Постанова

від 30.07.2019 по справі 120/1723/19-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/1723/19-а

Головуючий у 1-й інстанції: Сало П.І.

Суддя-доповідач: Курко О. П.

30 липня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року (м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до комунального підприємства "Ладижинський міський центр первинної медико-санітарної допомоги Ладижинської міської ради", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Ладижинська загальноосвітня школа 1-3 ступенів № 4 Ладижинської міської ради Вінницької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в травні 2019 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до комунального підприємства "Ладижинський міський центр первинної медико-санітарної допомоги Ладижинської міської ради", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Ладижинська загальноосвітня школа 1-3 ступенів № 4 Ладижинської міської ради Вінницької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України

Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

П. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення, а також з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Отже, віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб`єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

При цьому, ст. 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції (Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 року, ратифікована Законом України від 17.07.1997 №4 75/97), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. У справі Bellet v. Frаnсе Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Отже, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Як встановлено із змісту позовної заяви, предметом оскарження є дії та рішення відповідача щодо відмови видати позивачці медичну довідку для відвідування неповнолітньою дитиною навчального закладу без проведення необхідних щеплень.

Так, підставою для звернення ОСОБА_1 до відповідача із вказаним зверненням, стала вимога статті 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" про те, що до навчального закладу не може бути прийнято дитину без проведення відповідного медичного обстеження та надання висновку ЛКК (у разі відсутності у дитини щеплень) про відсутність протипоказань для відвідування дошкільного навчального закладу.

Відповідно до Положення про дошкільний навчальний заклад, затвердженого постановою КМ України від 12 березня 2003 року №305, прийом дітей до дошкільного навчального закладу здійснюється керівником протягом календарного року на підставі заяви батьків або осіб, які їх замінюють, медичної довідки про стан здоров`я дитини з висновком лікаря, що дитина може відвідувати дошкільний навчальний заклад, довідки дільничного лікаря про епідеміологічне оточення, свідоцтва про народження.

Так, позивач, як мама неповнолітньої дитини, відмовилася від щеплень з міркувань безпеки ії здоров`я. Між тим, в квітні 2019 року керівництво Ладижинської загальноосвітньої школи 1-3 ступенів № 4 Ладижинської міської ради Вінницької області усно повідомило позивачку про те, що обов`язковою умовою допуску дитини до навчання є медична довідка із зазначенням того, що в дитини є усі необхідні щеплення. У випадку відсутності щеплень, дитина надалі не буде допущена до навчання, і що допуск дитини до навчання буде здійснюватися лише у разі наявності дозволу медичного закладу в порядку, передбаченому Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб".

Згідно зі ст. ст. 12, 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" медичні працівники, які проводять профілактичні щеплення, зобов`язані надавати об`єктивну інформацію особам, яким проводять щеплення, або їх законним представникам про ефективність профілактичних щеплень і можливі післявакцинальні ускладнення.

Дане право на відмову від щеплень закріплене і в п. 18 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказам МОЗ України від 03.02.2006 року №48. У разі, якщо профілактичні щеплення дітям проведено з порушенням установлених строків у зв`язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації за рішенням консиліуму відповідних лікарів, вони можуть бути прийняті до відповідного дитячого закладу та відвідувати його.

Питання відвідування дошкільного навчального закладу дитиною, батьки яких відмовилися від щеплень, вирішується лікарсько-консультативною комісією, як це передбачено наказом Міністерства охорони здоров`я України №434 від 29 листопада 2002 року "Про затвердження Положення про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування дошкільного та шкільного загальноосвітнього навчального закладу".

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" ЛКК має право видати довідку про можливість відвідування дитиною шкільного закладу без проведення щеплень тільки у разі наявності у дитини медичних протипоказань для проведення вакцинації.

Тобто, довідка про можливість відвідування дитиною дошкільного та шкільного закладу без проведення щеплень надається за результатами обстеження ЛКК.

При цьому, Положення про лікарсько-консультативну комісію затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 року №917 (Положення №917).

Згідно з п.3 Положення №917 лікарсько-консультативні комісії функціонують у закладах охорони здоров`я Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських райдержадміністрацій.

Висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації дитини-інваліда, обов`язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, іншими підприємствами, установами та організаціями, в яких навчаються або перебувають діти.

Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги є закладом охорони здоров`я, що створюється з метою забезпечення потреб населення у первинній медичній допомозі, створюється за рішенням органу/органів місцевого самоврядування, у тому числі об`єднаної територіальної громади і діє на підставі Положення про центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України 29.07.2016 року № 801.

Таким чином, комунальне підприємство "Ладижинський міський центр первинної медико-санітарної допомоги" Ладижинської міської ради, дії якого фактично оскаржує позивач, перебуває у віданні МОЗ, у межах та у порядку, встановленому Положенням, наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем права її дітей на освіту і мають обов`язковий характер для інших суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене вище колегія суддів приходить до висновку, що комунальне підприємство "Ладижинський міський центр первинної медико-санітарної допомоги" Ладижинської міської ради, у якому створена і функціонує ЛКК, діє як суб`єкт владних повноважень, а відтак, спір про оскарження рішень, дій чи бездіяльності, вчинених комунальним підприємством "Ладижинський міський центр первинної медико-санітарної допомоги" Ладижинської міської ради є публічно-правовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Проте, суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження у даній справі дійшов передчасного висновку про те, що даний спір є приватно-правовим, оскільки стосуються особистого немайнового права - права на освіту.

Таким чином, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Відповідно до п. 1, 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції скасуванню, а матеріали адміністративного позову направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року - скасувати.

Справу направити до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Постанова суду складена в повному обсязі 30 липня 2019 року.

Головуючий Курко О. П. Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.