Постанова

від 30.07.2019 по справі 520/1721/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2019 р. Справа № 520/1721/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бенедик А.П.,

Суддів: Гуцала М.І. , Донець Л.О. ,

за участю секретаря судового засідання Соколової О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Спірідонов М.О.) від 17.04.2019 року (повний текст рішення складено 18.04.2019 р.) по справі № 520/1721/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптова продовольча торгівля"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ОПТОВА ПРОДОВОЛЬЧА ТОРГІВЛЯ", звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому, з урахуванням уточнень, просив скасувати податкові повідомлення-рішення №00000571403 від 12.02.2019 року; №00002471307 від 12.02.2019 року та №00002461307 від 12.02.2019 року.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Зазначив, що оскільки у позивача в наявності всі необхідні первинні документи, якими документовані операції з контрагентами, то висновки перевіряючих про відсутність реального характеру вказаних операцій є помилковими. Також вважає помилковими висновки перевіряючих щодо нарахування суми грошового зобов`язання з військового податку та податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2019 року, з урахуванням ухвали суду від 18.04.2019 року про виправлення описки, адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС України в Харківській області №00000571403 від 12.02.2019 року; №00002471307 від 12.02.2019 року та №00002461307 від 12.02.2019 року.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2019 року та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про їх обґрунтованість. Зазначив, що за наслідком проведеної перевірки встановлено відсутність реального характеру укладених між позивачем та контрагентами, господарських операцій. Тому, оскільки встановлені за наслідками перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими, то нарахування на їх підставі суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств є законним. Також вказує, що оскільки підприємством у перевіряємий період ненараховано та неперераховано до бюджету податку на доходи фізичних осіб, отримані як додаткове благо у вигляді суми грошового відшкодування витрат громадянину ОСОБА_1 на придбання товару (послуг) в загальному розмірі 41154,20 грн., то податковим органом правомірно визначено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та військового податку, а також нараховано штрафні санкції та пеню.

Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлялись.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що співробітниками Головного управління ДФС у Харківській області проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ "ОПТОВА ПРОДОВОЛЬЧА ТОРГІВЛЯ" (ТОВ "ОПТПРОДТОРГ") з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 15.02.2016 року по 31.12.2017 року, валютного законодавства за період з 15.02.2016 року по 31.12.2017 року, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 15.02.2016 року по 31.12.2017 року, за наслідками якої складено Акт №137/20-40-14-03-06/40275164 від 18.01.2019 року.

Під час перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, зокрема:

- п.п.14.1.36, п.п.14.1.54, п.14.1, ст.14, п.44.1, ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України (далі - ПК України), п.5, п.7 Положенням (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "доходи", затвердженого наказам Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 року за №860/4153 зі змінами та доповненнями, а саме підприємством безпідставно занижено суму доходів по рядку 01 декларації з податку на прибуток підприємства та по рядку 2120 Звіту про фінансові результати (форма 2) "Іншій операційний дохід", в загальному розмірі 10 707 386 грн., внаслідок невключення до складу інших доходів коштів, які не пов`язані з постачанням товарів, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 927 329 грн., у точу числі за 2016 рік у сумі 1 927 329 грн.;

- абз. г ), п.п. 164.2.17, п. 164.2, ст.164, п.п.168.1.1, п.168.1, ст.168. п.п.176.2 а , п. 176.2 ст. 176 ПК України, внаслідок чого за результатами перевірки, на підставі п.п.54.3.5 п.54.3 ст.54 з урахуванням вимог п.167.5.1 ст.167 ПК України нараховано податку на доходи фізичних осіб в загальній сумі 7424,14 грн., в т.ч. за 2016 рік в сумі 11,70 грн., за 2017 рік в сумі 7412,44 грн.;

- п.п. 1.2, п.п.1.3, п.п.1.4 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX. абз. г). п.п. 168.1.1. п.1684, ст 168 п.п 176.2 а п. 176.2 ст.176 ПК України, внаслідок чого за результатами перевірки, на підставі п.п.54.3.5 п.54.3 ст.54 ПК України нараховано військового збору в загальній сумі 618.68 грн., в т.ч. за 2016 рік в сумі 0,98 грн., за 2017 рік в сумі 617,70 грн.

На підставі висновків викладених в акті перевірки, відповідачем 12.02.2019 року винесено податкові повідомлення-рішення:

- №00000571403 про донарахування податкового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 1927329 грн. та штрафних (фінансові) санкції у сумі 481832,25 грн.;

- №00002471307 про донарахування військового збору у сумі 618,68 грн., штрафних санкцій у сумі 444,95 грн. та пені у сумі 45,62 грн.;

- №00002461307 про донарахування податку з доходів фізичних осіб на суму 7424,14 грн., штрафних санкцій на суму 5339,37 грн. та пені 549,67 грн.

Не погодившись із правомірністю вказаних податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, слугували встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки контролюючого органу про відсутність реального характеру укладених між позивачем та контрагентами покупцями господарських операцій через отриману податкову інформацію щодо контрагентів. Крім того, на думку перевіряючих, підприємством у перевіряємий період ненараховано та неперераховано до бюджету податку на доходи фізичних осіб, отримані як додаткове благо у вигляді суми грошового відшкодування витрат громадянину ОСОБА_1 на придбання товару (послуг) в загальному розмірі 41154,20 грн., в зв`язку з чим визначено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та військового податку, а також нараховано штрафні санкції та пеню.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства не відповідають обставинам справи, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню у судовому порядку.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

З приводу висновків податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та контрагентами покупцями, які були покладені в основу податкового повідомлення-рішення № 00000571403 від 12.02.2019 року, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач у перевіряємий період мав господарські відносини із контрагентами покупцями щодо реалізації продукції, а саме ТОВ "Орлан Актив" на суму 4 850 000 грн.; ТОВ "ПАЛАНТИР ГРУП" на суму 5 002 386 грн.; ТОВ "Гронінгем Консалт" на суму 855 000 грн.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку (п. 22.1 ст. 22 ПК України).

Згідно п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов`язкові реквізити, визначені ч. 2 ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704 (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як встановлено під час розгляду справи, 14.07.2016 року між ТОВ "ОПТОВА ПРОДОВОЛЬЧА ТОРГІВЛЯ" (Постачальник) та ТОВ "Орлан Актив" (Покупець) укладено договір поставки №1407/16, відповідно до умов якого, Постачальник зобов`язується систематично доставляти і передавати у власність Покупцю м`ясну сировину (м`ясо свинини та яловичини охолоджене та заморожене, а також субпродукти першої, другої категорії та інші м`ясопродукти), а Покупець зобов`язується приймати цей Товар та своєчасно здійснювати оплату за нього на умовах даного Договору.

Постачання Товару Покупцю здійснюється Постачальником на умовах EXW склад Продавця, згідно "Міжнародних правил по тлумаченню комерційних термінів" ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року, або на умовах DDP згідно "Міжнародних правил по тлумаченню комерційних термінів" ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року. Місце поставки Товару: м. Харків, вул. Морозова, 11 або інше місце, вказане в Замовленні (п. 2.4. Договору).

На виконання умов зазначеного договору позивачем поставлено контрагенту ТМЦ на загальну суму 4 850 000 грн.

Позивач на підтвердження реальності укладених із контрагентом господарських операцій надав видаткові накладні № 113 від 14.07.2016, № 115 від 15.07.2016, № 117 від 16.07.2016, № 119 від 17.07.2016, № 120 від 18.07.2016, № 122 від 19.07.2016, № 124 від 20.07.2016, № 126 від 21.07.2016, № 128 від 22.07.2016, № 130 від 23.07.2016, № 134 від 24.07.2016, № 136 від 25.07.2016, № 138 від 26.07.2016, № 140 від 27.07.2016, № 142 від 28.07.2016, № 144 від 29.07.2016, № 146 від 30.07.2016, № 148 від 31.07.2016, № 150 від 01.08.2016, № 152 від 02.08.2016, № 154 від 03.08.2016, № 155 від 03.08.2016, № 157 від 04.08.2016, № 161 від 05.08.2016, № 163 від 06.08.2016, № 165 від 07.08.2016, № 167 від 08.08.2016, № 169 від 09.08.2016, № 171 від 10.08.2016, № 173 від 11.08.2016, № 175 від 12.08.2016, № 177 від 13.08.2016, № 179 від 14.08.2016, № 182 від 16.08.2016, № 184 від 17.08.2016, № 186 від 18.08.2016, № 188 від 19.08.2016, № 190 від 20.08.2016, № 192 від 21.08.2016, № 194 від 22.08.2016, № 196 від 23.08.2016, № 198 від 24.08.2016, № 200 від 25.08.2016, № 202 від 26.08.2016, № 204 від 27.08.2016, № 206 від 28.08.2016, № 210 від 31.08.2016, № 220 від 01.09.2016, № 222 від 02.09.2016, № 225 від 04.09.2016, № 228 від 05.09.2016, № 230 від 06.09.2016, № 233 від 07.09.2016, № 234 від 08.09.2016 та податкові накладні № 20 від 14.07.2016, № 23 від 17.07.2016, № 25 від 18.07.2016, № 27 від 19.07.2016, № 30 від 21.07.2016, № 35 від 25.07.2016, № 36 від 19.07.2016, № 38 від 26.07.2016, № 41 від 29.07.2016, №42 від 29.07.2016, №45 від 30.07.2016, № 47 від 31.07.2016, № 2 від 01.08.2016, № 3 від 01.08.2016, № 6 від 03.08.2016, № 10 від 05.08.2016, № 11 від 05.08.2016, № 16 від 09.08.2016, № 20 від 12.08.2016, №27 від 17.08.2016, №26 від 17.08.2016, № 30 від 18.08.2016, № 29 від 18.08.2016, № 34 від 21.08,2016, № 36 від 22.08.2016, №37 від 22.08.2016, № 40 від 24.08.2016, № 43 від 24.08.2016, №42 від 25.08.2016, № 47 від 28.08.2016, № 49 від 29.08.2016, № 51 від 29.08.2016, №50 від 29.08.2016, № 54 від 31.08.2016, № 6 від 01.09.2016, № 7 від 01.09.2016, № 13 від 05.09.2016, № 14 від 05.09.2016.

На підтвердження факту транспортування придбаного товару позивачем, як під час проведеної перевірки, так і під час судового розгляду справи було надано товарно-транспортні накладні: № Р113 від 14.07.2016, № Р115 від 15.07.2016, № Р117 від 16.07.2016, № Р119 від 17.07.2016, № Р120 від 18.07.2016, № Р122 від 19.07.2016, № Р124 від 20.07.2016, № Р126 від 21.07.2016, № Р128 від 22.07.2016, № Р 130 від 23.07.2016, № Р134 від 24.07.2016, № Р136 від 25.07.2016, № Р138 від 26.07.2016, № Р140 від 27.07.2016, № Р142 від 28.07.2016, № Р144 від 29.07.2016, № Р146 від 30.07.2016, № Р148 від 31.07.2016, № Р150 від 01.08.2016, № Р152 від 02.08.2016, № Р154 від 03.08.2016, № Р155 від 03.08.2016, № Р157 від 04.08.2016, № Р161 від 05.08.2016, № Р163 від 06.08.2016, № Р165 від 07.08.2016, № Р167 від 08.08.2016, № Р169 від 09.08.2016, № Р171 від 10.08.2016, № Р173 від 11.08.2016, № Р175 від 12.08.2016, № Р177 від 13.08.2016, № Р179 від 14.08.2016, № Р182 від 16.08.2016, № Р184 від 17.08.2016, № Р186 від 18.08.2016, № Р188 від 19.08.2016, № Р190 від 20.08.2016, № Р192 від 21.08.2016, № Р194 від 22.08.2016, № Р196 від 23.08.2016, № Р198 від 24.08.2016, № Р200 від 25.08.2016, № Р202 від 26.08.2016, № Р204 від 27.08.2016, № Р206 від 28.08.2016, № Р210 від 31.0.8.2016, № Р220 від 01.09.2016, № Р222 від 02.09.2016, № Р225 від 04.09.2016, № Р228 від 05.09.2016, № Р230 від 06.09.2016, № Р233 від 07.09.2016, № Р234 від 08.09.2016.

Зобов`язання по оплаті вартості товару були виконані контрагентом шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на користь позивача, що підтверджується наданими копіями виписок банку з платіжними дорученнями: №55 від 14.07.2016, № 65 від 19.07.2016, № 71 від 21.07.2016, № 78 від 25.07.2016, №79 від 25.07.2016, № 80 від 26.07.2016, № 90 від 29.07.2016, №95 від 01.08.2016, № 97 від 03.08.2016, № 99 від 05.08.2016, № 109 від 09.08.2016, № 113 від 12.08.2016, № 120 від 18.08.2016, №131 від 22.08.2016, № 139 від 25.08.2016, № 146 від 29.08.2016, № 145 від 29.08.2016, № 154 від 01.09.2016, № 164 від 05.09.2016, № 162 від 05.09.2016.

Зауважень щодо виконання обов`язку з оплати вартості згаданого у цих документах товару в акті перевірки контролюючим органом не викладено.

Також, як вбачається з матеріалів справи, 01.05.2016 року між ТОВ "ОПТОВА ПРОДОВОЛЬЧА ТОРГІВЛЯ" (Постачальник) та ТОВ "ПАЛАНТИР ГРУП" (Покупець) укладено договір поставки № 010516/1, відповідно до умов якого, Постачальник зобов`язується систематично доставляти і передавати у власність Покупцю м`ясну сировину (м`ясо свинини та яловичини охолоджене та заморожене, а також субпродукти першої, другої категорії та інші м`ясопродукти), а Покупець зобов`язується приймати цей Товар та своєчасно здійснювати оплату за нього на умовах даного Договору.

Постачання Товару Покупцю здійснюється Постачальником на умовах EXW склад Продавця, згідно "Міжнародних правил по тлумаченню комерційних термінів" ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року, або на умовах DDP згідно "Міжнародних правил по тлумаченню комерційних термінів" ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року. Місце поставки Товару: м. Харків, вул .. Примакова, буд.46, або інше місце, вказане в Замовленні.(п. 2.4. Договору).

На виконання умов зазначеного договору позивачем поставлено контрагенту ТМЦ на загальну сум 5002386 грн.

Позивач на підтвердження реальності укладених із контрагентом господарських операцій надав видаткові накладні № 3 від 21.05.2016, № 5 від 22.05.2016, № 8 від 24.05.2016, № 10 від 25.05.2016, № 12 від 26.05.2016, № 14 від 27.05.2016, № 16 від 28.05.2016, № 18 від 29.05.2016, №19 від 29.05.2016, № 20 від 30.05.2016, № 23 від 31.05.2016, № 25 від 01.06.2016, № 27 від 02.06.2016, № 29 від 03.06.2016, № 31 від 04.06.2016, № 33 від 05.06.2016, № 35 від 06.06.2016, №37 від 07.06.2016, № 39 від 08.06.2016, № 40 від 08.06.2016, № 41 від 09.06.2016, № 42 від 09.06.2016, № 45 від 10.06.2016, № 47 від 11.06.2016, № 49 від 12.06.2016, № 50 від 12.06.2016, №52 від 13.06.2016, № 54 від 14.06.2016, № 56 від 15.06.2016, № 58 від 16.06.2016, № 59 від 16.06.2016, № 61 від 17.06.2016, № 63 від 18.06.2016, № 65 від 19.06.2016, № 66 від 19.06.2016, №68 від 20.06.2016, № 69 від 21.06.2016, № 71 від 21.06.2016, № 73 від 22.06.2016, № 74 від 23.06.2016, № 76 від 24.06.2016, № 80 від 25.06.2016, № 81 від 26.06.2016, № 84 від 29.06.2016, №86 від 30.06.2016, № 88 від 01.07.2016, № 90 від 02.07.2016, № 93 від 04.07.2016, № 95 від 05.07.2016, № 96 від 06.07.2016, № 98 від 07.07.2016, № 100 від 08.07.2016, № 102 від 09.07.2016, № 104 від 10.07.2016, № 106 від 11.07.2016, № 108 від 12.07.2016, № 110 від 13.07.2016, № 112 від 14.07.2016 та податкові накладні від 21.05.2016 № 3, від 22.05.2016 № 5, від 23.05.2016 № 7, від 26.05.2016 № 11, від 27.05.2016 № 13, від 29.05.2016 № 17, від 29.05.2016 № 16, від 30.05.2016 №18, від 31.05,2016 № 21, від 01.06.2016 № 2, від 02.06.2016 № 4, від 03.06.2016 № 6, від 06.06.2016 № 10, від 07.06.2016 № 12, від 07.06.2016 № 13, від 08.06.2016 № 15, від 09.06.2016 №16, від 09.06.2016 № 17, від 09.06.2016 № 19, від 11.06.2016 № 22, від 12.06.2016 № 25, від 12.06.2016 № 26, від 13.06.2016 № 28, від 14.06.2016 № 30, від 15.06.2016 № 32, від 16.06.2016 №34, від 16.06.2016 № 35, від 17.06.2016 № 37, від 18.06.2016 № 39, від 19.06.2016 № 41, від 19.06.2016 № 42, від 20.06.2016 № 44, від 21.06.2016 № 45, 21.06.2016 № 47ГВІД 21.06.2016 № 48, від 23.06.2016 № 50, від 23.06.2016 № 51, від 24.06.2016 № 53, 29.06.2016 № 59, 30.06.2016 № 60, від 30.06.2016 № 62, від 01.07.2016 № 2, від 01.07.2016 № 3, від 05.07.2016 № 8, від 07.07.2016 №10, від 07.07.2016 № 11, 11.07.2016 № 16.

На підтвердження факту транспортування придбаного товару позивачем, як під час проведеної перевірки, так і під час судового розгляду справи було надано товарно-транспортні накладні: № Р3 від 21.05.2016, № Р5 від 22.05.2016, № Р8 від 24.05.2016, № Р10 від 25.05.2016, №Р12 від 26.05.2016, № рі4 від 27.05.2016, № Р16 від 28.05.2016, № Р18 від 29.05.2016, № Р19 від 29.05.2016, № Р20 від 30.05.2016, № Р23 від 31.05.2016, № Р25 від 01.06.2016, № Р27 від 02.06.2016, № Р29 від 03.06.2016, № Р31 від 04.06.2016, № РЗЗ від 05.06.2016, № Р35 від 06.06.2016, № Р37 від 07.06.2016, № Р39 від 08.06.2016, № Р40 від 08.06.2016, № Р41 від 09.06.2016, № Р42 від 09.06.2016, № Р45 від 10.06.2016, № Р47 від 11.06.2016, № Р49 від 12.06.2016, № Р50 від 12.06.2016, № Р52 від 13.06.2016, № Р54 від 14.06.2016, № Р56 від 15.06.2016, № Р58 від 16.06.2016, № Р59 від 16.06.2016, № Р61 від 17.06.2016, № Р63 від 18.06.2016, № Р65 від 19.06.2016, № Р66 від 19.06.2016, № Р68 від 20.06.2016, № Р69 від 21.06.2016, № Р71 від 21.06.2016, № Р73 від 22.06.2016, № Р74 від 23.06.2016, № Р76 від 24.06.2016, № Р80 від 25.06.2016, № Р81 від 26.06.2016, № Р84 від 29.06.2016, № Р86 від 30.06.2016, № Р88 від 01.07.2016, № Р90 від 02.07.2016, № Р93 від 04.07.2016, № Р95 від 05.07.2016, № Р96 від 06.07.2016, № Р98 від 07.07.2016, № Р100 від 08.07.2016, № Р102 від 09.07.2016, №Р104 від 10.07.2016, № Р106 від 11.07.2016, № Р 108 від 12.07.2016, № Р110 від 13.07.20.16, № Р112 від 14.07.2016.

Зобов`язання по оплаті вартості товару були виконані контрагентом шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на користь позивача, що підтверджується наданими копіями виписок банку з платіжними дорученнями: № 20 від 23.05.2016, № 21 від 23.05.2016, № 39 від 27.05.2016, № 26 від 30.05.2016, № 48 від 30.05.2016, № 63 від 02.06.2016, № 31 від 03.06.2016, №35 від 07.06.2016, № 70 від 09.06.2016, № 69 від 09.06.2016, № 44 від 13.06.2016, № 82 від 13.06.2016, № 95 від 16.06.2016, № 51 від 16.06.2016, № 108 від 21.06.2016, № 53 від 21.06.2016,. № 59 від 23.06.2016, № 64 від 24.06.2016,№ 130 від 01.07.2016, № Ш від 05.07.2016, № 140 від 07.07.2016, №71 від 05.07.2016.

Зауважень щодо виконання обов`язку з оплати вартості згаданого у цих документах товару в акті перевірки контролюючим органом не викладено.

Крім того, під час розгляду справи встановлено, що 03.09.2016 року між ТОВ "ОПТОВА ПРОДОВОЛЬЧА ТОРГІВЛЯ" (Постачальник) та ТОВ "Гронінгем Консалт" (Покупець) було укладено договір поставки №1407/16, відповідно до умов якого, Постачальник зобов`язується систематично доставляти і передавати у власність Покупцю м`ясну сировину (м`ясо свинини та яловичини охолоджене та заморожене, а також субпродукти першої, другої категорії та інші м`ясопродукти), а Покупець зобов`язується приймати цей Товар та своєчасно здійснювати оплату за нього на умовах даного Договору.

Постачання Товару Покупцю здійснюється Постачальником на умовах EXW склад Продавця, згідно "Міжнародних правил по тлумаченню комерційних термінів" ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року, або на умовах DDP згідно "Міжнародних правил по тлумаченню комерційних термінів" ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року. Місце поставки Товару: м. Харків, вул. Морозова, 11 або інше місце, вказане в Замовленні (п. 2.4. Договору).

На виконання умов зазначеного договору позивачем поставлено контрагенту ТМЦ на загальну суму 855 000 грн.

Позивач на підтвердження реальності укладених із контрагентом господарських операцій надав видаткові накладні № 235 від 08.09.2016, № 237 від 14.09.2016№ 237 від 21.09.2016, № 238 від 11.10.2016, № 239 від 13.10.2016, № 240 від 18.10.2016 та податкові накладні № ПН № 16 від 07.09.2016, ПН № 17 від 13.09.2016, РК № 18 від 14.09.2016, ПН № 19 від 20.09.2016, ПН № 21 від 21.09.2016, РК № 20 від 21.09.2016, ПН № 1 від 01.10.2016, ПН № 2 від 12.10.2016, ПН № 3 від 17.10.2016.

На підтвердження факту транспортування придбаного товару позивачем, як під час проведеної перевірки, так і під час судового розгляду справи було надано товарно-транспортні накладні: № 235 від 08.09.2016, № 237 від 14.09.2016№ 237 від 21.09.2016, № 238 від 11.10.2016, № 239 від 13.10.2016, № 240 від 18.10.2016.

Зобов`язання по оплаті вартості товару були виконані контрагентом шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на користь позивача, що підтверджується наданими копіями виписок банку з платіжними дорученнями: № 1 від 07.09.2016, № 5 від 13.09.2016, № 16 від 20.09.2016, № 64 від 11.10.2016, № 70 від 12.10.2016, № 88 від 17.10.2016.

Зауважень щодо виконання обов`язку з оплати вартості згаданого у цих документах товару в акті перевірки контролюючим органом не викладено.

Позивач вказував, що реалізований контрагентам товар був придбаний у інших суб`єктів господарювання на підставі укладених із підприємствами договорів, а саме: ТОВ "Східно-Українська Аграрна Компанія" (договір купівлі-продажу №010416/1 від 01.04.2016р.), ТОВ "ЕЛІТСЕРВІСПРОДУКТ" (договір купівлі-продажу №010416/1 від 01.04.2016р.) та Фермерським господарством "ВК і К" (договір поставки №11/04-1 від 11.04.2016р.).

На підтвердження факту придбання ТМЦ, які в послідуючому були реалізовані контрагентам, позивач надав копії первинних документів, а саме: видаткових накладних, товарно-транспортних накладених.

Як зазначив під час розгляду справи представник позивача, за умовами договорів купівлі-продажу, що були укладені з ТОВ "ЕЛІТСЕРВІСПРОДУКТ" та ТОВ "Східно- Українська Аграрна Компанія", поставка товару здійснювалась на умовах EXW (склад постачальника). Продукція отримана підприємством за місцем знаходження складу постачальника та відвантажена покупцям, а саме: ТОВ "Орлан Актив" за адресою: м. Харків, вул. Морозова ,11; ТОВ "ПАЛАНТИР ГРУП" за адресою: м.Харків, вул.Примакова, 46; ТОВ "Гронінгем Консалт" за адресою: м.Харків, вул.Морозова, 11. Навантаження продукції здійснювалося силами постачальника. Перевезення продукції здійснювалося автомобілем IVECO DAILY, який ТОВ "ОПТОВА ПРОДОВОЛЬЧА ТОРГІВЛЯ" орендує відповідно до договору оренди від 13.04.2016р., який було укладено із фізичною особою ОСОБА_1 .

Відповідно до договору, що був укладений між позивачем та Фермерським господарством "ВК і К", передача товару здійснюється на складі Покупця. Вартість доставки включена у вартість товарів. Постачання продукції здійснювалося транспортом Постачальника - автомобілем ISUZU №ВА 9151 АР, з пункту навантаження: м. Світловодськ, вул. Дружби, 17 на адресу: м. Харків, вул. Маліновського, 3. В подальшому, в місці знаходження позивача здійснено перевантаження продукції в автомобіль позивача (IVECO DAILY) та продукція доставлена контрагентам, а саме: ТОВ "Орлан Актив" та ТОВ "Гронінгем Консалт".

Також представник позивача зазначив, що оскільки підприємством не має власних місць зберігання продукції та враховуючи, що м`ясо та субпродукти є продукцією, що швидко псуються, її закупка та реалізація здійснювалася в найкоротші терміни.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що під час судового розгляду підтверджено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентами господарських операцій.

Надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу на те, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання вказаних операцій та факт їх використання у господарській діяльності товариства, є помилковими.

За приписами статті 4 Закону України №996-XIV одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Перевіряючи факт здійснення господарської операції, на підставі якої платником податків сформовано дані податкового обліку, суд досліджує товарність такої операції в сукупності чинників, що впливають на її реальний зміст. Зокрема, суд оцінює документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки спірної господарської операції.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів чи допущення помилок в їх оформленні не може слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо іншими даними буде підтверджено фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податку у зв`язку з його господарською діяльністю.

Не визнаючи господарські операції позивача з контрагентами реальними, контролюючий орган також виходив з аналізу податкової інформації про контрагентів з приводу відсутності у них необхідних трудових ресурсів та виробничих потужностей.

Разом з тим, відповідач в даному випадку жодним чином не спростував твердження представника позивача про те, що залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу), а основні засоби можуть перебувати в постачальника/субпідрядника на праві оренди чи лізингу.

Згідно з пунктом 61.1 статті 61 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способи здійснення податкового контролю наведені у статті 62 цього Кодексу, за приписами пункту 62.1 якої податковий контроль здійснюється, зокрема, шляхом: інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань (пункти 74.1, 74.2 статті 74 ПК України).

Процес зіставлення даних податкової звітності з ПДВ у розрізі контрагентів є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов`язань та податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці.

Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням та сплатою податків.

Відтак, наявна у контролюючого органу податкова інформація про контрагента позивача не є належним доказом безтоварності спірних господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок/надання послуг, як у дослідженому судом випадку, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.03.2019 року по справі №804/13206/13, від 02.04.2019 року по справі №804/1444/14, від 09.04.2019 року по справі №822/1602/13-а.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, висновки перевірки, які ґрунтуються лише на даних податкової інформації по спірним контрагентам, без проведення зустрічних звірок із реальним дослідженням первинної документації контрагентів, є безпідставними.

Колегія суддів зазначає, що стан виконання податкових обов`язків визначається виключно дотриманням норм податкового законодавства. В основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв`язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов`язують формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування та податкового кредиту з фактом придбання товарів з метою використання в господарській діяльності.

Отже, вирішальним значенням при вирішенні питання щодо формування платником податку витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту має значення не те, які зобов`язання сторони обумовили договором, а те, що вчинив платник податків. З позицій оподаткування не має значення чи має в господарській операції дефект волевиявлення сторін правочину, а має значення господарська операція, що вчинена платником, яка і має бути предметом аналізу в податковому спорі.

Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов`язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.

Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами (ст. 46 Конвенції).

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов`язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз`яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - "ЄСПЛ").

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії, ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов`язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості висновків податкового органу про заниження позивачем у перевіряємий період суми податку на прибуток по взаємовідносинам із вищевказаними контрагентами покупцями та, як наслідок, неправомірності нарахування за вказані порушення суми грошового зобов`язання на підставі податкового повідомлення-рішення № 00000571403 від 12.02.2019 року.

В зв`язку з вищевикладеним, рішення суду в цій частині є законним та обґрунтованим, а тому скасуванню не підлягає.

З приводу встановлених за наслідком проведеної перевірки висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства в частині оподаткування податку на доходи фізичних осіб, а також військового збору, за наслідками яких винесено податкові повідомлення-рішення №00002471307 від 12.02.2019 року та №00002461307 від 12.02.2019 року колегія суддів зазначає наступне.

Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, слугували встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки контролюючого органу про те, що підприємством у перевіряємий період ненараховано та неперераховано до бюджету податку на доходи фізичних осіб, отримані як додаткове благо у вигляді суми грошового відшкодування витрат громадянину ОСОБА_1 на придбання товару (послуг) в загальному розмірі 41154,20 грн.

Перевіряючи правомірність вказаних висновків податкового органу, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Оподаткування суми надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, не повернутої у встановлений строк визначено п.170.9 ст. 170 ПК України.

Відповідно до п.п. б п.п. 170.9.1 вищевказаної статті Кодексу, податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме: під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, - у сумі, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.

Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, подається за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (п.п. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 ПК України).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст.168 ПК України.

Згідно із п.п. 168.1.1 н. 168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються кошти, отримані платником податку від роботодавця на відрядження або під звіт за умови дотримання усіх вимог, встановлених п. 170.9 ст.170 ПКУ.

Згідно п.п. 163.1 ст. 163 ПК України, об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до п. 164.1 ст. 164 ПК України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Положенням (стандарт) бухгалтерського обліку 15 дохід, затвердженим Наказом Міністерства Фінансів № 290 від 29.11.99, визначено методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності.

Відповідно до п.5 Положення, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Тобто, визначальною ознакою доходу платника податку, як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку.

Представник позивача під час розгляду справи зазначив, що паливно-мастильні матеріали були придбані та використовувались для заправки вантажного фургона IVECO DAILY, який ТОВ "ОПТОВА ПРОДОВОЛЬЧА ТОРГІВЛЯ" орендує відповідно до договору оренди від 13.04.2016р., який було укладено із фізичною особою ОСОБА_1 Саме вказаним транспортним засобом здійснювалось перевезення м`яса та м`ясопродуктів в процесі господарської діяльності товариства, на підтвердження чого надано копії відповідних авансових звітів, видаткових ордерів та актів списання.

Колегія суддів зазначає, що при виплаті працівнику суми витрат здійснених ним при виконанні трудових обов`язків на підприємстві (зокрема, купівля паливно-мастильних матеріалів) такий працівник не отримує доходу, а, відтак, об`єкт оподаткування з податку на доходи фізичних осіб відсутній.

Отже, додаткове благо пов`язане із виробничими силами і яке не має економічну мету в якості задоволення особистих потреб фізичної особи, а по суті є витратами на утримання підприємства (зокрема, витрати на оплату паливно-мастильних матеріалів) не підпадає під оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає помилковими встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки про порушення позивачем вимог абз. г ), п.п. 164.2.17, п. 164.2, ст.164, п.п.168.1.1, п.168.1, ст.168. п.п.176.2 а , п. 176.2 ст. 176 ПК України в частині не нарахування та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб на доходи, отримані платником податку як додаткове благо у вигляді суми грошового відшкодування витрат громадянина ОСОБА_1

Порядок справляння військового збору визначено п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, згідно положень якого, платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу, а об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Враховуючи помилковість висновків перевіряючи про порушення позивачем вимог діючого законодавства в частині не нарахування та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб на доходи, отримані платником податку як додаткове благо у вигляді суми грошового відшкодування витрат громадянина ОСОБА_1 , висновки податкового органу про порушення підприємством п. 1.2, п.п.1.3, п.п.1.4 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX. абз. г) п.п. 168.1.1. п.1684, ст 168 п п 176.2 а п. 176.2 ст.176 ПК України є помилковими.

На підставі викладеного, винесені за наслідками вищевказаних порушень податкові повідомлення-рішення №00002471307 від 12.02.2019 року та №00002461307 від 12.02.2019 року є протиправними.

Разом з тим, приймаючи рішення про скасовування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС України в Харківській області № 00002471307 від 12.02.2019 року та №00002461307 від 12.02.2019 року, суд першої інстанції не навів жодних висновків та підстав задоволення вказаної частини позовних вимог.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308 КАС України).

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст.317 КАС України).

З урахуванням встановлених обставин у справі та допущених судом першої інстанції порушень, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні, шляхом доповнення мотивувальної частини рішення суду висновками та підставами задоволення позовних вимог в частині скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС України в Харківській області № 00002471307 від 12.02.2019 року та №00002461307 від 12.02.2019 року.

В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2019 року по справі №520/1721/19 змінити, доповнивши мотивувальну частину рішення суду висновками та підставами задоволення позовних вимог в частині скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС України в Харківській області № 00002471307 від 12.02.2019 року та №00002461307 від 12.02.2019 року.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П. Судді (підпис) (підпис) Гуцал М.І. Донець Л.О. Повний текст постанови виготовлений 01.08.2019 року.