Постанова

від 31.07.2019 по справі 910/2773/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2019 р. Справа№ 910/2773/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Смірнової Л.Г.

без повідомлення (виклику) учасників справи,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Діксі-Центр на рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 у справі №910/2773/19 (суддя Балац С.В., повний текст складено - 27.05.2019) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Діксі-Центр до товариства з обмеженою відповідальністю Здраво про стягнення 22 176,16 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Діксі-Центр звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Здраво про стягнення 22 176,16 грн.

Позов обґрунтований невиконанням відповідачем зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару згідно видаткової накладної №2036 від 11.12.2018, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути 21 344,60 грн. боргу та пеню у розмірі 831,56 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 у справі 910/2773/19 в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем не було передано відповідачу керівництво з експлуатації та сертифікати якості товару, з огляду на положення статей 651, 653 та 666 Цивільного кодексу України, відсутні підстави для задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю Діксі-Центр .

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 у даній справі та прийняти нове про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги своєї апеляційної скарги, апелянт стверджує про наявність підстав для стягнення з відповідача суми заборгованості за поставлений товар, у зв`язку з підписаною сторонами видатковою накладною, що є підставою для розрахунку.

Враховуючи, що предметом розгляду у справі №910/2773/19 є вимога про стягнення 22 176,16 грн., вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні Господарського процесуального кодексу України та підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заяв чи клопотань про розгляд справи у судовому засіданні відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України від учасників справи не надходило.

Разом з тим, від відповідача до суду надійшов відзив, в якому викладено заперечення щодо задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про часткове задоволення позову, з наступних підстав.

Як зазначає позивач, товариство з обмеженою відповідальністю Здраво засобами електронного зв`язку (в телефонному режимі та шляхом направлення листа електронною поштою) здійснило замовлення товару на загальну суму 43 392,60 грн., а саме:

- замовлення №8ВМ11/12-07 від 11.12.2018 на суму 22 048,00 грн.;

- замовлення №8ВМ11/12-02 від 11.12.2018 на суму 21 344,60 грн.

На підставі зазначених замовлень відповідачу було поставлено товар, що підтверджується видатковими накладними №2036 від 11.12.2018 та №2033 від 11.12.2018.

Разом з тим, як стверджує позивач, товариство з обмеженою відповідальністю Здраво частково виконало свої зобов`язання щодо оплати товару, перерахувавши на розрахунковий рахунок позивача лише 22 048,00 грн. за видатковою накладною №2033 від 11.12.2018.

Решта зобов`язань у розмірі 21 344,60 грн. щодо оплати отриманого товару залишилися невиконаними, внаслідок чого позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію №1 від 11.01.2019 з вимогою виконати зобов`язання по оплаті товару у строк, що не перевищує п`яти календарних днів з дати отримання претензії.

Однак, у встановлений строк відповідач вимоги претензії не виконав.

Враховуючи те, що відповідачем не здійснено розрахунок за поставлений товар за видатковою накладною №2036 від 11.12.2018, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 22 176,16 грн., з яких 21 344,60 грн. боргу та 831,56 грн. пені.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю Діксі-Центр .

Колегія суддів із наведеним висновком суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Iстотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Слід зазначити, що істотними умовами договору поставки є: предмет договору, строки і порядок поставки товару та оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч.ч. 1, 2 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Отже, чинне законодавство допускає можливість укладення правочинів у спрощений спосіб, зокрема, шляхом викладення його змісту в певному документі, зокрема, у видатковій накладній.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Так, в матеріалах справи містяться копії видаткових накладних №2036 від 11.12.2018 та №2033 від 11.12.2018.

При цьому, жодних вимог чи зауважень щодо проведення розрахунку по видатковій накладній №2033 від 11.12.2018 позивачем не заявлено, у зв`язку з належним виконанням відповідачем зобов`язання по оплаті товару в цій частині.

Разом з тим, спір у справі виник стосовно несплати вартості поставленого товару за видатковою накладною №2036 від 11.12.2018.

Відповідно до зазначеної видаткової накладної, 11.12.2018 товариством з обмеженою відповідальністю Діксі-Центр (постачальник) було поставлено товариству з обмеженою відповідальністю Здраво (покупець) товар на загальну суму 21 344,60 грн., а саме: монітор LCD DELL 21.5 E2218HN D-Sub, HDMI (1 шт.), монітор LCD DELL 23.8 P2417H D-Sub, HDMI, DP, USB, IPS, Pivot (1 шт.) та персональний комп`ютер Dell Vostro 3470 SFF Intel i3-8100/4GB/128F/Intel HD/DVD-RW/WLAN/k (1 шт.).

Вказана видаткова накладна містить підписи представників сторін, які скріплені відтиском печатки товариств.

Тобто, сторонами було укладено в простій письмовій формі договір поставки, що зафіксовано у змісті видаткової накладної.

Утім, на переконання відповідача, при замовленні та отриманні товару між сторонами договір не укладався, факт наявності між сторонами договірних зобов`язань документально не підтверджено, при цьому, видаткова накладна також не є свідченням укладення договору.

Стосовно наведених доводів відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно положень ст. 1, ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які містять відомості про господарську операцію.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити як назва документа (форми); дата складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджений наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.5 Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Зі змісту видаткової накладної №2036 від 11.12.2018 вбачається, що вона містить такі обов`язкові реквізити, як дату її складання; назву підприємства, від імені якого складено документ і якому здійснюється поставка за цією накладною; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особистий підпис уповноважених осіб сторін (підписи яких були засвідчені відтиском печатки товариств).

Натомість, відповідач зазначає, що за спірною видатковою накладною товар отримав ОСОБА_1 , якому не надавалась довіреність на отримання матеріальних цінностей, а отже, на думку відповідача, підписання видаткової накладної та отримання товару здійснювалось неуповноваженою на те особою.

Колегія суддів вважає таке твердження необґрунтованим, оскільки підпис особи, яка отримала товар за цією накладною - ОСОБА_1 , засвідчений відтиском печатки товариства з обмеженою відповідальністю Здраво , що не може свідчити про те, що така особа є неуповноваженою чи що така видаткова накладна є неналежним доказом у справі. Відтиск печатки на видатковій накладній вказує на здійснення товариством з обмеженою відповідальністю Здраво , як юридичною особою, відповідної господарської операції за цією накладною. При цьому, відповідачем не спростовано та не надано суду доказів того, що печатка товариства була втрачена, знищена або ж він звертався до правоохоронних органів з приводу її викрадення. Разом з тим, відсутність довіреності, на підставі якої діяла уповноважена особа відповідача при прийнятті товару та незазначення в накладній реквізитів такої довіреності, враховуючи наявність інших даних, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може спростовувати таку господарську операцію.

Крім того, слід зазначити, що в той же день (11.12.2018) позивачем було поставлено товар за іншою видатковою накладною №2033, згідно якої відповідач здійснив оплату вартості товару, та на якій міститься підпис, прізвище та ініціали тієї ж самої особи ( ОСОБА_1 ), скріплений печаткою товариства, однак, правомірність факту отримання цією особою товару за вказаною накладною, відповідачем не оспорюється.

Таким чином, колегія суддів вважає доведеним факт вчинення правочину щодо поставки товару у спрощений спосіб за видатковою накладною №2036 від 11.12.2018 на суму 21 344,60 грн.

Тому, з огляду на здійснену позивачем поставку товару, у відповідача виникло зобов`язання з оплати його вартості, утім докази такої оплати в матеріалах справи відсутні.

Відтак, враховуючи викладене, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача боргу у розмірі 21 344,60 грн. за видатковою накладною №2036 від 11.12.2018 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Разом з тим, відповідач посилається на те, що позивачем при поставці товару за видатковою накладною №2036 від 11.12.2018 на суму 21 344,60 грн. не було передано відповідачу керівництво з експлуатації та сертифікати якості товару, у зв`язку з чим останнім було направлено позивачу листи №193 від 20.12.2018 та №3 від 09.01.2019, з проханням надати вказані документи, у відповідь на що, позивач листом №24 від 28.12.2018 звернувся з вимогою оплатити товар за спірною видатковою накладною.

Крім того, 22.01.2019 відповідачем було направлено лист №2201/19-01, в якому зазначено повторне прохання передачі документів, що стосуються товару за видатковою накладною №2036 від 11.12.2018, а саме: керівництво з експлуатації, сертифікати якості товару та заповнений гарантійний талон. Також, у вказаному листі відповідачем встановлений строк для подання зазначених документів 5 календарних днів з моменту отримання вказаного листа та повідомлено про те, що відповідно до ч. 2 ст. 666 Цивільного кодексу України відповідач має право відмовитися від договору.

За твердженнями відповідача, позивач вказані документи не надав.

Листом №0802/19-01 від 08.02.2019 повідомлено позивачу про відмову від договору, у зв`язку з ненаданням запитуваних документів у встановлений строк.

Наведені аргументи відповідача та відповідні листи було покладено судом першої інстанції в основу прийнятого оскаржуваного рішення.

Так, місцевий суд, посилаючись на положення ст.ст. 651,653 та 666 ЦК України, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача 21 344,60 грн.

Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції помилковим, з огляду на наступне.

Положеннями частини 1 статті 666 Цивільного кодекс України визначено, що якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства , покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Частиною 2 статті 666 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Відповідно до частини 3 статті 651 Цивільного кодексу України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Частиною 2 статті 653 Цивільного кодексу України визначено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Отже, норма статті 666 ЦК України може бути застосована у разі прямої вказівки у договорі купівлі-продажу або актах цивільного стану про документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром.

Разом з тим, з наявної у справі видаткової накладної №2036 від 11.12.2018 не вбачається обов`язку позивача передати керівництво з експлуатації, сертифікати якості товару та заповнений гарантійний талон разом з переданим товаром, оскільки у накладній зазначено лише найменування трьох одиниць товару, що підлягають передачі покупцю, без будь-яких даних стосовно переліку документів, які мають бути передані з товаром.

Водночас, посилаючись на ненадання позивачем таких документів, відповідач залишив поза увагою те, що відсутність необхідних товаросупровідних документів підлягає фіксації при прийнятті товару (під час його огляду) шляхом складання відповідного засвідчувального документа (акта) у порядку, передбаченому пунктом 14 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 року №7.

Так, згідно пункту 14 Інструкції, у разі відсутності супровідних документів, що засвідчують якість та комплектність продукції, чи деяких з них приймання продукції не зупиняється, натомість, у такому випадку складається акт із зазначенням відсутніх документів.

Однак, всупереч наведеному, акту із зазначенням відсутніх документів складено не було.

При цьому, надісланий відповідачем лист №193, в якому зазначається про відсутність керівництва з експлуатації та сертифікатів якості товару не є належним доказом, підтверджуючим обставини відсутності документів, оскільки такий лист було складено 20.12.2018, а отже, значно пізніше, ніж відбулася поставка товару (11.12.2018).

За таких обставин, відповідачем не доведено факту ненадання позивачем документів, що стосуються поставленого товару за видатковою накладною №2036 від 11.12.2018, відтак, у відповідача відсутні підстави для відмови від взятих на себе договірних зобов`язань, і відповідно такі зобов`язання не є припиненими.

Отже, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про застосування у даному випадку приписів ст.ст. 651,653 та 666 ЦК України, та відмову у зв`язку з цим в задоволенні позову.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача 831,56 грн. пені, нарахованої за прострочення виконання зобов`язання по оплаті поставленого товару за видатковою накладною №2036 від 11.12.2018, колегія суддів зазначає наступне.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і, яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Враховуючи, що сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, з урахуванням ст. 692 ЦК України, відповідач як покупець зобов`язаний був оплатити вартість товару негайно після його прийняття від позивача.

Таким чином, обов`язок відповідача з оплати товару, отриманого за видатковою накладною розпочався з наступного дня після її підписання сторонами.

Згідно ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Також, згідно п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання. Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Отже, з викладеного вбачається, що розмір неустойки має бути встановлений відповідним договором або законодавчим актом.

Разом з тим, як вже зазначалось, поставка позивачем відповідачеві товару здійснювалась на підставі правочину, укладеного у спрощений спосіб, шляхом складання та підписання сторонами видаткової накладної, яка не містить умов щодо неустойки та її розміру.

Крім того, обов`язок та умови сплати неустойки за прострочення оплати поставленого позивачем відповідачеві товару за видатковою накладною не передбачено жодним законодавчим актом.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 831,56 грн. пені, у зв`язку з чим позов в зазначеній частині задоволенню не підлягає.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об`єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірного висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Згідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 21 344,60 грн. боргу.

З огляду на положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Діксі-Центр на рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 у справі №910/2773/19 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Діксі-Центр до товариства з обмеженою відповідальністю Здраво про стягнення 22 176,16 грн. задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 у справі №910/2773/19 про відмову у задоволенні позову скасувати.

3. Прийняти нове рішення по справі №910/2773/19, яким позов товариства з обмеженою відповідальністю Діксі-Центр до товариства з обмеженою відповідальністю Здраво про стягнення 22 176,16 грн. задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Здраво (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19, літ. А, офіс, ідентифікаційний код - 34603398) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Діксі-Центр (03151, м. Київ, вул. Ушинського, 40, ідентифікаційний код - 34763967) 21 344 грн. 60 коп. заборгованості та 1 848 грн. 97 коп. витрат по сплаті судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Здраво (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19, літ. А, офіс, ідентифікаційний код - 34603398) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Діксі-Центр (03151, м. Київ, вул. Ушинського, 40, ідентифікаційний код - 34763967) судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 2 773 грн. 45 коп.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає оскарженню в касаційному порядку згідно п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 31.07.2019 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

Л.Г. Смірнова