Рішення

від 31.07.2019 по справі 910/6841/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.07.2019Справа № 910/6841/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М. , розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В.М. (01001, м. Київ, вул.. Івана Мазепи, 4/6)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Розумне рішення (04073, м. Київ, вул. Сирецька, 9)

про стягнення 12 685,29 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю В.М. звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Розумне рішення про стягнення 12 685,29 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано зобов`язання зі сплати коштів за договором поставки ВМ 396-18 від 21.05.2018, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 10 279,12 грн, 1 784,64 грн пені, 472,32 грн інфляційні втрати, 149,21 грн 3 % річних.

Розглянувши матеріали позовної заяви, господарський суд визнав їх достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 18.06.2019 відповідачу було запропоновано у строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження надати суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

18.06.2019 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача, в якому вказаний учасник судового процесу проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі, зазначивши, що до моменту звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі № 910/6841/19 відповідачем було повністю сплачено поставлену партію товару на суму 15 279,12 грн. Таким чином, позивач вважає, що наявні всі підстави для закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Стосовно нарахування пені, то відповідачем зазначено, що остання нарахована за період після припинення строку дії договору. В свою чергу, відповідач вважає, що припинення основного зобов`язання - обов`язку поставити товар, має своїм наслідком припинення забезпечувального зобов`язання - нарахування неустойки.

Наразі, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

До того ж, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

21.05.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Розумне рішення (відповідач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю В.М. (позивач, постачальник) було укладено договір поставки № ВМ396-18 (далі - договір), відповідно до умов якого, постачальник зобов`язаний поставити, а покупець прийняти та оплатити витратні матеріали до оргтехніки, запасні частини та аксесуари відповідно до супроводжувальних документів, а саме: рахунків-фактур, товарних накладних та/ або актів приймання-передачі товарів.

Постачальник здійснює відвантаження товару на склад покупця за адресою м. Київ, вул. Автозаводська 2, якщо інше не буде узгоджено сторонами, через перевізника (експедитора) або самостійно. При цьому вибір перевізника (експедитора) постачальником здійснюється самостійно (п. 1.2 договору).

Найменування, асортимент, ціна та кількість товару, що постачається, вказуються в супроводжувальних документах на товар, а саме: рахунках-фактурах, товарних накладних, які є невід`ємною частиною договору (п. 1.3 договору).

Постачання товарів по дійсному договору буде проводитись згідно вивантажувальних реквізитів, вказаних у п. 1.2 цього договору (п. 1.4).

Для отримання товару від постачальника, покупець зобов`язаний надати на осіб, уповноважених представляти інтереси покупця при отриманні документів та товарно-матеріальних цінностей, довіреності із зазначенням їх прізвища/ім`я та по-батькові, паспортних даних, місця реєстрації та кола їх повноважень (п. 1.5).

Орієнтовна вартість договору становить 600 000 грн, у тому числі ПДВ, 20% 100 000,00 грн. У процесі виконання договору його сума уточнюється, виходячи із загальної суми парій товару, замовлених та поставлених, відповідно до видаткових накладних підписаних уповноваженими представниками сторін, протягом строку дії цього договору (п. 3.1).

Повна оплата вартості отриманої від постачальника партії товару здійснюється покупцем у безготівковій формі в національній валюті України - гривні на поточний банківський рахунок постачальника протягом 7 календарних днів від дата поставки товару, вказаної у відповідній видатковій накладній постачальника підписаної уповноваженими представниками сторін. Покупець вправі здійснити передплату за товар (п. 3.2).

В разі відсутності повної оплати вартості отриманої від постачальника партії товару у строк, вказаний у п. 3.2. даного договору постачальник вправі припинити відвантаження наступних партій товару покупцю.

У разі несплати або несвоєчасної оплати вартості отриманого товару (п. 3.2 даного договору) покупець сплачує постачальнику за період прострочення платежу пеню, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення, від суми простроченого платежу, а також відшкодовує збитки в повному обсязі. При цьому, сторони домовились, що сплата пені здійснюється покупцем в першу чергу, перед сплатою основної суми боргу (п. 7.1.).

У разі затримки передачі товару з причин, що не залежать від постачальника, він зобов`язаний повідомити покупця про це у 2-денний термін для прийняття узгодженого рішення, із звільненням Постачальника від відповідальності (п. 7.2 договору).

У випадку порушення покупцем зобов`язань, передбачених цим договором, постачальник вправі в односторонньому порядку відмовитись від виконання зобов`язань за договором із звільненням його від відповідальності, порушенням зобов`язань за договором є їх невиконання або неналежне виконання (п. 7.5).

Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п. 7.6 ).

Зазначений договір набуває набирає чинності з моменту його підписання сторонами, який визначений у преамбулі, та діє до 31 березня 2019 (п. 10.1).

Згідно з п. 10.3 договору, закінчення терміну дії договору, так само, як і його розірвання або припинення з підстав, визначених договором або чинним законодавством, не звільняє сторони від виконання зобов`язань, що виникли в період дії договору, та відповідальності за його порушення.

На виконання умов договору № ВМ 396-18 від 21.05.2018 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 15 279,12 грн, що підтверджується видатковою накладною № НЗК від 27.12.2018 на суму 15 279,12 грн.

Як вказує позивач, відповідно до умов договору відповідач мав би сплатити за поставлений товар включно по 03.01.2019. Проте, відповідач поставлений товар оплатив частково на суму 5 000,00 грн (15.03.2019- 1000,00 грн, 19.03.2019 - 500,00 грн, 25.03.2019 - 500,00 грн, 27.03.2019 - 1 000,00 грн, 26.04.2019 - 2 000,00 грн).

Згідно з претензією вих. № 66/01-03 від 02.04.2019 позивачем було заявлено відповідачу вимогу про оплату заборгованості за договорами.

Проте, відповідачем решта заборгованості у розмірі 10 279,12 грн оплачена не була.

З огляду на вищезазначене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Розумне рішення 10 279,12 грн суми основного боргу, 1 784,64 грн пені, 149,21 грн три відсотки річних та 472,32 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Дослідивши зміст договору поставки № ВМ396-18 від 21.05.2019, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю В.М. та Товариством з обмеженою відповідальністю Розумне рішення , суд дійшов висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами поставки.

У відповідності до ст. 173 ГК України, що кореспондується зі ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Так, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 3.2 договору визначено, що повна оплата вартості отриманої від постачальника партії товару здійснюється покупцем у безготівковій формі в національній валюті України - гривні на поточний банківський рахунок постачальника протягом 7 календарних днів від дата поставки товару, вказаної у відповідній видатковій накладній постачальника підписаної уповноваженими представниками сторін. Покупець вправі здійснити передплату за товар (п. 3.2).

В підтвердження поставки товару за договором № ВМ 396-18 від 21.05.2018 на суму 15 279,12 грн, позивачем надано видаткову накладну № НЗК00680735 від 27.12.2018. Вказана видаткова накладна підписана представниками покупця без зауважень та заперечень.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що наявними в матеріалах справи документами підтверджується факт поставки відповідачу продукції на загальну суму 15 279,12 грн.

Позивачем у позовній заяві зазначено, що відповідачем частково на суму 5 000,00 грн було оплачено поставлений товар (15.03.2019 - 1000,00 грн, 19.03.2019 - 500,00 грн, 25.03.2019 - 500,00 грн, 27.03.2019 - 1 000,00 грн, 26.04.2019 - 2 000,00 грн), інша частина заборгованості у розмірі 10 279,12 грн на момент подачі позовної заяви до суду оплачена не була.

Разом з тим, з наявного в матеріалах справи відзиву вбачається, що відповідачем сума заборгованості у розмірі 10 279,12 грн була сплачена на рахунок відповідача 30.05.2019, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 1555 від 30.05.2019.

Судом встановлено, що позивачем позовна заява до суду була подана 24.05.2019 (підтвердженням чого є штамп відділення зв`язку), таким чином суд приходить до висновку, що під час розгляду даної справи, відповідачем вищезазначена заборгованість була погашена у повному обсязі.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Зважаючи на встановлені факти, господарський суд приходить до висновку, що провадження в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу розмірі 10 279,12 грн підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, позивач за прострочення виконання відповідачем зобов`язання за договором просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 149,21 грн та 472,32 грн інфляційних втрат.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Відтак, здійснивши перерахунок 3 % річних межах періоду визначеного позивачем, суд дійшов висновку про їх часткове задоволення в розмірі 144,51 грн.

В свою чергу, щодо вимог про стягнення інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат з урахуванням вищенаведеного, суд встановив, що останній є арифметично невірним, у зв`язку з чим судом самостійно було здійснено їх перерахунок, у відповідності до якого з відповідача на користь позивача підлягають до стягненню інфляційні витрати у розмірі 179,19 грн.

При цьому, судом зазначається, що заперечення відповідача стосовно того, що строк виконання зобов`язання з оплати у нього розпочався з моменту надання претензії спростовуються положеннями статті 530 Цивільного кодексу України та умовами п. 3.2 договору поставки.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 784,64 грн пені.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що у разі несплати або несвоєчасної оплати вартості отриманого товару (п. 3.2 даного договору) покупець сплачує постачальнику за період прострочення платежу пеню, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення, від суми простроченого платежу, а також відшкодовує збитки в повному обсязі. При цьому, сторони домовились, що сплата пені здійснюється покупцем в першу чергу, перед сплатою основної суми боргу У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Здійснивши перерахунок пені в межах періоду визначеного позивачем, суд дійшов висновку про часткове задоволення даної позовної вимоги в розмірі 1 728,80 грн.

Таким чином, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю В.М. .

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України Про судовий збір у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду.

Таким чином, зважаючи на те, що провадження у даній справі в частині стягнення 10 279,12 підлягає закриттю з підстав відсутності предмету спору, судовий збір за сплату даних позовних вимог може бути повернено позивачу за його клопотанням.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на сторін в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 231, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Провадження в частині позовних вимог про стягнення 10 279,12 грн основного боргу закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Розумне рішення (04073, м. Київ, вул. Сирецька, 9, код ЄДРПОУ 40044829) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В.М. (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 4/6, код ЄДРПОУ 24095427) 144,51 грн три відсотки річних, 179,19 грн інфляційних втрат, 1 728,80 грн пені та витрати зі сплати судового збору в розмірі 130,82 грн.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

6. Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Спичак О.М.