Рішення

від 18.07.2019 по справі 910/4450/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.07.2019Справа № 910/4450/19

За позовомПублічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" доАкціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Дарницький вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця" простягнення 209305,77 грн

Суддя Смирнова Ю.М.

Секретар судового засідання Багнюк І.І.

Представники учасників справи:

від позивачаАндрієнко Т.В., довіреність №49юр-3 від 03.01.2019; від відповідачаЛях К.М., довіреність №Ц/6-63/289-18 від 29.12.2018;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Крюківський вагонобудівний завод" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Дарницький вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 209305,77 грн, з яких: 80645,14 грн пені, 16570,92 грн 3% річних та 112089,71 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договорів поставки №08-18-17-03-Т від 17.08.2018 та №08-18-17-04-Т від 17.08.2018 в частині своєчасного здійснення оплати товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2019 після усунення позивачем обставин, що стали підставою для залишення позовної заяви без руху, відкрито провадження у справі №910/4450/19; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 05.06.2019; визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

16.05.2019 відповідача подав відзив на позов, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив, зазначивши, зокрема, про те, що відповідач вживав усіх можливих заходів щодо забезпечення фінансування за укладеними між сторонами договорами, у контрагентів відсутні будь-які не погашені грошові зобов`язання за вказаними правочинами, а стягнення з відповідача пені умовами договорів №08-18-17-03-Т від 17.08.2018 та №08-18-17-04-Т від 17.08.2018 не передбачено, а отже відсутні законні підстави для покладення на відповідача такого виду відповідальності.

31.05.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній проти доводів, які викладені відповідачем у відзиві на позов заперечив, зауважив, зокрема, що 3% річних не є неустойкою у розумінні положень ст.549 Цивільного кодексу України, а мають компенсаційний характер, як і витрати з урахуванням індексу інфляції, а отже входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Щодо стягнення з відповідача пені, то позивач зазначив, що відповідно до абз.2 п.66 Положення про постачання продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради міністрів СРСР №888 від 25.08.1988 передбачено, що при несвоєчасній оплаті поставленої продукції покупець (платник) сплачує пеню в розмірі 0,04% суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а отже позивач нарахував відповідачу до сплати пеню у розмірі 80645,14 грн.

04.06.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника у судовому засіданні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 25.06.2019; встановлено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив - до 25.06.2019.

19.06.2019 через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній надав додаткові письмові заперечення по суті заявлених позовних вимог.

25.06.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.07.2019.

18.07.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшла заява про зменшення розміру штрафних санкцій.

Представник позивача в судовому засіданні 18.07.2019 заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 18.07.2019 проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив.

В судовому засіданні 18.07.2019 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

17.08.2018 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі заступника начальника філії "Дарницький вагоноремонтний завод" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (найменування змінене на Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі заступника начальника філії "Дарницький вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця") (далі - замовник, відповідач) та Публічним акціонерним товариством "Крюківський вагонобудівний завод" (далі - постачальник, позивач) укладено договір поставки №08-18-17-03-Т (далі - договір 1).

У відповідності до умов договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі (п.1.1), найменування продукції: код ДК 021:2015 ЄЗС: 34630000-2 частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (запасні частини) (п.1.2).

Ціна визначається даним договором і приймається сторонами в національній валюті України - гривні, на умовах DDP (відповідно до вимог "Інкотермс" ред. 2010 pоку). Постачання здійснюється за цінами, передбаченими у специфікації до даного договору. Ціна продукції, узгоджена у специфікації до даного договору, включає вартість продукції, тари, всі податки і збори, передбачені чинним законодавством, транспортні витрати постачальника. Згідно п.5.1 постачальник гарантує незмінність ціни на поставлену продукцію з моменту відвантаження її за місцем призначення до моменту відправлення коштів замовником на поточний рахунок постачальника. Загальна сума даного договору на момент його підписання складає 3875040,00 грн, у тому числі ПДВ 20% (п.п.4.1, 4.2 договору 1).

Відповідно до п.п.5.1, 5.3 договору 1 постачальник здійснює поставку продукції на умовах DDP згідно рознарядки замовника (відповідно до вимог "Інкотермс" ред. 2010 pоку), датою поставки продукції вважається дата підписання замовником видаткової накладної. На отриману продукцію замовник повинен видати постачальнику довіреність.

Оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 10 банківських днів після дати поставки партії продукції у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію, обумовленого згідно з п.7.1 та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства України. Датою оплати вважається дата відправлення коштів замовником за банківськими реквізитами постачальника (п.п.6.1, 6.2 договору 1).

Термін дії даного договору встановлюється з моменту його підписання сторонами по 31.12.2018, а в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою, направленими на адресу постачальника та в частині оплати - до повного виконання (п.12.7 договору 1).

Пунктом 12.11 договору 1 визначено, що у всьому іншому не передбаченому умовами цього договору відносини сторін регулюються нормами Цивільного, Господарського, Господарського процесуального кодексів України, Міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів "Інкотермс" (ред.2010 року), Положенням про постачання продукції виробничо-технічного призначення №888 від 25.07.1988.

Відповідно до специфікації №1 до договору 1 сторони погодили поставку товару на суму 3875040,00 грн з урахуванням ПДВ 20%.

Також 17.08.2018 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі заступника начальника філії "Дарницький вагоноремонтний завод" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (найменування змінене на Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі заступника начальника філії "Дарницький вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця") (далі - замовник, відповідач) та Публічним акціонерним товариством "Крюківський вагонобудівний завод" (далі - постачальник, позивач) укладено договір поставки №08-18-17-04-Т (далі - договір 2), у відповідності до умов якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі (п.1.1), найменування продукції: код ДК 021:2015 ЄЗС: 34630000-2 частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (запасні частини) (п.1.2).

Ціна визначається даним договором і приймається сторонами в національній валюті України - гривні, на умовах DDP (відповідно до вимог "Інкотермс" ред. 2010 pоку). Постачання здійснюється за цінами, передбаченими у специфікації до даного договору. Ціна продукції, узгоджена у специфікації до даного договору, включає вартість продукції, тари, всі податки і збори, передбачені чинним законодавством, транспортні витрати постачальника. Згідно п.5.1 постачальник гарантує незмінність ціни на поставлену продукцію з моменту відвантаження її за місцем призначення до моменту відправлення коштів замовником на поточний рахунок постачальника. Загальна сума даного договору на момент його підписання складає 3875040,00 грн, у тому числі ПДВ 20% (п.п.4.1, 4.2 договору 2).

Відповідно до п.п.5.1, 5.3 договору 2 постачальник здійснює поставку продукції на умовах DDP згідно рознарядки замовника (відповідно до вимог "Інкотермс" ред. 2010 pоку), датою поставки продукції вважається дата підписання замовником видаткової накладної. На отриману продукцію замовник повинен видати постачальнику довіреність.

Оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 10 банківських днів після дати поставки партії продукції у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію, обумовленого згідно з п.7.1 та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства України. Датою оплати вважається дата відправлення коштів замовником за банківськими реквізитами постачальника (п.п.6.1, 6.2 договору 2).

Термін дії даного договору встановлюється з моменту його підписання сторонами по 31.12.2018, а в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою, направленими на адресу постачальника та в частині оплати - до повного виконання (п.12.7 договору 2).

Пунктом 12.11 договору 2 визначено, що у всьому іншому не передбаченому умовами цього договору відносини сторін регулюються нормами Цивільного, Господарського, Господарського процесуального кодексів України, Міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів "Інкотермс" (ред.2010 року), Положенням про постачання продукції виробничо-технічного призначення №888 від 25.07.1988.

Відповідно до специфікації №1 до договору 2 сторони погодили поставку товару на суму 3875040,00 грн з урахуванням ПДВ 20%.

22.10.2018 відповідачем було надіслано на адресу позивача рознарядку на поставку продукції №17-03-04/1 від 22.10.2018 за укладеними між сторонами договорами.

На виконання умов укладених між контрагентами договорів позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар, що підтверджується видатковими накладними №78748 від 23.10.2018 на суму 1291680,00 грн, №78750 від 24.10.2018 на суму 1291680,00 грн, №78749 від 25.10.2018 на суму 1291680,00 грн, копії яких наявні в матеріалах справи.

14.12.2018 позивач звернувся до відповідача з претензією №49-51-38/455 від 11.12.2018 про сплату заборгованості на суму 3938569,42 грн.

Відповідачем було оплачено поставлений Публічним акціонерним товариством "Крюківський вагонобудівний завод" товар 17.12.2018 на суму 499640,00 грн, 18.12.2018 - 792040,00 грн, 17.01.2019 - 1291680,00 грн, 17.01.2019 - 1291680,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями відповідача №1447521 від 17.12.2018, №1452979 від 18.12.2018, №1512702 від 17.01.2019 та №1512712 від 17.01.2019.

Як стверджує позивач, відповідачем було несвоєчасно здійснено оплату поставленого позивачем за договорами поставки №08-18-17-03-Т від 17.08.2018 та №08-18-17-04-Т від 17.08.2018 товару, внаслідок чого Публічне акціонерне товариство "Крюківський вагонобудівний завод" звернулось до суду з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Дарницький вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 209305,77 грн, з яких: 80645,14 грн пені, 16570,92 грн 3% річних та 112089,71 грн інфляційних втрат.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правовою природою укладені між сторонами договори є договорами поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов`язок щодо передачі відповідачу товару виконав належним чином, однак відповідач, всупереч п.6.1 укладених між контрагентами правочинів, за поставлений позивачем за видатковими накладними №78748 від 23.10.2018, №78750 від 24.10.2018, №78749 від 25.10.2018 товар оплатив із затримкою.

Як вже зазначалось судом, відповідно до п.п.6.1, 6.2 договорів оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 10 банківських днів після дати поставки партії продукції, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію, обумовлену згідно з п.7.1 та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства України. Датою оплати вважається дата відправлення коштів замовником за банківськими реквізитами постачальника.

При цьому відповідно до ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З урахуванням умов наведених вище положень договорів та чинного законодавства України, відповідач повинен був оплатити товар поставлений за видатковою накладною №78748 від 23.10.2018 у строк до 06.11.2018 включно, за видатковою накладною №78750 від 24.10.2018 у строк до 07.11.2018 включно, а за видатковою накладною №78749 від 25.10.2018 у строк до 08.11.2018 включно.

Тоді як з матеріалів справи вбачається, що відповідачем було оплачено поставлений Публічним акціонерним товариством "Крюківський вагонобудівний завод" товар 17.12.2018 (проведено банком 18.12.2018) на суму 499640,00 грн, 18.12.2018 (проведено банком 20.12.2018) - 792040,00 грн, 17.01.2019 (проведено банком 17.01.2019) - 1291680,00 грн, 17.01.2019 (проведено банком 17.01.2019) - 1291680,00 грн, тобто із прострочкою платежу.

За прострочення виконання зобов`язання по оплаті поставленого товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочки за видатковою накладною №78748 від 23.10.2018 з 07.11.2018 по 20.12.2018, за видатковою накладною №78750 від 24.10.2018 з 08.11.2018 по 17.01.2019, а за видатковою накладною №78749 від 25.10.2018 з 09.11.2018 по 17.01.2019 з урахуванням оплат відповідача та без урахування дня фактичної оплати.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті товару, поставленого позивачем, то вимоги останнього про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 3% річних є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню за розрахунком позивача, який перевірено судом, а отже обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних в сумі 16570,92 грн.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 112089,71 грн за період прострочки за видатковою накладною №78748 від 23.10.2018 з 07.11.2018 по 20.12.2018, за видатковою накладною №78750 від 24.10.2018 з 08.11.2018 по 17.01.2019, а за видатковою накладною №78749 від 25.10.2018 з 09.11.2018 по 17.01.2019 з урахуванням оплат відповідача та без урахування дня фактичної оплати.

Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, а також постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за прострочення оплати відповідачем поставленого позивачем товару, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат за видатковою накладною №78748 від 23.10.2018, так як знецінення грошових коштів не відбулось, а за прострочку виконання грошових зобов`язань за видатковими накладними №78750 від 24.10.2018 та №78749 від 25.10.2018 стягненню з відповідача на користь позивача за розрахунком суду підлягають інфляційні втрати на суму 20666,88 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" інфляційних втрат підлягають задоволенню частково.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 80645,14 грн за період прострочки за видатковою накладною №78748 від 23.10.2018 з 07.11.2018 по 20.12.2018, за видатковою накладною №78750 від 24.10.2018 з 08.11.2018 по 17.01.2019, а за видатковою накладною №78749 від 25.10.2018 з 09.11.2018 по 17.01.2019 з урахуванням оплат відповідача та без урахування дня фактичної оплати, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Частиною 2 ст.551 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (ч.1 ст.199 Господарського кодексу України).

Враховуючи вимоги закону перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений ст.627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Як встановлено судом, відповідальність постачальника (позивача) за невиконання умов договорів передбачена у розділі 10 даних правочинів.

При цьому випадків настання відповідальності замовника (відповідача), в тому числі і за несвоєчасне невиконання зобов`язання з оплати товару в розділі 10 договорів, який визначає майнову відповідальність, сторонами передбачено не було.

Відповідно до п.12.11 договорів у всьому іншому не передбаченому умовами цього договору відносини сторін регулюються нормами Цивільного, Господарського, Господарського процесуального кодексів України, Міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів "Інкотермс" (ред.2010 року), Положенням про постачання продукції виробничо-технічного призначення №888 від 25.07.1988.

В абз.2 п.66 Положення про постачання продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради міністрів СРСР №888 від 25.08.1988 передбачено, що при несвоєчасній оплаті поставленої продукції покупець (платник) сплачує пеню в розмірі 0,04% суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Отже, оскільки умовами укладених між сторонами правочинів не передбачена відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату товару, то позивачем правомірно заявлено до стягнення пеню на підставі Положення про постачання продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради міністрів СРСР №888 від 25.08.1988.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №910/4930/18 та від 05.06.2019 у справі №910/4927/18.

Враховуючи вищенаведене, здійснивши власний перерахунок пені за період прострочення виконання зобов`язання з оплати товару, який визначений позивачем у розрахунку ціни позову та з яким суд погоджується, з урахуванням положень ч.6 ст232 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 80645,14 грн пені, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також судом розглянуто заяву відповідача, в якій останній просить суд зменшити належний до сплати розмір штрафних санкцій, зокрема, з огляду на те, що строк прострочки оплати був незначним, вчасне виконання зазначених зобов`язань було ускладнене обставинами, які не залежали безпосередньо від відповідача та зважаючи на відсутність будь-яких негативних наслідків (збитків) для позивача через невчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договорами.

Відповідно до ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положенням ст.233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесені до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань.

Як вже вказувалось судом, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами ч.1 ст.230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Встановивши причини невиконання відповідачем грошового зобов`язання та надавши належну оцінку обставинам такого невиконання, врахувавши розмір несвоєчасно виконаного зобов`язання та розмір нарахованої пені, майновий стан позивача та відповідача, суд не знаходить підстав для зменшення суми нарахованої пені.

Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявності обставин, зокрема, тяжкого фінансового становища відповідача, завдання збитків, на підставі яких суд би міг дійти висновку щодо наявності підстав з якими законодавець пов`язує можливість такого зменшення.

З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Дарницький вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця" підлягають задоволенню частково.

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.74, 129, 231, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м.Київ, вул.Тверська, 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі філії "Дарницький вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (02092, м.Київ, вул.Алматинська, будинок 74, ідентифікаційний код 40081263) на користь Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" (39621, Полтавська обл., місто Кременчук, вул.І.Приходька, будинок 139, ідентифікаційний код 05763814) пеню в сумі 80645 (вісімдесят тисяч шістсот сорок п`ять) грн 14 коп, 3% річних на суму 16570 (шістнадцять тисяч п`ятсот сімдесят) 92 коп, 20666 (двадцять тисяч шістсот шістдесят шість) грн 88 коп. інфляційних втрат та 1768 (одна тисяча сімсот шістдесят вісім) грн. 25 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 30.07.2019

Суддя Ю.М. Смирнова