Постанова

від 01.08.2019 по справі 1740/2071/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2019 рокуЛьвів№ 857/6113/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шевчук С.М.,

суддів Кухтея Р.В., Носа С.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 січня 2019 року (рішення ухвалене у м. Рівне судом у складі головуючого судді Щербакова В.В., повний текст рішення суду складено 15 квітня 2019 року) у справі № 1740/2071/18 за адміністративним позовом Приватного підприємства фірми "Верес" до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, суд,

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

В липні 2018 року Приватне підприємство фірми "Верес" звернулося до суду з позовом, яким просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області №0004081401 від 08.05.2018 по податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в сумі 117171,12грн, №0004091401 від 08.05.2018 по податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в сумі 510,00грн, №0004061401 від 08.05.2018 по ПДВ в сумі 133428,00грн, №0004071401 від 08.05.2018 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ в сумі 56006,00грн.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17 січня 2019 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області №0004081401 від 08.05.2018 по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 117171,12 грн., в тому числі за податковим зобов`язанням 93736,90 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 23433,22 грн., №0004091401 від 08.05.2018 по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 510,00 грн., №0004061401 від 08.05.2018 по податку на додану вартість в сумі 133428,00 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями 106742,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 26686,00 грн., №0004071401 від 08.05.2018 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 56006,00 грн.

Стягнуто на користь Приватного підприємства фірми "Верес" (вул. Радянська, 3б, смт. Рокитне, Рокитнівський р-н., Рівненська обл., 34200, ЄДРПОУ 24169784) з Державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Рівненській області (вул. Відінська, 12, м. Рівне, Рівненська обл., 33023, ЄДРПОУ 39394217) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 4607 (чотири тисячі шістсот сім гривень) 03 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що судом неповно та не всебічно з`ясовано обставини справи, оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження доводів апеляційної скарги відповідач зазначив, що в ході перевірки виявлено господарську операцію позивача з передачі ТМЦ для спорудження будівництва інвестиційного об`єкта, а відтак така операція має ознаки постачання товарів та відповідно підлягає оподаткуванню податком на додану вартість. Окрім того, відповідач вказав, що в ході перевірки встановлено ряд порушень з приводу не оподаткування податком на нерухоме майно належних позивачу об`єктів нерухомого майна. Вказує, що територіальними органами самоврядування дотримано порядку запровадження на їх території податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Також зазначає, що позивач не подав в установлені строки та порядку податкової декларації стосовно наявних у нього об`єктів нерухомого майна та не здійснив нарахування грошового зобов`язання з податку на нерухомість.

Позивач на апеляційну скаргу ГУ ДФС у Рівненській області подав заперечення, яке суд апеляційної інстанції розцінює як відзив, в якому висловлює незгоду з апеляційною скаргою, вважаючи рішення суду першої інстанції у справі таким, що в повному обсязі відповідає чинному законодавству, прийняте з дотриманням у повній відповідності нормам матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції зробив правомірний висновок про протиправність податкових повідомлень-рішень, які відповідачем прийняті внаслідок невірного встановлення об`єктів оподаткування, без дотримання вимог податкового законодавства та документального підтвердження, всупереч чинному законодавству та без урахування усіх обставин, що мають значення для їх прийняття. Відтак просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Відповідач в судове засідання, не з`явився, про дату час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений 10 липня 2019 року Головному управлінню Державної фіскальної служби у Рівненській області шляхом надіслання повістки на адресу електронної пошти, яка міститься на офіційному сайті відповідача (як суб`єкта владних повноважень) та шляхом направлення рекомендованого відправлення засобами поштового зв`язку, яке отримано 15.07.2018року. Будучи зазделегіть обізнаним про дату розгляду апеляційної скарги (01.08.2019року), клопотання відповідача про відкладення розгляду апеляційної скарги з покликанням на обмеження штату працівників та їх зайнятості в іншому судовому засіданні надійшло до суду лише 30.07.2019року. Однак, на підтвердження обставин щодо зайнятості штатних працівників та неможливості їх прибуття до суду відповідач не подав жодних доказів. За наведених обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, відповідач не навів та не підтвердив належними доказами наявності поважних причин, які слугували об`єктивною перешкодою для прибуття до суду відповідача для розгляду апеляційної скарги. Водночас судом враховано, що інші учасники справи забезпечили явку своїх представників для розгляду апеляційної скарги у зв`язку з чим понесли витрати. Відкладення розгляду без наявність доказів, що підтверджують виникнення непереборних обставин за яких інші учасники (а в даному випадку це орган державної влади - суб`єкт владних повноважень) не можуть прибути до суду покладає на інших учасників (які прибули) надмірний та не виправданий тягар та призводить до затягування розгляду апеляційної скарги. Враховуючи викладене, колегією суддів відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Позивач був повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст.124 КАС України, шляхом надіслання повідомлень засобами поштового зв`язку, що підтверджується зворотними рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. В судове засідання не прибув, про причини неприбуття не повідомив. Клопотань про відкладення слухання справи не направляв.

З огляду на обставини щодо повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги та положення ст. 311 КАС України колегія суддів, вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження.

ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Приватне підприємство фірма Верес , код ЄДРПОУ 24169784 (ПП Фірма Верес ) зареєстровано, як юридична особа Рокитнівською районною державною адміністрацією 22.04.1997 та перебуває на обліку в органі ДФС у Рівненській області (а.с.80-83).

В період з 02.04.2018 по 16.04.2018 уповноваженими особами Головного управління ДФС у Рівненській області проведена планова виїзна документальна перевірка Приватного підприємства фірми Верес з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року, за результатами перевірки складено акт №1075/17-00-14-01/24169784 від 23.04.2018 (а.с.16-49), відповідно до висновків якого перевіркою встановлено порушення, зокрема:

- пп. 196.1.7. п. 196.1 статті 196, абз. а п. 198.5 ст. 198 ПК України встановлено заниження суми ПДВ яка підлягала нарахуванню до сплати в бюджет в сумі 106 742 грн., за грудень 2016 року в сумі 45 917 грн., за лютий 2017 року в сумі 39606 грн., за березень 2017 року в сумі-19640 грн., за квітень 2017 року в сумі 1579 грн та завищення заявленої суми бюджетного відшкодування в сумі 44 805 грн., в т.ч. за лютий 2017 року в сумі 5613 грн., за квітень 2017 року в сумі 3751 грн., за грудень 2017 року в сумі 35 442грн.;

- пп. 266.7.5. п. 266.7 ст. 266 ПК України внаслідок неподання декларації на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період 2015р., 2016р. та 2017р.

- пп. 266.1.1, пп.266.2.1 п.266.2, пп.266.3.3 п. 266.3, пп.266.5.1 п.266.5, пп.266.7.5п.266.7, пп.266.9.1 п.266.9 ст.266 ПК України, в результаті чого визначено суму податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки до бюджету Кожухівської сільської ради на загальну суму 93 736,90 грн., в т.ч. за 2015р.- 15 436,93грн., за 2016р.- 17 464,77грн., за 2017р.- 60 835,20грн (а.с.47).

08.05.2018 Головним управлінням ДФС у Рівненській області на підставі висновків акту перевірки № 1075/17-00-14-01/24169784 від 23.04.2018 винесені податкові повідомлення-рішення:

- форми Р №0004061401, яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість на 133428 грн., в тому числі за податковим зобов`язанням - 106742грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 26686грн. (а.с.54);

- форми В1 №0004071401, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 56006 грн. (відшкодування - 44805 грн., штрафні фінансові санкції - 11201 грн.) (а.с.57);

- форми Р №0004081401, яким визначено до сплати грошове зобов`язання по податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в сумі 117171,12 грн., в тому числі за податковим зобов`язанням - 93736,90грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 23433,22грн. (а.с.56);

- форми ПС №0004091401, яким застосовано штраф за порушення строків подання податкових декларацій з податку на нерухоме майно в сумі 510 грн. за платежем податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки (а.с.55).

Позивачем вказані податкові повідомлення-рішення 18 травня 2019 року були оскаржені в адміністративному порядку, за результатами якого Державною фіскальною службою України оскаржені податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга позивача без задоволення (а.с.59-76).

Вважаючи протиправними наведені податкові повідомлення-рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду.

ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, зібраними у справі доказами не підтверджується факт відчуження позивачем ТМЦ, податок на додану вартість за якими підлягав би включенню до складу податкових зобов`язань..

Щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, то суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для нарахування та сплати позивачем такого податку в 2015-2017 роках. Також суд зазначим, що нерухоме майно ППФ Верес не є об`єктами оподаткування з підстав передбачених абз. "є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, оскільки належні позивачу будівлі використовуються, як промислові об`єкти, тому податок на нерухоме майно на неї не повинен нараховуватись.

Щодо обов`язку подання податкової декларації з податку на нерухоме майно, то суд першої інстанції, вважаючи, що ППФ Верес не є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і в нього відсутнє майно, що є об`єктом оподаткування, тому у нього відсутній обов`язок подавати декларації за 2015-2017 роки.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

4.1 Досліджуючи доводи апеляційної скарги щодо правомірності прийняття податкового повідомлення- рішення №0004081401 від 08.05.2018року, яким визначено позивачу до сплати грошове зобов`язання по податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в сумі 117171,12 грн., в тому числі за податковим зобов`язанням - 93736,90грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 23433,22грн, колегією суддів встановлено, що відповідно до наданого відповідачем розрахунку грошових зобов`язань (а.с.58) податок на нерухоме майно визначено: за період 2015р (у сумі 15436,93 грн -основний платіж та 3859,23грн -штрафна санкція); за 2016 рік (у сумі 17464,77 грн -основний платіж та 4366,16грн -штрафна санкція); 2017р (у сумі 60835,20 грн -основний платіж та 15208.80грн -штрафна санкція).

Судом встановлено, що відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №1395118411 від 20.03.2007року, ПП Фірмі Верес на праві власності належать нежитлові будівлі загальною площею 1267.4 м.кв., а саме: прохідна загальною площею 9.6 м.кв.; складські приміщення загальною площею 28.6 м.кв; гараж з прибудовами загальною площею 245.3 м.кв.; майстерня загальною площею 983,9 м.кв. за адресою: Житомирська область, Коростенський район, с. Кожухівка, вул. Центральна, буд. 57 . Вищевказані нежитлові будівлі ППФ Верес придбало згідно з договором купівлі-продажу №705238 серії ВЕЕ від 06.03.2007.

4.1.1 Стосовно доводів апеляційної скарги, щодо наявності правових підстав для визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме мано за 2015 рік, то Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.

Згідно з пунктом 2.1 статті 2 ПК України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Жодних змін до вищезазначених положень ПК України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов`язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України.

Отже, зміст наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов`язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів житлової та нежитлової нерухомості. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості був встановлений Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку встановлення цього податку.

Наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 ПК України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Наведені положення кодексу необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Враховуючи ухвалення Закону України №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким запроваджено податок на майно (до складу якого включено й податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), лише 28 грудня 2014 року, а також відсутність доказів прийняття відповідною місцевою радою рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до 15 липня 2014 року, апеляційний суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 266 ПК України з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов`язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0004081401 підлягає визнанню протиправним та скасуванню в частині нарахованого грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у розмірі 15436,93 грн.- основний платіж та 3859,23грн.- штрафної санкції.

4.1.2. Стосовно ж правомірності визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, то колегією суддів встановлено, таке.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України).

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів нежитлової нерухомості, встановлюються в залежності від майна, яке є об`єктом оподаткування.

Органи місцевого самоврядування до 1 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням об`єкта житлової нерухомості відомості стосовно пільг, наданих ними відповідно до цього підпункту.

Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році від 24 грудня 2015 року № 909-VIII (далі - Закон № 909-VIII) доповнений підпункт 266.7.1. пункту 266.7. статті 266 Податкового кодексу України.

Пунктом 4 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону № 909-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році , що набрав чинності 01 січня 2016 року, визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності .

Згідно з положеннями пункту 7 розділу ІІ Прикінцеві положення вказаного Закону, рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.

Таким чином, у 2016 році дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України (щодо оприлюднення органами місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків рішень про встановлення місцевих податків та зборів) зупинено. Відтак, обмеження визначені (підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України) для органів місцевого самоврядування, щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів у 2016році відсутні.

Положення приведеного законодавчого акту неконституційними не визнавались, а відтак є чинним та підлягали застосуванню у період 2016 року.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для справляння податку на нерухоме майно у 2016 році слугувало рішення Кожухівської сільської ради Про затвердження ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Кожухівської сільської ради на 2016 рік від 17.08.2015 №259 (а.с.78).

Враховуючи наведені положення, колегія суддів вважає, що податковий орган при визначенні платникам податкового зобов`язання діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України, а відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для нарахування платникам, як власникам нежитлової нерухомості грошового зобов`язання за 2016 рік.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВС № 819/314/18 від 11.12.2018року.Кінець форми

4.1.3. Щодо правомірності визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, то колегією суддів встановлено, що окрім перелічених нормативних актів правовою підставою для справляння податку на нерухоме майно слугувало рішення Кожухівської сільської ради Про затвердження ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Кожухівської сільської ради на 2017 рік від 23.06.2016 №59 (а.с.79), яке прийнято в установленому порядку та строки, а зокрема з дотрималася приписів п. 4.1.9 ст. 4, п. 12.3.4 ст. 12 ПК України.

Водночас, колегією суддів відхиляються доводи позивача та вважаються невірними висновки суду першої інстанції щодо розповсюдження на позивача пільг, встановлених пунктом є підпункту 266.2.2 п. 266.2. ст. 266 ПК України, оскільки буквальний аналіз цієї норми свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як будівлі промисловості промислових підприємств . При цьому законодавець використав прислівник зокрема , який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності.

За положеннями підпункту 14.1.129-1. п. 14.1 ст. 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт ґ ).

Відповідно до пункту 5.3 ст. 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B Добувна промисловість та розроблення кар`єрів , C Переробна промисловість , D Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря , E Водопостачання; каналізація, поводження з відходами та F Будівництво .

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Наведені положення дають апеляційному суду підстави здійснити висновок, що застосування пункту є підпункту 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, в постановах від 15 травня 2018 року у справі №806/2461/17, від 11 грудня 2018 року у справах №822/2614/16, №819/314/18, а відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В межах спірних відносин приведені обов`язкові умови для застосування пільг, визначених приведеною законодавчою нормою не дотримані, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивачу на праві власності належать прохідна загальною площею 9.6 м.кв.; складські приміщення загальною площею 28.6 м.кв; гараж з прибудовами загальною площею 245.3 м.кв.; майстерня загальною площею 983,9 м.кв., що не є будівлями промисловості в розумінні пункту є підпункту 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Враховуючи наведені положення, колегія суддів апеляційного суду вважає, що податковий орган при визначенні позивачу податкового зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

За приписами пункту 123.1 статті 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Підсумовуючи викладене в сукупності, суд апеляційної інстанції вважає, що у відповідача були наявні правові підстави для винесення податкового повідомлення - рішення №0004081401 від 08.05.2018року в частині визначення позивачу до сплати грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної за 2016 рік (у сумі 17464,77 грн -основний платіж та 4366,16грн -штрафна санкція); за 2017р (у сумі 60835,20 грн -основний платіж та 15208.80грн -штрафна санкція).

4.2 Досліджуючи доводи апеляційної скарги на предмет правомірності та підставності прийняття податкового повідомлення рішення №0004091401 від 08.05.2018року про визначення позивачу грошового зобов`язання за платежем штраф за порушення строків подання податкових декларацій з податку на нерухоме майно в сумі 510 грн, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до пп.266.7.5 п.266.7 ст. 266 ПК України платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта/об`єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Виходячи з вказаної правової норми, позивач зобов`язаний подати визначені у строки декларації за формою, встановленою статтею 46 цього Кодексу за період 2016-2017 років.

Натомість, позивач вказаний порядок не дотримався та декларацій за період 2016-2017рр не подав. Відтак, висновок податкового органу про порушення позивачем пп.266.7.5 п.266.7 ст. 266 ПК України підтверджено фактичними обставинами справи та нормами матеріального права.

За наведених підстав, колегія суддів вважає правомірним податкове повідомлення-рішення №0004091401 від 08.05.2018року про застосування до позивача штрафу за порушення строків подання податкових декларацій з податку на нерухоме майно в сумі 510 грн.

4.3 Щодо доводів апелянта про правомірність прийняття податкових повідомлень рішень від 08.05.2018року: №0004061401, яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість на 133428 грн., в тому числі за податковим зобов`язанням - 106742 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 26686 грн.; №0004071401, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 56006 грн. (відшкодування - 44805 грн., штрафні фінансові санкції - 11201 грн.), то колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до абз. а п. 198.5 ст. 198 ПК України (на порушення якого вказує відповідач) платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в (Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 ст. 196 цього Кодексу) та місце постачання яких розташоване за межами митної території України.

Підпунктом 196.1.7 п. 196.1 ст. 196 ПК України передбачено, що не є об`єктом оподаткування операції з реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення та перетворення) юридичних осіб.

При здійсненні спільної (сумісної діяльності) передача товарів (робіт, послуг) на окремий баланс платника податку, уповноваженого договором вести облік результатів такої спільної діяльності, вважається постачанням таких товарів (робіт, послуг).

З матеріалів справи вбачається, що ПП фірми Верес , як Генеральним інвестором та фізичною особою ОСОБА_1 , як Замовником укладено 10 листопада 2016 року договір №ІНВ 10-11-2016 про спільне будівництво(а.с.88-89).

Предметом вказаного договору є надання Замовником земельної ділянки (без зміни землекористувача) для будівництва об`єкта нерухомого майна та фінансування Генеральним інвертором будівництва об`єкта нерухомого майна, названого в п.2.2. договору.

Згідно п.2.3. цього договору Генеральний інвестор здійснює фінансування будівництва об`єкту в обсязі - 918720 грн., що відповідає кошторисній вартості будівництва, яка передбачена розробленою та затвердженою проектною документацією.

Інвестування будівництва об`єкту здійснюється Генеральним інвестором в матеріальній формі, в тому рахунку і будівельними матеріалами (п.2.5.Договору).

10.11.2017року ПП фірми Верес та фізичною особою ОСОБА_1 також підписано додаткову угоду до названого договору (а.с. 90) за п. 2.6 - 2.8 Генеральний інвестор передає на зберігання матеріали після оформлення дозвільних документів Замовником, який в свою чергу забезпечує зберігання матеріалів та за письмовим погодженням з Генеральним інвестором проводить їх використання для будівництва об`єкту. Передача будівельних матеріалів здійснюється за актом приймання - передачі.

Відповідно до п. 5.4.2 договору №ІНВ 10-11-2016 від 10 листопада 2016 року про спільне будівництво (із змінами внесеними додатковою угодою (а.с.89-90) Генеральний інвестор зобов`язаний забезпечити ведення бухгалтерського обліку по даному договору.

Отож, відповідальною особою за ведення спільної діяльності є Генеральний інвестор .

Відповідно до акту приймання -передачі від 27.11.2017року позивачем передано фізичній особі ОСОБА_1 будівельні матеріали (а.с. 91).

Відповідно до бухгалтерської довідки позивача (а.с. 92) станом на 01.01.2018року на балансі ПП фірми Верес рахуються будівельні матеріали, перелічені у акті приймання -передачі від 27.11.2017року.

Відповідно до довідки -пояснення фізичної особи СПД ОСОБА_1 від 02.01.2018року будівельні матеріали, що були передані за актом приймання -передачі від 27.11.2017року знаходяться на зберіганні поблизу об`єкта запланованого будівництва.

Таким чином, із зібраних у справі доказів слідує, що передані на зберігання будівельні матеріали станом на 02.01.2018року позивачем не відчужені, перебувають на його балансовому обліку, у фактичному спорудженні об`єкта будівництва не задіяні, оскільки перебувають на зберіганні у підприємця ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 .

Доказів фактичного використання будівельних матеріалів позивачем в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідачем в акті перевірки не приведено. Не надано таких доказів і в суді апеляційної та першої інстанцій.

Окрім того, як слідує з акту перевірки (а.с.22) ПП фірмою Верес не представлено до перевірки проектно-кошторисної документації будівництва та декларації про початок будівельних робіт по об`єкту Будівництво складського приміщення АДРЕСА_2 .

Відповідачем як ході перевірки так і в ході розгляду апеляційної скарги не здобуто та не наведено: доказів наявності правових підстав для фактичного спорудження названого об`єкта інвестування (як - зареєстрована декларація про початок будівництва, тощо); доказів фактичного часткового спорудження об`єкта інвестування (у період з листопада 2017- січень 2018рр) з використанням матеріалів, аналогічних тим, які були передачі позивачем на зберігання СПД ОСОБА_1 , наявність яких могла бути правовою підставою для ствердження відповідачем обставин з приводу фактичного використання переданих на зберігання будівельних матеріалів у спільній діяльності сторін договору із спорудження об`єкта інвестування .

Водночас, колегією суддів враховано, положення пп.14.1.185 14.1 ст. 14 ПК України, зміст якого вказує, що передача результатів виконаних робіт, наданих послуг саме платнику податку, уповноваженому згідно з договором вести облік результатів спільної діяльності без утворення юридичної особи, а також їх повернення таким платником податку після закінчення спільної діяльності та передача (внесення)виконаних робіт, наданих послуг як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також повернення послуг з метою оподаткування ПДВ вважаються операціями з постачання послуг.

Відповідно до п. 5.4.2 договору №ІНВ 10-11-2016 від 10 листопада 2016 року Генеральний інвестор зобов`язаний забезпечити ведення бухгалтерського обліку по даному договору про спільне будівництво (із змінами внесеними додатковою угодою (а.с.89-90).

Таким чином, передача на зберігання будівельних матеріалів СПД ОСОБА_1 (яка не є уповноваженою особою на ведення обліку результатів спільної діяльності без утворення юридичної особи) не вказує на наявність правових підстав для нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 5 розділу II Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Мінфіну від 20.08.2015 року №727, факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до п.4 розділу III Порядку №727 описова частина акту перевірки у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення повинна містити чітко викладений зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, та зазначення первинних документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Однак, в порушення наведеного вище пункту контролюючий орган при оформленні акту перевірки не вказав первинні документи, якими достеменно підтверджувались обставини щодо порушення податкового законодавства, не наведено регістри бухгалтерського обліку, не наведено доказів виконання умов по договору №ІНВ 10-11-2016 про спільне будівництво від 10.11.2016, що могли б підтверджувати наявність факту порушень законодавства.

Таким чином, висновки контролюючого органу фактично ґрунтуються на припущеннях, оскільки фактів фактичного спорудження об`єкта інвестування або фактичної можливості такого спорудження на виконання умов по договору №ІНВ 10-11-2016 про спільне будівництво від 10.11.2016 року в акті перевірки не приведено, а відтак відповідачем безпідставно зроблено висновок про необхідність сплати позивачем податку на додану вартість із вартості будівельних матеріалів використаних у спільній діяльності у вказаному звітному періоді 2017року.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області від 08.05.2018 №0004061401, яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість та №0004071401, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, що прийняте у зв`язку з прийняттям рішення про збільшення суми грошового зобов`язання по податку на додану вартість, є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно ч.1 та ч. 3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційна до розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що загальний розмір майнових вимог заявлених позивачем у позовній заяві становить 307115,12 грн. Розмір судового збору, що фактично підлягав сплаті та сплачений позивачем становить 4606,73 грн. (307115,12,х1,5/100).

Розмір вимог, що задоволені судом на користь позивача становить 208730,16грн (податок на нерухоме майно за 2015 рік у розмірі 15436,93 грн. + штрафна санкція на вказану суму у розмірі 3859,23грн + податкове зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 106742грн + штрафна санкція на вказану суму у розмірі 26686грн + сума завищеного бюджетного відшкодування у розмірі 44805 грн + штрафна санкція на вказану суму у розмірі 11 201грн), що становить 67,96% від загального розміру вимог, що заявлені позивачем у позовній заяві.

Відтак, розмір судового збору, що підлягає присудженню на користь позивача становить 3130,73грн. (4606,73 грн х 67,96%).

Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду слід скасувати в частині визнання протиправним та скасування податкових повідомлень рішень: №0004081401 від 08.05.2018 року; №0004091401 від 08.05.2018 року та прийняти у вказаній частині нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328, ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 січня 2019 року у справі № 1740/2071/18 скасувати в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Рівненській області: №0004081401 від 08.05.2018 року; №0004091401 від 08.05.2018 року та в частині присудженої на користь Приватного підприємства фірми "Верес" суми судового збору.

Ухвалити у вказаній частині нове судове рішення, яким:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області №0004081401 від 08.05.2018 року, яким визначено до сплати грошове зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік в сумі 15436,93 грн. за податковим зобов`язанням та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 3859,23 грн.

У задоволенні адміністративного позову в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Рівненській області: №0004091401 від 08.05.2018 року (штраф у розмірі 510 грн за порушення строків подання декларації); №0004081401 від 08.05.2018 року, яким визначено до сплати грошове зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік (у сумі 17464,77 грн -основний платіж та 4366,16 грн -штрафна санкція); за 2017 рік (у сумі 60835,20 грн -основний платіж та 15208.80 грн -штрафна санкція)- відмовити.

Стягнути на користь Приватного підприємства фірми "Верес" (вул. Радянська, 3б, смт. Рокитне, Рокитнівський район, Рівненська область, 34200, ЄДРПОУ 24169784) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Рівненській області (вул. Відінська, 12, м. Рівне, Рівненська область, 33023, ЄДРПОУ 39394217) відшкодування судових витрат по сплаті судового збору в сумі 3130,73 грн (три тисячі сто тридцять гривень 73 коп.).

В решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 січня 2019 року у справі № 1740/2071/18 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення. У випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос Повне судове рішення складено 01 серпня 2019 року.