Рішення

від 30.07.2019 по справі 420/766/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/766/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Білостоцького О.В.

При секретарі: Збарацької А.І.

За участю сторін:

Представника позивача: не з`явився

Представника відповідача: Хвостікова О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.11.2018 року №0017341-5207-1502/2015, №0017341-5207-1502/2016, №0017341-5207-1502.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що оскаржувані податкові-повідомлення рішення є протиправними, оскільки відповідачем при їх прийнятті було невірно визначено базу оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з огляду на що такі рішення підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 18.02.2019 року у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України.

08.04.2019 року у зв`язку із необхідністю встановити відповідні факти та обставини із дослідженням думки та правової позиції учасників справи, отримання від учасників справи додаткових письмових доказів, ухвалою суду подальший розгляд справи було вирішено проводити в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.

06.05.2019 року, 10.06.2019 року, 15.07.2019 року у справі були проведені підготовчі судові засідання, в яких учасники справи надали пояснення, а тому числі письмові (а.с. 67-68), відзив на адміністративний позов (а.с. 20-21), відповідь на відзив (а.с. 32) та додаткові письмові докази (а.с. 23-31, 53-59).

Ухвалою суду від 15.07.2019 року підготовче провадження у справі було закрито та призначений розгляд справи по суті.

Позивач до судового засідання 25.07.2019 року не з`явилась, про дату, час та місце слухання справи повідомлялась належним чином та своєчасно, надала до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності (а.с. 86).

Представник головного управління ДФС в Одеській області у судовому засіданні 25.07.2019 року проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечувала з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов (а.с. 20-21) та зазначила, що база оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначалась позивачу, виходячи з даних Реєстру речових прав на нерухоме майно. Так, згідно наявної інформації в такому Реєстрі, позивачу на праві власності належить частка 11/45 від нежитлової нерухомості загальною площею 1301, 4 км, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . З огляду на що база оподаткування, з якої ОСОБА_1 розраховувалась сума податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, складає, на думку контролюючого органу, 318,12 кв.м, а тому оскаржувані податкові повідомлення рішення є правомірними та законними.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

Як вбачається зі свідоцтва про право власності на нерухоме майно №862 від 14.07.2009 року ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 11/45 частина крамниці промислових товарів, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10).

Відповідно до опису об`єкту, зазначеному в цьому свідоцтві, нежитлова будівля (крамниця промислових товарів) складається з літери А загальною площею - 658,3 кв.м, літери Д загальною площею - 645, 0 кв. м., та надвірних споруд 1-8.

При цьому 11/45 частки, які належать позивачу складаються із приміщень, які знаходяться під літерою А за номерами №2 - санвузол, №3 - роздягальня, №5 - торгівельний зал, №37 - виставочний зал, та №38-кабінет, загальною площею 182,8 кв.м.

Аналогічні відомості містяться і в довідці №422 від 12.12.2018 року виданої позивачу комунальним підприємством Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації (а.с.12). Так, відповідно до даної довідки, ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 11/45 нежитлової будівлі (крамниці), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому 11/45 частки, які належать позивачу складаються із будівлі літери А приміщення: 2 - санвузол, 3- роздягальня, 5 - торгівельний зал, 37 - виставочний зал, 38-кабінет, загальна площа 182,8 кв.м.

26.11.2018 року головним управлінням ДФС у Одеській області на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України на вищезазначений об`єкт нерухомості були винесені наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0017341-5207-1502/2015, яким позивачу було нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік на суму 3 874,58 грн. (а.с.7);

- №0017341-5207-1502/2016, яким позивачу було нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік на суму 8 766,84 грн. (а.с.8);

- №0017341-5207-1502, яким позивачу було нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік на суму 15 269,76 грн. (а.с.9).

Підставою для прийняття вищезазначених податкових повідомлень-рішень окрім приписів Податкового кодексу України, стали також:

- рішення Ізмаїльської міської ради №4864-VI від 16.01.2015 року, яким встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2015 рік в розмірі 1 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр бази оподаткування (а.с.26) (ППР №0017341-5207-1502/2015);

- рішення Ізмаїльської міської ради №398-VI від 14.01.2016 року, яким встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2016 рік в розмірі 2 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр бази оподаткування (а.с.27) (ППР №0017341-5207-1502/2016);

- рішення Ізмаїльської міської ради №1885-VI від 11.01.2017 року, яким встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2017 рік в розмірі 1,5 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр бази оподаткування (а.с. 28) (ППР №0017341-5207-1502).

Не погоджуючись із оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними та необґрунтованими, позивач звернулась до суду.

Відповідно до вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши адміністративний позов позивача та відзив головного управління ДФС в Одеській області, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі ПК України).

У відповідності до ст.265 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Щодо винесення головним управлінням ДФС у Одеській області податкового повідомлення рішення, якими позивачу було визначені податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік, суд зазначає наступне.

Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28 грудня 2014 року №71-VIII (далі - Закон №71-VIII), який набрав чинності 01.01.2015 року, було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Згідно із пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2015 рік, відповідні норми Закону №71-VIII набрали чинності з 01.01.2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку щодо встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення такого податку.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Плановим відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Таким чином, з урахуванням вищезазначених норм рішення місцевих рад стосовно податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийняті та опубліковані протягом 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки міг вважатися встановленим місцевою радою.

При цьому, факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону №71-VIII, а так само обов`язковість для місцевих рад впровадити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України.

Вказане вбачається також з пункту 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII, в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Отже, Прикінцеві положення Закону №71-VIII рекомендували встановити місцевим радам податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2015 рік у 2015 році. Проте, така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

Відповідно до пункту 12.5 статті 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а тому рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Враховуючи вищезазначене, для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов`язку встановити такий податок.

Разом з тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, у 2015 році місцеві ради могли встановити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки лише на 2016 рік, а не на 2015 рік.

Зазначена думка суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 11.12.2018 року у справі №808/3906/16, від 01.08.2018 року у справі №810/1349 та від 25.08.2018 року у справі №813/423/17.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, суд вважає у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття ППР №0017341-5207-1502/2015 від 26.11.2018 року, яким позивачу було нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2015 рік на суму 3874,58 грн., оскільки запроваджені Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи зобов`язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 01.01.2016 року.

Щодо податкових повідомлень-рішень, якими позивачу були нараховані податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 та за 2017 роки, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб проводиться:

а) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;

б) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

в) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку (пп. 266.1.2. п.266.1 статті 266 ПК України).

Відповідно до пп. 265.3.1 п. 265.3 ст. 265 Податкового кодексу України базою оподаткування є житлова площа об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його часток.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 статті 266 ПК України).

Згідно пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:

а) за наявності у власності платника податку одного об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку;

б) за наявності у власності платника податку більше одного об`єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку;

в) за наявності у власності платника податку об`єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку.

г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів б і в цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об`єктів житлової нерухомості;

ґ) за наявності у власності платника податку об`єкта (об`єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів а - г цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об`єкт житлової нерухомості (його частку).

Відповідно до пп. 266.3.2 п. 266.3.2 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, зокрема з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, нежитлова будівля (крамниця) яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , має загальну площу 1301,4 кв. м. та складається з будівлі під літерою А загальною площею - 658, 3 кв. м, магазина під літерою Д загальною площею - 645, 0 кв. м., та надвірних споруд 1-8 (а.с. 11, 30-31).

При цьому, позивачу відповідно до даних зазначеного Реєстру належить 11/45 частка нежитлової будівлі (крамниці), яка складається із приміщень будівлі під літерою А , саме номерів 2 - санвузол, 3 - роздягальня, 5 - торгівельний зал, 37 - виставочний зал, 38-кабінет, загальна площа 182,8 кв. м.

Як було зазначено представником головного управління ДФС в Одеській області, відповідачем, при використанні даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, було самостійно здійснено математичні розрахунки та визначено позивачу базу оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме, шляхом ділення загальної площі нежитлового приміщення на частку приміщення, яка належить ОСОБА_1 , а саме 1301, 4 кв.м /45*11=318,12 кв.м.

Разом з тим суд не погоджується із зазначеними розрахунками відповідача, оскільки зазначені відомості не відповідають наданим позивачем до суду документам на зазначене нежитлове приміщення.

Як було встановлено судом, загальна площа нежитлової будівлі (крамниця), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , складає - 1301,4 кв.м. Однак зазначена нерухомість знаходиться у власності декількох осіб, що підтверджується наданими до суду доказами (а.с. 12, 69-77).

Так, зокрема відповідно до довідки №422 від 12.12.2018 року (а.с. 12) виданої комунальним підприємством Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації , свідоцтв про право власності, технічних паспортів, нежитлова будівля (крамниця) належить на праві власності: ОСОБА_1 в частці - 11/45; ОСОБА_2 в частці - 7/45; ОСОБА_3 в частці - 42/90; ОСОБА_4 в частці - 1/30; ОСОБА_5 в частці - 1/30; ОСОБА_6 в частці - 1/30; та ОСОБА_7 в частці - 1/30 (а.с. 69-77).

Вказані частки співвласників в сукупності складають одиницю, а саме 11/45 (22/90) +7/45(14/90) +42/90+1/30 (3/90)+ 1/30 (3/90)+ 1/30 (3/90) +1/30 (3/90) = 90/90 (1).

При цьому, як вбачається з наданих до суду документів, частка позивача у розмірі 11/45 від загальної площі приміщення становить лише 182,8 кв. м. та складається з будівлі під літерою А , а саме з приміщень за номерами №2 - санвузол (1,4 кв. м), №3 - роздягальня (2,0 кв. м), №5 - торгівельний зал (87, 8 кв. м), №37 - виставочний зал (79,5 кв. м), №38-кабінет (12,1 кв. м) (а.с. 53-59).

З огляду на вищезазначене суд доходить висновку, що відповідачем було невірно визначено базу об`єкту оподаткуванню, що в свою чергу призвело до невірних визначень податкових зобов`язань позивача.

Суд зазначає, що ст.8 Закону України Про державний бюджет на 2016 рік будо встановлено, що станом на 01.01.2016 розмір мінімальної заробітної плати складав 1378,00 грн.

Згідно ст.8 Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік", встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату з 1 січня - 3200 гривень.

З огляду на вищезазначене позивач повинен був сплати податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у сумі 5037,96 грн. (182, 8 кв. м * 27,56 грн. (2 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2016 року за 1 кв. метр бази оподаткування), а за 2017 рік у сумі 8 774, 40 грн. (182, 8 кв. м * 48, 0 грн. (1,5 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2017 року за 1 кв.м бази оподаткування), а тому податкові повідомлення рішення №0017341-5207-1502/2016, №0017341-5207-1502 від 26.11.2018 року в частині визначених судом сум є законними.

Разом з тим, в іншій частині зазначені податкові повідомлення рішення №0017341-5207-1502/2016, №0017341-5207-1502 від 26.11.2018 року є протиправними та такими що підлягають скасуванню, а саме у сумі невірного визначення відповідачем бази оподаткування, зокрема за 2016 рік у розмірі 3 728,88 грн. (8766, 84 грн. - 5037,96 грн.) та за 2017 рік у сумі 6495, 36 грн. (15 269,76 грн. - 8 774,40 грн.).

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позовної заяви додана квитанція від 16.01.2019 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у сумі 768,40 грн.

З урахуванням висновків суду про необхідність часткового задоволення адміністративного позову майнового характеру ОСОБА_1 у розмірі, що становить 50,5 % від суми заявлених позовних вимог майнового характеру, суд вважає, що розмір судового збору, що підлягає стягненню на користь позивача з ГУ ДФС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, становить 388,04 грн. пропорційно до розміру задоволених вимог.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 72-77, 179-181, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 258, 262, 293-295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до головного управління ДФС в Одеській області (65044, м.Одеса, вул.Семінарська, 5) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення головного управління ДФС в Одеській області №0017341-5207-1502/2015 від 26.11.2018 року, яким позивачу було нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік на суму 3 874,58 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення головного управління ДФС в Одеській області №0017341-5207-1502/2016 від 26.11.2018 року в частині нарахування позивачу податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік на суму 3 728,88 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення головного управління ДФС в Одеській області №0017341-5207-1502 від 26.11.2018 року в частині нарахування позивачу податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік на суму 6 495,36 грн.

В задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 388,04 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII Перехідні положення КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 30 липня 2019 року.

Суддя О.В. Білостоцький

.