Постанова

від 24.07.2019 по справі 541/722/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 липня 2019 року

м. Київ

справа № 541/722/17-ц

провадження № 61-25617св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне підприємство імені Зубковського,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 травня 2017 року у складі судді Сидоренка Ю. В. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 21 червня

2017 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Кузнецової О. Ю., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватне підприємство імені Зубковського (далі - ПП імені Зубковського) про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції, пені, 3 % річних, розірвання договору оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення розміром 2,29 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , яка розташована на території Ярмаківської сільської ради Миргородського району Полтавської області. 15 грудня 2012 року між ним і відповідачем укладений договір оренди землі № 144, який зареєстрований 10 лютого 2014 року. За умовами пункту 31 договору орендар зобов`язується прийняти земельну ділянку та приступити до її використання у строки, встановлені цим договором, який буде зареєстрований відповідно до закону. Умовами пункту 38 договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором. Умовами пункту 39 договору допускається розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку у випадку невиплати орендної плати у повному обсязі до 01 січня поточного року за попередній рік оренди землі (договір вважається розірваним із 01 лютого поточного року). Відповідач виплатив позивачу орендну плату за 2013 рік, чим підтвердив, що ним порушено вимоги пункту 31 договору, тобто він використав спірну земельну ділянку до дати державної реєстрації договору, що є підставою для розірвання договору за умов, передбачених пунктом 38 договору. Також позивач зазначив, що пунктом 9 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у розмірі 7 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (43 200,97 грн), що становить на момент підписання договору 3 024,07 грн. При цьому позивач вважає, що пункт 10 договору є нечинним, так як сторони до його реєстрації не визначилися з порядком обчислення розміру орендної плати. Посилаючись на частину третю статті 21 Закону України Про оренду землі , позивач стверджує, що розмір орендної плати необхідно коригувати на індекс інфляції на момент виплати орендної плати. На цій підставі із застосуванням відповідних коефіцієнтів інфляції, позивачем здійснено розрахунок заборгованості з орендної плати. Відповідно до цього розрахунку заборгованість з орендної плати у 2014 році становить 771,88 грн, за 2015 рік - 1 662,34 грн, а за

2016 рік - 1 413,48 грн. Враховуючи не виплату орендної плати у повному обсязі за вказані роки, що є систематичним порушенням умов договору оренди земельної ділянки, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою щодо розірвання договору оренди землі та повернення йому земельної ділянки. Останній раз лист-повідомлення направлено 06 березня 2017 року (отриманий відповідачем 09 березня 2017 року), але у встановлений позивачем триденний строк з дати отримання листа-повідомлення й до дня подання позову відповідач жодних дій не вчинив, тобто ухиляється від повернення спірної земельної ділянки.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь борг у розмірі 5 047,38 грн, із яких: сума основного боргу з врахуванням інфляції - 4 620,24 грн, 3 % річних - 123,70 грн, пеня - 303,44 грн, та розірвати договір оренди землі № 144, укладений 15 грудня 2012 року на земельну ділянку площею

2,29 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , розташовану на території Ярмаківської сільської ради, укладений між позивачем та відповідачем і зареєстрований реєстраційною службою Миргородського міськрайонного управління юстиції Полтавської області 10 лютого 2014 року за індексним номером 10790379.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено, що внаслідок використання відповідачем земельної ділянки позивача до набрання чинності договором оренди землі від 15 грудня 2012 року № 144 позивач був позбавлений значною мірою того, на що він розраховував при укладенні договору та враховуючи, що права та обов`язки за договором на той час не почали діяти, вказана обставина не може бути підставою для розірвання договору ні відповідно до закону, ні відповідно до договору. Підписання позивачем договору оренди земельної ділянки свідчить про досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору та те, що волевиявлення позивача спрямоване саме на передачу земельної ділянки в оренду та отримання орендної плати у розмірі і порядку, передбаченому договором. Пункт 10 договору передбачає, що обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки землі, оскільки індексація грошових доходів населення відповідно до Закону України Про індексацію грошових доходів населення до цих правовідносин не застосовується, а інших видів індексації, діючим законодавством не передбачено. Умови договору оренди землі № 144, укладеного між сторонами, у частині виплати орендної плати відповідачем повністю дотримані, тобто відсутні підстави для застосування пунктів 14, 39 договору оренди землі та вимог статті 625 ЦК України щодо стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції, 3 % річних, а також пені та відсутні підстави для розірвання вказаного договору.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 21 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 травня 2017 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 21 червня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд, розглядаючи справу, надав перевагу загальним нормам права, які не підлягають застосуванню й залишив поза увагою спеціальні законодавчі норми, а саме норми Податкового кодексу України і Закон України Про індексацію грошових доходів населення . Крім того, не врахував, що орендар не доплатив власнику землі орендну плату згідно із вимогами спірного договору оренди землі, що є підставою для його дострокового розірвання.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано вказану цивільну справу до Верховного Суду .

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки розміром 2,29 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , яка розташована на території Ярмаківської сільської ради Миргородського району Полтавської області, що підтверджується копією Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 лютого 2014 року.

15 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та ПП імені Зубковського укладений договір оренди землі № 144, згідно із пунктом 8 якого позивач передав в оренду відповідачу вказану земельну ділянку строком на 5 років, починаючи із дати реєстрації договору.

Пунктом 43 договору передбачено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договір оренди землі від 15 грудня 2012 року № 144 зареєстрований 10 лютого

2014 року реєстраційною службою Миргородського міськрайонного управління юстиції Полтавської області у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису 4624218, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 10790379 від 10 лютого 2014 року. Отже, вказаний договір набрав чинності із 10 лютого 2014 року.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно зі статтею 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до положень статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 цього Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Отже, обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції тільки тоді, коли договором не зазначено інші умови.

Положеннями статті 32 Закону України Про оренду землі передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У статті 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті д частини першої цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Разом з тим згідно із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Системний аналіз зазначених положень законодавства та враховуючи врегулювання відносин, пов`язаних із орендою землі, зокрема, положеннями ЦК України, дає підстави дійти висновку, що при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом д статті 141 ЗК України, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно якої необхідна наявність істотного порушення стороною договору.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати без внесення відповідних змін до договору у письмовій формі (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 03 грудня 2013 року у справі № 3-34гс13 та від 20 серпня 2013 року у справі

№ 3-21гс13).

Відповідно до статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:

Кi = І : 100,

де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

Отже, орендар зобов`язаний самостійно за наявності відомостей про нормативну грошову оцінку землі перераховувати розмір орендної плати.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, що позивачем не доведено, що внаслідок використання відповідачем земельної ділянки позивача до набрання чинності договором оренди землі він був позбавлений значною мірою того, на що він розраховував при укладенні договору.

Крім того, сторони договору дійшли згоди щодо розміру орендної плати, яка виплачувалась позивачу у розмірі 7 % нормативної грошової оцінки землі із урахуванням індексації. Оскільки нормативно грошова оцінка землі щороку індексувалась, тому розмір орендної плати, визначений договором у відсотка від нормативно грошової оцінки землі, щороку пропорційно збільшувався.

Оскільки договором, укладеним між сторонами, передбачено індексацію нормативно грошової оцінки землі, тому розмір орендної плати не підлягав індексації із урахуванням індексу інфляції.

З урахуванням наведено, правильними є висновки судів, що за відсутності систематичної несплати відповідачем орендної плати та істотних порушень ПП імені Зубковського договору оренди землі відсутні підстави для розірвання договору оренди землі, передбаченої пунктом д частини першої статті 141 ЗК України.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що суд, розглядаючи справу, надав перевагу загальним нормам права, які не підлягають застосуванню й залишив поза увагою спеціальні законодавчі норми, а саме норми Податкового кодексу України і Закон України Про індексацію грошових доходів населення , не заслуговують на увагу, є безпідставними, з мотивів, наведених вище.

Доводи касаційної скарги про те, що суд не врахував, що орендар не доплатив власнику землі орендну плату згідно із вимогами спірного договору оренди землі, що є підставою для його дострокового розірвання, є необґрунтованими, оскільки

ПП імені Зубковського сплачувало орендну плату з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки землі, який у свою чергу розраховується на базі індексу споживчих цін. Таким чином, розмір орендної плати виплачений позивачу є змінною величиною у зв`язку з визначенням його у процентах від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з одночасною індексацією, що прямо передбачено Податковим кодексом України .

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними підставам позову та доводам апеляційної скарги заявника, яким судом надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, тому суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 травня

2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 21 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г.І. Усик