Рішення

від 31.07.2019 по справі 160/4016/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2019 року Справа № 160/4016/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сидоренка Д.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизельмашсервіс КР" до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Дизельмашсервіс КР" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 13.12.2018 року №0034841420 про збільшення грошового зобов`язання Товариству з обмеженою відповідальністю Дизельмашсервіс КР з податку на додану вартість на суму 1378393,50 грн., з них за податковими зобов`язаннями +918929,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) +459464,50 грн. в повному обсязі.

В обґрунтування позову зазначено, що ГУ ДФС у Дніпропетровській області було здійснено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Дизельмашсервіс КР з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ ВВП Холдинг та з ТОВ Сафіна ЛТД за період з 01.05.2018 по 31.05.2018 року, за результатами якої складено акт від 19.10.2018 року №61128/04-36-14-19/38658409. На підставі зазначеного акту, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.12.2018 року №0034841420, яким встановлено порушення норм Податкового кодексу України та застосовано штрафні (фінансові) санкції (нараховано пеню), у зв`язку із чим позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 1378393,50 грн. TOB Дизельмашсервіс КР вважає податкове повідомлення-рішення протиправним та прийнятим з порушенням вимог чинного законодавства, тому звернулось до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою суду від 07.05.2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, з призначенням підготовчого засідання.

27.05.2019 року відповідачем було подано відзив на позов, в якому ГУ ДФС у Дніпропетровській області позов не визнало, зазначило, що ним було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача, за результатами якої встановлено порушення податкового законодавства та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 918929,00 грн. Відповідач зазначає, що на підставі договору купівлі-продажу обладнання та матеріалів між позивачем та ТОВ ВВП Холдинг за період з 01.05.2018 по 31.05.2018 року було поставлено товар та виписано податкові та видаткові накладні і до перевірки подано товарно-транспортні накладні щодо транспортування товару, згідно яких відсутня повна інформація щодо довіреностей вантажоодержувача на відпуск товару, відсутня сума відпущеного товару, не вказані супровідні документи на вантаж та інша інформація. Зауважує, що згідно з проведеним аналізом інформаційних баз контролюючих органів, у травні 2018 року ТОВ ВВП Холдинг реалізований позивачу товар не придбавало, тобто асортимент придбаної номенклатури не відповідає реалізованій. Зазначає, що контролюючим органом було встановлено непрозорість формування постачальником податкового кредиту - наявність факту пересорту товарів, згідно з даними ЄРПН та встановленої схеми проходження товару вбачається невідповідність придбаного товару та реалізованого, що свідчить про обрив ланцюга постачання, нереальність здійснення господарської операції та здійснення діяльності, направленої на надання вигоди третім особам. З урахуванням вищевикладеного, відповідач вважає, що первинні документи свідчать про відсутність факту реального вчинення господарської операції, досліджені операції спрямовані на документальне оформлення придбання ТМЦ та не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, а метою їх оформлення є мінімізація податкових зобов`язань TOB Дизельмашсервіс КР . Також зауважує, що у ТОВ Сафіна ЛТД відсутнє придбання сировини та послуг, притаманній господарській діяльності, відсутнє придбання товарів (послуг), необхідних для ведення господарської діяльності: газу, електроенергії, не встановлено придбання послуг по оренді землі, складських приміщень, навантажувально-розвантажувальних робіт та інше, тобто, зазначене підприємство не мало можливості реалізовувати товари, які були поставлені на адресу позивача, враховуючи, що у ТОВ Сафіна ЛТД відсутня інформація про достатню кількість кваліфікованих працівників, відсутні основні засоби, виробниче обладнання, транспортні засоби, тощо, вказані товари не придбавались у інших контрагентів. Разом з тим, відповідач зазначив, що по ТОВ ВВП Холдинг та ТОВ Сафіна ЛТД згідно з Єдиним реєстром судових рішень наявна інформація, що вказані контрагенти є фігурантами у відкритому кримінальному провадженні передбаченому ч.ч.1, 2 ст.205, ч.2 ст.209, ч.3 ст.212, ч.2 ст.222-1, ч.2 ст.364 Кримінального кодексу України. ГУ ДФС у Дніпропетровській області вважає прийняте податкове повідомлення-рішення від 13.12.2018 №0034841420 правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, тому у задоволенні позову просить відмовити повністю.

20.06.2019 року позивачем було подано відповідь на відзив відповідача, в якій позивач зазначив, що позиція ГУ ДФС у Дніпропетровській області є не вірною, адже товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, а факт передання товару та набуття права власності на нього має підтверджуватись видатковою накладною. Наголошує, що твердження відповідача, що товарно-транспортні накладні, складені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ТОВ ВВП Холдинг не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нездійснення поставки товару позивачу. Зазначає, що єдиною підставою для формування ГУ ДФС у Дніпропетровській області висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства є податкова інформація, яка отримана відповідачем із інформаційних баз ДФС України є хибною, враховуючи, що відповідачем не досліджувалось та не надавалось оцінки первинним документам, які оформлялись по господарським операціям з поставки товарів позивачу, а всі висновки грунтуються лише на податковій інформації, без встановлення порушень норм податкового законодавства саме ТОВ Дизельмашсервіс КР . Вважає, що з метою аналізу реальності господарської діяльності відповідач повинен був досліджувати документи первинного бухгалтерського обліку платника податків, зі змісту яких чітко встановлюється реальність, економічна вигода операцій і ділова мета, враховуючи, що позивач закупив товари (гума, кільце поршневе, трубка паливна, тощо), за допомогою яких здійснював ремонт і технічне обслуговування транспортних засобів, тобто здійснював свій основний вид діяльності, з метою отримання прибутку. Наголошує, що відповідач не надає доказів нереальності операцій позивача, а всі висновки ґрунтуються на припущеннях, викладених в акті перевірки, тобто ГУ ДФС у Дніпропетровській області не виконано обов`язок доказування, покладений на нього. Щодо твердження відповідача, що контрагенти позивача є фігурантами кримінального провадження, позивач зазначив, що правові підстави для врахування цих тверджень відсутні, враховуючи, що згідно з ч.2 ст.2 Кримінального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, а доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили. Наголошує, що твердження та доводи відповідача викладені у відзиві на позов спростовуються, тому просить визнати протиправним та скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

У додаткових поясненнях, поданих відповідачем 27.06.2019 року, представник відповідача зазначив, що проти доводів позову та відповіді на відзив заперечує повністю, вважає укладені між позивачем та контрагентами договори не опосередковуються реальними виконаннями операцій, що становлять їх предмет. За результатами розгляду акта перевірки, ГУ ДФС у Дніпропетровській області правомірно прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.12.2018 №0034841420, тому просить у задоволенні позову ТОВ "Дизельмашсервіс КР" відмовити повністю.

Ухвалою суду від 27.06.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судовго розгляду по суті.

У судове засідання представники сторін не прибули, належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи. Представником позивача засобами електронного зв`язку подано письмове клопотання, в якому представник ТОВ "Дизельмашсервіс КР" просить провести судове засідання за його відсутності на підставі наявних в матеріалах справи доказів, а також просить позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до п.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Керуючись приписами ч.9 ст.205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів. Згідно приписів ч.4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Товариство з обмеженою відповідальністю Дизельмашсервіс КР (код ЄДРПОУ 38658409; 50025, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, вулиця Модрівська, будинок 89) зареєстроване 15.04.2013 року, про що внесено запис №12271020000014539, та перебуває на обліку в ГУ ДФС у Дніпропетровській області (Криворізька південна ДПI). Види економічної діяльності: код КВЕД 77.39 Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів. н.в.і.у.; код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; код КВЕД 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту; код КВЕД 33.12 Ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення (основний); код КВЕД 33.17 Ремонт і технічне обслуговування інших транспортних засобів.

ГУ ДФС у Дніпропетровській області було здійснено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Дизельмашсервіс КР з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ ВВП Холдинг (код ЄДРПОУ 41339841) за період з 01.05.2018 року по 31.05.2018 року та з ТОВ Сафіна ЛТД (код ЄДРПОУ 41521508) за період з 01.05.2018 року по 31.05.2018 року, за результатами якої складено акт від 19.10.2018 року №61128/04-36-14-19/38658409.

Відповідно до розділу IV акту, перевіркою встановлено порушення ТОВ Дизельмашсервіс КР : п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (із змінами і доповненнями), Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 року №21 (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 23.02.2017 №276), в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 918929,00 грн., в тому числі: травень 2018 року - 918929,00 грн.

27.11.2018 року ТОВ Дизельмашсервіс КР до відповідача було подано заперечення на акт від 19.10.2018 року №61128/04-36-14-19/3865840.

Листом від 11.12.2018 року Про результати розгляду заперечень ГУ ДФС у Дніпропетровській області повідомлено, що висновки акту позапланової документальної виїзної перевірки є правомірними та такими, що відповідають нормам чинного законодавства.

13.12.2018 року відповідачем було винесено ТОВ Дизельмашсервіс КР податкове повідомлення-рішення №0034841420, яким встановлено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України та застосовано штрафні (фінансові) санкції (нараховано пеню) на підставі п.123.1 ст.123 цього Кодексу, у зв`язку з цим згідно пп.54.2, п.54.3 ст.54, п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), код платежу 14010100, на загальну суму 1378393,50 грн., з якої за податковими зобов`язаннями 918929,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 459464,50 грн.

Не погоджуючись із отриманим податковим повідомленням-рішенням від 13.12.2018 року №0034841420, TOB Дизельмашсервіс КР у січні 2019 року подало скаргу до ДФС України.

05.03.2019 року ДФС України прийнято рішення про результати розгляду скарги №10659/6/99-99-11-04-01-25, яким податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 13.12.2018 року №0034841420 залишило без змін, а скаргу - без задоволення.

Позивач вважає податкове повідомлення-рішення протиправним, прийнятим з порушенням чинного законодавства, тому звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до ст.62 ПК України, податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин; моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Згідно із ст.83 ПК України, для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно до акту №61128/04-36-14-19/38658409 від 19.10.2018 року, при перевірці використано інформаційні системи податкового органу: АС Податковий блок та інше, отже, підставою для формування ГУ ДФС у Дніпропетровській області висновків щодо порушення ТОВ Дизельмашсервіс КР податкового законодавства є податкова інформація, яка отримана із інформаційних баз ДФС України.

В акті зазначається, що згідно проведеного аналізу інформаційних баз контролюючих органів (1С Податковий блок ; Архів електронної звітності (ЄРПН) та ін.), ТОВ ВВП Холдинг товар - тепловоз ЧМЕ-2 (б/в) розкомплектований, запасні частини до тепловозів та інші ТМЦ не придбавало, тобто асортимент придбаної номенклатури не відповідає реалізованій, а також встановлено наявність факту пересорту товарів, тобто ТОВ ВВП Холдинг придбавалися інші товари, що унеможливлює продаж ТОВ Дизельмашсервіс КР товарів згідно зареєстрованих податкових накладних, встановлено факти підміни номенклатурних груп, відсутність інформації про достатню кількість кваліфікованих працівників, відсутність основних засобів, виробничого обладнання, транспортних засобів, тощо. Враховуючи викладене, ГУ ДФС у Дніпропетровській області прийшло до висновку, що укладений між ТОВ Дизельмашсервіс КР та ТОВ ВВП Холдинг договір не опосередковується реальним виконанням операції, що становить її предмет.

Також, щодо товарів, які було реалізовано ТОВ Сафіна ЛТД на користь ТОВ Дизельмашсервіс КР податковим органом зазначено, що товари не були придбані в інших контрагентів; встановлено наявність факту пересорту товарів - ТОВ Сафіна ЛТД придбавалися інші товари, що унеможливлює продаж ТОВ Дизельмашсервіс КР товарів згідно зареєстрованих податкових накладних; неможливо встановити наявність основних засобів, виробничого обладнання, транспортного обладнання, що дає змогу ставити під сумнів господарські взаємовідносини з ТОВ Дизельмашсервіс КР ; у ТОВ Сафіна ЛТД відсутня інформація про достатню кількість кваліфікованих працівників, транспортних засобів, тощо.

Щодо взаємовідносин між ТОВ Дизельмашсервіс КР та ТОВ ВВП Холдинг судом встановлено, що 26.04.2018 року між ТОВ ВВП Холдинг , як продавцем, та позивачем, як покупцем, укладено Договір №26/04-18, відповідно до п.1.1. якого, продавець передає у власність покупцю обладнання та матеріали, згідно специфікації, вказаної у Додатку №1 (надалі - товар), до цього Договору, що є невід`ємною частиною цього Договору, а покупець приймає і сплачує їх вартість.

На підтвердження виконання зазначеного договору ГУ ДФС у Дніпропетровській області досліджувались наступні документи: специфікація узгодження найменування, кількості та ціни; видаткові накладні №192 від 18.05.2018 року, №193 від 24.05.2018 року, №327 від 31.05.2018 року; податкові накладні №192 від 18.05.2018 року, №193 від 24.05.2018 року, №327 від 31.05.2018 року; реєстр виданих податкових накладних; товарно-транспортні накладні від 18.05.2018 року №18/1.05, від 18.05.2018 року №18/2.05, від 24.05.2018 року №24/2.05, від 25.05.2018 року №25/1.05.

Виписками АТ Укрексімбанк підтверджується факт оплати ТОВ Дизельмашсервіс КР за поставлені товари ТОВ ВВП Холдинг у травні, червні 2018 року у рамках цього Договору.

Матеріалами справи підтверджується, що товари придбані ТОВ Дизельмашсервіс КР безпосередньо пов`язані із господарською діяльністю підприємства, з огляду на те, що їх цільове використання співпадає з основними видами діяльності позивача (ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення, ремонт і технічне обслуговування інших транспортних засобів тощо). До переліку товарів, визначених у специфікаціях до Договору №26/04-18 зазначено: гума, кільце поршневе, трубка паливна, насос паливний, тощо.

Тобто, всі первинні документа по операціям із ТОВ ВВП Холдинг за період, що перевірявся, були надані ТОВ Дизельмашсервіс КР до ГУ ДФС у Дніпропетровській області у належному обсязі, встановленому відповідними положеннями ПК України. Документи розкривають суть господарських операцій, вказують на їх справжність, економічну вигоду та ділову мету, що полягає у використанні придбаних деталей про проведення робіт, які принесуть прибуток, що є суттю здійснення підприємницької діяльності. Причинно-наслідковий зв`язок між придбанням деталей та їх подальшим використанням зрозумілий та очевидний, тому суд вважає, що підстави стверджувати про фіктивність спірних операцій відсутні.

Щодо операцій позивача із ТОВ Сафіна ЛТД судом встановлено, що 25.05.2018 року між ТОВ Сафіна ЛТД , як продавцем, та ТОВ Дизельмашсервіс КР , як покупцем, було укладено Договір купівлі-продажу №25/05-18, відповідно до п.1.1. якого продавець передає у власність покупцю обладнання та матеріали, згідно специфікації, вказаної у Додатку №1 (надалі - товар), до цього Договору, що є невід`ємною частиною цього Договору, а покупець приймає і сплачує їх вартість.

На підтвердження виконання зазначеного Договору до ГУ ДФС у Дніпропетровській області було надано наступні документи: специфікація узгодження найменування, кількості та ціни; видаткові накладні №152 від 30.05.2018 року, №234 від 30.05.2018 року, №235 від 31.05.2018 року, №236 від 31.05.2018 року; податкові накладні №152 від 30.05.2018 року, №234 від 30.05.2018 року, №235 від 31.05.2018 року, №236 від 31.05.2018 року; реєстр виданих податкових накладних, товарно-транспортні накладні від 30.05.2018 року №30/2.05, від 30.05.2018 року №30/1.05, від 31.05.2018 року №31/2.05, від 31.05.2018 року №31/3.05, від 31.05.2018 року №31/1.05.

Факт оплати підтверджується банківською випискою ТОВ Дизельмашсервіс КР за поставлені товари у травні-жовтні 2018 року у рамках Договору від 25.05.2018 року №225/05-18.

Також, доказами подальшого використання у господарській діяльності ТМЦ, придбаних у ТОВ Сафіна ЛТД та ТОВ ВВП Холдинг є, зокрема, факти використання придбаних ТМЦ під час ремонту тепловозів та локомотиву, що підтверджується такими документами: договір підряду №29/01 від 29.01.2018 року; накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів №73 від 01.06.2018 року; акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №29/05-01 від 29.05.2018 року; обороти по рахунку 631 за 01.05.2018-05.10.2018; обороти по рахунку 631 за травень 2018 - червень 2018; картка рахунку 1521 за травень 2018; накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів №70 від 31.05.2018 року; акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №19/04-01 від 19.04.2018 року; накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів №78 від 04.06.2018 року; акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №25/05-01 від 25.05.2018 року; накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів №63 від 25.05.2018 року; додаткова угода №1 до Договору №1247 від 21.09.2017 року; накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів №59 від 23.05.2018 року; договір купівлі-продажу №02/05-18 від 02.05.2018 року; накладна на перевезення залізницею від 03.09.2018 року; технічне рішення щодо продовження строку служби основних несучих конструкцій тепловоза ТГМ4 067.2016.ПТ/Пр ТР; оборотно-сальдова відомість по рахунку 201 за 31 травня 2018 року; наказ №1/2-К від 22.04.2013 року; трудова книжка ОСОБА_1 ; наказ №16-К від 07.10.2016 року; трудова книжка ОСОБА_2 ; технічний паспорт тепловоза ЧМЕ2171 №5265; фототаблиця №1 від 18.06.2019 року.

Таким чином, первинними документами підтверджується суть господарської операції (придбання товарів) її вигода і мета, подальше використання у своїй господарській діяльності з метою отримання прибутку. Отже, суд вважає, що всі первинні документи по операціям із ТОВ Сафіна ЛТД за період, що перевірявся, були надані ГУ ДФС у Дніпропетровській області у належному обсязі, встановленому відповідними положеннями ПК України.

Згідно з Порядком оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 року №727 (далі - Порядок №727), акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Пунктами 3-5 розділу ІІ Порядоку №727 зазначено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

За приписами п.4 розділу ІІІ Порядоку №727, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно:

викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;

викласти зміст порушень (у разі їх встановлення), в тому числі щодо правильності та повноти визначення фінансового результату до оподаткування згідно з бухгалтерським обліком відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, виконання законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів;

у разі отримання під час перевірки копій документів, які підтверджують факт виявленого порушення, про це робиться запис із відображенням підстав для їх отримання, а також переліку цих документів;

у разі відмови посадових осіб платника податків (керівника платника податків або уповноважених ним осіб) надати документи та/або копії документів посадовій особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові посадової особи платника податків, уповноваженої здійснювати від його імені юридичні дії, та переліку документів (копій документів), які йому запропоновано подати, факт складання такого акта відображається в акті (довідці) документальної перевірки;

у разі надання посадовими особами платника податків (керівником платника податків або уповноваженою ним особою) посадовим особам контролюючого органу письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти надання таких пояснень необхідно відобразити в акті документальної перевірки.

Таким чином, висновок документальної перевірки про безтоварність господарських операцій ТОВ Дизельмашсервіс КР з ТОВ Сафіна ЛТД та ТОВ ВВП Холдинг не відповідає вимогам законодавства, оскільки відповідачем не досліджувалось та не надавалось оцінки первинним документам, які оформлялись по господарським операціям з поставки товарів ТОВ Дизельмашсервіс КР , а висновки ґрунтуються лише на податковій інформації, без встановлення порушень норм податкового законодавства саме ТОВ Дизельмашсервіс КР .

Згідно із вищезазначеним Порядком №727, висновки щодо порушень податкового законодавства не можуть бути обґрунтовані виключно податковою інформацією, яка отримана не в результаті аналізу первинних документів ТОВ Дизельмашсервіс КР та не стосується його діяльності. Матеріали справи не містять належних та допустимих письмових доказів щодо проведення ГУ ДФС у Дніпропетровській області перевірок контрагентів позивача та встановлення обставин, які зазначаються в акті перевірки. Тобто, доводи відповідача про відсутність фактів реального вчинення господарських операцій ТОВ Дизельмашсервіс КР по взаємовідносинам із контрагентами є лише припущеннями, які не підтверджуються належними доказами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі №816/809/17, в якій суд зазначив наступне: "колегія суддів не бере до уваги і посилання відповідача на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону .

Також, у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі №826/16272/13-а суд зазначив: посилання контролюючого органу на наявність акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента по ланцюгу постачання, а також на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, як критерії оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, під час складення акту про неможливість проведення звірки будь-які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаного акту з відображенням в ньому окремих відомостей, не відповідають критерію юридичної значимості, як не відповідає такому критерію і інформація з інформаційно-аналітичних баз контролюючих органів, оскільки така також не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, а отже не є належним доказом в розумінні процесуального Закону .

Суд звертає увагу, що визначальною умовою для підтвердження реальності здійснення господарських операцій є належним чином оформлені первинні документи у межах вчинених господарських операцій. Відповідно, наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі №826/11879/13-а.

Пунктом 198.1 ст.198 ПК України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно із п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем до перевірки було надано у повному обсязі всі первинні документи, які підтверджують господарські взаємовідносини з ТОВ ВВП Холдинг та ТОВ Сафіна ЛТД , які підтверджують реальність господарських операцій, але контролюючим органом не надано переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не обґрунтованими і є висновки, викладені ГУ ДФС у Дніпропетровській області в акті перевірки щодо відсутності трудових, матеріально-технічних та технологічних ресурсів, враховуючи, що чинне законодавство не визначає вимоги щодо ресурсів, які необхідні для здійснення господарської діяльності.

Так, Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 року у справі №815/3526/17 сформував наступний висновок: "норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності)."

Як зазначає Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 року у справі №814/937/15: "відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу".

В акті перевірки, ГУ ДФС у Дніпропетровській області посилається на порушення при оформленні товарно-транспортних накладних, але, товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та набуття права власності на нього має підтверджуватись видатковою накладною. Тобто, товарно-транспортна накладна не є документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей, наявність або відсутність товарно-транспортних накладних та недоліки у їх оформленні не є підставою для висновків про безтоварність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов`язаннях платника податків.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі №816/1587/17, від 16.05.2018 року у справі №2а-0870/12052/11 та від 12.06.2018 року у справі №826/11879/13-а.

Щодо доводів ГУ ДФС у Дніпропетровській області про відсутність сертифікатів якості, суд зазначає, що відсутність достатньої кількості трудових ресурсів у контрагента, так само як і сертифікатів якості на поставлений товар, та взаємовідносини контрагента з іншими суб`єктами господарювання, не свідчать про нереальність господарської операції за умови підтвердження її належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі №802/1155/17-а.

Щодо притягнення ТОВ ВВП Холдинг та ТОВ Сафіна ЛТД до кримінальної відповідальності, суд зазначає, що в акті перевірки ГУ ДФС у Дніпропетровській області посилається на ухвали Печерського районного суду міста Києва, у яких вирішується питання про надання тимчасового доступу до речей і документів зазначених контрагентів, що стосується їх господарських правовідносин.

Суд вважає, що до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій не можуть вважатись належним доказом про притягнення суб`єктів до кримінальної відповідальності. Доказове значення у адміністративній справі може мати виключно вирок суду у кримінальному провадженні, який набрав законної сили. Таким чином, оскільки ГУ ДФС у Дніпропетровській області не встановлено наявності вироку суду щодо посадових осіб ТОВ ВВП Холдинг або ТОВ Сафіна ЛТД , який набрав законної сили, суд не бере до уваги зазначені доводи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.01.2018 року у справі №2а-7075/12/2670, від 26.06.2018 року у справі №808/2360/17.

Відповідно до ч.2 ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно з ч.2 ст.2 Кримінального кодексу України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Статтею 62 Конституції України встановлено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Отже, суд вважає, що підприємство не може відповідати за дії контрагентів, у тому числі, щодо ведення ними бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішеннях Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", "Щокін проти України"), неодноразово встановлено неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії (тобто, правило індивідуальної відповідальності платника податків) та необхідність обґрунтування дій контролюючими органами при втручанні у майнові права платника податків, зокрема, шляхом безпідставного стягнення податків.

Зокрема, аналогічна позиція зазначається у рішенні по справі "Булвес АД" проти Болгарії" (заява №3991/03) у якому вказується, що "...компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ (п. 71)".

У рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії" (заява №6689/03) вказано, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Однак це не мало б прямого впливу на оподаткування організації-заявника (п. 23).

Аналогічний висновок Європейський суд з прав людини сформував у справі "Інтерсплав проти України" (заява № 803/02) та зазначив, що у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі Оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку ("п. 38).

Таким чином, суд не погоджується доводами ГУ ДФС у Дніпропетровській області, що належними доказами доведено факт порушення контрагентами ТОВ Дизельмашсервіс КР податкового законодавства. Слід враховувати, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року у справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 року у справі №802/4940/14 та від 12.06.2018 року у справі №826/11879/13-а, згідно з якою податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.

Тобто, у разі підтвердження товарності здійснених поставок та реальності надання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Відповідачем під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено, а лише зазначено посилання на існування кримінальних проваджень. Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивачу було відомо про можливі порушення, які допущено його контрагентами або доказів, що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

У Рішенні ЄСПЛ по справі ВАТ "Нафтова компанія ЮКОС" проти РФ (Заява N°14092/04), зазначається, що перша і сама важлива вимога статті 1 Протоколу №2 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в безперешкодне користування власністю повинне бути законним, тобто втручання має відповідати національному законодавству і бути достатньо зрозумілим, щоб дозволити заявнику передбачати наслідки своїх дій.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно наданих ТОВ Дизельмашсервіс КР первинних документів, які у їх сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності позивача, та враховуючи принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, згідно якого негативні наслідки можуть бути застосовані саме до такого платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи, в даному випадку позивача, та добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що презюмується податковим законодавством, суд вважає, що позивачем належним чином підтверджено реальність проведених господарських операцій з ТОВ ВВП Холдинг та ТОВ Сафіна ЛТД .

З урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 13.12.2018 року №0034841420.

Частиною 1 ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 1, 2 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх дій та прийнятого рішення. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, тому враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно із ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду у розмірі 19210,00 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням №1687 від 03.04.2019 року.

Згідно Виписки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, судовий збір у розмірі 19210,00 грн. сплачений згідно документа (квитанції) №1687 від 03.04.2019 року зараховано на казначейський рахунок.

Отже, судовий збір у сумі 19210,00 грн. підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі - Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області.

Також, згідно з п.1 ч.3 ст.132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1, 2 ст.134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 ст.134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Судом встановлено, що професійну правничу допомогу позивачу було здійснено за договором про надання професійної правничої (правової) допомоги №01-26/10/18 від 26.10.2018 року, укладеним між ТОВ Дизельмашсервіс КР та Адвокатським об`єднанням ЕСКВАЙРС .

Відповідно до додатку №5 до зазначеного договору, розмір винагороди (гонорару) Адвокатського об`єднання за надання професійної правничої (правової) допомоги становить 47500,00 грн. без ПДВ. Сторони домовились, що у випадку відрядження фахівця Адвокатського об`єднання за межі м.Києва, з метою надання професійної правничої (правової) допомоги, клієнт додатково крім винагороди (гонорару), сплачує АО вартість відрядження фахівця в розмірі 7500,00 грн. без ПДВ. Сторони домовились, що вартість представництва клієнта у суді під час судового розгляду справи становить 10000,00 грн. без ПДВ за 1 (одне) судове засідання.

Згідно розрахунку судових витрат, наданого представником ТОВ Дизельмашсервіс КР до суду 04.07.2019 року, витрати на професійну правничу допомогу адвокатів Адвокатського об`єднання ЕСКВАЙРС за договором про надання професійної правничої допомоги, позивач здійснив у розмірі 82500,00 грн., з яких:

- гонорар за підготовку позовної заяви, збір доказів у справі - 47500,00 грн.;

- гонорар за участь адвоката у судовому засіданні 20.06.2019 року - 10000,00 грн.;

- гонорар за відрядження адвоката 20.06.2019 року - 7500,00 грн.;

- гонорар за участь адвоката у судовому засіданні 27.06.2019 року - 10000,00 грн.;

- гонорар за відрядження адвоката 27.06.2019 року - 7500,00 грн.

Згідно із ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Понесені витрати на правничу допомогу у суді позивач підтверджує копіями документів, а саме: рахунок на оплату №01-26/11 від 26.11.2018 року; виписка по рахунку від 03.07.2019 року; рахунок на оплату №01-10/06 від 10.06.2019 року; рахунок на оплату №02-10/06 від 10.06.2019 року; рахунок на оплату №01-24/06 від 24.06.2019 року; рахунок на оплату №02-24/06 від 24.06.2019 року; платіжне доручення №24 від 11.06.2019 року; платіжне доручення №43 від 24.06.2019 року; платіжне доручення №51 від 26.06.2019 року.

Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За приписами ч.ч.6, 7 ст.134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

04.07.2019 року ГУ ДФС у Дніпропетровській області подано письмове клопотання, в якому представник відповідача зазначає, що укладений договір з Адвокатським об`єднанням ЕСКВАЙРС носить послуги консультаційно-правового характеру в формі захисту прав та представництва інтересів клієнта, вважає розмір витрат необґрунтованим та таким, що не підлягає відшкодуванню.

З аналізу положень ст.134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26 вересня 2018 року у справі №826/14072/17.

Відповідно до ст.28 Правил адвокатської етики, схвалених Установчим З`їздом адвокатів України від 17.11.2012, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Таким чином, усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв`язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.

У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (269).

Так, щодо витрат позивача, які зазначені п.1 розрахунку, а саме, гонорар за підготовку позовної заяви, збір доказів у справі на суму 47500,00 грн., суд зазначає, що із загальної суми незрозумілим є який розмір винагороди адвоката пов`язаний безпосередньо за складення позовної заяви та який розмір витрат здійснено на збір доказів у конкретній адміністративній справі.

Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає необґрунтованою та непропорційною до предмета спору загальну суму витрат у розмірі 47500,00 грн. за підготовку позовної заяви та збір доказів у справі. Позивачем не надано як доказ на підтвердження обставин щодо зібрання адвокатом необхідних доказів, розрахунок не містить детальний опис робіт, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для їх зібрання.

Суд також зауважує, що відповідно до виписки по рахунку позивача, сплата винагороди за надання правової допомоги по договору була здійснена 05.12.2018 року у сумі 20000,00 грн., 22.12.2018 року у сумі 17000,00 грн. та 11.03.2019 року у сумі 10500,00 грн. Позов ТОВ "Дизельмашсервіс КР" було подано до суду 03.05.2019 року.

У рахунку на оплату №01-26/11 від 26.11.2018 на суму 47500,00 грн. зазначено про розмір винагороди (гонорар) за надання професійної правничої (правової) допомоги відповідно до додатків №4, №5 від 26.11.2018 року у процесі оскарження результатів перевірки, висновків акту податкової перевірки від 19.10.2018 року №61128/04-36-14-19/38658409 ГУ ДФС у Дніпропетровській області.

Суд вважає, що витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв`язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.

Отже, понесені позивачем витрати на адміністративне оскарження результатів перевірки та висновків акту податкової перевірки, які було здійснено до ДФС України є витратами, що не пов`язані із розглядом даної справи, тому відшкодуванню не підлягають.

Щодо витрат, пов`язаних із участю адвоката у судовому засіданні 20.06.2019 року та 27.06.2019 року на загальну суму 20000,00 грн., та витрат, пов`язаних із відрядженням адвоката на загальну суму 15000,00 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд зазначає, що витрати щодо відрядження представника позивача за межі м.Києва до суду, не відносяться до складу витрат на професійну правничу допомогу та їх розрахунок повинен здійснюватися відповідно до положень ст.135 КАС України, якою встановлено витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду.

Відповідно до ч.1 ст.135 КАС України, витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Частинами 2, 3 ст.135 КАС України визначено, стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов`язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи викладене, надані представником позивача докази на підтвердження здійснення відповідних витрат за укладеним договором про надання правової (правничої) допомоги, складність справи та відсутність у наданому до суду розрахунку судових витрат часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), що унеможливлює перевірку співмірності розміру витрат на оплату послуг адвокату у порядку п.5 ст.134 КАС України, суд вважає, що наявні підстави для зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами до одного прожиткового мінімуму, установленого у 2019 році для працездатних осіб, що станом на 03.05.2019 року (дата звернення позивача до суду із цим позовом) складає 1921,00 грн.

Щодо витрат, пов`язаних із відрядженням, суд зазначає, що витрати на переїзд можуть бути відшкодовані лише у випадках, коли стороні необхідно було здійснити переїзд до адміністративного суду в інше місто або селище. Розмір витрат визначається вартістю квитків на залізничний, автомобільний, водний, повітряний транспорт або ж підтвердженою вартістю пального, необхідного для переїзду до суду власним автотранспортом.

Письмових доказів вищезазначених витрат, пов`язаних із відрядженням, позивач до суду не надав.

Щодо відшкодування добових витрат, суд зазначає, що добові - це витрати на харчування та фінансування інших особистих потреб сторони та (або) її представника у разі переїзду до іншого населеного пункту. Ці витрати можуть бути підтверджені касовими чеками, рахунком готелю тощо.

Будь-яких доказів стосовно наведених вище витрат позивачем до суду не подано, що, відповідно, виключає можливість компенсації вказаних сум.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 07.02.2019 року у справі №818/1046/16.

Приймаючи до уваги задоволення позову ТОВ "Дизельмашсервіс КР" до ГУ ДФС у Дніпропетровській області, характер спірних правовідносин та обставини встановлені під час судового розгляду справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для присудження здійснених позивачем судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 19210,00 грн. та зі сплати професійної правничої допомоги у розмірі 1921,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись статтями 1, 9, 72-77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 13.12.2018 року №0034841420.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизельмашсервіс КР" (код ЄДРПОУ 38658409; 50025, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул.Модрівська, буд.89) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 19210,00 грн. та зі сплати професійної правничої допомоги у розмірі 1921,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856; 49005, Дніпропетровська область, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, буд.17А).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.В. Сидоренко