Постанова
від 30.07.2019 по справі 462/5751/18
ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 462/5751/18 Головуючий у 1 інстанції:Гедз Б.М.

Провадження № 22-ц/811/1252/19 Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н.М.

Категорія: 30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2019 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах:

головуючої Курій Н.М.,

суддів - Шандри М.М., Цяцяка Р.П.,

за секретаря - Матяш С.І.,

за відсутності учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Федькович Галини Володимирівни та ОСОБА_3 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28 лютого 2019 року, постановлене в складі головуючої судді Гедз Б.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути із ОСОБА_3 майнову шкоду завдану злочином у розмірі 3631,77 грн. та 100 000,00 грн. моральної шкоди. Свої позовні вимоги мотивувала тим, що 21.09.2014 р. відповідачем було нанесено їй тілесні ушкодження та завдано моральну шкоду. Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 23.09.2016 р., яку ухвалою апеляційного суду Львівської області від 08.12.2017 року залишено без змін, кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_3 було закрито, останнього звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, а її цивільний позов залишено без розгляду. Зазначала, що через тілесні ушкодження нанесені відповідачем була змушена звертатися за медичною допомогою та витрачати кошти на діагностику та лікування, які проходить по даний час, загалом витратила на ліки 3631,77 грн. Крім того, їй завдано моральної шкоди, яка полягає в переживаннях, стресі, психологічному дискомфорті, приниженні честі, гідності, порушенні нормальних життєвих зв`язків і оцінює таку в розмірі 100 000 грн. Просила позов задовольнити.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 28 лютого 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 - 30 000 гривень відшкодування моральної шкоди.

В решті заявлених позовних вимогах про відшкодування моральної шкоди та матеріальної шкоди відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , /ІПН НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 / судовий збір в розмірі 704 гривні 80 копійок в дохід держави.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28 лютого 2019 року оскаржила представник ОСОБА_1 - адвокат Федькович Г.В.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи. Зазначає, що у задоволенні позовної вимоги про відшкодування витрат на ліки відмовлено на підставі того, що судом не здобуто доказів, що ліки були призначені ОСОБА_1 та що саме вона здійснювала витрати на лікування. Стверджує, що у матеріалах справи наявні виписки з медичної карти ОСОБА_1 з призначенням медичних препаратів та рецепти. Вважає правильним висновок суду першої інстанції про спричинення позивачу моральної шкоди, однак не погоджується з висновком суду про те що розмір моральної шкоди є завищеним. Стверджує, що суд першої інстанції не обґрунтував такий висновок, не врахував пояснень ОСОБА_1 та висновків судово-психологічної експертизи про наслідки протиправних дій відповідача на її здоров`я, працездатність, життя та необхідних коригувальних заходів для нормалізації психічного стану.

Просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28 лютого 2019 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, завдану вчиненим ним злочином у розмірі 3631,77 грн. та моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28 лютого 2019 року також оскаржив відповідач ОСОБА_3 В апеляційній скарзі посилається на те, що позивач не довела, що саме він наніс їй тілесні ушкодження підчас конфлікту, який мав місце 21.09.2014р. Зазначає, що недоведеність спричинення ним моральної шкоди позивачу підтверджується актом №147 амбулаторно судово-психологічної експертизи, зокрема, у висновку зазначено, що експерт не може дати стверджувальну відповідь ким нанесена моральна шкода, хто має її компенсувати, так як це не входить в його компетенцію . Відповідач також ставить під сумнів акт №147 амбулаторної судово-психологічної експертизи, оскільки мати позивача тривалий час працює лікарем психіатром в Комунальному закладі Львівської обласної ради Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня та мала змогу особисто впливати на результати експертизи. Також ОСОБА_1 не представлено жодного свідка, який би однозначно підтвердив її покази, про те, що саме він наніс їй тілесні ушкодження, про які йдеться у позовній заяві. Вважає, що суд безпідставно стягнув з нього 30 000 грн. моральної шкоди та стверджує, що така сума для нього є значною, оскільки він отримує лише мінімальну пенсію по інвалідності, його дружина є також інвалідом ІІ групи, крім того, він має на вихованні малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Просить рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Федькович Г.В. подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 в якому зазначила, що апеляційна скарга відповідача є безпідставною та необґрунтованою, оскільки кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_3 закрито з нереабілітуючих підстав, а тому суд обґрунтовано виходив з того, що мало місце заподіяння ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень ОСОБА_3 та спричинення їй моральної шкоди знаходиться в причинно-наслідковому зв`язку з вчиненим ОСОБА_3 злочином. Зазначає, що припущення ОСОБА_3 щодо впливу матері позивачки на проведення експертизи безпідставні та непідтверджені жодними доказами. Просить в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3 відмовити за безпідставністю.

В судове засідання, відкладене на 30 липня 2019 року, учасники справи не з`явилися, від представника ОСОБА_1 - Федькович Г.В. надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не може прибути в судове засідання через здійснення догляду за перестарілою матір`ю, яка була госпіталізована 29 липня 2019 року, однак будь-яких доказів на підтвердження зазначеної обставини заявником не подано. (арк. спр. 192)

Крім цього, з матеріалів справи встановлено, що протягом розгляду даної справи у суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник Федькович Г.В. недобросовісно користувались своїми процесуальними правами та обов`язками, про що свідчать наступні обставини.

Судом апеляційної інстанції згідно з вимогами цивільного процесуального законодавства надсилались судові повістки-повідомлення про виклик до суду ОСОБА_1 та її представнику Федькович Г.В. у судові засідання 22 травня 2019 року, 06 червня 2019 року та 30 липня 2019 року (арк. спр. 150, 151, 159, 160, 167, 168, 181, 182).

З матеріалів справи встановлено, що конверт із повісткою-повідомленням про виклик до суду у судове засідання 22 травня 2019 року Федькович Г.В. не було вручено та такий повернуто до суду апеляційної інстанції з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання (арк. 174)

Згідно з довідкою Львівського апеляційного суду від 22 травня 2019 року розгляд справи перенесено на 06 червня 2019 року. (арк. спр. 157)

Відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення та особистої розписки, Федькович Г.В. була належним чином повідомлена про судове засідання 06 червня 2019 року та зобов`язувалась повідомити про дату та час розгляду справи свою довірительку. (арк. спр. 170,171, 173)

ОСОБА_1 конверт із повісткою-повідомленням про виклик до суду у судове засідання на 06 червня 2019 року не було вручено та такий повернуто до суду апеляційної інстанції з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання (арк. 183).

04 червня 2019 року Федькович Г.В. направила поштою на адресу Львівського апеляційного суду заяву із копією наказу, в якій просила перенести розгляд справи призначений на 06 червня 2019 року у зв`язку із перебуванням у відпустці до 19 червня 2019 року (арк. спр. 175-176).

В судовому засіданні 06 червня 2019 року заслухано пояснення ОСОБА_3 та, з урахуванням заяви Федькович Г.В та вказаних у цій заяві дат щодо можливості бути присутньою у судових засіданнях, оголошено перерву до 30 липня 2019 року (арк. спр. 178-179)

ОСОБА_1 та її представник Федькович Г.В. про судове засідання 30 липня 2019 року були належним чином повідомлені, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (арк. спр. 184, 185)

Таким чином, суд апеляційної інстанції вжив всіх заходів для належного повідомлення позивача та її представника за адресою, що зазначена у позовній заяві та апеляційній скарзі.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку.

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Статтею 371 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Недотримання строків розгляду цивільних справ порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - Федькович Г.В. про відкладення розгляду справи.

Оскільки в судове засідання не з`явились учасники справи, які про дату, час та місце розгляду справи були повідомлення належним чином, апеляційний суд вважає, що розгляд справи необхідно проводити без участі останніх та відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення виходячи з такого.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 82 ЦПК України визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржене рішення, дотримався зазначених вимог закону.

Так, судом встановлено, що ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 23.09.2016 року, яку ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 08.12.2017 року залишено без змін, ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.125 КК України на підставі п.1 ч.1 ст.49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження №12014140060003233 про обвинувачення ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України закрито. Цивільні позови потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_6 залишено без розгляду (арк. спр. 3-7).

З ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 23.09.2016 року встановлено, що в провадженні Залізничного районного суду м. Львова перебував обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12014140060003233, відповідно до якого ОСОБА_3 21.09.2014 року близько 21.00 год. знаходячись у квартирі АДРЕСА_3 , на ґрунті раптово виниклого конфлікту із ОСОБА_1 , маючи умисел на заподіяння умисного тілесного ушкодження, наніс останній множинні удари руками по різних частинах тіла, спричинивши потерпілій у відповідності до висновку судово-медичного експерта № 1740 від 29.09.2014 року тілесні ушкодження легкого ступеня тяжкості.

Із матеріалів кримінальної справи №462/7282/14-к про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, які направлені на запит суду апеляційної інстанції, встановлено, що постановою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 23 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2017 року щодо ОСОБА_3 залишено без змін, а касаційну скаргу представника потерпілих Федькович Г.В. - без задоволення. В цій постанові також зазначено, що звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності згідно ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності не позбавляє потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_6 можливості звернутися до суду з позовом про відшкодування заподіяної шкоди в порядку цивільного судочинства (арк. спр. 112-116, том 3 кримінальної справи).

Відповідно до положень ч.7 ст.128 КПК України, особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Загальні підстави відшкодування майнової шкоди визначені ч. 1 та ч. 2 ст. 1166 ЦК України відповідно до яких майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

ОСОБА_1 звертаючись до суду із цим позов долучила до матеріалів справи копії медичних документів із яких встановлено, що ОСОБА_1 зверталася 26.09.2014 року в міський травматологічний пункт №1 з приводу забою, пришкірних гематом тім`яної ділянки, струсу головного мозку, з приводу чого скерована на консультацію до нейрохірурга (арк.спр. 20).

Відповідно до виписки 12661 із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 26.09.2014 року встановлено діагноз струс головного мозку, забій лобної ділянки зліва, 29.09.2014 р. надано рекомендацію звернутись в поліклініку до невропатолога (арк.спр. 21).

Крім цього, з 30.09.2014 року позивач зверталася на консультації до невропатолога, терапевта, ревматолога (арк.спр. 22-23), їй було проведено ряд лабораторних досліджень, в тому числі МРТ головного мозку, також проходила стаціонарне лікування з 13.01.2015р. - 23.01.2015 р., з діагнозом післятравматична церебрастенія (арк.спр. 27-55).

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові в частині відшкодування матеріальної шкоди, правильно виходив з того, що долучені позивачем до матеріалів справи ряд чеків про витрати на ліки (арк.спр. 56-60), не є належним доказом, який стверджував би про те, що саме ці ліки були призначені ОСОБА_1 , і що саме вона здійснювала витрати на їх придбання, і що такі ліки пов`язані саме із лікуванням внаслідок отриманих легких тілесних ушкоджень, завданих їй відповідачам.

Суд апеляційної інстанції погоджується із зазначеним вище висновком та вважає, що аргументи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права при вирішенні позову в частині стягнення майнової шкоди є безпідставними. Крім того, ОСОБА_1 не надано належних доказів на підтвердження придбання нею лікарських препаратів і у суді апеляційної інстанції, а саме лише посилання в апеляційній скарзі на ці обставини не є підтвердженням понесеної позивачем майнової шкоди, оскільки в силу ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а з поданих ОСОБА_1 чеків неможливо встановити, що вказані у них ліки стосуються саме лікування травм, отриманих внаслідок легких тілесних ушкоджень.

Згідно з вимогами статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктами три та дев`ять Постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року за № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться в п. 5 означеної постанови Пленуму Верховного Суду України, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Як встановлено із матеріалів кримінальної справи №462/7282/14-к про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 23 вересня 2016 року про закриття кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_3 подав клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності та дав свою згоду на таке звільнення у зв`язку із закінченням строків давності.

Враховуючи, що кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_3 закрито з нереабілітуючих підстав, його звільнено лише від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, суд першої інстанції на підставі ч.6 ст.82 ЦПК України правильно встановив, що мало місце заподіяння ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень.

Встановивши, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_3 позивач зазнала душевних страждань, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди є правомірними.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

Із акту №147 амбулаторної судово-психологічної експертизи від 04.04.2016 року матеріальний еквівалент моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 склав 49688 грн. Ця сума включає компенсацію за перенесені нею моральні страждання, а також коригуючих заходів спрямованих на нормалізацію її психічного стану (арк.спр. 9-19).

Суд першої інстанції оцінюючи цей висновок разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК дійшов правильного висновку про те, що при визначенні матеріального еквіваленту моральної шкоди експерт не розділяла причин, внаслідок яких завдана моральна шкода, а тому такий висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили, оскільки для встановлення розміру компенсації моральної шкоди висновки психолога мають ймовірний характер та є науковою рекомендацією по визначенню можливого розміру компенсації моральної шкоди судом.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції враховував обсяг страждань позивачки, вимушені зміни у її життєвих стосунках, та, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості обґрунтовано дійшов переконання, що розмір моральної шкоди позивачем завищений, а тому достатнім та справедливим є відшкодування моральної шкоди у розмірі 30 000,00 гривень.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не обґрунтував такий висновок та не врахував її пояснень, а також висновків судово-психологічної експертизи про наслідки протиправних дій на її здоров`я, працездатність, життя та необхідних коригувальних заходів для нормалізації психічного стану, зводяться до переоцінки доказів та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про сумнівність акту №147 амбулаторної судово-психологічної експертизи, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на таке.

Зазначений акт складений експертом-психологом вищої атестаційної категорії третього кваліфікаційного класу відділення судово-психіатричної експертизи ОСОБА_8 за результатами проведеної судово-психологічної експертизи ОСОБА_1 на підставі ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 11 лютого 2016 року та експерт був попереджений про відповідальність за відмову, або дачу завідомо неправдивого висновку за ст. 384, 385 КК України.

Інформація про притягнення зазначеного експерта до кримінальної відповідності чи вжиття заходів ОСОБА_3 щодо оскарження результатів проведеної судово-психологічної експертизи у матеріалах справи відсутня.

Посилання ОСОБА_3 на те, що суд безпідставно стягнув з нього 30 000 грн. моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, обґрунтовано визначив розмір такої - 30 000 грн. і стягнув таку з відповідача.

Інші доводи апеляційних скарг позивача та відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм процесуального та матеріального права. У зв`язку з наведеним, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення, оскаржене рішення без змін, а судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись п.1.ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Федькович Галини Володимирівни та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 липня 2019 року.

Головуючий Курій Н.М.

Судді: Шандра М.М.

Цяцяк Р.П.

Дата ухвалення рішення30.07.2019
Оприлюднено01.08.2019

Судовий реєстр по справі —462/5751/18

Ухвала від 28.01.2022

Цивільне

Залізничний районний суд м.Львова

Ліуш А. І.

Ухвала від 25.01.2022

Цивільне

Залізничний районний суд м.Львова

Колодяжний С. Ю.

Ухвала від 25.01.2022

Цивільне

Залізничний районний суд м.Львова

Колодяжний С. Ю.

Ухвала від 06.10.2021

Цивільне

Залізничний районний суд м.Львова

Колодяжний С. Ю.

Ухвала від 06.10.2021

Цивільне

Залізничний районний суд м.Львова

Колодяжний С. Ю.

Ухвала від 14.05.2021

Цивільне

Залізничний районний суд м.Львова

Колодяжний С. Ю.

Ухвала від 10.10.2019

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Стрільчук Віктор Андрійович

Ухвала від 12.09.2019

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Кузнєцов Віктор Олексійович

Постанова від 30.07.2019

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Курій Н. М.

Ухвала від 27.05.2019

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Курій Н. М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні