Рішення

від 23.07.2019 по справі 917/535/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2019 Справа № 917/535/19

м. Полтава

За позовом Приватного акціонерного товариства "Харківський автогенний завод", вул. Автогенна, 10, м. Харків, 61046

до ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

про повернення майна

Суддя Господарського суду Полтавської області Семчук О.С.

Секретар судового засідання Дяченко Д.Б.

Представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Харківський автогенний завод" (далі - позивач/ ПрАТ "Харківський автогенний завод") звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач/ ОСОБА_1 ) про повернення майна. В обґрунтування позову позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору відповідального зберігання № 13/16 від 11.01.2016 в частині повернення майна, яке знаходиться на зберіганні.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 03.04.2019 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання призначено на 14.05.2019.

14.05.2019 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання у справі на 05.06.2019.

Ухвалою від 30.05.2019 суд повідомив сторін по справі про перенесення підготовчого засідання у зв`язку із відрядженням судді Семчук О.С. на 19.06.2019.

Ухвалою від 19.06.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 23.07.2019.

Відповідач в судове засідання не з`явився, копія ухвали суду від 19.06.2019 направлена на адресу відповідача повернулася до суду неврученою за закінченням терміну зберігання.

Крім цього, відповідач був повідомлений належним чином про дату, час та місце судового засідання через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відповідач відзиву на позов не надав, про наявність поважних причин неподання відзиву на позов суду не повідомив, в зв`язку з цим, відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України спір вирішується за наявними матеріалами справи.

Рішення приймається в порядку ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

11.01.2016 між позивачем (Поклажодавець за договором) та ФОП Будаєвським Олексієм Костянтиновичем (Зберігач за договором) був укладений договір відповідального зберігання № 13/16 від 11.01.2016 (далі - Договір).

Згідно п. 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на зберігання протягом строку дії цього Договору:

1) балон для зберігання суміші зварювальної (40 л.) - 80 одиниць вартістю 80000,00 грн.;

2) балон для зберігання аргону (40 л.) - 64 одиниці вартістю 64000,00 грн.

Оголошена вартість Майна згідно п. 1.2 Договору становить 144000,00 грн.

Згідно п. 2.1 Договору Зберігач зобов`язаний: вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна протягом строку зберігання; зберігати майно окремо від інших речей, з дотриманням усіх необхідних умов, які забезпечують збереження майна Поклажодавця; нести відповідальність за втрату (нестачу); повернути майно Поклажодавцеві за першою вимогою останнього по Акту прийому - передачі.

Відповідно до п. 1.3. Договору, зберігання за цим Договором є безоплатним.

Згідно п. 4.2. Договору, Зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення Поклажодавцеві. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передане на зберігання, або його частини, зберігач повинен відшкодувати Поклажодавцеві всі пов`язані з цим збитки.

В п. п. 6.1, 6.2. Договору сторони погодили строк дії Договору, Договір починає свій перебіг у момент його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та закінчується 31.12.2018, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами умов даного договору.

Позивач стверджує, що на теперішній час у відповідача перебуває на тимчасовому зберіганні майно позивача загальною вартістю 233000,00 грн.: балони вуглекислотні - 23 шт.; балони аргонові - 64 шт.; балони під Ferrofihe (зварювальна суміш) - 146 шт.

На підтвердження вказаного позивачем надано:

- копію акту прийому-передачі від 16.01.2016, згідно якого позивач передав, а відповідач прийняв згідно Договору 80 балонів для зберігання суміші зварювальної вартістю 80000,00 грн. та 64 балони для зберігання аргону вартістю 64000,00 грн.

- копію акту прийому-передачі від 20.08.2016, згідно якого позивач передав, а відповідач прийняв згідно Договору 16 балонів для зберігання під діоксид вуглецю вартістю 16000,00 грн.;

- копію підтвердження відповідача наявності у нього по Договору балонів станом на 01.10.2018: вуглекислотних - 23 шт., аргонових - 64 шт., під Ferrofihe - 146 шт.

Позивач зазначає, що він неодноразово намагався забрати майно у відповідача по Акту прийому - передачі.

Так, представник ПрАТ Харківський автогенний завод Луханін Є .В . (комерційний директор) в січні та в лютому 2019 року приїжджав за адресою: АДРЕСА_2 (місце зберігання балонів) для того, щоб забрати майно (балони вуглекислотні - 23 шт., балони аргонові - 64 шт., балони під Ferrofihe - 146 шт.) по Договору але за даною адресую відповідач був відсутній.

22.02.2019 на адресу відповідача була направлена вимога вих. № 18/19 від 20.02.2019 про повернення майна. Дана вимога повернулася у зв`язку закінченням встановленого терміну зберігання кореспонденції (трек-номер 6100706704023).

На підтвердження направлення вказаної вимоги позивачем надано копії вимоги, опису вкладення в цінний лист, чеку та квитанції Укрпошти.

Також представники ПрАТ Харківський автогенний завод Луханін Є.В. та Пелих Л.Д. 05.03.2019 приїжджали за адресою: АДРЕСА_2 (місце зберігання балонів) та адресами: АДРЕСА_1, АДРЕСА_3 для того, щоб забрати майно по Договору, але за даними адресами відповідач був відсутній.

На підтвердження факту відрядження ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_1 з метою повернення майна позивачем надано копію наказу про відрядження № 03/19-К від 04.03.2019.

Враховуючи викладене позивач просить суд зобов`язати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) повернути Приватному акціонерному товаристві Харківський автогенний завод майно: балони вуглекислотні - 23 шт., балони аргонові - 64 шт., балони під Ferrofihe -146 шт.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 30.10.2018 ФОП ОСОБА_1 знятий з обліку (його реєстрацію як фізичної особи-підприємця припинено).

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не с підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VI11 Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Відповідно до ст. 51 ЦК України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 по справі № 910/8729/18.

Таким чином, судом при прийнятті позовної заяви до розгляду було встановлено, що вказана позовна заява підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Відповідач жодних заперечень на позов не надав.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України ( далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч. 1 ст. 936 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 938 Цивільного кодексу України, якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Згідно з приписами ст. 953 ЦК України зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається із матеріалів справи, за договором відповідального зберігання № 13/16 від 11.01.2016 відповідач як зберігач зобов`язався безоплатно зберігати та повернути за першою вимогою позивача (поклажодавця) його майно.

Згідно актів прийому-передачі від 16.01.2016 та від 20.08.2016 згідно умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв 80 балонів для зберігання суміші зварювальної (Ferrofihe) вартістю 80000,00 грн., 64 балони для зберігання аргону вартістю 64000,00 грн. та 16 балонів для зберігання під діоксид вуглецю вартістю 16000,00 грн.

При цьому, позивач стверджує, що ним передано відповідачу на зберігання балони загальною вартістю 233000,00 грн.: балони вуглекислотні - 23 шт.; балони аргонові - 64 шт.; балони під Ferrofihe (зварювальна суміш) - 146 шт.

На підтвердження вказаної кількості переданих балонів позивач посилається на інвентаризаційне підтвердження відповідачем наявності у нього по Договору балонів станом на 01.10.2018: вуглекислотних - 23 шт., аргонових - 64 шт., під Ferrofihe - 146 шт.

Суд зазначає, що оскільки умовами Договору (п. 2.1) сторони погодили передачу майна по Акту прийому - передачі, то підтвердження відповідачем наявності у нього майна не є належним доказом передачі позивачем та приймання відповідачем майна на зберігання згідно умов Договору.

Наявними в матеріалах актами прийому-передачі підтверджується прийняття відповідачем на зберігання балонів вартістю 160000,00 грн.: 80 балонів для зберігання суміші зварювальної (Ferrofihe), 64 балони для зберігання аргону та 16 балонів для зберігання під діоксид вуглецю (вуглекислотні).

Матеріали справи свідчать про те, що позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення йому майна зі зберігання, проте відповідач таку вимогу не виконав.

В зв`язку з цим вимоги позивача про зобов`язання відповідача повернути 16 шт. балонів вуглекислотних, 64 шт. балонів аргонових та 80 шт. балонів під Ferrofihe (зварювальна суміш) підлягають задоволенню. В іншій частині позов не підтверджений належними доказами, а отже задоволенню не підлягає.

Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути Приватному акціонерному товариству "Харківський автогенний завод" (вул. Автогенна, 10, м. Харків, 61046; код ЄДРПОУ 00204783) майно: балони вуглекислотні у кількості 16 шт., балони аргонові у кількості 64 шт., балони під Ferrofihe (зварювальна суміш) у кількості 80 шт.

3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківський автогенний завод" (вул. Автогенна, 10, м. Харків, 61046; код ЄДРПОУ 00204783) 2400 грн. 00 коп. судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 30.07.2018.

Суддя О.С. Семчук