Рішення

від 30.07.2019 по справі 910/5981/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.07.2019Справа № 910/5981/19

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦСБУ-Охорона ЛТД"

вул. Лісова, буд. 20-а, оф. 2, смт. Коцюбинське, Київська обл.

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Перемога 131-А"

пр-т. Перемоги, буд.131 А, м. Київ, 03179

про стягнення 29 746,64 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

10.05.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЦСБУ-Охорона" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Перемога 131-А" про стягнення 29 746,64 грн. заборгованості за Договором про надання послуг з комплексної безпеки №31-КБо/02-01 від 12.02.2019.

Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/5981/19 від 16.05.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦСБУ-Охорона ЛТД" до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Перемога 131-А" про стягнення 29 746,64 грн. залишено без руху.

28.05.2019 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦСБУ-Охорона ЛТД" надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 30.05.2019.

З огляду на ціну позову та незначну складність справи, спір підлягає вирішенню в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 247 ГПК України суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження у зв`язку з її малозначністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

18.06.2019 до відділу автоматизованого документообігу, моніторингу виконання документів (канцелярії) суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦСБУ-Охорона ЛТД" в повному обсязі. Так, відзив обґрунтовано тим, що за твердженням відповідача, жодної заборгованості перед позивачем у відповідача немає. Окрім того, відповідач звертає увагу суду, що жодних належних і допустимих доказів на підтвердження існування заборгованості позивачем до суду не надано, єдиним доказом який підтверджує заборгованість відповідача перед позивачем визначено акт звірки взаємних розрахунків. Проте, за твердженням відповідача, такий акт не підписаний ані позивачем, ані відповідачем. Також у відзиві вказано, що позивачем взагалі не надано до суду доказів, що послуги надавались.

Позивач своїм правом на направлення відповіді на відзив не скористався, у зв`язку із чим за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

12.08.2018 р. між позивачем (надавач послуг з охорони) та відповідачем (замовник) укладений договір за № 31-КБо/02-01 на надання послуг з комплексної безпеки.

Відповідно до умов договору п. 1.1. Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується за плату надавати послуги із забезпечення безпеки на об`єкті Замовника.

Відповідно до п.6.1. Вартість послуг, визначених у п. 1.1. цього договору, для замовника складає 19 000 грн. на місяць без ПДВ. Пунктом 6.2. передбачено, що Розрахунок за даним договором здійснюється замовником, шляхом проведення оплати на у розмірі 100 відсотків, належної до сплати суми, на розрахунковий рахунок Виконавця, до 5 числа поточного місяця після початку роботи.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст.903 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В обґрунтування заявленої до стягнення із відповідача суми заборгованості у сумі 19 000 грн., позивач посилається на акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2018 по 01.04.2019 між ТОВ ЦСБУ- охорона ЛТД та ОСББ Перемога 131-А . за договором № 31-КБо\02-1 від 12.02.2018р.

Надаючи правову оцінку вказаному акту судом враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.19. у справі № 910/1389/18, яка полягає в наступному.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Разом з тим, з наданої до суду копії Акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2018 по 01.04.2019 між ТОВ ЦСБУ- охорона ЛТД та ОСББ Перемога 131-А . за договором № 31-КБо\02-1 від 12.02.2018р. судом встановлено, що він не містить ні підписів у повноважених представників, ні печаток ані позивача, ані відповідача, а отже такий акт не може вважатися доказом у справі ні в підтвердження наявності заборгованості відповідача, ні в підтвердження її розміру, чи визнання відповідачем такої заборгованості.

Суд погоджується із твердженнями відповідача,стосовно того, що жодних належних і допустимих доказів на підтвердження існуючої суми заборгованості позивачем до суду не надано. Окрім цього, відповідач заперечуючи проти позовних вимог вказує, що позивачем не зазначено за який період надання послуг виникла заборгованість, як і не надано жодного доказу, що послуги надавались.

Так, згідно з п. 6.7. Договору, здавання послуг Виконавцем та приймання їх результатів Замовником оформлюється Актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується повноважними представниками Сторін протягом 3 (трьох) робочих днів після фактичного надання послуг.

Пунктом 6.8. Договору передбачено, що підписання Акта приймання-передачі наданих послуг представником Замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку. Замовник повинен підписати наданий Виконавцем акт в триденний строк. У випадку, якщо Замовник не повертає підписаний акт в триденний строк або не надає обґрунтовану відповідь про підстави його не підписання, факт надання Виконавцем належних послуг Замовнику є підтвердженим.

За твердженням відповідача, котре не спростоване позивачем, сторонами підписано відповідні акти приймання-передачі послуг за період з лютого по липень 2018 року, копії яких додаються відповідачем до матеріалів справи. Кошти за даними актами сплачено у повному обсязі, що підтверджується випискою по особовому рахунку позивача, яка міститься в матеріалах справи.

Проте, як заявлено відповідачем та не спростовано позивачем, більше жодних актів приймання-передачі послуг Сторонами не складалось. Так само відповідач не отримував для погодження жодних актів приймання-передачі послуг.

Окрім цього, відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на ту обставину, що позивач взагалі самоусунувся від надання послуг за Договором. Так, з заперечень відповідача вбачається, що 28.08.2018 працівники позивача самовільно, без попередження покинули охоронюваний об`єкт, забрали всі ключі від підсобних приміщень, електрощитових, та ін. Дані факти зафіксовано в повідомленні про вчинення кримінального правопорушення, поданому головою правління ОСББ Перемога 131-А до Святошинського УП ГУНП у м. Києві 29.08.2018. До вказаного повідомлення також було долучено заяви мешканців про те, що ними в приміщенні охорони будинку були залишені ключі від квартир, проте станом на дату подання заяви такі там відсутні.

Суд звертає увагу на те, що предметом доказування є саме встановлення обставин виникнення між сторонами господарських правовідносин з надання послуг за договором, а саме, - факту надання послуг позивачем та прийняття їх відповідачем.

З урахуванням викладеного, наявна в матеріалах справи копія Акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2018 по 01.04.2019 між ТОВ ЦСБУ- охорона ЛТД та ОСББ Перемога 131-А . за договором № 31-КБо\02-1 від 12.02.2018р. в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні не є первинним документом, які фіксують факт надання послуг позивачем та прийняття їх відповідачем.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову.

Наведені норми зобов`язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.

В той же час, всупереч вказаним нормам позивач не подав жодних належних та допустимих доказів в підтвердження надання послуг на підставі договору за заявлений період.

Судом встановлено, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт надання послуг належним чином та наявність у відповідача заборгованості за надання таких послуг, а саме не надано Актів приймання-передачі наданих послуг, що виникли на підставі Договору про надання послуг з комплексної безпеки №31-КБо/02-01 від 12.02.2018.

Таким чином, оскільки позивачем не доведено факту того, що у Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Перемога 131-А" виникло зобов`язання із сплати заборгованості саме у сумі 19 000,00 грн., внаслідок невиконання грошового зобов`язання щодо оплати за надані послуги на підставі Договору про надання послуг з комплексної безпеки №31-КБо/02-01 від 12.02.2018, таким чином, підстави для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦСБУ-Охорона" про стягнення з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Перемога 131-А" 9 137,70 грн. - пені, 1227,94 грн. - інфляційних втрати та 381,00 грн. - 3% річних у суду відсутні.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на їх недоведеність та необґрунтованість.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

З системного аналізу вищевикладеного, приймаючи до уваги, що відповідачем надано суду належні докази на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦСБУ-Охорона" до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Перемога 131-А" про стягнення 29746,64 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд також відмовляє в задоволенні заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 500,00 грн., оскільки, відповідно до положень пункту 2 частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦСБУ-Охорона" до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Перемога 131-А" про стягнення 29 746,64 грн. відмовити повністю.

Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М. О. Лиськов