факт належності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спірного будинку, зважаючи на наступне.

Як вбачається із копії довідки Кальненської сільської ради Козівського району Тернопільської області №217 від 08.04.2016 року житловий будинок з надвірними будівлями (сарай), який є предметом спору був побудований у 1989 році (а.с.9).

Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах та селищах міського типу Української РСР, яка затверджена заступником міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966 року, погоджену заступником голови Верховного суду Української РСР 15.01.1966 року та яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу №56 від 13.12.1995 року було запроваджено обов`язкову державну реєстрацію бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих об`єктів нерухомості у містах, селищах міського типу, а також будинків і домоволодінь, розташованих на земельних ділянках, які відведені радгоспам і колгоспам в межах міста або селища міського типу.

Згідно абз.2 п.6 вказаної інструкції не підлягають реєстрації будинки та домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах.

Додатком №1 до вказаної інструкції закріплено Перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР. При цьому, у зазначеному переліку, серед правовстановлюючих документів відсутні виписки/довідки з по господарських книг.

Однак, згідно з п.20 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах та селищах міського типу Української РСР, яка затверджена заступником міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966 року, погоджену заступником голови Верховного суду Української РСР 15.01.1966 року та яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу №56 від 13.12.1995 року у випадку включення в міську (селищну) смугу сільських населених пунктів або у випадку їх перетворення в міста або селища міського типу бюро технічної інвентаризації складало списки будинків та домоволодінь, які належать громадянам або колгоспним дворам на підставі по господарських книг сільської Ради депутатів трудящих.

Таким чином, на переконання суду, нормативно-правовими актами, чинними на момент виникнення спірних правовідносин виникнення, зміна чи припинення права власності не залежало від реєстрації цього права відповідними органами чи установами, а довідки сільських рад та погосподарські книги (витяги з них) були тими документами, на підставі яких встановлювалося право власності.

Підтвердженням обґрунтованості такого висновку суду є також позиція Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладена в абз.29 п.3.1. інформаційного листа №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування , згідно якого: за змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Крім того, з метою уніфікації форм таких довідок додатками №32 та №33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад народних депутатів трудящих, затвердженою наказом міністра юстиції УРСР від 19.01.1976 року №1/5 було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та право власності робітника чи службовця на жилий будинок.

Відтак, на підставі вказаного, суд дійшов до висновку, що житловий будинок з господарськими будівлями, за адресою:АДРЕСА_1 належав, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

Пунктом 6 (абзаци а, б) Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року №20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності (із змінами внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №15 від 25.05.1998 року) визначено, що до правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні; розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 у віці 54 років, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 01.11.2015 року (а.с.3).

Позивач після смерті чоловіка, зверталася до приватного нотаріуса Козівського районного нотаріального округу Боднарук М.В. з метою оформлення своїх спадкових прав, однак їй було відмовлено у вчиненні відповідної нотаріальної дії, у зв`язку із тим, що спадкоємиця не надала право встановлювальних документів на вказаний житловий будинок (а.с.5).

Вказані вище обставини учасниками процесу не оспорюються та не заперечуються, а тому у відповідності до вимог ст.ст.12, 89 ЦПК України дані докази визнаються судом належними, допустимими та достовірними.

У відповідності до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За положеннями ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися в момент його смерті.

Крім того, ч.1 ст.392 ЦК України закріплено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 помер, ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом, відмови від прийняття спадщини не заявляла, в належному порядку із заявою про прийняття спадщини звернулася, виходячи з приписів п.1 ч.2 ст.16 ЦК України та ч.1 ст.392 ЦК України, суд вважає, що слід визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок (А), загальною площею 169,3 кв.м., житловою площею 86,4 кв.м., сарай (Б) площею 85,0 кв.м., огорожу (№1) та ворота (№2), що розташований по АДРЕСА_1 .

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.10, 12, 13, 77, 81, 141, 247, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України, -

ухвалив:

позов ОСОБА_1 до Кальненської сільської ради Козівського району Тернопільської області про визнання права власності - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 2/3 частки житлового будинку (А), загальною площею 169,3 кв.м., житловою площею 86,4 кв.м., 2/3 частки сараю (Б) площею 85,0 кв.м.,2/3 частки огорожі (№1) та 2/3 частки воріт (№2), що знаходяться по АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції, з врахуванням вимог п.15.5 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зареєстроване у встановленому порядку місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_2 , дані паспорта - серія НОМЕР_3 , виданий Козівським РВ УМВС України в Тернопільській області, 18.05.2000 року.

Відповідач - Кальненська сільська рада Козівського району Тернопільської області, місцезнаходження: с. Кальне, Козівський район Тернопільська область; код ЄДРПОУ: 04392586.

Суддя О.Б.Гриновець