Рішення

від 29.07.2019 по справі 904/2270/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2019м. ДніпроСправа № 904/2270/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.

та представників:

від позивача: Топоріна Д.В.;

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Політанс" (м. Харків)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоіл-Груп" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором № 45 від 01.08.2016 у загальному розмірі 70 684 грн. 25 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Політанс" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоіл-Груп" (далі - відповідач) заборгованість за договором № 45 від 01.08.2016 у загальному розмірі 70 684 грн. 25 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 54 691 грн. 16 коп. - основний борг;

- 9 682 грн. 58 коп. - пеня;

- 4 714 грн. 73 коп. - інфляційні втрати;

- 1 595 грн. 78 коп. - 3% річних.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921 грн. 00 коп. та витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи, долучивши до позовної заяви попередній орієнтований розрахунок судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 45 від 01.08.2016 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений 07.06.2018 товар - стретч-плівку, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 54 691 грн. 16 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 6.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 08.06.2018 по 07.12.2018 в сумі 9 682 грн. 58 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 08.06.2018 по 28.05.2019 (фактично з липня 2018 року по квітень 2019 року) у сумі 4 714 грн. 73 коп., а також 3% річних за період прострочення з 08.06.2018 по 28.05.2019 в сумі 1 595 грн. 78 коп.

Ухвалою суду від 03.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено судове засідання для розгляду справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 01.07.2019 .

У судове засідання 01.07.2019 з`явилися представники позивача.

Представник відповідача у вказане судове засідання не з`явився. При цьому, судом було зауважено, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 03.06.2019, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

У зв`язку з вказаними обставинами, судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру на відправку рекомендованої пошти з повідомленням № 28 від 04.06.2019, які долучені до матеріалів справи (а.69-70). Однак, з вказаних доказів вбачається, що 06.06.2019 відправлення не було вручене під час доставки: "Інші причини".

Отже, про судове засідання, призначене на 01.07.2019, відповідач не був повідомлений належним чином, оскільки не отримав ухвалу суду від 03.06.2019.

Більше того, вказаною ухвалою суду від 03.06.2018, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про необхідність відкладення розгляду справи та продовження строку для подання учасниками справи своїх доводів і заперечень щодо позовних вимог, з метою надання можливості відповідачу скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності.

Так, ухвалою суду від 01.07.2019 розгляд справи по суті було відкладено на 29.07.2019 .

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх. суду № 29953/19 від 08.07.2019), в яких він зазначив, що на підтвердження доводів, викладених у позовній заяві, про часткове виконання відповідачем умов договору та частковий розрахунок за поставлений за видатковою накладною № 291 від 07.06.2018 товар, були надані відповідні платіжні доручення; зокрема, платіжним дорученням № 583 від 13.06.2018 відповідачем перераховано на рахунок позивача одним платежем 20 000 грн. 00 коп. з призначенням за стретч-плівку згідно рахунку № 184 від 17.04.2018 та рахунку № 237 від 06.06.2018. При цьому, сплата по рахунку № 184 від 17.04.2018 складала 9 000 грн. 00 коп., а по рахунку № 237 від 06.06.2018 - 11 000 грн. 00 коп. Так, позивач за видатковою накладною № 192 від 17.04.2018 передав ТОВ "Фоіл Груп" товар - стретч-плівку на суму 53 871 грн. 42 коп. На підставі рахунку на оплату № 184 від 17.04.2018 відповідач перерахував позивачу за поставлений товар відповідно до видаткової накладної № 192 від 17.04.2018 оплату наступним чином: відповідно до платіжного доручення № 529 від 25.04.2018 - 15 000 грн. 00 коп., платіжного доручення № 553 від 17.05.2018 - 10 871 грн. 42 коп., платіжного доручення № 558 від 29.05.2018 - 10 000 грн. 00 коп., платіжного доручення № 567 від 07.06.2018 - 9 000 грн. 00 коп. Отже, станом на 13.06.2018 сума боргу ТОВ "Фоіл Груп" за видатковою накладною № 192 від 17.04.2018 та за рахунком на оплату № 184 від 17.04.2018 складала 9 000 грн. 00 коп., що було враховано після перерахування грошових коштів на підставі платіжного доручення № 583 від 13.06.2018. При цьому, у платіжних дорученнях № 583 від 13.06.2018 та № 585 від 20.06.2018, зазначено що грошові кошти перераховуються на підставі рахунку на оплату № 237 від 06.06.2018. Однак, рахунок на оплату № 237 від 06.06.2018 не виставлявся та надано було рахунок на оплату № 273 від 06.06.2018, та відповідно, у зазначених платіжних дорученнях допущено технічну помилку.

У судове засідання 29.07.2019 з`явився представник позивача.

Представник відповідача у вказане судове засідання вдруге не з`явився, при цьому, судом було зауважено, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 01.07.2019, знову не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

У зв`язку з вказаними обставинами, судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру № 36 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням від 02.07.2019, які долучені до матеріалів справи (а.96-97). Із вказаних доказів вбачається, що 05.07.2019 відправлення суду з ухвалою від 01.07.2019 не було вручене під час доставки ("Інші причини") та з цього часу (більше трьох тижнів) знаходиться у точці видачі і відповідач не забезпечує його отримання, як і у попередньому випадку такого направлення ухвали суду.

З цього приводу суд зазначає таке.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

Так, на підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 31.05.2019, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпро, вулиця Білостоцького, будинок 93, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.65-67).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду , інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу .

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвал суду з викликом відповідача у судове засідання відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Провадження у даній справі відкрито 03.06.2019, отже строк на розгляд даної справи закінчується 02.08.2019 та нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості його продовження з будь-яких поважних причин.

Отже, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Більше того, у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на те, що розгляд даної справи відкладався у зв`язку з нез`явленням представника відповідача у судове засідання та неподанням ним відзиву на позов, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представника відповідача у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні представником позивача було долучено до матеріалів справи заяву про стягнення судових витрат (вх. суду № 33774/19 від 29.07.2019), в якій він просив суд долучити до матеріалів справи та врахувати під час вирішення питання про розподіл судових витрат такі документи: звіт про суми судових витрат, які позивач фактично поніс у зв`язку із розглядом господарської справи; копію договору про надання правової (правничої) допомоги від 24.05.2019; копію акту приймання-передачі наданих послуг від 28.05.2019; копію видаткового касового ордеру від 28.05.2018; копію акту приймання-передачі наданих послуг від 03.07.2019; копію акту приймання-передачі наданих послуг від 26.07.2019; копію видаткового касового ордеру від 26.07.2019. Також позивач зазначив, що до витрат, які ТОВ "Політанс" понесло та має понести у зв`язку з розглядом господарської справи №904/2270/19, відносяться, поряд з судовим збором, витрати на професійну правничу допомогу. Вказані витрати складають 8 250 грн. 00 коп., з яких ТОВ "Політанс" вже сплатило за договором про надання правової (правничої) допомоги 6 750 грн. 00 коп., а 1 500 грн. 00 коп. підлягають сплаті у зв`язку зі здійсненням представництва у судовому засіданні 29.07.2019, оскільки відповідно до пункту 2.2. договору від 24.05.2019 вартість надання правової допомоги вноситься клієнтом за фактом її надання (за кожен етап, у день підписання акту прийому-передачі виконаних робіт (послуг). Також, позивач вказував про наявність витрат на послуги Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта", пов`язані з направленням відповідачу та Господарському суду Дніпропетровської області примірників позовної заяви, а також письмових пояснень, вартість яких складає 111 грн. 96 коп.

Представник позивача у судовому засіданні 29.07.2019 виклав зміст позовних вимог, навів доводи в їх обґрунтування; зауважив, що ним повідомлені суду всі обставини справи, що йому відомі, та надані всі докази, необхідні для прийняття законного, обґрунтованого рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 29.07.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 01.08.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоіл Груп" (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Політанс" (далі - постачальник, позивач) було укладено договір № 45 (далі - договір, а.с.14-15), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар, кількість, найменування та ціна якого вказані у видатковій накладній (пункт 1.1. договору).

У пунктах 10.1. та 10.2. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2016, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. За взаємної згоди сторін договір автоматично продовжується на наступний рік.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У пункті 3.3. договору сторони погодили, що представник покупця при прийнятті товару зобов`язаний звірити його відповідність по кількості та асортименту, вказаному у видатковій накладній, розписатися у видатковій накладній та видати представнику постачальника довіреність на отримання даного товару.

Факт поставки товару постачальником підтверджується підписаною повноважними представниками сторін договору видаткової накладної (пункт 3.4. договору).

На виконання умов договору, позивачем 17.04.2018 та 07.06.2018 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 160 562 грн. 58 коп. відповідно до таких видаткових накладних:

- видаткової накладної № 192 від 17.04.2018 на суму 53 871 грн. 42 коп. (а.с.86);

- видаткової накладної № 291 від 07.06.2018 на суму 106 691 грн. 16 коп. (а.с.16).

Як вказує позивач, разом з накладними відповідачу були надані і рахунки на оплату поставленого за ними товару, а саме:

- рахунок № 184 від 17.04.2018 на суму 53 871 грн. 42 коп. (а.с.87);

- рахунок № 273 від 06.06.2018 на суму 106 691 грн. 16 коп. (а.с.17).

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаними накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення.

При цьому, у пункті 5.6. договору сторони домовились, що датою поставки товару та датою переходу права власності на товар є дата його приймання представником покупця.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості поставленого товару, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними накладними відповідачем також не заявлено.

У пункті 2.1. договору сторони погодили, що оплата за поставлений товар здійснюється покупцем у розмірі 100% передоплати.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи в процесі виконання договору сторонами були змінені умови щодо необхідності попередньої оплати і товар постачався без її здійснення відповідачем.

В даному випадку слід застосовувати строки оплати поставленого товару, визначені частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України, а саме: покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 статті 692 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що в порушення вказаних вимог, відповідачем було здійснено оплату поставленого 17.04.2018 та 07.06.2018 товару лише частково - в сумі 105 871 грн. 42 коп., що підтверджується наступними платіжними дорученнями:

- платіжним дорученням № 529 від 25.04.2018 на суму 15 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "За стретч-плівку згідно рахунку № 184 від 17.04.2018" (а.с.88);

- платіжним дорученням № 553 від 17.05.2018 на суму 10 871 грн. 42 коп., з призначенням платежу "За стретч-плівку згідно рахунку № 184 від 17.04.2018" (а.с.89);

- платіжним дорученням № 558 від 29.05.2018 на суму 10 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "За стретч-плівку згідно рахунку № 184 від 17.04.2018" (а.с.90);

- платіжним дорученням № 567 від 07.06.2018 на суму 9 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "За стретч-плівку згідно рахунку № 184 від 17.04.2018" (а.с.91);

- платіжним дорученням № 583 від 13.06.2018 на суму 20 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "За стретч-плівку згідно рахунку № 184 від 17.04.2018, рахунку № 237 від 06.06.2018" (а.с.19);

- платіжним дорученням № 585 від 20.06.2018 на суму 15 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "За стретч-плівку згідно рахунку № 237 від 06.06.2018" (а.с.20);

- платіжним дорученням № 609 від 18.07.2018 на суму 20 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "За стретч-плівку згідно рахунку № 273 від 06.06.2018" (а.с.21);

- платіжним дорученням № 619 від 26.07.2018 на суму 6 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "За стретч-плівку згідно рахунку № 273 від 06.06.2018" (а.с.22).

При цьому, як зазначає позивач у письмових поясненнях, у призначенні платежу в платіжних дорученнях № 583 від 13.06.2018 та № 585 від 20.06.2019 допущено технічну описку вказано "рахунок № 237 від 06.06.2018", однак такий рахунок не виставлявся та вказані кошти перераховані на підставі рахунку № 273 від 06.06.2018.

Доказів іншого суду не повідомлено та матеріали справи не містять.

Отже, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується таке:

- поставлений за видатковою накладною № 192 від 17.04.2018 на суму 53 871 грн. 42 коп. товар був оплачений відповідачем у повному обсязі;

- за видатковою накладною № 291 від 07.06.2018 на суму 106 691 грн. 16 коп. товар був оплачений відповідачем лише частково - у сумі 52 000 грн. 00 коп., внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 54 691 грн. 16 коп. (106 691,16 - 52 000,00). Вказане і є причиною спору.

У зв`язку з вказаним, позивачем на адресу відповідача 03.04.2019 було направлено претензію про погашення суми основного боргу з урахуванням індексу інфляції, сплати відсотків та пені на суму 76 142 грн. 18 коп., в якій позивач вимагав протягом 10 календарних днів оплатити поставлений товар. Вказана претензія разом з актом звірки взаємних розрахунків за період з 16.12.2017 по 02.04.2019 була направлена на юридичну адресу відповідача; докази її направлення наявні в матеріалах справи, але повернута на адресу позивача з довідкою Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" "за закінченням терміну зберігання" (а.с.27-35).

В подальшому позивачем на адресу відповідача 07.05.2019 направлена повторна претензія про погашення суми основного боргу з урахуванням індексу інфляції, сплати відсотків та пені у загальному розмірі 78 641 грн. 77 коп., в якій позивач вимагав протягом 5 днів оплатити поставлений товар. Вказана претензія була направлена на юридичну адресу відповідача; докази її направлення наявні в матеріалах справи (а.с.37-42). Дана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи норми вказаної статті, строк виконання зобов`язання щодо оплати поставленого за видатковою накладною № 291 від 07.06.2018 товару настав 07.06.2018.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В той же час, як було вказано вище, відповідачем поставлений позивачем 07.06.2018 товар було оплачено лише частково - в сумі 52 000 грн. 00 коп.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що залишок заборгованості за видатковою накладною № 291 від 07.06.2018 складає 54 691 грн. 16 коп. (106 691,16 - 52 000,00 (часткова оплата)).

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Також, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення заборгованості в сумі 54 691 грн. 16 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 54 691 грн. 16 коп.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 6.4. договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Отже, за прострочення виконання зобов`язання з оплати поставленого товару на підставі пункту 6.4. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 08.06.2018 по 07.12.2018 в сумі 9 682 грн. 58 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.43), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період нарахування пені, арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок пені визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 9 682 грн. 58 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого позивачем товару, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивачем були розраховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з 08.06.2018 по 28.05.2019, розраховані фактично за період з липня 2018 року по квітень 2019 року, у сумі 4 714 грн. 73 коп. та 3% річних за період прострочення з 08.06.2018 по 28.05.2019 у сумі 1 595 грн. 78 коп.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.44), та встановлено, що під час його проведення позивачем були враховані вказані вимоги, вірно визначено суму заборгованості та період нарахування інфляційних втрат, арифметично розрахунок також проведено вірно. Отже, розрахунок інфляційних втрат, долучений позивачем до позовної заяви, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

При цьому, суд відзначає, що у заявленому позивачем періоді інфляційні втрати складають 4 814 грн. 73 коп. (як і розрахував позивач у розрахунку), але у прохальній частині позовної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 4 714 грн. 73 коп., виходячи із чого і вирішується спір.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 4 714 грн. 73 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, як було вказано вище, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були також розраховані та заявлені до стягнення 3% річних за період прострочення з 08.06.2018 по 28.05.2019 у сумі 1 595 грн. 78 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до здійсненого розрахунку (а.с.45).

Господарським судом також здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період нарахування 3% річних, арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок 3% річних визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 1 595 грн. 78 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стосовно вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, витрат пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи та підготовки до її розгляду, а також витрат по сплаті судового збору суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Так, 24.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Політанс" (далі - замовник) та адвокатом Топоріною Дар`єю В`ячеславівною (далі - адвокат) було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" і "Правил адвокатської етики" (далі - договір про надання правової допомоги, а.с.76), відповідно до пункту 1.1. якого замовник доручає, а виконавець відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" і чинного законодавства України, приймає на себе доручення замовника про надання правової (правничої) допомоги, а саме: представництво як позивача в Господарському суді Дніпропетровської області у справі за позовною заявою до ТОВ "Фоіл-Груп", з усіма правами та обов`язками, передбаченими ГПК України, складання процесуальних документів по справі, консультації, ознайомлення з наданими документами, та їх аналіз.

Оплата послуг адвоката проводиться клієнтом у готівковій формі; вартість надання правової допомоги (адвокатська винагорода) визначається у додатку до договору і вноситься клієнтом за фактом надання правової допомоги (за кожен етап її надання), у день підписання акту прийому-передачі виконаних робіт (послуг) (пункти 2.1., 2.2. договору про надання правової допомоги).

Сторони у додатку до договору про надання правової допомоги дійшли згоди, що у відповідності до пункту 3.2. договору вартість надання правової допомоги (адвокатська винагорода) складає 13 500 грн. 00 коп., яка складається з наступних частин:

- ознайомлення з наданими документами, їх аналіз - 2 години вартістю 1 000 грн. 00 коп.;

- попередня консультація - 1 година вартістю 500 грн. 00 коп.;

- складання позовної заяви - 6 годин вартістю 3 000 грн. 00 коп. (із розрахунку 1 година вартістю 500 грн. 00 коп.);

- складання відповіді на відзив на позовну заяві - 5 годин вартістю 2 500 грн. 00 коп.;

- додаткові консультації у зв`язку з отриманою інформацією - 1 година вартістю 500 грн. 00 коп.;

- складання інших процесуальних документів, пов`язаних з розглядом справи - орієнтовно 2 години вартістю 1 000 грн. 00 коп.;

- складання розрахунку компенсації судових витрат, підготовка необхідних додатків - 1 година вартістю 500 грн. 00 коп.;

- представництво в судовому засіданні у суді 1 інстанції - 1 засідання; орієнтовно 3 судових засідання вартістю 4 500 грн. 00 коп.

Крім того, вказаний розрахунок витрат було долучено до позовної заяви як попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи (а.с.58).

На виконання умов договору про надання правової допомоги між адвокатом та клієнтом складені наступні акти приймання-передачі наданих послуг:

- акт приймання-передачі наданих послуг від 28.05.2019 на суму 4 500 грн. 00 коп., який складається з наданих наступних послуг: ознайомлення з наданими документами, їх аналіз (2 години) у розмірі 1 000 грн. 00 коп., попередня консультація (1 година) у розмірі 500 грн. 00 коп., складання позовної заяви (6 годин) у розмірі 3 000 грн. 00 коп. (а.с.104). Товариством з обмеженою відповідальністю "Політанс" здійснено оплату вказаних послуг, про що свідчить видатковий касовий ордер від 28.05.2019 на суму 4 500 грн. 00 коп. (а.с.105);

- акт приймання-передачі наданих послуг від 26.07.2019 на суму 750 грн. 00 коп., який складається з наданих наступних послуг: складання заяви про стягнення судових витрат (3/4 години) у розмірі 375 грн. 00 коп., складання розрахунку компенсації судових витрат, підготовка необхідних додатків (3/4 години) у розмірі 375 грн. 00 коп. та акт приймання-передачі наданих послуг від 03.07.2019 на суму 1 500 грн. 00 коп. щодо представництва в судовому засіданні у суді 1 інстанції (1 засідання) на суму 1 500 грн. 00 коп. (а.с.106). Товариством з обмеженою відповідальністю "Політанс" здійснено оплату вказаних послуг, про що свідчить видатковий касовий ордер від 26.07.2019 на суму 2 250 грн. 00 коп. (а.с.109).

Також, позивачем заявлено до стягнення вартість послуг щодо представництва та участі адвоката у судовому засіданні, яке відбулося 29.07.2019 у розмірі 1 500 грн. 00 коп. Отже, всього витрати на професійну правничу допомогу складають 8 250 грн. 00 коп. (4 500,00 +750,00 + 1 500,00 + 1 500,00).

Крім того, пунктом 4 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Розмір витрат, пов`язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів (частина 2 статті 128 Господарського процесуального кодексу України).

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи та підготовки до її розгляду, а саме: витрати на послуги Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта", пов`язані з направленням відповідачу та Господарському суду Дніпропетровської області примірників позовної заяви, а також письмових пояснень, вартість яких складає 111 грн. 96 коп.

На підтвердження вказаних витрат позивачем долучено до матеріалів справи:

- фіскальний чек від 28.05.2019 на суму 25 грн. 72 коп., накладна та поштовий опис вкладення, які підтверджують понесення витрат на відправлення відповідачу позовної заяви з додатками (а.с.12);

- фіскальний чек від 05.07.2019 на суму 25 грн. 24 коп., накладна та поштовий опис вкладення, які підтверджують понесення витрат на відправлення відповідачу письмових пояснень з додатками (а.с.92);

- фіскальний чек від 05.07.2019 на суму 29 грн. 00 коп., накладна та поштовий опис вкладення, які підтверджують понесення витрат на відправлення Господарському суду Дніпропетровської області письмових пояснень з додатками (а.с.109);

- фіскальний чек від 28.05.2019 на суму 32 грн. 00 коп., накладна та поштовий опис вкладення, які підтверджують понесення витрат на відправлення Господарському суду Дніпропетровської області позовної заяви з додатками (а.с.110).

Всього такі витрати склали 11 грн. 96 коп. (25,72 + 25,24 + 29,00 +32,00).

Відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частинами 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, суд відзначає, що, враховуючи норми статті 126 Господарського процесуального кодексу України, досліджувати питання обґрунтованості розміру витрат на професійну правничу допомогу суд може лише за наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони, саме на яку покладається обов`язок доведення неспівмірності таких витрат. У даній справі таке клопотання заявлено не було, отже у суду відсутні підстави для стягнення іншого розміру, ніж заявлено та доведено понесення яких позивачем.

Згідно з частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Від відповідача не надходило будь-яких заперечень щодо витрат на професійну правничу допомогу адвоката та клопотань стосовно зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин, враховуючи відсутність заперечень Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоіл-Груп" щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, суд оцінив витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення договору та підготовку позовної заяви як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, взявши до уваги явку адвоката Товариства з обмеженою відповідальністю "Політанс" та участь у двох судових засідання, дійшов висновку про те, що справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 250 грн. 00 коп. та витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду та підготовки до її розгляду у розмірі 111 грн. 96 коп.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стягненню з відповідача на користь позивача підлягають:

- 8 250 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу;

- 111 грн. 96 коп. витрат, пов`язаних із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду та підготовки до її розгляду;

- 1 921 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Політанс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоіл-Груп" про стягнення заборгованості за договором № 45 від 01.08.2016 у загальному розмірі 70 684 грн. 25 коп. - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоіл-Груп" (49000, м. Дніпро, вулиця Білостоцького, будинок 93; ідентифікаційний код 40001785) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Політанс" (61023, м. Харків, вулиця Сумська, будинок 124 А, квартира 2; ідентифікаційний код 39806161) - 54 691 грн. 16 коп. - основного боргу, 9 682 грн. 58 коп. - пені, 4 714 грн. 73 коп. - інфляційних втрат, 1 595 грн. 78 коп. - 3% річних, 1 921 грн. 00 коп. - витрати по сплаті судового збору, 8 250 грн. 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу, 111 грн. 96 коп. - витрат, пов`язаних із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи та підготовки до її розгляду.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 30.07.2019.

Суддя Ю.В. Фещенко