Постанова

від 28.07.2019 по справі 541/765/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 541/765/19 Номер провадження 22-ц/814/2174/19Головуючий у 1-й інстанції Городівський О. А. Доповідач ап. інст. Прядкіна О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2019 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Прядкіної О.В.,

суддів: Бутенко С.Б., Обідіної О.І.,

розглянувши без повідомленнята викликуучасників справи впорядку письмовогопровадження занаявними усправі матеріалами цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергофінанс»

на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 07 червня 2019 року, прийнятого під головуванням судді Гордівського О.А. в м. Миргород із складанням повного тексту рішення 11 червня 2019 року

по справіза позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергофінанс» про стягнення середнього заробітку за час виконання військового обов`язку,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом. Просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час виконання військового обов`язку за період з 01.03.2016 по 29.03.2019 в сумі 133171 грн. 50 коп. та 10000 грн. в рахунок компенсації заподіяної моральної шкоди порушенням його трудових прав.

Рішенням Миргородського міськрайонногосуду Полтавськоїобласті від07червня 2019року позовнівимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю " Енергофінанс" задоволено частково .

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОФІНАНС» на користь ОСОБА_1 компенсаційні виплати в розмірі середнього заробітку з 10 січня 2019 року по 29 березня 2019 року в розмірі 9685 грн. 20 коп. з утриманням відповідачем обов`язкових платежів передбачених діючим законодавством та 2000 грн. грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОФІНАНС» на користь держави судовий збір в розмірі 62 грн. 70 коп.

Рішення оскаржив ОСОБА_1 та ТОВ «Енергофінанс».

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати в частині відмови у задоволені позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час виконання військового обов`язку за період з 01.03.2016 року по 10.01.2019 року, ухваливши нове рішення яким стягнути 123486,30 грн. за період з 01.03.2016 року по 09.01.2019 року.

Оскаржуючи рішення районного суду, ТОВ «Енергофінанс» посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову.

Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та відхиленняапеляційної скаргитовариства з таких підстав:

Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що на підставі наказу (розпорядження) №-565-К від 28.11.2011 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу до ТОВ «Енергофінанс» у вишкомонтажний цех вишкомонтажником по 2-му розряду, а з 17.05.2013 року по 4-му розряду.

На підставі Указу ПрезидентаУкраїни від14січня 2015року №15«Про частковумобілізацію» від 13.03.2015 року ОСОБА_1 призваного на військову службу до Збройних сил України під час мобілізації на особливий період, за наказом військового комісара Миргородського об`єднаного міського військового комісаріату від 13.03.2015 року №49.

09.03.2016 року ОСОБА_1 уклав контракт із Міністерством Оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 , строком до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію, що підтверджується контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу від 09.03.2016 року.

З моменту укладення контракту- з березня 2016 року ТОВ «ЕНЕРГОФІНАНС» перестало нараховувати та виплачувати позивачу середній заробіток, що на думку позивача є порушенням вимог ч. 4 ст.119КЗпП в редакції, яка діяла станом на 09.03.2016 року та ч 3 ст.119КЗпП та Закону України«Про соціальнийі правовийзахист військовослужбовцівта членівїх сімей» (в редакції яка дії на момент звернення до суду.)

Відповідно до розрахунку, наданого ТОВ «Енергофінанс», середньоденний заробіток працівника ОСОБА_1 складає 172,95 грн.( а.с.14).

Задовольняючи частково позовні вимоги, районний суд своє рішення мотивував тим, що відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України ОСОБА_1 при подачі позовної заяви пропустив строк звернення до суду для вирішення трудового спору, а тому прийшов до висновку про стягнення середнього заробітку за період з 10 січня по 29 березня 2019р.

Колегія суддів не може повністю погодитись з вказаним висновком.

Відповідно до ч.3 ст. 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - укладення контракту) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною другоюстатті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертоюстатті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті51, частиною п`ятою статті53, частиною третьою статті57частиною п`ятою статті61 Закону України «Про освіту».

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою ст.119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, на час дії особливого періоду.

Відповідно достатті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні діє з 18 березня 2014 року, моменту оприлюдненняУказу Президента України від 17 березня 2014 року«Про часткову мобілізацію» № 303/2014та закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно з роз`ясненнями Міністерства оборони України, викладеними у листах № 322/2/8417 від 01 жовтня 2015 року, № 316/1/906 від 20 жовтня 2016 року «Щодо дії особливого періоду», скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України. З огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначенихЗаконом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»,закінченнязаходів мобілізації, без прийняття рішення щодо проведення демобілізації, не припиняє особливий період.

На час розгляду справи Президент України рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу та про демобілізацію не приймав.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в діюУказом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Ураховуючи наведене та те, що позивач був прийнятий на військову службу за строковим контрактом під час особливого періоду, дія якого не закінчилася, рішення про демобілізацію не прийнято, на нього розповсюджуються гарантії збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в якому він працював на час вступу на військову службу, передбачені ст.119 КЗпП України.

Доводи в апеляційній скарзі ТОВ «Енергофінанс» проте,що позивач за спірнийперіод невиконує роботу,а томуне має правана винагороду грунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права.

Право працівника на отримання середнього заробітку за час проходження військової служби за контрактом під час дії особливого періоду було передбачене трудовим законодавством як на час укладання такого контракту позивачем, так і після набрання чинності 07 січня 2017 року змінами до ст. 119 КЗпП України та на час вирішення спору судом.

Таким чином, колегія суддів, застосовуючи норми ст.119 КЗпП України, ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» приходить до висновку про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час проходження ним військової служби за контрактом, починаючи з часу його укладання з 9 березня 2016р.- по час звернення до суду.

При цьому відповідно до ч.3 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Спірні виплати є середнім заробітком заробітної плати ОСОБА_1 .

Отже, суд першої інстанції помилково застосував до даних правовідносин тримісячний строк звернення до суду.

За такихобставин з відповідачапідлягає стягненню сума середнього заробітку за період з 9 березня 2016р. до 9 січня 2019р. за 709 робочих днів, виходячи із розміру середньоденного заробітку ОСОБА_1 172,95 грн., а всього 122621грн.55 коп.

В іншій частині рішення районного суду слід залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст.133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на вказане рішення Миргородського міськрайонногосуду Полтавськоїобласті від07червня 2019року підлягає скасуваннюв частинівідмовити в задоволенніпозовних вимог та вчастині стягненнясудового збору з прийняттям вцій частинінового рішенняпро стягнення з ТОВ«Енергофінанс»на користь ОСОБА_1 середнього заробітку починаючи з 09 березня 2016 року по 09 січня 2019 року в розмірі 122621грн.55 коп. та стягнення з ТОВ «Енергофінанс» судовогозбору урозмірі 707,52грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374 п. 2ч.1, 376, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергофінанс» залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 07 червня 2019 року в частині відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 простягнення середнього заробітку заперіод з09березня 2017 рокупо 9січня 2019року та стягнення судового збору скасувати, прийняти в цій частині нове рішення.

Стягнути зТовариства зобмеженою відповідальністю«Енергофінанс»на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 09 березня 2016 року по 9 січня 2019 року в розмірі 122621грн.55коп. з утриманням відповідачем податків та обов`язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергофінанс» на користь держави судовий збір в розмірі 707,52 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О.В. Прядкіна

Судді: С.Б. Бутенко

О.І. Обідіна

Повний текст постанови складено 30.07.2019 р.