Рішення

від 29.07.2019 по справі 240/7905/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2019 року м. Житомир справа № 240/7905/19

категорія 109020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом та просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області , що виразилася у ненаданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою з послідуючою передачею земельної ділянки в оренду на термін 49 років для сінокосіння за кадастровим номером НОМЕР_1 , що розташована в Коростишівському районі Житомирської області.

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для сінокосіння земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 , яка розташована в Коростишівському районі Житомирської області, з послідуючою передачею в оренду на 49 років.

В обґрунтування позову зазначає, що у листі відповідачем не зазначено про невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, оже підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 у відповідача відсутні.

Ухвалою суду від 24.05.2019 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

06.06.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву від Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, у якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти пред`явлених позовних вимог відповідач стверджує, що заявник є керівником, підписантом і засновником Селянського (фермерського) господарства Світанок", а тому отримання земельних ділянок в оренду має відбуватись за процедурою проведення земельних торгі. Бажана позивачем земельна ділянка має орієнтовнй складу угідь - рілля та не може бути передана в оренду для сінокосіння. Щодо вимоги про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою зазначив, що це є дискреційним повноваженням Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, а тому є формою втручання в дискреційні повноваження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Ухвалою від 03.07.2019 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення розгляду справи в судовому засіданні.

Розгляд справи здійснюється без виклику сторін відповідно ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Встановлено, що 30.10.2018 позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Житомирській області із клопотанням, у якому просив надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння з послідуючою орендою строком на 49 років, кадастровий номер НОМЕР_1 площею 67,5916 га, розташованої на території Коростишівському району Житомирської області, для сінокосіння.

Листом від 03.12.2018 №Г-10808/0-6533/0/22-18 позивачу відмовлено у задоволенні клопотання у зв`язку з тим, що:

- заявник є керівником, підписантом і засновником Селянського (фермерського) господарства "Світанок", а тому отримання земельних ділянок в оренду має відбуватись за процедурою проведення земельних торгів;

- вказана позивачем земельна ділянка має орієнтовний склад угідь - рілля. При цьому, відповідно до переліку угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь, затвердженого постановою КМУ №1051 від 17.10.2012 ця група включає сільськогосподарські угіддя, які систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари (ГОСТ 26640-85) та парники, оранжереї і теплиці. До ділянок ріллі не належать сіножаті і пасовища, що розорані з метою їх докорінного поліпшення і використовуються постійно під трав`яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви. Земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби повинні використовуватись виключно як сінокіс чи пасовище.

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.2 ст.116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 2 ст.22 Земельного кодексу України встановлено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відповідно до ч.3 ст.22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч.2 ст.123 Земельного Кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно із положеннями частини третьої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в наданні такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Суд зазначає, що в оскаржуваній відмові, яка викладена у листі відповідача від 06.12.2018, відсутні посилання про невідповідність місця розташування земельної ділянки, зазначеної позивачем:

- вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів;

- вимогам генерального плану населених пунктів;

- вимогам іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;

- вимогам проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Щодо посилань позивача на те, що заявник є керівником, підписантом і засновником Селянського (фермерського) господарства "Світанок", а тому отримання земельних ділянок в оренду має відбуватись за процедурою проведення земельних торгів, суд зазначає, що клопотання від 30.10.2018 до Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області було подане фізичною особою ОСОБА_1 , а не як представником СФГ "Світанок".

Крім того, доказів того, що заявник є керівником, підписантом і засновником Селянського (фермерського) господарства "Світанок" відповідачем не надано.

Отже, відмова з посиланням на те, що отримання земельних ділянок в оренду має відбуватись за процедурою проведення торгів, оскільки заявник є керівником, підписантом і засновником Селянського (фермерського) господарства "Світанок", є протиправною та такою, що не відповідає обставинам справи.

Суд критично оцінює посилання відповідача щодо невідповідності складу угідь на обраній позивачем земельній ділянці бажаному виду використання, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 34 Земельного кодексу України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

Тобто, землі сільськогосподарського призначення можуть передаватись в оренду громадянам для сінокосіння та використовуватись ними лише в межах даного виду використання.

Відповідно до переліку угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь, затвердженого постановою КМУ №1051 від 17.10.2012 група "Рілля" включає сільськогосподарські угіддя, які систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари (ГОСТ 26640-85) та парники, оранжереї і теплиці. До ділянок ріллі не належать сіножаті і пасовища, що розорані з метою їх докорінного поліпшення і використовуються постійно під трав`яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви.

Вказаним переліком затверджено види земельних угідь, проте не встановлено заборони щодо передачі земельних ділянок групи "рілля" в оренду для сінокосіння.

З огляду на викладені положення ЗК України, безпідставними є посилання ГУ Держгеокадастру у Житомирській області на те, що спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення, не може бути передана для сінокосіння, оскільки така передача не суперечить вимогам ч.5 ст. 20 та ст.34 ЗК України щодо меж користування землями сільськогосподарського призначення певного виду.

Таким чином, у відповідача були відсутні підстави відмовляти у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки жодна із зазначених у ній вимог не передбачена у ст.123 ЗКУ, а тому така є протиправною.

Що стосується вимог зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 на території Коростишівського району Житомирської області для сінокосіння з послідуючою передачею в оренду, то суд враховує наступне.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру, суд зазначає наступне.

Питання щодо надання дозволу або відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, так само як і передача земельної ділянки у користування у даному випадку належить до дискреційних повноважень Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.

Крім того, надання земельної ділянки у користування є комплексним процесом, що складається з етапів надання дозволу на розробку проекту землеустрою, розробки проекту вказаного проекту, його погодження та затвердження у встановленому Земельним кодексом України та прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у користування.

Суд зазначає, що надання дозволу не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність чи у користування. Дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є лише стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування, а тому заявлені позивачем вимоги є передчасними та за своєю суттю є втручанням у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру України у Житомирській області.

При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Невідповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Одночасно суд ураховує, що в ст. 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому зважаючи на протиправність оскаржуваної відмови, суд вважає, що вимоги у цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 30.10.2018 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 , з послідуючою передачею в оренду, яка розташована в Коростишівському районі Житомирської області за результатами якого прийняти рішення з урахуванням положень Земельного кодексу України та встановлених обставин справи.

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

При цьому, судом не приймаються до уваги посилання представника відповідача на ту обставину, що земельна ділянка, на яку позивач просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, була включена до земель, права на які буде виставлені на земельні торги.

Так, відповідачем до відзиву надано копію наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 28.12.2018 № 6-5139/14-18-СГ, відповідно до якого затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 47,7862 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , розташованого на території Більковецької сільської ради Коростишівського району Житомирської області. Крім того, п.3 цього наказано вирішено продати право оренди земельної ділянки на земельних торгах. Також до відзиву надано копію договору оренди земельної ділянки від 21.05.2019 № 30/57-19-ДО.

Відповідно до ч. ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частиною 5 цієї статті визначено, що учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Разом з тим, надані до відзиву копії наказу та договору не засвідчені у відповідності до ч.5 ст.94 КАС, оскільки містять лише відбиток штампу "Згідно з оригіналом" та відбиток печатки "Для документів", однак на них відсутній підпис уповноваженої особи про відповідність копії письмового доказу оригіналу та дата такого засвідчення. Тому, такі копії документів не визнаються судом як докази та до уваги не приймаються.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідь позивачу на його клопотання відповідач надав 03.12.2018, а наказ про передачу земельної ділянки на земельні торги прийнятий 28.12.2018, тобто пізніше. В той же час, суд дає оцінку спірним правовідносинам між сторонами на момент їх виникнення.

Згідно зі ч.ч.1,2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги наведене та фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Вирішуючи вимогу позивача в частині стягнення з відповідача на його користь понесених витрат на юридичну допомогу, слід звернути увагу на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 цієї ж статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

Частиною 5 цієї статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З аналізу викладених норм слідує, що витрати на правничу допомогу адвоката мають бути:

- пов`язаними з конкретною справою;

- співмірними із: складністю справи, що визначається предметом спору, обсягом дослідження доказів, тривалістю розгляду справи, тощо; ціною позову; обсягом наданих послуг, що має бути підтверджено актами наданих послуг, актами виконаних робіт, тощо; витраченим часом адвоката на надання правничої допомоги;

- підтверджені належними доказами, а саме: квитанцією до прибуткового касового ордера, платіжним дорученням з відміткою банку або іншим банківським документом, касовим чеком, тощо.

Дослідивши надані докази, суд відмічає, що згідно договору про надання правової допомоги ОСОБА_1 приймає на себе зобов"язання оплатити за надання професійної правничої допомоги при підготовці та розгляді в суді цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про не передачу земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 адвокату Нестеренко М.М. за годину роботи кошти з розрахунку 0,2 мінімальної заробітної плати .

Отже, зміст договору свідчить про те, що адвокатом надавалась професійна правнича допомоги з підготовки та розгляду цивільної справи, а не адміністративної.

Разом з тим, у даній адміністративній, а не цивільній справі (як зазначено у договорі) спір не про надання в орнеду земельної ділянки , а про надання дозволу на на виготовлення проекту землеустрою.

В контексті відшкодування витрат на правову допомогу у цій справі, суд зазначає, що з попереднього розрахунку суми судових витрат та договору про наадання правової допомоги від 02.05.2019 неможливо встановити, в якій конкретній (-ому) справі/позові надавались правничі послуги.

Жодного посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлені витрати до відшкодування, акт про надання правничої допомоги не містить.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження фактичного отримання коштів в сумі 2606,10 грн адвокатом Нестеренком М.М. від ОСОБА_1 , що може бути підтверджено витягом з Книги обліку доходів і витрат адвоката як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність за період травень 2019 року. При цьому сама по собі копія квитанції до прибуткового касового ордера № 102 від 20.05.2019 на суму 2606,10 грн, підписана та видана адвокатом, без доказів дійсного оприбуткування цих коштів у відповідності до норм податкового законодавства України, не може слугувати достатнім доказом понесення витрат на правничу допомогу позивачем.

Враховуючи те, що наданими до суду документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено, cуд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15.05.2018 у справі 821/1594/17.

Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Керуючись статтями 9,77, 242-246,295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул.Довженка,45, м.Житомир,10002, код ЄДРПОУ 39765513), викладену у листі від 06.12.2018 №Г-11012/0-6625/0/22-18, в наданні дозволу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) на виготовлення проекту землеустрою з послідуючою передачею земельної ділянки з кадастровим номером 03.12.2018 №Г-10808/0-6533/0/22-18 в оренду на термін 49 років для сінокосіння за клопотанням від 30.10.2018.

Зобов"язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) від 30.10.2018 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою з послідуючою передачею земельної ділянки з кадастровим номером 03.12.2018 №Г-10808/0-6533/0/22-18 в оренду для сінокосіння та прийняти рішення відповідно до вимог Земельного кодексу України з урахуванням встановлених обставин справи.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос